Нормування матеріальних ресурсів

 

Належна організація матеріально-технічного забезпе-чення виробництва потребує створення прогресивної нормативної бази. Розробка всієї сукупності норм витрат сировини і матеріалів на підприємстві – одна з найважливіших функцій матеріально-технічного забезпечення, яка вирішує завдання зниження матеріаломісткості продукції (робіт, послуг), економії матеріальних ресурсів, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), а отже підвищення конкурентоспроможності підприємства на ринку.

У ринкових умовах господарювання основним суб’єктом нормування є підприємство, яке самостійно формує нормативну базу. Якість нормативної бази, що включає увесь перелік норм і нормативів витрати ресурсів і їх запасів, а також показників їх використання, залежить від ступеня прогресивності застосовуваних норм і безпосередньо впливає на основні показники ефективності діяльності підприємства.

Сьогодні існує декілька підходів до визначення і трактування сутності норм витрат матеріальних ресурсів. Так, згідно з традиційним підходом під нормою витрати розуміють максимально допустимі витрати матеріалів, палива, енергії та інших матеріальних ресурсів на виготовлення одиниці продукції чи виконання одиниці об’єму робіт у певних виробничих умовах.

Нормування витрати матеріально-технічних ресурсів опирається на такі методи як розрахунково-аналітичний, оптимізаційний, дослідний, статистичний, еталонний.

Розрахунково-аналітичний метод передбачає техніко-економічне обґрунтування кожного елемента норми витрати ресурсів. Цьому процесу передує проведення функціональ-ного аналізу існуючих нормативних елементів, вивчення організаційно-технічних умов виробництва і можливостей їх удосконалення.

Оптимізаційний метод є результатом розвитку розрахунково-аналітичного методу і полягає у використанні різних економіко-математичних методів з метою оптимізації складу нормоутворюючих елементів та виборі найкращої структури норми витрати ресурсів.

Дослідний метод нормування передбачає визначення експериментальним шляхом необхідної кількості матеріальних ресурсів при виготовленні продукції (наданні послуг) шляхом вимірів корисних витрат, відходів і втрат. Ці виміри здійснюються або в лабораторних, або в виробничих умовах шляхом послідовного визначення корисної маси ресурсу на кожній технологічній операції з одночасною фіксацією обсягів відходів та втрат. На основі подальшого аналізу отриманих даних обирається найкраще поєднання нормоутворюючих елементів з максимальною величиною чистих витрат і мінімальними відходами та втратами.

Статистичний метод нормування опирається на використання статистичних даних щодо обсягів використання конкретних видів матеріальних ресурсів при виробництві аналогічних видів продукції (робіт, послуг) на інших однотипних підприємствах галузі.

Еталонний метод орієнтується на кращі вітчизняні та світові досягнення при виробництві даного виду продукції. При цьому за еталон вибирають виріб-аналог і здійснюють аналітичне дослідження використовуваних у ньому матеріалів, включаючи їх якісні та кількісні параметри. Завдання підприємства полягає у створенні свого виробу, який за характеристиками не поступається, а переважає еталонний. Цей процес передбачає розрахунок норм витрат матеріалів на базі визначення корисних витрат ресурсу у виробі-аналогу і необхідних умов для їх реалізації. Отримані в такий спосіб норми витрат ресурсів відповідатимуть високому рівню досягнень у нормуванні споживання матеріальних ресурсів і сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності підприємства.

Норма витрати передбачає як корисне використання ресурсу, так і незворотні відходи і втрати ресурсу. На рис. 6.1 показано структуру норми витрати матеріального ресурсу. До складу норми не включаються зворотні технологічні відходи та утилізовані втрати.

 

Норма витрати матеріалів

Технічно неминучий брак

Витоки та інші виробничі втрати

Втрати при поставці, транспорту-ванні, зберіганні

Незворотні

Зворотні

Неутилізовані

Утилізовані

Другий ступінь норми

Перший ступінь норми

Повна норма витрати

Третій ступінь норми

Інші втрати з техніко-організаційних причин

Технологічні відходи

Корисна витрата

=

+

+

 

 

Рисунок 6.1 – Структура норми витрати матеріалів

 

 

Важливим етапом розробки норм є визначення оптимального сполучення витратоутворюючих елементів, до складу яких входить корисна витрата, технологічні відходи та втрати з техніко-організаційних причин. Склад індивідуальної норми витрати можна визначити за формулою

              ,           (6.1)

де НВ – норма витрати ресурсу на одиницю продукції (роботи); q _кор  - корисна витрата ресурсу; q _{від і} - відходи і втрати ресурсу на і -й операції технологічного процесу; q _{втр j} - неминучі техніко-організаційні втрати ресурсу за j -м каналом втрат.

Кількісне співвідношення нормоутворюючих елементів, виражене у процентах, характеризує структуру норми витрати ресурсів. Раціональною структурою норми можна вважати таку, за якої основний нормоутворюючий елемент – корисна витрата – досягає свого максимального значення, а два інших елементи – відходи і втрати – мінімальні за величиною.

Це співвідношення характеризують показники використання ресурсів – коефіцієнт використання і витратний коефіцієнт.

Коефіцієнт використання відображає ступінь корисного використання певного матеріального ресурсу

                              .                          (6.2)

За абсолютним значенням цей коефіцієнт менший одиниці і чим він ближчий до одиниці, тим ефективнішим є використання ресурсу.

Витратний коефіцієнт є оберненим за величиною до коефіцієнта використання і характеризує співвідношення корисного використання та відходів і втрат

                             .                         (6.3)

Витратний коефіцієнт більший за одиницю і дробова його частина характеризує величину втрат ресурсу. Чим менша дробова частина витратного коефіцієнта, тим ефективніше використовується ресурс.

 

Прогресивні норми витрати слугують не тільки роз-рахунковою базою плану матеріально-технічного постачання, але і сприяють організації раціонального використання матеріально-технічних ресурсів у виробництві. Тому робота щодо формування нормативної бази повинна проводитись на підприємстві постійно, а методи визначення потреби у матеріально-технічних ресурсах і розробки технічно обґрунтованих норм витрат та запасів повинні постійно вдосконалюватись.

В даний час продовжують вдосконалюватися економіко-математичні методи розрахунку норм витрати, потреби і запасів матеріальних і енергетичних ресурсів. Використання таких методів дозволяє суттєво підвищити якість норм, забезпечити їх динамічність і прогресивність, і, як наслідок, сприяє економному використанню матеріально-технічних ресурсів.

Матеріальні і енергетичні ресурси за своєю економічною сутністю і технологічним призначенням поділяють на три групи:                                           

· ті, що використовуються для технологічних потреб;

· ті, що використовуються для експлуатаційних потреб;

· ті, що використовуються для господарських потреб.

Норми витрати матеріально-технічних ресурсів слугують також засобом контролю за раціональним використанням цих ресурсів в процесі виробництва.

Матеріально-технічні ресурси повинні витрачатися раціонально і економно. Основними шляхами економного використання допоміжних матеріалів, запасних частин, малоцінних і швидкозношуваних предметів, котрі використовуються для ремонтно-експлуатаційних потреб на підприємствах транспорту і зберігання нафти, нафтопродуктів і газу є:

· правильний підбір машин, механізмів і іншого обладнання у відповідності до обсягів робіт та виробничих умов;

· збільшення міжремонтного періоду роботи обладнання і підвищення якості ремонту;

· скорочення непродуктивних витрат та втрат матеріально-технічних ресурсів на основі їх правильного зберігання і видачі зі складу;

· мобілізація внутрішніх резервів;

· строге дотримання норм витрати.