Загальні вимоги до складання анкети

Коли дослідник приступає до складання анкети, перед ним постають два питання. По-перше: про що запитувати? По-друге: як запитувати? Йдеться, таким чином, про зміст анкети  та  про   форму   її  складання.  В  першому  разі  ми  маємо  справу з  загальними вимогами до анкетного опитування. В другому – з формулюванням її запитань.

Загальні вимоги до складання анкети такі:

v наявність  розгорнутої  програми  дослідження  або  як  мінімум  чітких уявлень про ціль, завдання та предмет дослідження. Саме програма окреслює коло питань, сукупність  яких  за  своїм  змістом  покликана створити достатній обсяг інформації, необхідної для вирішення завдань дослідження; відсутність такої програми, чітких уявлень про мету дослідження і його предмет призводять до того, що в процесі створення анкети дослідник увесь час буде міркувати: “А про що я ще забув запитати?”, а вже потім, заднім числом, дізнається, про що саме він забув;

v необхідність  складання  анкети  в  два  етапи:  попередній   (апріорний)  і кінцевий   (апостеріорний).  На  першому етапі  запитання анкети формулюється на основі попередніх (гіпотетичних) знань та уявлень про предмет дослідження й пов’язані з його станом проблеми. Другий етап – внесення змін та додаткових запитань в анкету на підставі проведених пілотажних (зондаж них, розвідувальних) опитувань. Проведення пілотажного дослідження (50–100 опитуваних) дозволяє: 1) включати в інформаційний простір закритих запитань нових, раніше непередбачених варіантів відповідей, 2) вилучати чи переформульовувати “непрацюючі” запитання, 3) уводити нові запитання, 4) вносити зміни в саму програму дослідження і, отже, суттєво переробляти анкету.

v врахування усіх особливостей досліджуваного об’єкта, тобто сукупності респондентів за їх демографічними, соціально-статусними, культурними, психологічними ознаками, а також соціального середовища і ситуацій, в яких вони перебувають. Врахування цих особливостей позначається на обсязі анкети, на ступені її складнощі, мові та самій тональності

v врахування  реальних  можливостей проведення  опитування,   а  саме – фінансових, матеріально-технічних та кадрових, що позначається на обсязі анкети, її поліграфічній якості, типів вибірки, кількості анкет, термінах тамісцях проведення опитування.

Відомості про загальні вимоги до складання анкети можуть бути почерпнуті з таких джерел:

v основні вимоги до складання анкети [ 5, с. 38–39,  6, с. 379 –380 ];

v анкета як інструмент реалізації програми дослідження  [ 10, с. 281].

 

Структура анкети: композиція технічне оформлення, поліграфічні якості.

Наукова якість отриманої методом опитування інформації залежить значною мірою від того, яким чином скомпонована або структурована анкета, чи містить вона в собі всі невід’ємні її складові, чи має певну логічну схему і послідовність її запитань. Мистецтву вдало і конкретно ставити запитання передує мистецтво структурної побудови анкети. Побудова анкети, що розрахована на масове опитування, має бути такою.

Композиція. Анкета як правило складається з її назви (А); преамбули (короткого звернення (Б); основної змістовної частини (В) і соціально-демографічного паспорту (Г).

Назва анкети (А).

Цей елемент композиції анкети, здавалося б не відіграє помітної ролі в її застосуванні. Але потрібно знати що сама назва, ця перша ланка знайомства з нею респондентів, здатна відіграти велике значення в усій процедурі її заповнення залежно від того, чи імпонує вона настроям і установкам респондентів чи ні. Як правило назва складається з двох частин: предметної (про що повинна йти мова) і адресної (на кого розрахована анкета: “Анкета учня”, “Анкета студента”, “Анкета робітника” тощо). Досліднику варто звернути увагу на формулювання першої частини назви, що власне і становить перший  крок  до  мистецтва  ставити  запитання.  Вона  покликана привернути увагу респондента, по-перше, своєю неординарністю (але не зарозумілістю й оригінальничанням!) і, по-друге, зацікавити його. Скажімо, так: “Сучасне мистецтво: Ваші думки й міркування” або “Одна державна мова чи дві? Ваша думка”. Якщо серед респондентів переважає молодь або “маргінальні” верстви суспільства, то акцент варто зробити на особистісній значимості їх відповідей: замість “Ваша думка”, “Ваші думки і позиції” інша назва – “Моя думка”!, “Мої думки і позиції”. Головною вимогою до формулювання назви є вимога її ідейної (ідеологічної, оціночної) нейтральності.   Ні в якому разі не можна супроводити назву анкети будь-якими епіграфами чи девізами (як це було в одній з молодіжних анкет, де стояло гасло: “В житті завжди є місце подвигам!”). За всією бажаною неординарністю назва анкети має бути короткою.

Звернення до респондента (Б).

Смисл звернення  – ненав’язливе прохання дати  відповідь на запитання анкети. Зміст звернення – послідовне й коротке формулювання мети, або завдання дослідження з акцентом на його значення в першу чергу для самих респондентів, інших громадян, а не для дослідників або замовників теми”, пояснення випадкового (за вибіркою) характеру залучення до опитуваних тієї особи, до якої звертаються дослідники; пояснення технології заповнення анкети (підкреслення або обведення кружальцями обраних варіантів відповіді на закриті запитання або стислий запис відповіді на відкриті); гарантії анонімності, в разі якщо це необхідно (з урахуванням амбітності деяких респондентів не слід при цьому вдаватися до таких висловів, як “свого прізвища не пишіть” або “анкета носить анонімний характер”. Краще: “Своє прізвище можете вказати, можете не вказувати – за Вашим розсудом”);  акцент  на вичерпне  заповнення  анкети  (“Пам’ятайте,  що  Ваші  відповіді будуть мати сенс лише тоді, коли Ви дасте відповіді на всі запитання нашої анкети”); наприкінці – висловлювання авансованої вдячності за участь у дослідженні та визначення авторства (“Група соціологів”, “Лабораторія соціологічних досліджень” тощо).

Змістовна частина (В).

Основна, або програмна частина анкети може мати моноструктурний характер (послідовне наскрізне розташування запитань) або блочну структуру, коли анкета складається з окремих блоків, кожний з яких несе на собі певне вузьке смислове навантаження. В обох випадах побудова та розташування запитань в цій частині відбуваються за принципом “від простого до більш складного”. Не варто респондента з першої ж сторінки анкети приголомшувати складними, потребуючими роздумів запитаннями. Спочатку треба дати йому можливість “увійти в курс справи”, адаптуватись до своєї короткочасної ролі інформатора, осмислити певне коло проблем і запитань стосовно предмету розмови. Інколи соціологи вдаються до першого “інтригуючого” запитання (“запитання-привади”), але використання цього прийому не завжди доцільне. Залежно від кількості запитань в основній частині та з урахуванням ступеню зростання їх складнощів варто вдаватись до психологічної “розрядки” шляхом повернення до простих запитань або “переключення” уваги на інші, суміжні за змістом запитання з тим, щоб через деякий час знову продовжити “перервану розмову”.

Соціально-демографічний паспорт (Г).

Цю частину соціологи дружньо радять розташовувати наприкінці анкети, щоб не відлякувати респондентів її бюрократичним, казенним характером. В ній фіксуються вікові, статеві, етнічні,  соціально-статусні, професійні,  освітні, сімейно-шлюбні, соціально-поселенські та інші ознаки респондента. Самі по собі відомості про ці ознаки меншою  мірою  можуть  цікавити  дослідників,  але  залежності  від  них  усіх  інших відповідей на основні програмові запитання (двомірні розподіли) край необхідні для отримання соціологами всебічної й строкатої картини об’єктну дослідження.

Інколи  є  сенс  наприкінці анкети  після  соціально-демографічної  частини, звернутись до опитуваних з відкритим запитанням: що б вони хотіли сказати від себе з приводу розглянутих питань? Завершуватись анкета повинна повторною подякою на адресу респондента (“Ще раз щиро дякуємо Вам за допомогу!”).

Технічне оформлення анкети.

Структурною складовою анкети, що відіграє допоміжну, але важливу роль, є її технічна упорядкованість, а саме:

v наявність (в дужках після тих чи інших запитань) рідного роду інструктивних вказівок та орієнтирів. Наприклад: “Можете підкреслити кілька варіантів відповіді”, “Підкресліть не більше трьох варіантів відповіді”, “Всі, хто підкреслив варіант 2 попереднього запитання, переходять до 26 запитання” та ін.);

v нумерація запитань і варіантів відповідей в єдиній цифровій системі. Недоречно нумерацію запитань робити римськими цифрами, а нумерацію варіантів відповідей – арабськими чи навпаки, або замість цифрової нумерації застосовувати нумерацію літерами;

v коректна нумерація у випадках складних, табличних за формою запитань

 

Поліграфічні якості анкети.

Анкета сприятливо впливає на респондента тоді, коли в поліграфічному відношенні вона виконана якісно і бездоганно. Сірий папір, сірий або невиразний шрифт підсвідомо відштовхують респондента, а якщо в анкеті траплятимуться граматичні чи стилістичні помилки, значна частина опитуваних іронічно й зневажливо поставиться до заповнення анкети. В анкеті мають бути абзаци, курсиви (підкреслення особливо важливих її моментів), інтервали і відступи між запитаннями і варіантами відповідей. Тексти запитань і тексти варіантів відповідей повинні мати різний шрифт (жирний в текстах запитань і звичний в текстах відповідей). В деяких випадках соціологи застосовують в анкетах малюнки, але доцільність таких введень викликає сумнів.

Відомості про структуру анкети та окремі її складові можна почерпнути з таких джерел:

v структура анкети: типові помилки при її створенні та їх запобігання [ 1, с. 137 –143;  9, с. 474–475;  11, с. 265 –271 ].

v функції структурних складових анкети [ 8, с. 92–93;  11, с. 265 –271 ].

 

4.Запитання анкети та принципові вимоги до їх розробки.

Соціологічна анкета являє собою цілісну сукупність запитань, кожне з яких несе певне смислове навантаження і розраховане на відповідну реакцію – поінформування про ті чи інші властивості предмету дослідження. Одна річ – як правильно  розташувати запитання в анкеті, як створити з них інформаційно завершений ансамбль, і зовсім інша річ – як сформулювати конкретні запитання, щоб отримати надійну, достовірну, обґрунтовану і правдиву інформацію. Вище вже йшлося про те, що метод опитування пов’язаний з вадами і недоліками, які зумовлюються причинами онтологічного, психологічного і технічного характеру. Якщо вади онтологічного характеру є фактично неминучими і можуть бути компенсовані лише належною теоретичною інтерпретацією, то недоліки, що викликані психологічними чи технічними причинами, майже завжди можуть попереджуватись завдяки знанням та мистецтвом ставити запитання. Варто зауважити, що “техніка запитань” і “психологія запитань” досить часто становлять одне ціле, немов би зливаються, але все ж між ними вбачається суттєва різниця: техніка запитань має строго встановлені правила побудови запитань, в той час як психологія запитань вимагає від дослідника евристичного, творчого підходу до формулювання запитань, тобто мистецтва ставити запитання.

Основними   технічними   правилами побудови запитань є: 1)   однозначність (точніше, односкладовість) запитання; 2) однозначність понять, з яких складається запитання; 3) стислість; 4) конкретність та визначність; 5) доступність; 6) об’єктивність (або нейтральність.

Правило  однозначності  (односкладовості)  запитання   потребує  від  дослідника того, щоб запитання містило в собі лише одне запитання. У противному разі респондент буде дезорієнтованим, а його відповіді будуть строкаті й неповні. Так, скажімо, в одній анкеті запитання було побудоване таким чином: “Які передачі нашої радіопрограми Вам подобаються, а які не подобаються і чому?” Неважко помітити, що це запитання містить в собі не одне, а чотири самостійних запитань: 1. “Які передачі  нашої радіопрограми Вам подобаються?” 2) Чому саме ці передачі Вам подобаються?”; 3. “Які передачі нашої радіопрограми Вам не подобаються?” 4. “Чому саме ці передачі Вам не подобаються?” Окрім  отримання  повної  і  всебічної  інформації  слідування  правилу  однозначності запитань сприяє статистичній обробці варіантів відповіді.

Правило однозначності понять, з яких складається запитання. Перш ніж уводити в запитання ключові поняття, варто всебічно перевірити їх семантику, оскільки декотрі з них мають багатозначність, що може вплинути на смисл запитання. Так, у свій час при опитуванні мешканців села Військове на Дніпропетровщині у перелік вірогідних якостей голови сільради (варіанти відповіді) було внесено таку рису: “ Вимогливий, принциповий”. В ході опитування (стандартизованого інтерв’ю) з’ясувалося, що поняття “принциповий”, в яке дослідники заклали позитивний смисл (“принципова людина” – людина, що послідовно дотримується певних принципів чи правил), певні кола людей тлумачили як “шкідливий”, “упертий”, тобто надавали йому негативного змісту. Дослідникам тут же довелося виправляти свою помилку. Інший приклад порушення правила однозначності ключових понять: “Готові Ви виїхати за кордон чи ні?” Тут не з’ясовано, про що йдеться: про   згоду,  бажання   виїхати  чи   про  завершення  приготувань,  наявність  підстав і передумов для виїзду? Варто вдумливо й прискіпливо перевіряти семантику слів. Досить часто огріхи в ній виявляються лише в результаті проведення пілотажних досліджень.

Стислість формулювання. Щоб респондент був уважний і сконцентрований, варто подбати про те, щоб питання було сформульовано якомога стисло, щоб в ньому не було зайвих слів.

Конкретність та визначеність. Дотримання цього правила – ахіллесова п’ята формулювання запитань. Його порушення є найбільш типовим для практики складання анкети та формулювання запитань, коли конкретні за змістом належні слова та висловлювання, що мають чіткі емпіричні версифікатори, поступаються місцем абстрактним, невизначним поняттям. Сказане не означає, що загальні, абстрактні слова чи словосполучення взагалі не повинні застосовуватися у формулюванні запитань. Тут все залежить від цільової функції конкретного запитання. Коли в анкеті ставиться запитання “Як Ви оцінюєте своє життя в цілому за сучасних умов?”, то у даному разі дослідника дійсно цікавлять оцінки респондентами їх життя загалом, і конкретність формулювання подібних запитань не викликає сумніву. Але зовсім інша річ, коли цільовою функцією запитання є отримання конкретних фактів, інформації про конкретні події, а реалізується ця функція через абстрактні, неконкретні слова і висловлювання. Типовий приклад: Як часто Ви відвідуєте театр опери та балету?”

1. Часто

2. Від випадку до випадку

3. Рідко

У даному разі суб’єктивні оцінки “часто” або “рідко” мало про що говорять: п’ять відвідувань на рік скажімо одні респонденти можуть оцінити як “часто”, інші  як “рідко”. Тому слова “часто”, “від випадку до випадку”, “рідко” варто замінити на такі конкретні варіанти відповіді, як “10 разів на рік і більше”, “від 5 до 10 разів на рік” й т.д.

Отже,  в  тих  випадках,  коли  існують  безсумнівні  емпіричні індикатори  різних понять і слів, варто уводити в запитання ці індикатори, щоб запобігти суб’єктивних оцінок і висловлювань.

Доступність. Оскільки будь-яка анкета розрахована на певні соціальні кола опитуваних, перш ніж вдаватися до наукової чи літературно-нормативної лексики при формулюванні запитань, треба поміркувати над тим, 1) які культурно-освітні рівні притаманні тим чи іншим колам опитуваних і, виходячи з цього, 2) які існують лексичні еквіваленти, синоніми науковим чи літературно-нормативним словам і висловам на  тому чи іншому рівні. Опитування респондентів в низьким рівнем освіти, специфічним мовно- розмовним оточенням потребує простих за змістом, повсякденних, усім зрозумілих слів і

словосполучень. Через це не варто вживати таких слів, як “адаптація”, “соціальна роль””, “соціальне партнерство”,  “пріоритетне значення”,  “компроміс” тощо.  Правило доступності дозволяє інколи слововживання подібних понять, але з обов’язковим роз’ясненням – як правило в дужках – їх значення.

Доступність запитання полягає не лише в простоті й зрозумілості окремих слів чи висловів. Доступним  має бути  смисл самого запитання. Відомо, що люди  з  низьким рівнем культури та освіти схильні оцінювати будь-які явища суспільного життя під конкретно-емпіричним кутом зору. Це деформує їх відповіді на узагальнені запитання, яких слід запобігати або пояснювати їх смисл. У відповіді на питання “Як Ви в цілому оцінюєте президентську форму правління?” освічені, грамотні люди зразу ж збагнуть, про що йде мова. Люди з низьким рівнем культури мислення не здатні провести межу між “президентським правлінням” як таким й правлінням конкретного, наявного президента. Президентське правління як таке вони будуть оцінювати як правління існуючого Президента. Тому більш доступним і зрозумілим для них питанням буде питання про те, чи  зміниться  життя  на  краще,  якщо  на  зміну нинішньому Президенту прийде  хтось другий, третій, десятий.