Статистика споживання матеріальних благ і послуг

Рівень життя населення як соціально-економічна категорія є рівнем і ступенем задоволення потреб людей в матеріальних благах, побутових і культурних послугах. Матеріальні блага – це продукти харчування, одяг, взуття, предмети культури і побуту, житла.

До побутових послуг – в широкому розумінні – відносяться комунальні послуги, зокрема послуги транспорту і зв'язку, послуги служби побуту, а також медичні послуги. Послуги в області культури надають установи культури, мистецтва і освіти. Рівень життя як характеристика добробуту народу є найважливішим елементом ширшого поняття «Спосіб життя».

Основні завдання і напрями статистичного вивчення рівня життя наступні:
1) загальна і всестороння характеристика соціально-економічного добробуту населення;
2) оцінка ступеня соціально-економічної диференціації суспільства, ступені відмінностей по рівню добробуту між окремими соціальними, демографічними і іншими групами населення;
3) аналіз характеру і ступеня впливу різних соціально-економічних чинників на рівень життя, вивчення їх складу і динаміки;
4) виділення і характеристика малозабезпечених верств населення, що потребують соціально-економічної підтримки.

Рівень життя, його динаміка і диференціація в значній мірі визначаються рівнем розвитку продуктивних сил, об'ємом і структурою національного багатства, виробництвом і використанням валового національного продукту, характером розподілу і перерозподілу доходів. Рівень життя є достатньо складною і багатогранною категорією. Не дивлячись на те, що багато елементів життєвого рівня взаємозв'язані між собою, вони мають значні особливості, специфіку і для їх комплексної характеристики потрібне використання відповідної системи специфічних показників. Через відсутність раціонального способу об'єднання різнорідних показників такої системи в якийсь єдиний показник у вітчизняній і міжнародній практиці визнана неможливість використання одного показника, що всесторонньо характеризує рівень життя.

Показники, використовувані для характеристики рівня життя, можна з деякою мірою умовності розділити на три види:

перший – синтетичні вартісні показники (ВНП, фонд споживання, сукупні доходи населення і так далі);

другий – натуральні показники, що вимірюють об'єм споживання конкретних матеріальних благ (забезпеченість особистим майном, споживання продуктів харчування, число перевезених пасажирів і так далі);

третій – показники, що демонструють пропорції і структуру розподілу добробуту (розподіл населення по прибуткових групах, показники концентрації і диференціації доходів і споживання і так далі).

Рівень життя, характеризується перш за все показниками споживання, проте рівень і структура споживання в значній мірі детермінуються тими ресурсами, які знаходяться у розпорядженні окремої людини, сім'ї і суспільства в цілому. Тому разом з показниками власне споживання в систему показників рівня життя входить і ряд показників, що характеризують можливості споживання. До них відносяться, наприклад, фонд споживання або рівень доходу.

Приведена система показників, її об'єм і, головне, структура, що включає разом з показниками добробуту характеристики соціальних сторін життя, більш підходять для опису швидше образу, ніж власне рівня життя. Раніше, в роки «розвиненого соціалізму», такий підхід був дуже зручний для виправдання істотного відставання наший країни по багатьом показникам рівня життя від розвинених капіталістичних і більшості європейських країн соціалістичного табору. Проте в сучасних умовах використовувати дану систему показників неможливо, навіть знявши з неї ідеологічне навантаження і виділивши лише ті показники, які характеризують саме рівень життя. Неможливо, перш за все по наступних причинах: змінилися соціально-економічні основи суспільного розвитку в країні, значно зросла диференціація, більш того, виникла навіть поляризація населення по рівню життя, нарешті, відбулися зміни і в практиці і методології статистики і обліку (наприклад, стало неможливо використовувати як інформаційну базу дані соцільної статистичної звітності, намітився перехід до системи національних рахунків і так далі).

Тому необхідною і закономірною стала розробка системи показників рівня життя, адаптованого до сучасних соціально-економічних умов в Україні. Система ця включає наступні розділи:

1) узагальнювальні показники (ВНП, фонд споживання, індекс вартості життя і тому подібне);
2) доходи населення;
3) споживання і витрати населення;
4) грошові заощадження населення;
5) накопичене майно і житло;
6) соціальна диференціація населення;
7) малозабезпечені верстви населення.

Проте з методичної точки зору і дана система показників не виглядає завершеною. Так, в неї включені і використовуються на практиці два близьких за змістом показника: прожитковий мінімум і мінімальний споживчий бюджет. Згідно методичним поясненням, «прожитковий мінімум – це рівень доходу, що забезпечує придбання мінімального набору матеріальних благ і послуг», а «мінімальний споживчий бюджет – це вартість набору матеріальних благ і послуг, відповідного прожитковому мінімуму». З цих визначень неясно, в чому, власне, тут різниця і чому в публікаціях величина другого показника виявляється в 3–4 рази більше, ніж першого. Проте все стає зрозуміло, якщо врахувати, що конкретна методика розрахунку прожиткового мінімуму була розроблена в 1992 р., на п'ять років пізніше, ніж мінімального споживчого бюджету, і розрахована «на короткий кризовий період часу». Розрахунок прожиткового мінімуму ведеться за десятьма показниками мінімуму споживання продуктів харчування з додаванням також мінімуму решти витрат на базі непрямих розрахунків. Розрахунок же мінімального споживчого бюджету не тільки заснований на обліку значно більшого числа показників, але і самі нормативи мінімального споживання значно вищі (наприклад, по м'ясу і м'ясопродуктам більш ніж в два рази).

Рівень життя багато в чому визначається доходами населення, від розміру яких головним чином і залежить ступінь задоволення особистих потреб. Основними джерелами доходів населення є:
заробітна плата і інші виплати, які працівники отримують за свою працю (у грошовій або натуральній формі);
доходи від індивідуальної трудової діяльності;
виплати і пільги з суспільних фондів споживання, спеціальних фондів, щорічні виплати по страхуванню життя;
доходи від власності (наприклад, платежі за використання фінансових активів, будівель, землі, авторських прав, патентів і так далі);
доходи від особистого підсобного господарства, саду, городу (вартість чистої продукції).
Можливі і інші джерела доходу (виграш в лотерею, приз за перемогу в змаганні, конкурсі і так далі).

З юридичної точки зору доходи діляться на законних і незаконних, отримуваних в рамках тіньової економіки. До останніх відносять доходи, що отримуються від не зареєстрованої в установленому порядку діяльності, вкриваються від оподаткування і контролю з боку держави. Для вимірювання рівня і структури доходів населення використовується ряд показників, що характеризують їх в різних аспектах. Одним з основних показників є об'єм особистих доходів населення – всі види доходів населення, отриманих в грошовій формі або в натурі. Цей показник може бути розрахований прямим шляхом для окремих домогосподарств на основі статистики сімейних бюджетів, проте він не відображає ні загальних, ні реальних доходів населення. Сукупні (загальні) доходи населення (СДН) визначаються підсумовуванням особистих доходів і вартості безкоштовних або на пільгових умовах наданих населенню послуг за рахунок суспільних фондів споживання. Вартість послуг визначається розрахунковим шляхом.

Названі показники, розраховані в цінах поточного періоду, називаються номінальними показниками доходів. Вони не визначають реального змісту доходів, тобто не показують, яка кількість матеріальних благ і послуг доступно населенню при рівні, що склався, доходів. По-перше, власники доходу можуть в остаточному вигляді розташовувати лише частиною номінального доходу, оскільки повинні сплатити індивідуальні податки і зробити інші обов'язкові відрахування. Віднімаючи з особистих номінальних доходів (ЛНД) податки, обов'язкові платежі і внески в громадські організації (НП), знаходять особисті доходи (ЛРД) населення, що розташовуються, – ту частину особистих доходів, яку власники їх направляють на споживання і заощадження:

ЛРД = ЛНД - НП.

Частка цієї частини в загальному об'ємі доходів складе

По-друге, між номінальними і реальними величинами доходів можуть бути істотні розбіжності у зв'язку із зміною купівельній спроможності грошей – показника, зворотного рівню цін. Реального значення показники доходу набувають, якщо для розрахунків використовуються постійні ціни або їх зміна враховується (компенсується) за допомогою індексів купівельної спроможності грошей (Iп.с.д.) або індексів цін на споживчі товари і послуги (Ip). З поправкою на зміну споживчих цін розраховується величина реальних доходів населення, що розташовуються:

Аналогічно розраховуються реальні загальні доходи (РІД) населення – як сукупні доходи (СДН) з поправкою на купівельну спроможність грошей:

Для характеристики динаміки цих показників будуються відповідні індекси, наприклад індекс реальних доходів, що розташовуються:

Звідси витікає, що швидкість зміни реальних доходів залежить від трьох чинників: темпів зростання номінальних доходів, зміни ставок податкових платежів і зміни купівельній спроможності грошей. Для розрахунку індексу цін і тарифів на платні послуги статистичні органи з 1989 р. ведуть щомісячну реєстрацію цін на продовольчі і непродовольчі товари-представники і послуги. Обстеження проводиться по достатньо широкій номенклатурі товарів (до 650 позицій), що реалізовуються по різних каналах. Слідує, проте, відзначити, що реєструються ціни пропозиції товарів, які у багатьох випадках відрізняються від цін покупки. Загальний індекс споживчих цін розраховується по формулі

Результат, званий також індексом вартості життя, показує, наскільки більше засобів населення почало витрачати на покупку продуктів харчування, товарів і послуг (тобто на споживчі витрати) в поточному періоді в порівнянні з базисним, якби при зміні цін рівень споживання залишився тим самим, базисним. Такий розрахунок коректний, якщо за аналізований період не відбувається істотних змін в структурі споживчих витрат.

Величину прожиткового мінімуму на регіональному рівні визначають органи виконавчої влади на місцях, виходячи з локальних особливостей споживання і ресурсних можливостей. Порядок розрахунку прожиткового мінімуму описаний в «Методичних рекомендаціях» Мінтруда Росії і заснований на наступних принципах.

Прожитковим мінімумом є показник об'єму і структури споживання найважливіших матеріальних благ і послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує умови підтримки активного фізичного стану дорослих, соціального і фізичного розвитку дітей і підлітків.

Бюджет прожиткового мінімуму є вартісна оцінка натурального набору прожиткового мінімуму, крім того, він включає витрати на податки і інші обов'язкові платежі. Потреби населення значно диференціюються залежно від його соціально-демографічних характеристик і умов мешкання, тому прожитковий мінімум розраховують не тільки в середньому на душу населення або сім'ю, але і окремо для різних категорій: дітей (до 7 років), підлітків (7–15 років), працездатних громадян, пенсіонерів. Прожитковий мінімум конкретної сім'ї може бути визначений виходячи з її фактичного складу і величини. Вартісна оцінка витрат бюджету прожиткового мінімуму на продукти харчування здійснюється шляхом оцінки натурального набору по кожній групі товарів в середніх цінах покупки відповідних товарів. Середні ціни визначаються за даними статистики домашніх господарств.