Об’єктивність (нейтральність) позиції дослідника.

Фігура дослідника (вченого, соціолога), що незримо присутня в анкеті, не повинна тиснути на думки й преференції респондента. Вимога нейтральності позиції дослідника означає постійне приховування дослідником своїх власних думок, оцінок, установок. Ні в якому разі дослідник чи анкетер не повинні спрямовувати думки й оцінки респондентів на ті чи інші відповіді, “підштовхувати” їх до них. Подібні спроби “підштовхування” частіше за все дають про себе взнаки не в грубих підказках або непомірному акцентуванні на ті чи інші варіанти відповідей, а в самій тональності запитання. Так, некоректним є таке формулювання: “Чи вірите Ви в те, що новий Уряд України виведе наше суспільство з кризового стану?” (Це питання за своєю тональністю перекликається з сакраментальним іншим: “Невже Ви цьому вірите?”). Більш коректним було б: “ Як Ви вважаєте, вдасться чи не вдасться новому Уряду України вивести наше суспільство з кризового стану?”.

Позиція нейтральності (об’єктивності) означає не лише коректну побудову запитання, а концептуальний його зміст. Так, запитання “Які, на Вашу думку, необхідно вжити заходи, щоб спрямувати хід економічних реформ в ефективному напряму?”, на перший  погляд,  має  коректний  вигляд.  Але  подібне  формулювання  може  зустріти критичне  його  сприйняття  як  “зліва”,  так  і  “справа”.  Респонденти  лівої  орієнтації знайдуть,  що  автор  цього  запитання  стоїть  на  позиції  визнання  необхідності  й правомірності капіталістичних реформ, що є неприйнятним для них в цілому, і тут же відмовляться відповідати на це запитання. Респонденти правої орієнтації можуть бути обурені тим, що автор такою постановкою запитання фактично  вважає, що економічні реформи до останнього часу відбувались в хибному напрямі. Правильна постановка запитання була б така: “ Як Ви вважаєте, існує чи не існує в нашому суспільстві потреба в зміні курсу реформ?” І далі: “Якщо Ви вважаєте, що така потреба існує, то якими мають бути ці зміни?”.

Велику роль у нейтралізації фігури дослідника відіграють формулювання та розташування варіантів відповідей у закритих запитаннях. По-перше, варіанти відповідей повинні мати форму тріади: позитивні (стверджувальні), негативні (заперечливі) та нейтральні (невизначені) відповіді. По-друге, зазначена тріада повинна будуватись за “принципом симетрії” кількість позитивних відповідей має дорівнювати кількості негативних, а нейтральне висловлювання має бути “центром” симетрії. Наприклад:

“Як Ви ставитесь до оголошеної пропозиції проведення референдуму?”

1. Позитивно

2. Скоріше позитивно, ніж негативно

3. Важко сказати

4. Скоріше негативно, ніж позитивно

5. Негативно.

По-третє, щоб сформульовані таким чином перші два варіанти відповіді не сприймалися  як  акцентування  певних  оцінок  (позитивних  чи негативних), деякі дослідники у першій половині тиражу анкет на перше місце ставлять позитивні, а в другій половині – негативні відповіді. Якщо такий захід пов’язаний з певними друкарськими труднощами, то бажано скрізь на перше місце виносити ті варіанти відповідей, які, на апріорну думку дослідників, є меншою мірою привабливими для респондентів.

Якщо розглянута нами техніка запитування має більш формалізований і регламентований характер, то цього не можна сказати про психологію запитування. Як уже  йшлося  вище,  тут  більше  спрацьовує  евристичний,  творчо-пошуковий  підхід  і меншою мірою діють чітко встановлені правила формулювання. За таких обставин центр уваги переноситься тут на інструментальну роль стратегічних орієнтирів. Такими при формулюванні запитань анкети є принципи надійності, обґрунтованості (валідності) та достовірності інформації.

Принцип надійності означає необхідність випробування отриманої методом опитування  інформації  на  її  усталений  (надійний) характер.  Використання  цього принципу меншою мірою стосується знання психології респондентів, але й не обходиться без цих знань. Вчені вірно констатують, що соціологія не була б наукою, якби за допомогою одного й того ж методу, одного й того ж інструментарію та за однією й тією ж вибіркою дослідження кожного разу отримувала різні результати. Неусталеність чи мінливість інформації може свідчити або про некоректність застосованого методу, або про недостатню розробку інструментарію чи вибіркової сукупності. І саме тоді, коли співставлення результатів досліджень за одним і тим же інструментарієм свідчить про їх розбіжність, є всі підстави вважати, що були допущені помилки при розробці анкети, передусім – формульовані запитань. Таким чином здатність респондентів при відповіді на одні й ті ж запитання давати одну й ту ж інформацію свідчить про її надійність, а також про надійність інструментарію (формулювання запитань та варіантів відповідей).

Принцип обґрунтованості (валідності) потребує того, щоб формулювання запитання відповідало дійсним оцінкам чи показникам досліджуваного об’єкта. Інакше кажучи, він покликаний дати відповідь: чи ту ми отримуємо інформацію, яка необхідна нам  у відповідності з  запрограмованим  завданням?  Адекватність  формулювання запитання досліджуваній ознаці досягається як завдяки теоретичним знанням про сутність цієї ознаки та її місця в структурі цілого, так і завдяки вмінню дослідника трансформувати ці знання в запитання анкети з урахуванням соціальної, етнічної, вікової, статевої психології респондентів.

Принцип достовірності вимагає досягнення адекватності відповідей респондентів їх  дійсним  думкам,  оцінкам  та  умонастроям.  Якщо  принцип  валідності  стоїть  перед питанням:   чи  ту  ми  отримуємо  інформацію,  яка  нас  цікавить?,  –  то принцип достовірності стоїть перед іншим запитанням: чи говорять правду респонденти на поставлені перед ними запитання? В останньому разі йдеться не про свідому дезінформацію, а про ті аберації в умонастроях та поведінці респондентів, які мають неусвідомлений або підсвідомий характер. Так порівняльний аналіз результатів анкетного опитування працівників промислових підприємств Донеччини показав, що відповіді на запитання “ Який тип поведінки притаманний особисто Вам?” збочені в сторону позитивних, суспільно схвальних типів економічної поведінки порівняно з оцінками наявності  типів  такої  поведінки  у “більшості  працівників”.  Тобто  самооцінки респондентів у даному разі не заслуговують довіри.

Мистецтво ставити запитання визначальною мірою відповідає вимогам двох останніх принципів – принципу обґрунтованості та принципу достовірності. Але перш ніж звернутися до цього мистецтва, варто протипологізувати різні за функціями і призначеннями запитання анкети.

Для більшої поінформованості з питань принципових підходів до розробки питань анкети варто звернутися до таких джерел:

v технічні вимоги до формулювання запитань  [ 5, с. 41 –43, 45–49;  2, с. 98 –101]

v Принципові вимоги до формулювання запитань.

v Принцип надійності [6, с. 379–380]

v Принципові вимоги до формулювання запитань.

v Принцип валідності [ 5, с. 40–41]

v Принципові вимоги до формулювання запитань.

v Принцип достовірності [ 6, с. 380 –381 ].

 

Типологізація запитань.

Кожне з запитань анкети відіграє в ній певну роль, покликано виконувати ту чи іншу функцію, визначається інформаційною специфікою, має свою побудову і структуру, певний спосіб фіксації відповіді тощо. У зв’язку з цим виникає потреба виділити серед всього цього різноманіття властивостей конкретні типи запитань за різними їх ознаками і систематизувати їх.

Типологізація запитань відбувається за такими їх ознаками та підставами:

– За функціонально-рольовою ознакою:

Програмно-цілові (основні)

Функціональні (допоміжні). До них входять: контрольні запитання (для з’ясування достовірності відповіді), запитання–фільтри (для полегшення заповнення анкети), запитання–“пастка” (для переконання у щирості чи нещирості окремих респондентів з тим, щоб вилучити нещирих з масиву анкет), питання–“глушитель” (для подолання втоми респондентів) тощо.

– За предметним змістом:

Фактуальні (подійні)

Когнітивні (запитання про знання)

Оціночні (запитання про думки й оцінки)

Мотиваційні (запитання про мотиви та причини діяльності, поведінки)   Установчі (питання про установки, орієнтації, спрямованість дій).

– За способом отримання інформації:

Прямі

Непрямі (опосередковані)

– За способом фіксації відповідей (за форматом анкети):

Відкриті

Закриті

Напівзакриті

– За структурою (побудовою) питання:

Прості

Шкальні

– За характером (кількістю) очікуваних відповідей

Питання–меню (один і більше варіантів відповіді)   Альтернативні (лише один варіант відповіді)

Дихотомічні (“Так” – “Ні”),

Стосовно тих чи інших типів запитань існують різні правила чи способи їх формулювання. Найбільшу складність в цьому відношенні викликають програмно-цільові (основні) запитання, серед яких особливу увагу соціологів привертають непрямі (опосередковані), а також так звані “сензитивні” запитання, формулювання яких саме й потребує знань психології респондентів і мистецтва ставити запитання.

Відомості про типи та різновиди анкетних запитань можуть бути почерпнуті з таких джерел:

v типи та різновиди запитань [ 6, с. 388–400;  9, с. 470–474;  11, с. 257 263 ]

v рахування специфіки різновидів запитань при їх формулюванні [ 8, с. 94 –96;  11, с. 236 –263].