Тема 2. Найдавніші цивілізації Близького Сходу

Месопотамська  цивілізація.

2. Єгипетська цивілізація.

 Месопотамія (грец. Mesopotamia – земля між ріками), або Дворіччя – це рівнина між річками Тигр та Євфрат, заходиться на території сучасних  Іраку та Сирії. Обидві річки мають чисельні притоки з гірських районів. Тигр і Євфрат зливаються на крайньому півдні, вливаючи свої води у Перську затоку. Саме тут виникла одна з найдавніших цивілізацій на Землі приблизно у 4 тис. до н. е. Відповідаючи на чисельні виклики природи, населення Межиріччя підкорювало природу: утворювались штучні водойми, канали. Особливістю цієї цивілізації було те, що вона мала досить відкритий і рухливий характер. Це було обумовлено тим, що, по-перше, через ці землі проходили важливі торгові шляхи; по-друге, іригація і осушування боліт вимагали праці значних колективів людей, у тому числі різних племен; по-третє, місцеві жителі під впливом погодних умов, нападів завойовників часто переселялись в інші місця, а самі завойовники розчинялись серед місцевого населення. Звідси неоднорідність культури, особливості релігії ((політеїзм - нараховувалось 2-3 тис. богів). Характерною рисою месопотамської цивілізації була урбанізація (вчені нараховують близько 112 малих і 10 великих міст). У містах зосереджувалась адміністрація, торгівля, ремесло. Кожне місто мало свого головного бога-покровителя, символічне зображення (часто тварини), планету, особливо шанований день тижня.

Вчені ділять історію Месопотамії на три періоди: - Шумерська держава (4000 – 2300 тис. рр.. до н. е.); - Аккадське централізоване царство (2300 – 2000 тис. рр. до н. е.); - Вавилонська держава (2000 – 1200 рр. до н. е.).

У період становлення держави Шумер в процесі утворення цивілізації приймали участь різні племена: шумери, хетти, аламіти, пізніше ассірійці, вавилоняни. Однак у рамках держави всі вони мали споріднену мову (найдавніша – шумерська), єдине письмо, форми господарювання, релігійно-міфічні уявлення. Вищу владу втілював цар. Поступово формується складна система управління, виникає чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Найдавнішими містами Шумеру були Ур, Урук, Нипур. Спорудження іригаційних систем надавало великого досвіду у будівельній техніці. У Шумері виникає монументальна архітектура. Причому усі будови були з глиняної цегли, оскільки тут майже не було каменю і дерева. Отже, шумерійці винайшли цеглу. Найчастіше будували храми і палаци вельмож. Храми будували у вигляді зіккурату – своєрідної ступінчатої піраміди. Можливо відгомін про ці храми відбився у біблійній розповіді про Вавилонську вежу. Храми прикрашались статуями богів, рельєфами, де відображались сцени із життя правителів. Легенда приписує будівництво «висячих садів» цариці Семіраміди у Вавилоні також будівникам Месопотамії. У епохи всіх трьох царств будувались оборонні споруди. Стіни фортець досягали 20 метрів. Товщина стін іноді становила 25-27 м.

Велике досягнення Месопотамії – винайдення писемності. Спочатку це була піктографія (малюнкове письмо), потім – клинопис. Замість паперу використовували глиняні дощечки. Писали очеретяною паличкою, або металевим стрижнем. Посада писця передавалась у спадок. Вчені змогли розшифрувати більше тисячі табличок різного змісту: релігійні гімни, художні твори, господарські записи тощо. Найцікавішою стала знахідка бібліотеки царя Ашшурбаніпала, в якій збереглася найперша у світі поема «Епос про Гільгамеша». Йдеться про царя Урука Гільгамеша, який здійснив багато подвигів задля того, щоб пізнати секрет безсмертя.

Шумерійці були язичниками, у них було багатобожжя (політеїзм).Велику роль у житті населення відігравали жерці. Вони володіли сакральними знаннями, які передавались спадково. Але релігія не мала вирішального впливу на суспільство. У них не було чітких уявлень про потойбічне життя, боги не ототожнювались з царською владою. Одним із головніших богів був Ану – бог неба, Елліль (Енліль) – покровитель гір, Мардук – з ІІ тис. – верховний бог у Вавилоні.

Значним досягненням епохи Вавилонського царства став кодекс законів царя Хаммурапі, викарбуваний на базальтовій стеллі. Кодекс складався із 282 законів. Багато уваги приділялось врегулюванню сімейних відносин, майновим правам.

Месопотамці мали великі досягнення у медицині (робили кесарів розтин, лікували травами). У математиці їх вважають засновниками геометрії, вони вміли множити і ділити числа, знали квадрат і куб. У астрономії вони відкрили багато планет: Сиріус, Місяць, Сонце, Венеру, Меркурій, Сатурн. Месоптамці визначили орбіту Меркурія точніше, ніж через тисячу років потому Плутарх і Птоломей. Рік у них мав 360 днів (12 місяців по 30 днів).

Після завоювання аккадцями цивілізація не зникла. Аккадці засвоїли шумерську культуру, письмо, календар, знання.  Шумерська та аккадська мови співіснували досить довгий час. Тільки у кінці третього тисячоліття аккадська мова витіснила шумерську, хоча остання продовжувала використовуватись як церемоніальна, літературна та наукова.У епоху Аккадського царства була утворена деспотична монархія (Саргон). Пізніше Месопотамію підкорили перси, а потім Олександр Македонський.

3.  Давньогрецький історик Геродот назвав Єгипет «дарунком Нілу». Дійсно це річкова цивілізація, яка виникла у долинах річки Ніл і за короткий час досягла такого високого рівня розвитку, якого не мала жодна держава тих часів. Єгипет розташувався на північному сході Африки. Виникла ця держав у епоху палеоліту. Причиною такого бурхливого розвитку на думку деяких вчених було вдале розташування. Єгипет був дещо в стороні від інших держав. По обидва боки країни розташувалась пустеля, а головні поселення розвивались у родючій долині Нілу майже без зовнішнього впливу. Держава протягнулась на 1120 км з півдня на північ. Велику роль у розвитку землеробської культури Єгипту зіграли розливи Нілу, мул, що залишався після них, сприяв високій родючості грунтів.

Єгипетська держава складалась із 40 невеликих держав, які у другій половині ІV тис. до н. е. утворили два царства: Нижній Єгипет на півночі та Верхній Єгипет на півдні. Тут почалась так звана династична епоха (вивчаючи Єгипет, історики ведуть його літочислення по династіям).

Ранній Єгипет (3100 – 2800 рр. до н. е.) – утворення єдиної держави. Царювання перших трьох династій. Будівництво пірамід Гізи. Розквіт мистецтва і торгівлі, писемності. Міжусобиці, які ослаблюють Єгипет. Формування сакральної влади фараона.

Середнє царство (2250 – 1700 рр. до н. е.). Нове об’єднання Єгипту. Посилення бюрократичного апарату. Освоєння виплавки бронзи, скла, активне садівництво.

Нове царство (1575 – 1087 рр. до н. е.). Розквіт Єгипту. У період царювання Тутанхамона знову розквіт мистецтва. Культ бога Амона. Криза влади. Палестинські племена з півночі і з півдня нападають на Єгипет. Ослаблення країни. Розвиток металургії, використання ткацького станку, плугу, водопідйомні споруди для поливу угідь. На цей період припадає розвиток хімії (муміфікація), активізується обмін, зовнішня торгівля. Удосконалюється армія, яка ділиться на піше і кінне військо. У політичному плані активізується боротьба між старою і новою знаттю, спроба релігійної реформи (культ Атона).

Пізнє царство (1087 – 525 рр. до н. е.).  Посилюються процеси децентралізації, знову велику роль відіграють жерці. Все це приводить до роздробленості, держава ослаблюється, збільшуються напади лівійців, нубійців, ассірійців. У 525 р до н. е. перси захоплюють Єгипет, перетворюючи його у свою провінцію. Але навіть могутня Персія не встояла під ударами Олександра Македонського, який захопив Єгипет у 323 р. до н. е.  Починається епоха еллінізму. Це була остання сторінка єгипетської цивілізації. Остаточно Єгипет впав після захоплення Цезарем Августом у 30 р. до н. е. З цього часу Єгипет повільно зникає, тонучи в пісках пустелі.

У всі періоди держави панувала головна форма правління – східна деспотія. Головними рисами її були:

- Спадковість монархічного управління;

- Необмеженість влади монарха;

- Релігійний культ правителя;

-  Сильний вплив жерців;

- Чисельний бюрократичний апарат.

У країні від імені фараона правив візир, який очолював апарат чиновників, армію. Єгипетська армія спочатку була рекрутською, пізніше найманою. Місцеву владу очолювали номархи (ном – область, територія). Нижча організація управління – сільська община (джаджати). Судочинство здійснювалось: царськими судами; общинними;  храмовими.

Найбільш визначною особливістю Єгипетської держави був високий рівень культури. Творцями єгипетської культури були усі верстви населення: від землеробів, ремісників, торговців до фараонів. Держав займала важливу частину життя єгиптян. Вона давала їм щасливе життя, освіту, забезпечувала безсмертя (у міфах). Стабільний достаток обумовив потребу у культурі, освіті. Звідси – специфічність релігії:  поєднання давніх культів (Землі, води, тварин, птахів) з богами (Амон, Ра, Озіріс). Великого значення єгиптяни надавали культу потойбічного життя. Вони вірили в життя після смерті і що покійник може впливати на живих (це підтверджують листи померлим, в яких містились різні прохання). Культ покійних активно здійснюється, починаючи з третьої династії. Тоді ж розбудовують піраміди, бальзамують і муміфікують тіла. Особливо багато мумій відноситься до епохи Нового царства. У ХІХ ст. вчені знайшли збірник заупокійних формул, який назвали «Тексти пірамід». Саме тут була знайдена знаменита сьогодні «Книга мертвих» - збірник вигуків, формул, таємних обрядів, заклинань, молитов проти демонів.

Єгиптяни досягли багато в астрономії, математиці, винайшли годинник, лопату, мотику. У них був складний календар. У ХVI – XV ст. до н. е. почали складатись товарно-грошові відносини.

Усі народи, які жили після єгиптян, в тій чи іншій мірі успадкували їх культуру. Величні пам’ятники, піраміди, статуї, ювелірні прикраси, література – все це залишилось після загадкової цивілізації фараонів як символ таланту, праці тих, хто її створював.

Висновки

Єгипетська  та месопотамська цивілізації – це так звані «річкові цивілізації», для яких характерна була інтенсивна обробка грунтів, насамперед у долинах річок. Головною особливістю політичної організації була жорстка централізація, особливо це стосується Єгипту. Причини загибелі – нашестя іноземних держав.

Література

Ерасов Б.С.Цивилизации: универсалии и самобытность. – М., 2002.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства. –К., 1993.

Сравнительное изучение цивилзаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М., 1998.

Rudocs. Exdat. Com> docs/ index-172047.html

Lib.znate.ru> docs/index-196196.html

Ключові терміни

Політеїзм, східна деспотія, муміфікація, номархи, фараони.

 

 

      Тема 3. Давні цивілізації Сходу

1. Цивілізація Стародавньої Індії.

2. Цивілізація Китаю.

Сучасні вчені вважають, що індійська цивілізація виникла у кінці ІІІ тис. до н. е. в долині ріки Інд, хоча перші поселення могли виникнути значно раніше: можливо у ІV тис. до н. е. Пам’ятники цієї цивілізації відомі по розкопках у районі Хараппи та Мохенджо-Даро. Існує думка, що в долину Інду прийшли індоєвропейські племена аріїв, які швидко розповсюдились по Індостану. Уже у ті часи тут була розвинена цивілізація. Археологами знайдено руїни упорядкованих міст, печатки з письменами, сліди бавовноткацтва, торгівлі. Міста будувались як фортеці, головні вулиці були широкими і прямими. Археологи знайшли залишки басейнів, каналізації, водопостачання, які були більш досконалі, ніж у Римі. На відміну від МесопотаміЇ міста долини Інду існували порівняно недовго – 600 – 700 років. Давньоіндійська цивілізація була землеробською. Розкопки свідчать, що тут найбільше вирощували зернові культури, займались садівництвом, скотарством, рибальством. Хараппська цивілізація широко застосовувала бронзу,  золото, срібло, свинець. Існувала широка внутрішня та зовнішня торгівля, у тому числі морська. Характерною рисою цієї цивілізації була розвинута писемність, можливо піктографічного походження. Жерці утворили велике зібрання священних гімнів і заклинань «Рігведу». Цей збірник і досі вшановується як самий важливий із чисельних текстів індуїзму. Пізніше З’явились «Самаведа», «Яджурведа», «Атхарваведа». З часом навколо Вед почала складатись так звана ведична література, яка була їх тлумаченням, або коментарями. Найважливішими з них отримали назву «Упанішади» (від упа-ні-шад – «сидіти біля ніг вчителя»). Героїчну боротьбу аріїв з природою можна прослідкувати не тільки по Ведам, але і по Законам Ману, в яких зібрані усі постанови, що визначали правила життя індусів.

Особливістю індійської цивілізації було одночасне існування не однієї, а зразу декількох сотень великих і невеличких держав. Пізніше, у період пізнього Середньовіччя великі держави на території Індії утворювали завойовники, спочатку мусульманські (Делійський султанат, імперія Великих Моголів), а потім у ХІХ – ХХ ст. англійські колонізатори.

Іншою особливістю цієї цивілізації було відношення до сім’ї. Сім’я знаходилась під абсолютною владою батька, який був її царем, жерцем, суддею. Досягнення одного із членів сім’ї розповсюджувались на всю родину, і, навпаки, за всі погані вчинки також відповідала сім’я. На деякі сім’ї згодом стали накладати певні обов’язки, які почали передавати у спадок. Це призвело до розподілу суспільства на верстви, або варни (варна  на санскриті означає «вид», «колір»), - замкнені соціальні групи. Головних варн чотири: брахмани – жерці, їх символічний колір білий. Вони вважались духовними наставниками інших. Кшатрії – це  воїни, чиновники, їх символічний колір – червоний. Вайш’ї – це ремісники, торговці, землероби. Їх символічний колір – жовтий. Вони повинні були забезпечувати усім необхідним інші варни. Шудри – це прислуга, символічний колір – чорний. Виконували найбруднішу роботу і не мали права вивчати Веди. Серед вчених є думка, що перші три варни (їх називали «двічі народженими») могли бути арійського походження, а представники четвертої варни - місцевого. З часом така система розподілу суспільств ставала недостатньою. Це було обумовлено розвитком економіки, збільшенням кількості населення, міграціями тощо. Тому приблизно у кінці І тис. до н. е. утворюються нові відокремлені групи -джаті (санскр.), або касти (португ.). На сьогодні їх налічується більше 10 тисяч. Відносини між ними визначались певними правилами. Це, по-перше, ендогамія (шлюби дозволялись лише всередині варни чи касти; по-друге,співтрапезництво (готувати їжу і споживати її можна було тільки всередині однієї касти); по-третє, рід занять –кожен мав право займатись тільки тим, чим прийнято в данній касті. Професійне заняття вважалось священним і входило до релігійного обов’язку касти. Порушення норм несло за собою важкі покарання. Можна сказати, що доля і життя індійця – це доля і життя його касти.

Іще однією особливістю індійської цивілізації було релігійне світосприймання. Вважається, що найдавнішою була релігія вед, або ведизм ХV – X ст. до н. е. Це політеїстична релігія. Носіями її були індоарії. Головними богами були: Індра (бог- громовержець), Агні (бог вогню), Варуна (бог порядку) та інші (всього 33 вищих божества і багато другорядних). Ведизм одушевляв сили природи, тварин, рослин. Пізніше він сприйняв ідею про переселення душ.

Іншою давньою релігією Індії був брахманізм (Х –VІ ст. до н. е.). Брахмани основувались на Ведах. Основою брахманізму є уявлення про першолюдину – Пурушу, яка дала початок усім людям. Вважалось, що із частин тіла Пуруші походили касти.

Буддизм – одна із головних релігій Індії. Він базується на чотирьох істинах: 1. Істина страждання; 2. Істина про причини страждання; 3. Істина про нірвану;  4. Благодатний Восьмирічний шлях, який позбавляє від страждань. Багато уваги приділялось медитації: йога, правильна пам'ять, правильний транс (досягнення самадхи, тобто максимальної форми спостереження, коли зникає різниця між тим, хто спостерігає і самим процесом спостереження).

Індуїзм (ІV ст. до н. е. – по наш час). Це, насамперед, вчення про три цілі життя (тривала): 1. Дхарма (закон, обов’язок); 2. Артха (користь, вигода) означає правильне управління господарством, країною; 3. Кама (любов) як чуттєва, так і абстрактна. У індуїзмі існує культ предків. Назва – європейського походження. Самі індуси називають свою релігію Хінду-самая, або Хінду-дхарма. Це не стільки релігія, скільки система життєвих цінностей. Індуїзм також політеїстична релігія. Головні божества: Брахма, Вишну, Шива, які втілюються у троїстому образі Тримурті.  Основні принципи індуїзму основані на кармі (сумі добрих чи злих справ), дхармі (обов’язку), сансарі (перевтіленні). Краща карма гарантує краще перевтілення, гірша – гірше. Спасіння душ полягає у втечі від цього світу, у спокої. Індуїзм терпимий до будь-якої релігії, він легко асимілює інші вірування, спирається на кастову систему.

Джайнізм (у перекладі із санскриту – переможець). Засновник – Джина, або Вардхамана. Виник у епоху кризи брахманізму. Більше опирається на касту кшатріїв. У ценрі вчення джайнів – заперечення сансари. Для досягнення мети потрібно: 1. Правильний світогляд; 2. Правильне пізнання; 3. Правильна поведінка. Джайністи вважають, що світ складається із джив (живі душі) і п’яти категорій неживого (речовина, простір, рух, спокій, час). Усе це існує вічно. Спасіння може досягти кожен, незалежно від касти. Дуже поширеною є ідея реінкарнації (лат. Reincarnation –втілення, переселення душ), а також ахімса (заборона на вбивство тварин).

Сикхізм – це відгалуження індуїзму. Виник у ХV ст. Засновник – гуру Нанак. Священна книга – Гуру Грантх Сахиб. Сикхи вважають, що існує єдиний Бог творець, який не втілюється. Він – вічна краса, тому йому треба поклонятись, а не ідолам. Людина не повинна творити зло, оскільки це є перепоною до її спілкування з Богом. Формою поклоніння Богу є медитація. У сикхів є певні ритуали: чоловіки не бриють волосся, голову прикривають чалмою, обов’язково носять сталевий браслет, меч.

Таким чином, світорозуміння у індійських релігіях вимагає дотримуватись  релігійних і кастових норм. Життя індуса досить упорядковане і навіть сьогодні впливає на усі сфери  індійського суспільства.

2. Цивілізація Китаю виникла на початку І тис. до н. е., хоча є дані про існування поселень у Східній Азії  у IV - V тис. до н. е. Спочатку це були невеликі державні утворення у долинах річок Хуанхе та Янцзи. Територія, де формувалась цивілізація, умовно ділиться на дві частини: західну, покриту горами Тянь-Шаню, і східну, низинну. Усі річки Китаю спрямовані на схід і утворюють м’який клімат. Жителі повинні були весь час враховувати періоди розливу рік. Тому тут швидко розвивались і вдосконалювались знаряддя праці, утворювались держави. Головною культурою, яку тут вирощували, був рис. Китайці робили рисові поля трьох типів: чеки (затоплення полів), суходільні поля, які зволожувались природними опадами, лиманні (у районах заплав річок). Для китайської цивілізації характерним був циклічний тип розвитку. Вчені виділяють певні періоди китайської державності: - держава Шань-Інь (XIV- XI ст. до н. е.);

- Держава Чжоу (ХІ – ІІІ ст. до н. е.) складалась із семи невеликих держав;

- Імперія Цінь (ІІІ – ІІ ст. до н. е.). Розрізнені держави обєднав Цинь Ши Хуан. Почалось будівництво фортець, Китайської стіни як захисту від кочовиків.

- Імперія Хань (206 – 220 рр. до н. е.). Була підкорена територія до Паміру.

- Держава Цинь і Нань-бей чао (IV – VI ст. н. е.). Період боротьби із кочовиками.

- Держава Суй (581 – 618).

- Держава Тан. Період укріплення могутності.

- Держава Сун. Період економічного і культурного розквіту.

- Захоплення монголами, утворення держави Юань (1280 – 1368).

- Держава Мін (1368 – 1644).Вигнання монголів, заснування нової династії

- Держава Цін (1645 – 1911). Встановлення влади маньчжурської династії, яка проводила політику ізоляції.

  У ці часи до складу Китаю увійшли Корея, пізніше Північна Монголія. Китай вів війни з В’єтнамом, Японією. Завдяки політиці західноєвропейських держав Китай опинився у становищі напівколонії. У 1900 році там вибухнуло народне повстання («боксерське»). Імператриця Цисі оголосила війну Англії, Франції, Австро-Угорщині, Італії, США, Росії, Японії. Військові дії продовжувались до смерті імператриці (1908).

         У 1911 році почалась Сінхайська революція, у результаті якої було усунено маньчжурську династію Цін і проголошено Китайську Республіку. У 1912 році останній імператор Пу зрікся престолу. Президентом країни став генерал Юань Шикай. У Китаї посилюється вплив комуністів на чолі із Сунь Ят Сеном і партії Гоміньдан. 1926 року Чан Кайші здійснив державний переворот, захопивши владу. У 1931 р. у Китаї було проголошено нову державу Маньчжоу-Го. Після 1945 р. радянські війська увійшли до Маньчжурії, у 1949 р. було проголошено КНР (Китайську Народну Республіку) на чолі із Мао Цзедуном.

       Головною особливістю Китайської цивілізації є вирішальна роль держави у житті суспільства. Чиновницький апарат складався з дев’яти міцних, пов’язаних суспільною ідеологією груп (рангів). Людина була безсила перед всевладним чиновництвом. Причиною цього були, по-перше, складні кліматичні умови, що потребували контролю держави. По-друге,релігійний фактор (релігійне освячення держави).

· Китайська модель світу - холістична (направлена на цілісність) і органічна (ідея про космос як живий організм) складається із Ці (повітря), енергій Інь і Янь. Єдність світу надає Дао (Шлях) – першооснова і Світовий закон відміну від європейського. На бачення світу, де протилежності ведуть боротьбу між собою, у китайському вони не борються, а співіснують гармонійно. Найвищим щодо людей і Землі є Небо, яке управляє всім.

     Важливим у світогляді китайців був також культ предків, повага до старших. Домінуючу роль мала сім’я (клан, яка сприймалась як єдина плоть). Китайська цивілізація - незалежна і самодостатня  (А. Тойнбі), від неї отримали імпульс для розвитку Корея, Японія, В’єтнам.

Релігію Китаю не слід розуміти так, як це розуміють на Заході. Це скоріше спосіб життя, ніж конкретні вірування. У китайців є с инь (довіра) до духів предків, немає молитви у європейському розумінні, а є «поклоніння» (бай) як ритуал. Віра китайців – це не віра у Бога, а довіра до правителя, родоначальника тощо. Відомо, що у Китаї нема єдиної релігії. Найбільш поширеними є три: конфуціанство, даосизм, буддизм. Більшість вчених відзначають синкретизм китайських вірувань (синкретизм – поєднання різних вчень). Середній китаєць за звичай не бачить різниці між релігіями, вважаючи, що чим більше богів почує його прохання, тим краще. Тому конфуціанство, даосизм, буддизм на протязі віків зближувались, кожна із доктрин знаходила своє місце у загальній системі релігійного синкретизму. Відомий китайський вислів: «даосизм – це серце, буддизм – це кості, конфуціанство – це плоть».

Конфуціанство – одна із основних релігійних систем Китаю. Засновником вважають Кун-цзи  (551-479 рр. до н. е.) – давньокитайського мислителя, якого європейці називають Конфуцій. Основні погляди Конфуція викладені у книзі «Бесіди і міркування» («Лунь юй»). Конфуціанство опиралось на елітарні прошарки суспільства, виражало ідеї абстрактного гуманізму. Багато хто вважає конфуціанство не стільки релігією, скільки традицією, способом життя. «Передаю, але не створюю» -кредо Конфуція. Основу конфуціанського вчення складають п’ять доброчинників: 1. Мудрість; 2. Гуманність (жень); 3. Вірність; 4. Повага до старших; 5. Мужність. Крім того, конфуціанський стандарт включає високий рівень освіченості, культури, виховання (вень).Людина повинна бути благородною, дотримуючись певних ритуалів (лі).

 Сильний вплив у Китаї мала школа даосів. Даосизм виник пізніше конфуціанства. Засновником вважається Лао-цзи (604 -? рр. до н. е.). У центрі його вчення – поняття Дао (Великий шлях, Абсолют), який панує у всьому завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Дао породжує інь і янь – початки, що символізують протиборство і союз світла і тьми. Разом вони утворюють Велику Вежу –Тай-цзі. Головне – це гармонія між інь і янь. Лао-цзи приписується авторство книги «Дао де цзін». Це трактат про Шлях і Доброчинництво. Головними принципами даосизму є: 1. Усе народжене завдяки Дао; 2. У процесі зміни усі речі переходять у власну протилежність; 3. Людина повинна вчитись у природи і не мудрувати. Даоси завжди акцентували увагу на самоспостереженні. Даосизм був поширений серед знахарів, лікарів, медіумів. Філософські принципи Дао лягли в основу ряду китайських єдиноборств (у-шу, ци-гун, тай-цзі-цюань).

Третя релігія Китаю буддизм, якиу було запозичено із Індії. Буддизм не зміг би увійти у число «Трьох вчень» Китаю, якби не його близькість до даосизму. Тому тут відбувся синтез буддизму і даосизму.

    Основою китайської державності була і нині залишається сім’я. Вона могла складатись із декількох поколінь і трималась на виконанні п’яти правил: батько повинен був дотримуватись Обов’язку і Справедливості; мати – джерело милосердя; старші брати повинні опікуватись молодшими; молодші старших мали поважати; усі діти - шанувати батьків і старших. Весь рід сприймався як «єдина плоть», мертві предки також могли дарувати роду могутність і багатство. Тому особливі ритуали присвячувались померлим предкам. Китайське суспільство багато тисячоліть пов’язане круговою порукою: сусід відповідав за сусіда, батько за сина, керівник за підлеглого (система «бао цзя»). Своєрідність менталітету китайців полягала у тому, що вони більше думали про минуле, ніж про майбутнє. Навіть китайські прізвища досі пишуться так: спочатку назва клану, потім ім’я. Працелюбність також характерна риса китайців. Мабуть тому саме вони зробили чимало винаходів та відкриттів у різних галузях: шовк, чай, порох, порцеляна, папір, книгодрукування тощо. Світогляд китайців дозволив їм напрацювати дивовижну здатність до адаптації (ідея постійних змін, трансформації життя у смерть). У цьому, можливо, криється відповідь на питання, чому, після багатьох тисячоліть війн і катаклізмів китайська цивілізація збереглась. Один із послідовників Конфуція Мин-цзи писав: «Я знаю, що варвари вчаться у китайців, але ніколи не чув, щоб китайці вчились у варварів».

Висновки

Головною причиною виникнення індійської цивілізації було переселення із заходу різних племен. Формою пристосування стало сільськогосподарське освоєння долини річки Інд. Головна політична особливість – об’єднання високорозвинених міст-держав. Причина загибелі – іноземні завоювання. Характерною рисою китайської цивілізації була циклічність розвитку, централізованість державного апарату, жорстка регламентованість життя, патрімональний тип держави (від лат. Patrimono – батьківський), общинний тип соціальної організації.

Література

Ерасов Б. С. Цивилизации: универсалии и самобытность. – М., 2002.

Косміна В. Г. Вступ до сучасної цивілізації: конспект лекцій. – Запоріжжя, 2001.

Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов - на- Дону, 2000.

Сравнительное изучение цивилизаций: хрестоматия для студентов вузов. – М., 1998.

Odiplom.ru > istoriya/ drevnevostochnye-civilizacii

Protown.ru >information/ hide/5828.html

Ключові терміни

Хараппська цивілізація, Веди, варни, касти, буддизм, брахманізм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм.

 

 

 Тема 4. Цивілізації Південної, Центральної та Північної Америки

1. Цивілізація майя.

2. Цивілізації інків та ацтеків.

3. Північноамериканські цивілізації.

1. Цивілізація майя утворилась досить пізно, у кінці I тисячоліття до н. е. Серед мезоамериканських культур цій цивілізації належить особливе місце. Вона розвивалась на величезній території: це сучасна Мексика, частина Гватемали, Белізу, Західна частина Гондурасу і Сальвадору. Отже до складу майя входили різні етнічні групи, які розмовляли на різних мовах, проте мали одну культуру, для якої були характерні певні регіональні особливості. Завдяки дослідженням археологів можна умовно розділити цивілізацію майя на декілька періодів:

2. Приблизно 500 р. до н. е. – 325 (317) рр. н. е. На цьому етапі цивілізація тільки починає формуватись.

3. Стародавній період ( 317 – 987 рр. н. е.). Формуються правлячі династії, писемність, календар. У цей час будуються піраміди, міста. За містами розташовувались села.

4. Новий період, або класичний (987 – 1194 рр. н. е.). У цей період проявляються типові риси майя: будівництво храмів із використанням ступінчастого склепіння, своєрідна культура, живопис, кераміка, астрономія, математика, ієрогліфічна писемність.

5. Мексиканський період ( 1194 – 1200 рр. н. е.). У цей період посилюється приток населення із різних регіонів. Із розшифрованих письмових джерел майя можна зробити висновок, що саме у цей час на півострів Юкатан прибувають тольтеки на чолі із Кукульканом (Пірнатий Змій). Вони злились з місцевим населенням. Утворюються нові міста Чичен-Іца, Улималь, які були дуже великими і гарними. Саме на цей період припадає будівництво нових палаців, храмів. Активно розвивається ткацтво, інші види ремесел. Формується політеїзм. Головним богами були Іціаіна – бог неба, Йум-Каам – бог кукурудзи, Кукулькан – бог вітру. Взагалі у майя були боги для кожного дня. Своїм богам вони приносили багато жертв, часто дуже кривавих.  Вказаний період деякі вчені підрозділяють на два етапи: а) ранній – 1194 – 1250 рр.; б) пізній – 1250 – 1540 рр. На цьому етапі активізується підкорення (іноді це вважається асиміляцією) місцевих народів більш сильними мексиканцями. Тому, коли сюди прибули іспанці, вони побачили роздроблену слабку державу, яку розривали міжусобні війни. Це був останній період існування цивілізації. Далі починається колоніальний період, який продовжився до 1821 р.

   Завдяки дослідженням вчених, особливо російського дослідника Ю. В. Кнорозова, який розшифрував рукописи майя, зусиллям інших фахівців (В. Гуляєва, Е. Томпсона, Д. Келлі, Т. Проскурякової та ін.) існує багато письмових свідчень цивілізації майя. Так, на сотні років раніше інших майя ввели поняття нуля. Вони використали три арифметичних символи: крапка означала одиницю, тире – п’ять, стилізована мушля – нуль. Сполучення крапки і тире давало можливість мати різні цифри від 1 до 19. Майя розробили досконалий календар, який об’єднав два календарі: 1 – Цолькін – ритуальний період, який продовжувався 260 днів; 2 – Хааб – календар, який складався із 365 днів і поділявся на 18 місяців по 20 днів кожний плюс 5 днів, які мали назву Вайеб (Уаеб) і вважались нещасливими. Кожен із 360 днів мав назву і нумерацію від 0 до 19. Майя об’єднали ці два календаря у «календарне коло», будь-яка дата складалася із елементів обох календарів. Дати у «календарному колі» повторювались через 52 роки. Якщо помножити 52 на 365, то цифра 18980 означала для майя кінець циклу, початок нового етапу. Великі досягнення майя мали у астрономії. Вони точно розрахували річні цикли Венери, Марса, Юпітера, Меркурія. Жерці майя постійно спостерігали за Сонцем, Місяцем, передбачали затемнення, ґрунтуючись на спеціальних розроблених ними таблицях.

2. Ацтеки (інша назва – мешика) – індіанська народність у центральній Мексиці, прийшли сюди із півночі у ХІІ ст., утворили державу. Вони мали високий рівень розвитку культури: піктографічне письмо, сонячний календар, визначні архітектурні споруди, розвинуте землеробство, ремесла, городництво (вирощували помідори, какао, боби, гарбузи, перець, маслинні культури). Ацтеки утворювали штучні острови («плавучі сади»), осушували болота. Їх міста мали правильне планування, питна вода подавалась акведуками. У ацтеків були розвинені медицина, астрономія. Освіта у ацтекському суспільстві була загальною, незалежно від стану і статі.  Головними монументальними спорудами були чотирьохгранні кам’яні піраміди з храмом на вершині. Стіни пірамід прикрашались рельєфами, розписами. Досить багато було культових споруд – статуй божеств, деякі яких висотою сягали декількох метрів (знаменитий»Камінь Сонця», «Воїн-Орел»). Дослідники називають державу ацтеків імперією. А. Тойнбі проводить аналог держави ацтеків з Ассірійською імперією, оскільки тут також була єдина система збору податків. Держава була досить різноманітна за етнічним складом. Система управління не була чітко регламентована. Вищим класом суспільства було чиновництво. Найвищий чиновник називався імператором. Суспільство розділялось на два класи: знать і селянство. Пізніше з’являється ще один клас – торговці. Ацтеки були також відомі як завойовники. Заняття війною вважалось почесним. Ацтеки були політеїстами. Для відновлення космосу вони приносили своїм богам чисельні жертви. У жертву могли приносити як тварин, так і людей (військовополонених, рабів). Столицею держави ацтеків вважають місто Теночтітлан. Дослідники звертають увагу на те, що на завойованих ацтеками землях, незважаючи на податки, збільшувались матеріальний добробут і кількість населення. Найвідомішим правителем вважають Монтесуму І, за роки правління якого ацтеки здобули контроль над узбережжям мексиканської затоки, підкорили сусідні племена, провели ряд реформ. Під час правління Монтесуми ІІ у 1519 році на узбережжя висадились перші іспанські конкістадори на чолі з Ернаном Кортесом. У 1521 році ними було взято Теночтитлан, цивілізація ацтеків перестала існувати.

   Іншою великою державою Американського континенту була держава інків – Тауантінсуйу («Земля чотирьох частин»). Назва ймовірно пов’язана з розподілом країни на чотири провінції. Столицею стало місто Куско. Держава була розташована на території сучасного Перу, частини Колумбії, Чилі, Болівії, Еквадору, Аргентини. Імперія існувала недовго: з 1438 по 1533 роки, коли була підкорена іспанцями. Інки підкоряли сусідні племена, потім переселяли на завойовані землі інші народи і, таким чином максимально змішували місцеве населення з іншими, не даючи можливості згуртуватись для визвольної війни. Соціальна організація інків була суворо ієрархічна. Основою суспільства була айлью (сім’я, община), з чітким розподілом ролей. Кожен повинен був знати свої обов’язки і чітко їх виконувати. Суспільство і влада розділялись на: а) військових, б) не військових. На самій верхівці суспільства був правлячий рід, який очолював Інка (правитель). Інки вважали, що їх династія бере початок від Сонця, тому вони правлять країною по божественному закону. Влада правителя була абсолютна, необмежена. Контроль у державі здійснювали військові. Військова організація також була чітко налагоджена. Усі чоловіки від 25 до 50 років повинні були служити у війську п’ять років.  Дослідники вважають режим правління, який існував у інків найбільш автократичною формою правління із усіх відомих. У період найвищого підйому імперія інків (правління Інка Пачакути та його сина Тупака Інка Юпанки) була однією із найбільших держав світу, число підданих досягало 12 мільйонів. Вважалось, що усі особи чоловічої статі були синами Інкі, а усі жінки – потенційними дружинами. Інка у політичних питаннях спирався на вищу аристократію і закони. Законів було багато: про самоуправління, аграрні, про працю, домашнє господарство, забезпечення людей похилого віку тощо. Покарання за порушення законів були жорстокі, часто – смертна кара. Можливо тому у інків майже не зустрічались такі види злочинів, як корупція, вбивство, пограбування.

Основою господарства інків було сільське господарство, скотарство (випасали стада лам, альпахів), ремесло, торгівля. Інки побудували гарні дороги, а оскільки вони не знали колеса, то гірські дороги були ступінчастими. Інки займались астрологією, досліджували Чумацький шлях, який вони називали Небесна Ріка. Як і інші народи континенту інки були політеїстами, вон