Організація винахідницької, раціоналізаторської та патентно-ліцензійної роботи на підприємстві

Для забезпечення конкурентоспроможності нової продукції чи технології підприємству необхідно орієнтуватися на найширше використання новітніх досягнень науки і техніки. При організації комерційно-господарської діяльності та реалізації стратегії впровадження нововведень слід використовувати набутий світовий досвід систематизації, класифікації, зберігання, аналізу та практичного використання інформації щодо винаходів та відкриттів. У зв’язку з цим інновацію на підприємстві слід розпочинати з проведення наукових досліджень або використовувати вже відомі наукові результати відповідної проблематики. Як уже зазначалось раніше, наукові дослідження поділяють на фундаментальні, пошукові та прикладні.

У процесі наукової та науково-технічної діяльності отримують результати наукового та науково-прикладного характеру. Науковий результат – це нове знання, одержане у процесі фундаментальних або пошукових наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. Науково-прикладний результат – це нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, які впроваджені або можуть бути впроваджені у практику господарювання. Форми цих результатів такі: звіт, ескізний проект, конструкторська документація, технологічна документація, науково-технічна продукція, натурний зразок.

Принципово новий досягнутий рівень досліджень і розробок визначається термінами “відкриття” та “винахід”, а новий рівень технічної реалізації – термінами “раціоналізація” чи “промисловий зразок”. Найціннішим результатом наукової діяльності вважається відкриття – виявлення невідомих раніше закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. Відкриття, зазвичай, є результатом фундаментальних та пошукових наукових досліджень і базою для розробки винаходів. Наприклад, відкриття явища квантового резонансу привело до розробки лазерів та бурхливого розвитку лазерних технологій.

І відкриття, і винаходи повинні бути захищені відповідними документами, що засвідчують авторські права.

Право на винахід оформлюють у вигляді авторського свідоцтва чи патенту. Патент надає власнику виняткові права на використання винаходу. Авторське свідоцтво – документ, що засвідчує авторство особи на здійснений винахід. Авторське свідоцтво чи патент є документами територіального значення, права захищаються тільки у країні, де видано цей документ. Таким чином, допускається використання винаходу в інших країнах. Для захисту прав у декількох країнах необхідно отримати патенти у кожній з них.

При визначенні патентоспроможності винаходу враховують новизну, винахідницький рівень та промислову придатність винаходу.

Новизна винаходу. Винахід визнають новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто коли з-поміж відомостей, які стали загальнодоступними в світі до дня подачі заявки на винахід, не виявлено засобу з ознаками, ідентичними всім ознакам формули цього винаходу.

Наявність винахідницького рівня. Винахід має винахідницький рівень, якщо він не випливає сам по собі з рівня техніки, тобто коли досі не було виявлено рішень, які мають ознаки, що збігаються з головними ознаками цього винаходу.

Промислова придатність винаходу. Винахід визнається промислово придатним, якщо його можна використати (багаторазово відтворити) у промисловості або в іншій сфері діяльності. При цьому безпосередня корисність винаходу не є обов’язковою умовою, тобто винахід не обов’язково має бути використаний.

Наявність патенту означає, що ніхто не може використовувати винахід без згоди (дозволу) власника патенту. Дозвіл полягає у наданні (продажу) ліцензії на часткове використання чи повне переуступлення патентних прав. В окремих державах законодавством передбачено, примусове ліцензування, яке використовується у випадках, коли власник патенту висуває необґрунтовані вимоги (непомірні ціни на використання патенту). У цьому випадку зацікавленому виробнику дозволяється використання винаходу за умови виплати власнику патенту адекватного роялті. Проте на міжнародному рівні до такої практики висувають досить жорсткі умови.

Для оформлення авторства на винахід шляхом отримання авторського свідоцтва чи патенту потрібно подати необхідні документи в організацію, що здійснює реєстрацію. Після цього виконується: перевірка повноти матеріалів і відповідного їх оформлення, встановлення пріоритету (дата подачі заявки і видача довідки з визначенням часу подання заявки); експертиза заявки на предмет виявлення ознак суттєвої новизни; видача авторського свідоцтва чи патенту за умови, що експертиза встановила наявність ознак, необхідних для визнання пропозиції винаходом.

Найбільш масовою формою науково-технічної творчості в умовах підприємства є раціоналізаторська робота, в результаті якої формується раціоналізаторська пропозиція – нове та корисне для конкретного підприємства чи організації технічне рішення, що передбачає зміну технології виробництва, техніки, конструкції виробу або складу матеріалу.

Отримані в процесі науково-дослідних робіт рішення, які можуть скласти предмет винаходів чи відкриттів, слід оформляти відповідними заявками у встановленому порядку. На міжнародному рівні регулювання взаємовідносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з положеннями Світової організації торгівлі (СОТ) за Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Agreement on Trade Related Aspects of Intellectual Property (TRIPS)). Структура угоди побудована на чинних міжнародних конвенціях про права інтелектуальної власності. Її положення застосовують щодо патентів, авторських та суміжних прав, товарних знаків, промислових зразків, топології інтегральних мікросхем, закритої інформації тощо.

Керівництво винахідницькою роботою на підприємствах здійснює здебільшого головний інженер, якому під поряд-ковані відповідний відділ чи бюро (наприклад, бюро з винахідництва та раціоналізаторства). У складі конструкт-торських і технологічних відділів великих підприємств, у науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших організаціях, які займаються розробкою і впровадженням нової техніки, можуть організовуватися патентні бюро (відділи, групи). Ці бюро займаються патентно-ліцензійною роботою, у тому числі відбором винаходів для патентування за кордоном, перевіркою патентної чистоти, оформленням заявок на патенти.

 

Тема 4 Планування нормування праці

 

Процес встановлення обсягу витрат живої праці, необхідної для виконання конкретної роботи в найбільш раціональних та сприятливих організаційно-технічних виробничих умовах, називають нормуванням праці. В результаті цього процесу на кожному підприємстві формується комплекс обґрунтованих норм праці.

Нормування праці орієнтоване на вирішення таких завдань:

· всебічний аналіз методів виконання робіт з урахуванням фізіологічних та поведінкових аспектів з метою їх оптимізації;

· розрахунок чисельності працівників всіх категорій та кількості устаткування, необхідних для виробництва запланованих обсягів продукції;

· визначення виробничих завдань окремим працівникам та підрозділам (бригадам, дільницям);

· розрахунок продуктивності агрегатів та їх комплексів;

· встановлення тривалості виробничих циклів та розмірів партій предметів праці, періодичності їх запуску-випуску, обсягів незавершеного виробництва та інших календарно-планових нормативів оперативно-календарного планування;

· організація оплати праці, забезпечення її позитивної мотивації, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників;

· контроль за обсягом праці та обсягом споживання;

· калькулювання собівартості окремих видів продукції, робіт та послуг.

Норми і нормативи праці класифікують за масштабами і сферою використання, рівнем укрупнення, методами встановлення і обґрунтування.

Розглянемо більш детально класифікацію норм і нормативів праці, рис. 4.3.

КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМ І НОРМАТИВІВ ПРАЦІ

За масштабами і сферою використання

Міжгалузеві Галузеві Районні Місцеві

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ

За рівнем укрупнення

За методами встановлення

Елементарні Укрупнені

. Аналітичним   методом   Сумарним    методом

За методами обґрунтування

. Науково- обґрунтовані   Досвідно- статистичні

Рисунок 4.3 – Класифікація норм і нормативів праці

За масштабами і сферою використання норми і нормативи праці поділяють на міжгалузеві, галузеві, районні і місцеві.

Міжгалузеві норми і нормативи призначені для використання на підприємствах незалежно від їх галузевої належності та місця розташування. До таких норм відносяться, наприклад, норми праці на вантажно-розвантажувальні роботи, на будівельні та монтажні роботи тощо.

Галузеві норми і нормативи розробляють на характерні для даної галузі роботи, на які не встановлені міжгалузеві нормативи.

Районні норми і нормативи враховують географічні, геологічні чи природно-кліматичні умови даного району.

Місцеві норми і нормативи розробляють для робіт, умови виконання яких відрізняються від умов, прийнятих при розробці перелічених раніше норм і нормативів.

За рівнем укрупнення норми праці поділяють на елементарні (диференційовані) і укрупнені.

Елементарні норми і нормативи встановлюють на окремі елементи трудових операцій (прийоми, рухи і т.п.).

Укрупнені - встановлюються на операції в цілому чи комплекс операцій.

За методами встановлення розрізняють норми і нормативи, встановлені аналітичним чи сумарним методами.

При використанні аналітичного методу тривалість окремих операцій і робіт визначається після їх попередньої розбивки на окремі елементи, аналізу їх тривалості, послідовності та умов найбільш ефективного виконання. Для визначення тривалості виконання окремих елементів операцій можна застосовувати розрахунковий метод чи метод вивчення елементів операцій.

Розрахунковий метод ґрунтується на використанні різноманітних емпіричних формул, за допомогою яких враховуються найважливіші фактори, що впливають на тривалість виконання даного елемента. Елементи операцій вивчають за допомогою хронометражу чи фотохронометражу.

У разі використання сумарного методу операції чи роботи не розбивають на окремі елементи. Тривалість виконання операцій чи робіт встановлюють за допомогою фотографії робочого дня чи процесу або на основі типових норм для даних видів робіт чи операцій.

       За методами обґрунтування норми і нормативи витрат праці поділяють на науково-обґрунтовані та досвідно-статистичні.

       Науково-обґрунтовані норми найбільш прогресивні, оскільки враховують технічні і технологічні параметри трудових процесів, їх найбільш раціональну організацію, економічність, психофізіологічні фактори.

Досвідно-статистичні норми і нормативи ґрунтуються на існуючому рівні витрат робочого часу на схожі операції чи роботи в попередніх періодах, тобто не відображають сучасного рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Тому використання таких норм повинно бути обмеженим.

Розрізняють такі види норм праці:

       - норма часу;

       - норма виробітку;

       - норма обслуговування;

       - норма чисельності.

Норма часу характеризується кількістю робочого часу, яку працівник необхідної кваліфікації повинен витратити на виконання певної роботи чи операції. Іншими словами, норма часу - це витрати робочого часу на одиницю продукції чи роботи.

Норма виробітку характеризується кількістю продукції (роботи), яку повинен виконати за одиницю часу (годину, зміну) працівник відповідної кваліфікації.

       Між нормами часу і нормами виробітку існує обернена залежність:

                              Н_час = t_зм / Н_вир,                           (4.1)

 

де Н_час - норма часу;

  t_зм - тривалість зміни;

 Н_вир - норма виробітку за зміну.

 

Норма обслуговування має такі різновиди:

       - кількість машин, агрегатів, людей, яких повинен обслуговувати протягом зміни один працівник;

       - кількість працівників, які повинні обслуговувати один агрегат, машину чи систему машин (норма штату);

       - кількість підлеглих, якими може керувати найбільш ефективно один керівник (норма керованості).

 

Норма чисельності - встановлює чисельність працівників, які потрібні для виробництва певної кількості продукції (виконання роботи, обслуговування об’єктів).

 

Досягнення цілей технічного нормування значною мірою визначається чіткою та єдиною класифікацією витрат робочого часу.

Відповідно до діючої класифікації всі різновиди витрат робочого часу поділяються на такі, які необхідні для виконання виробничого завдання і повинні обов’язково включатися до складу норми часу, і такі, що вважаються втратами, оскільки вони спричиняються недоліками організації праці, недосконалою технологією, порушенням трудової дисципліни тощо.

Час виконання виробничого завдання відноситься до нормованих витрат робочого часу і складається з таких елементів, як підготовчо-підсумковий час, оперативний час, час обслуговування робочого місця, перерви для відпочинку та особистих потреб та перерви з організаційно-технічних причин, табл. 4.2.

Підготовчо-підсумковий час включає витрати часу, необхідні для ознайомлення працівника з конкретним завданням, виробничими інструкціями, кресленнями; на встановлення інструменту і пристосувань; на переоснащення; на виконання дій, пов’язаних із початком та завершенням заданої роботи (отримання матеріалів чи заготовок, здавання готової продукції контролерові чи майстрові, отримання та здавання документації, інструменту, пристосувань, залишків матеріалів та ін.).

Оперативним називається час, який витрачається на безпосереднє виконання виробничого завдання. Він складається з основного і допоміжного часу.

Основний (технологічний) час витрачається на зміну форми, розмірів, властивостей предметів праці або їх взаємного розташування у просторі.

Допоміжний час витрачається на дії, які забезпечують можливість виконання основної роботи (завантаження і розвантаження агрегатів, встановлення заготовок та зняття деталей після обробки, управління обладнанням, контроль технологічного процесу, переходи між обслуговуючими об’єктами тощо).

 

Таблиця 4.2 Типова класифікація робочого часу виконавця

Робочий час
Час виконання виробничого завдання (час, який нормується)							Втрати робочого часу (час, який не нормується)
Підготовчо-підсумковий час, t пп	Оперативний час, t оп		Час обслуговування робочого місця, t обс		Відпочинок та особисті потреби, t воп	Перерви з організаційно-технічних причин, t отп	Втрати, що не залежать від працівника		Втрати з вини працівника, t втрп
	Основний (технологічний) час, t о	Допоміжний час, t д	Час організаційного обслуговування, t ообс	Час технічного обслуговування, t тобс			Непродуктивна робота, t втрн	Час очікування роботи або обслуговування, t втро

 

Час обслуговування робочого місця витрачається на догляд за робочим місцем впродовж зміни і включає час організаційного та технічного обслуговування.

Час відпочинку та особистих потреб враховує фізіологічні потреби виконавця, а також дозволяє відновити працездатність впродовж зміни.

Перерви з організаційно-технічних причин обумовлю-ються несинхронністю виробничих процесів, специфікою роботи обладнання, механізмів, транспортних засобів, передавальних пристроїв тощо.

 

Втрати робочого часу не включаються до складу норми і діляться на дві групи – ті, що не залежать від працівника, і ті, які виникають з вини працівника.

Наведена класифікація витрат робочого часу лежить в основі формування норм часу. Так, норма часу, яка відображає рівень необхідних витрат робочого часу на одиницю конкретної роботи, складається з таких елементів:

 

.     (4.4)

 

Важливо розуміти, що норми часу займають центральне місце в системі норм і нормативів праці, оскільки робочий час є універсальним вимірювачем праці. Всі інші види норм є похідними від норм праці.