Інтерактивні методи і прийоми навчання української мови молодших школярів

 

Терміни «інтеракція», «інтерактивне навчання», «інтерактивні ме­тоди» вперше на пострадянському просторі почали використовуватись наприкінці 90-х рр. XX ст. Причому під це поняття підпадали гак звані «активні методи», до яких було віднесено принципово нові на той час, зокрема для української школи, методи навчання, такі як дискусія, дебати, прес-конференція, інсценування, ділові ігри тощо. Саме із цим насам­перед пов’язана існуюча плутанина в поняттях, що, крім теоретичного непорозуміння між ученими-педагогами, сьогодні шкодить і практиці навчання, часто породжуючи в учителів і методистів ілюзії щодо їхньої обізнаності й готовності до застосування інтерактивних методів або технологій. Отже, спробуємо визначити поняття «інтерактивне навчан­ня», відокремлюючи його від поняття «активне навчання».

Лінгвістичне тлумачення, представлене в словниках іншомовних слів, свідчить, що поняггя «інгерактивність», «інтерактивний» при­йшли до нас з англійської мови і означає той, який взаємодіє; ті, що впливають один на одного.

Зазначимо, що термін «інтерактивна педагогіка» відносно новий: його ввів у науковий обіг німецький дослідник Ганс Фріц 1975 року. У дослідженнях цього вченого як мету інтерактивного процесу ви­значено зміну і покращення моделей поведінки його учасників. Аналізуючи власні реакції та реакції партнера, учасник змінює свою модель поведінки і свідомо засвоює її, що дає підстави говорити про інтерактивні методи як процес інтерактивного виховання.

Інтерактивність у навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, перебування у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути метод, у якому той, хто навчається, є учасником, який здійснює щось: говорить, керує, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається (за О. Пометун, Л. Пироженко). За інтерактивного навчання учні навчають один одного, його відмінністю є діалоговий, а радше полілоговий характер.

На відміну від активних методів навчання, які будуються на однобічній комунікації (її організує і постійно стимулює вчитель), інтерактивні методи принципово змінюють схему комунікації в на­вчальному процесі.

Інтерактивні методи орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів і потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації про­цесу ефективної комунікації, в якій учасники процесу взаємодії більш мобільні, більш відкриті й активні. Основою інтеракції є принцип бага­тосторонньої комунікації, яка характеризується відсутністю полярності й мінімальною сконцентрованістю на точці зору вчителя, розумові й навчальні дії та процедури, за допомогою яких учні можуть досягти запланованих результатів, представлені у вигляді сис­теми пізнавальних, завдань.

Якщо із цих позицій спробувати дати визначення поняття педа­гогічна технологія інтерактивного навчання, то це така організація навчального процесу, за якої кожен учень бере участь у колективному взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії та спілкуванні всіх його учасників процесі навчального пізнання. Форми такої участі можуть бути різними (індивідуальне, групове завдання, гра, дискусія тощо), тобто кожен учень має конкретне завдання, про виконання якого він має публічно прозвітувати, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання.

Педагогічна технологія інтерактивного навчання як система містить такі головні компоненти:

o чітко сплановані цілі навчання — зрозумілий якісний та кількісний очікуваний результат процесу у вигляді навчальних досягнень учнів, а саме передбачуваного рівня засвоєння навчального змісту;

o спеціально відібраний та структурований зміст навчання;

o інтерактивні форми, методи і прийоми, за допомогою яких організовується навчання і стимулюється активна діяльність учнів;

o адекватні цілям, формам і методам засоби навчання;

o організаційні та психолого-педагогічні умови, що дають можли­вість ефективно спланувати та реалізувати інтерактивне навчання.

Визначення сутності педагогічної технології інтерактивного на­вчання багато в чому пов’язане із ключовим поняттям «інтерактивний метод». Інтерактивні методи можемо трактувати як способи цілеспрямованої міжсуб’єктної взаємодії вчителя і учнів зі створення оптимальних умов для свого розвитку.

Серед інтерактивних методів О. Пометун та Л. Пироженко виділяють такі:

· груповий (взаємодія між учасниками процесу навчання реалі­зується через співпрацю у малих групах);

· колективний (багатостороння взаємодія є полілогом, у якому бере участь кожен учень класу);

· колективно-груповий (робота малих груп поєднується з роботою всього класу).

Груповий (кооперативний) метод передбачає навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. Вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, яки­ми він спрямовує діяльність групи. Цей метод відкриває для учнів можливості співпраці з однолітками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями більш високих результатів засвоєння знань та формування вмінь. Він легко й ефективно поєднується з традиційними формами та методами навчання і може застосовуватись на різних етапах уроку при навчанні школярів.

Колективний (фронтальний) метод передбачає організацію однією людиною, здебільшого вчителем, діяльності цілого класу. Всі учні працюють індивідуально над одним і тим самим завданням із на­ступним контролем результатів в усіх чи у більшості школярів.

За умов використання колективно-групового методу робота ма­лих груп поєднується із фронтальною, зберігаючи основний принцип інтеракції: постійну взаємодію учнів між собою, їхню співпрацю й спілкування

Під час роботи учнів у парах вони можуть виконувати такі види роботи: обговорення (обговорити завдання, короткий текст); інтерв’ювання (взяти інтерв’ю один в одного); висловлювання-монолог (зв’ясувати ставлення (думку) партнера до даного питання, твердження тощо); критичний аналіз роботи один одного; формулювання підсумку теми, що вивчалася, тощо До вправ, що вимагають застосування колективних методів інтерактивного навчання, відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це і обговорення проблеми в загальному колі (її застосовують разом з іншими прийомами), і «Мікрофон» (кож­ному надається можливість сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію), і «Незакінчені речення» (поєднується із впра­вою «Мікрофон»), і «Мозковий штурм» (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, широко використовується для вироблення найбільш ефективних рішень із конкретної проблеми), і «Навчаючи — вчуся», й «Ажурна пилка», і «Сазе-метод», і «Дерево рішень».

До вправ, організованих за колективно-груповими методами на­вчання, відносяться імітації, рольові ігри, драматизація.

О. Пометун також визначає обов’язкові умови реалізації технології інтерактивного навчання, без яких інтеракція або зовсім неможлива, або є неефективною. Ці умови, зокрема, такі:

· створення сприятливої, позитивної психологічної атмосфери в класі під час уроку;

· оптимальне облаштування навчального простору (спеціальні спо­соби розташування меблів (для роботи малих груп, для спілкування і дискусії у загальному колі тощо) та наявність у класі різноманітних матеріалів: текстів, словників, чистого паперу і маркерів тощо);

· запровадження в класі спеціальних правил, норм спільної праці, які є обов’язковими для всіх;

· спеціальне навчання педагога для оптимального використання інтерактивної технології.

Особливість виконання вправ за технологією інтерактивного на­вчання полягає в тому, що будь-яка вправа або завдання складається з трьох елементів:

— інструкція;

— дія;

— рефлексія (осмислення).