Робоча програма розроблена на основі освітньо-професійних програм

ЗАТВЕРДЖУЮ

 

­­

 

РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

з дисципліни “Історія світових цивілізацій»

для спеціальностей

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра історії

ВИТЯГ З НАВЧАЛЬНОГО ПЛАНУ

 

Форма навча-ння

Курс

Семе-стр

Загальний обсяг

Аудиторні заняття

Самостійна робота

Форма конт-ролю

КР

ОДЗ

Всьо-го

Лк.

Пр.

Лб.

Заг.

ІРС

заочна

1

1

72

72

20

10

72

2

Д.залік

 

Робоча програма розроблена на основі освітньо-професійних програм

 

 

Укладач: доц. Клименко В. А.

 

Затверджено на засіданні кафедри історії, протокол №1 від 28 серпня 2012 р.

 

Завідувач кафедри                                                         Нестеренко В. А.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ, ЇЇ МІСЦЕ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

 

Мета і завдання викладання дисципліни.

Курс “Історія світових цивілізацій» покликаний допомогти майбутньому спеціалісту з вищою освітою засвоїти категоріально-понятійний апарат історичної науки, знати основні історичні події, факти, явища, закономірності світового історичного процесу, підвищити рівень історичної свідомості і політичної культури, краще підготуватися до активної участі у суспільно-політичному житті країни. Вивчення цього курсу безпосередньо вплине на формування наукового світогляду і загальної культури, допоможе формуванню уявлень про основні закономірності і особливості розвитку світового цивілізаційного процесу, специфіки окремих цивілізацій.

Завдання, що стоять при вивченні курсу «Історії світових цивілізацій», полягають у формуванні у студентів певного обсягу історичних знань, виробленні навичок аналізу історичних явищ та виявлення їх причинно-наслідкових зв’язків, самостійного узагальнення історичної інформації, вмінь застосовувати набуті знання з історії у повсякденній діяльності, орієнтації у суспільно-політичному житті.

Студенти повинні знати: основні проблеми сучасної цивіліографії, класифікацію цивілізацій, орієнтуватись у культурно-цивілізаційному різноманітті сучасного світу розрізняти європоцентристський та цивілізаційний підходи до історії.

Студенти повинні вміти: аналізувати історичні факти, події, процеси; користуватися категоріально-понятійним апаратом історичної науки, історичними джерелами, спеціальною історичною літературою та енциклопедично-довідковими матеріалами із всесвітньої історії; застосовувати набуті знання з історії у повсякденному житті; орієнтуватися у сучасному суспільно-політичному житті.

 

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

Лекції

№ теми	Найменування теми, запитань	Год.	Література
1	2	3	4
1	Тема 1. Вступ.Теоретико-методологічні проблеми курсу 1. Предмет історії цивілізацій. Культурно-історичні типи цивілізацій. 2. Альтернативні концепції розвитку цивілізацій.	2	1, 2, 3,4, 7,  8, 10, 11, 19, 20, 25, 28
2	Тема 2. Найдавніші світові цивілізації Близького Сходу 1. Месопотамська цивілізація. 2. Єгипетська цивілізація.	2	1, 2, 3, 4, 10,11, 17, 19, 20, 24, 25
3	Тема 3. Давні цивілізації Сходу 1. Цивілізація стародавньої Індії. 2. Цивілізація Китаю.	2	1, 2, 10, 11, 17, 19, 20, 25
4	Тема 4. Цивілізації Південної, Центральної та Північної Америки 1. Цивілізація майя. 2. Цивілізації інків і ацтеків. 3. Північноамериканські цивілізації.	2	1, 5, 10, 11, 17, 20, 24, 25
5	Тема 5. Цивілізації західної гілки 1. Антична цивілізація: А) грецька цивілізація; Б) римська цивілізація. 2. Західнохристиянське середньовічне суспільство: А) раннє Середньовіччя; Б) високе Середньовіччя; В) пізнє Середньовіччя. 3. Західна цивілізація у період формування індустріального суспільства. Початок Нового часу. 4. Європейська цивілізація у період індустріального суспільства. 5. Євразійська цивілізація.	2	1, 2, 4, 7, 8,9,11,17,  19, 20, 21, 22, 24, 25, 28
6	Тема 6.Ісламська цивілізація. 1. Виникнення та поширення ісламу. 2. Основні принципи ісламу. 3. Релігійні напрямки і течії.	2	1, 2, 4, 7, 15, 18, 24
7	Тема 7. Цивілізації Тропічно-екваторіальної та Південної Африки 1. Східна Африка. 2. Судан. 3. Екваторіальна та Південна Африка.	2	7, 9, 17, 18, 21, 22, 24
8	Тема 8. Проблем и становлення єдиної світової цивілізаціїІнтеграційні та глобалізацій ні процеси ХХ – поч. ХХІ ст. 1. Глобалізація і зіткнення цивілізацій.	2	6, 7, 8, 9, 11, 13, 19, 20, 24, 25, 26
	Всього за семестр	20

1.2 Практичні заняття

Тема 1. Теоретико-методологічні проблеми курсу (2 год.)

1. Концептуальні моделі історії.

2. Формаційний та цивілізаційний підходи до вивчення світової історії.

3. Класифікація цивілізацій.

Література

1. Бжезинский З. Великая шахматная доска. –М., 1998.

2. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. – СПб. 2002.

3. Ерасов Б. С. Цивилизации: Универсалии и самобытность. М., 2002.

4. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 1998.

5. Шпенглер О. Закат Евопы. М., 1993.

 

Тема 2. Стародавні цивілізації (2 год.)

1. Цивілізація Месопотамії

2. Особливості Єгипетської цивілізації.

3. Головні риси Давньоіндійської цивілізації.

4. Цивілізація Китаю.

Література

1. Космина В. Г. Вступ до історії сучасної цивілізації: Конспект лекцій. – Запоріжжя: Просвіта, 2001.
2. Гангтінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Львів, 2006.
3. Ерасов Б. С. Цивилизации: Универсалии и самобытность. М., 2002.
4. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 1998.

 

 

Тема 3. Ісламська цивілізація (2год.)

1. Зародження ісламської цивілізації.

2. Соціокультурні принципи ісламу в умовах співіснування із західною цивілізацією.

3. Сучасний іслам. Значення і вплив ісламу на розвиток світового процесу.

Література

1. Гангтінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Львів, 2006.

2. Ерасов Б. С. Цивилизации: Универсалии и самобытность. М., 2002.

3. Мириманов В. Б. Африка: встречи цивилизаций. – М.,1970.

4. Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов-на-Дону, 2000.

5. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 1998.

 

Тема 4. Цивілізації Америки і Африки (2 год.)

1. Цивілізація майя.

2. Ацтеки і інки.

3. Цивілізаційні процеси у Північній Америці.

4. Африканська цивілізація.

Література

1. Веретенников А. М. Города майя и ацтеков. – М., 2003.
2. Ерасов Б. С. Цивилизации: Универсалии и самобытность. М., 2002.
3. Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов-на-Дону, 2000.
4. Павленко Ю. Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства. – К., 1999.
5. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 1998.
6. Шинни Питер. Нубийцы.Могущественная цивилизация древней Африки. – М., 2004.

 

Тема 5. Західна цивілізація (2 год)

1. Антична цивілізація Європи.

2. Західнохристиянське середньовічне суспільство.

3. Європейська цивілізація Нового часу.

4. Індустріальна цивілізація Європи.

5. Глобалізаційні процеси ХХІ ст.

6. Україна у світовому цивілізаційному процесі.

Література

1. Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. – СПб. 2002.
2. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – СПб., 1995.
3. Емельянов Ю. Рождение и гибель цивилизаций. – М., 2000.
4. Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов-на-Дону, 2000.
5. На перекрестке цивилизаций: история Византии. История Османской империи.: Пер. с франц. М.: Весь мир, 2007.
6. Сравнительное изучение цивилизаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 1998.

 

 

Індивідуальні заняття

Занят-тя	Найменування індивідуального заняття	обсяг годин	Посилання на літературу
1	Робота з літературою з проблем історії стародавнього світу, середніх віків, нового та новітнього часу.	2	1-24

 

Мета і завдання курсу.

Класифікація цивілізацій.

 

1. Сучасний етап розвитку людства, який характеризується швидкими темпами міжнародної інтеграції та глобалізації, вимагає цілісного уявлення про світ, який характеризується різноманітністю культурно-історичних форм. Тому важливим є розуміння багатьох соціокультурних, історичних, гуманітарних, релігійних проблем, які постали перед людством. В цьому важливу роль відіграє вивчення історії світових цивілізацій.  З точки зору еволюції виділення формацій чи цивілізацій відіграє важливу роль у осмисленні величезного обсягу інформації, яку представляє собою історичний процес.Класифікація формацій і цивілізацій – це лише певні ракурси, в яких вивчається історія людства. Пропонується погляд на світову історію на основі цивілізаційного підходу, який є відносно новим для вітчизняної історичної науки. Він прийшов на зміну пануючому раніше формаційному підходу.

 Термін «цивілізація» вперше в літературі почали використовувати в епоху Просвітництва. Слово походить від латинського civilis, що означає громадянський, державний. Вважається, що в науковий обіг його ввів маркіз де Мірабо, поняття цивілізація було відомо Монтеню, автору «Досвідів», пізніше його використовував Декарт у «Міркуванні про метод».

В трактовці Мірабо цивілізація – це визначення якісної характеристики суспільства, певного рівня його розвитку. В енциклопедіях поняття «цивілізація» асоціювалось із концепцією прогресу (наприклад, у П. Гольбаха). Економіст А. Сміт пов’язував поняття «цивілізація» і «багатство». У працях Вольтера цей термін ототожнювався з вихованістю, гарними манерами. Л. Морган, Ф. Енгельс розглядали цивілізацію як стадію розвитку суспільства, що настала після дикунства і варварства.

  Важливу роль у розумінні історичного процесу відіграє виділення певних етапів його розвитку, оскільки у різні епохи якісний стан суспільства відрізнявся один від одного. Систематизовану наукову картину історичного розвитку пропонує формаційний підхід до історії. Його поява пов’язана із теорією суспільно-економічних формацій, авторами якої є К. Маркс і Ф. Енгельс.  Вперше концепція про формаційний підхід до історії була викладена в книзі К. Маркса і Ф. Енгельса «Німецька ідеологія» (1845-1846), також у праці К. Маркса «До критики політичної економії» (1859)..Поняття «суспільно-економічна формація» означає суспільство на певній стадії розвитку, якому відповідає  рівень матеріального виробництва. Тому історія розглядалась як сукупність історій багатьох соціально-історичних організмів, які повинні пройти ряд суспільно-економічних формацій, що послідовно змінюють одна одну. Традиційно виділяють п’ять типів формацій:

-первіснообщинна;

-рабовласницька;

-феодальна;

-капіталістична;

-комуністична.

Суспільні відносини підрозділяються на матеріальні та ідеологічні. Матеріальні, або виробничі відносини виникають між людьми у процесі виробництва матеріальних благ. Характер виробничих відносин визначається рівнем матеріальних сил. Єдність виробничих відносин і продуктивних сил утворюють для кожної суспільно-економічної формації спосіб виробництва. Важливим елементом формації є «надбудова». Це сукупність ідеологічних (політичних, правових, релігійних та ін.) відносин, які утворюються у процесі виробництва. Головним у формаційному підході є матеріальний фактор (або «базис»). Для формаційного підходу узагалі була характерна дискретність, тобто зосередженість на переломних моментах історичного процесу – на революціях, які були породженням боротьби антагоністичних класів. Прихильники формаційного підходу уявляють історію як однолінійний процес від нижчих форм до вищих. Роль людини як суб’єкту історії не враховується, вона виступає тільки як об’єкт впливу історичних закономірностей. Проте досвід людства свідчить про різноманітність і багатоваріантність форм розвитку, які не вкладаються у формаційну систему. Сьогодні формаційний підхід до розуміння світової історії вчені розуміють більш розширено: історія людства – це висхідний прогрес розвитку продуктивних сил, що направляє процес історичних змін у всіх інших сферах суспільства. У цьому сенсі формаційний підхід не є чіткою послідовністю формацій, а лише загальний пояснювальний принцип у дусі економічного детермінізму. Формаційний підхід був скерований проти ідеалістичного трактування законів суспільного розвитку. Тому увага акцентувалась на економічних факторах. Сьогодні мова йде не про заперечення формаційного підходу, а про корегування його однобічного економічного розуміння.

 Цивілізаційний підхід не має єдиної концепції. Сьогодні поняття цивілізації стає домінуючою історико-соціологічною категорією, яку можна порівняти з переважаючою раніше концепцією нації. Цивілізаційний підхід представлений різними науковими школами і напрямками, які використовують різноманітні категорії у визначенні сутності цивілізації. На відміну від формаційного підходу в структурі цивілізації економічні чинники суспільства можуть бути другорядними, а на перше місце виступає духовна сфера.

Вважається, що вперше в літературі це поняття було використано маркізом де Мірабо у 1757 році у праці «Друг законів». Пізніше шотландський філософ А. Фергюссон відокремив три стадії розвитку людства: дикунство, варварство та цивілізація. У 1877 р. Л. Морган у праці «Стародавнє суспільство, або дослідження шляхів людського прогресу від дикунства через варварство до цивілізації» визначає, що для цивілізації характерна впорядкованість суспільного ладу, виникнення класів, держави, приватної власності. Такої ж точки зору дотримувався і Ф. Енгельс («Походження родини, приватної власності та держави»). Російський вчений М. Данилевський у праці «Росія та Європа» вважав,що головні суб’єкти історії не нації, або держави, а культурно-історичні типи. О. Шпенглер у відомій праці «Присмерк Європи» (1918 р.) доводив, що цивілізації – це занепад культури.

Засновником цивілізаційного підходу до вивчення історії прийнято вважати англійського історика А, Тойнбі (1889-1975). Проте сьогодні дослідникам відомо ім’я арабського філософа Ібн-Хальдуна (1332-1402), який стверджував,що цивілізації утворюються розподілом праці між містом і селом, обміном, торгівлею. А. Тойнбі у праці «Дослідження історії» (12 тт.), описуючи динаміку цивілізацій вважав,що від її зародження до розпаду увесь час існування визначається законом «виклик-віповідь». Серія послідовних відповідей на виклики пояснюється ним як вияв розвитку цивілізацій. А. Тойнбі перераховує п’ять типів викликів: виклик суворих країн; виклик нових земель; виклик історичних ударів; виклик тиску; виклик утисків.

Інші дослідники: німецький філософ М. Вебер, французький історик Ф. Бродель, американський соціолог П. Сорокін вважали цивілізації великими суперсистемами, життєвий шлях яких здійснювався не лінійно, а циклічно. Кожна цивілізація проходить власний шлях, переживаючи етапи генезису, зростання, розвитку, затухання, занепаду, відродження.

Визначень поняття «цивілізація» дуже багато. На сьогодні немає загальноприйнятого визначення. У широкому смислі – це рівень, ступінь розвитку суспільства, його матеріальної і духовної культури, який наступає після дикості та варварства. Інше визначення «цивілізації» - це якісна специфіка (своєрідність) життя країни, народів на певному етапі розвитку.  Існує думка,що «цивілізація» - це специфічний базис, спосіб життя, система цінностей, способи взаємозв’язку з оточуючим світом. Деякі сучасні історики вважають,що цивілізація – це стійка соціокультурна спільність людей і країн як синонім культурного або конфесійного світу ( (мусульманський, християнський). Цивілізація може охоплювати декілька держав, або одну.

Критерії цивілізації:

- Наявність писемності;

- Великі території, значна кількість людей;

- Тривале існування (до 1000 років);

- Релігійна система, певні моральні та етнічні цінності;

- Специфіка відносин між містом і селом;

- Торгівля, мережа послуг, обміну;

- Розвинена система економічних відносин;

- Політична структура управління, яка формується за визначеними законами;

Дослідники вважають,що за всю історію людства виникали десятки тисяч соціо-культурних утворень, проте небагато з них стали цивілізаціями. У вчених немає єдиної  точки зору щодо кількості цивілізацій. Більшість вважає, що існувало 12 основних, 7 з яких уже не існують. Зниклі цивілізації: месопотамська, єгипетська, крито-мікенська, класична (греко-римська), візантійська, мезоамериканська, андська.

Відомий американський вчений С. Хантінгтон виділяє 8 сучасних світових цивілізацій: західну (християнську), словяно-православну, ісламську (мусульманську), індуську, конфуціанську (китайську), синтоїстську (японську) латиноамериканську, африканську. Китайську, японську, індустську цивілізації він пропонує обєднати в одну – азійську, оскільки їх об’єднує так звана «тріада факторів»: релігія, демографія, традиції. Політична система, економіка, соціальний фактор відходять на другий план. Кожна цивілізація по Хангтінгтону, характеризується певною історико-духовною цілісністю, тому що у різних цивілізацій різні уявлення про суспільний устрій, сімейні відносини, релігію тощо. Більшість цивілізацій представлені багатьма країнами і народами (мусульмани, християни). Іноді межі цивілізації проходять через кордони країн. Якщо базуватись на точці зору Хангтінгтона, то він передбачає зіткнення цивілізацій на так званій «лінії розколів», або військових кордонів. Після закінчення «холодної війни» у центр висувається проблема взаємодії між західним і незахідними цивілізаціями. В основі конфліктів може бути різниця мов, історії, культури, релігії.

2. Враховуючи різноманітність підходів до визначення суті і змісту поняття «цивілізація», які існують сьогодні серед науковців, можна виділити два головних значення цього поняття: по-перше, цивілізації як стадія розвитку у світовій історії, або концепція «світ-система» (І. Валлерстайн). Тобто світ – це система, в яку входять: а) найбільш розвинені і багаті країни, б) країни середньо розвинуті, в) периферії, або бідні і відсталі країни. Отже стадіально-цивілізаційний підхід базується на визнанні загальносвітової цивілізації, а значить і єдиної для людства глобальної історії.

Сьогодні досить популярними є ідеї єдиної цивілізації (К. Ясперс, Ф. Бродель, О. Тоффлер). К.Ясперс пише про єдине походження людства, виділяючи три стадії його історії: 1. Доісторія (становлення людства); 2. історія(приблизно 5 тис. років тому виникають давні цивілізації незалежно одна від одної: Месопотамська, Єгипетська, Індійська, Китайська); 3. Універсальна історія з ХХ ст. (глобальна єдність). Ясперс ввів термін «вісьовий час»: період, коли на зміну міфологічному світогляду прийшов раціональний, сформувалась людина, яка існує понині (приблизно 800-200 тис. років до н. е.), а також утворилась вісь всієї світової історії. О. Тоффлер також підтримує теорію загальнолюдської цивілізації. Він вважає,що людство єдине і близько 10 тис. років тому перетворилось на спільну цивілізацію. Перед цим існували три хвилі цивілізацій: аграрно-реміснича (або «традиційне суспільство»); індустріальне суспільство, яке утворилось завдяки промисловим революціям; інформаційна цивілізація, або постіндустріальне суспільство (приблизно з 1960-1980-х рр.).

По-друге, цивілізація як локальне явище. Прихильники цього підходу доводять, що людство – це складна система окремих цивілізацій. Вони формуються в своєрідну ієрархічну систему. Центр, або на чолі її стоять США, Західна Європа і Японія, інші – це периферії та напівпериферії. Ядро, або «золотий мільярд», вийшли на рівень інформаційного суспільства, інші знаходяться на стадії індустріального суспільства. Основна частина мешканців Землі живе у периферії та напівпериферії. Там зростає глобальне незадоволення системою відносин у суспільствах. У загальноісторичному контексті виділяють також синхронні цивілізації, що співіснували одночасно, та діахронні, між якими встановлена велика відстань. У кінці ХХ ст. відомий американський історик Ф. Фукуяма відзначає вичерпаність цивілізаційних можливостей після досягнення людством певного рівня споживання. Він не бачить можливості якісних стрибків у розвитку людства. В праці «Кінець історії і остання людина» (1992 р.) Фукуяма наголошує, що всі старі режими ХХ ст. потерпіли поразку не шляхом збройної боротьби, а в результаті кризи ідей. Він вважає, що це не кінець історії, а кінець боротьби ідеологій, яка настала після перемоги у світі ліберальної демократії. Проте в останніх своїх роботах Ф. Фукуяма доводить, що ліберальної демократії в ідеальній формі не існує: ні США, ні Європейська спільнота не досягли стадії вдосконалення. З 2004 р. він пише про проблеми «сильних» і «слабких» країн. Сильні змогли подолати корупцію, дотримуються законів, контролюють економіку. Слабкі – ні. Тому виникає тероризм, неконтрольована імміграція тощо. Це постмодерністський варіант підходу до вивчення історії цивілізацій.

Таким чином, базуючись на різноманітних підходах до вивчення історії цивілізацій, можна визначити,що:

-світова цивілізація – це система перетину між країнами світу, заснована на ліберальних цінностях, спільною для ринку сировинною, наявністю загальних інтересів, що спонукають до діалогу.

-локальна цивілізація – це великі регіони національного чи преднаціонального рівня, які відрізняюся світобаченням.

Висновки:

На підставі цивілізаційного підходу можна виділити багато концепцій. Цей підхід називають плюралістичним. Усі концепції об’єднує заперечення єдності людської історії, теорія існування багатьох різноякісних культур, відмова від європоцентристської схеми розвитку історії. Цивілізаційний підхід також дає можливість дослідити багатоваріативність суспільного розвитку, у певній мірі враховує роль і інтереси людини. Слід розуміти, що ні формаційний, ні цивілізаційний підходи не є ідеальними для пояснення всієї історії людства. Ці підходи не взаємозаперечуючі, а взаємодоповнюючі.

Отже, історія цивілізацій вивчає рівень універсалізації культури, економіки, політики, релігії, державного життя країн світу. Вона також вивчає боротьбу локальних цивілізацій за домінування у світі, форми їх взаємодії.

 Література

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV – XVIII вв. – М., 2008.

Гангтінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Львів, 2006.

Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера Земли. – СПб., 2002.

Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – СПб., 1995.

Моисеева Л. История цивилизаций. – Ростов -на Дону, 2000.

Шпенглер О. Закат Европы. – М., 1993

Docme.ru > doc / 28093/istoriya-civilizacij.

Siblec.tu > index.Php?dn.=html/8 way=

Biblioteka.zaochnik.com.ua>

Ключові терміни:

Цивілізація, базис, формаційний підхід, світова цивілізація, локальна цивілізація, синхронні цивілізації, діахронні цивілізації.

 

 

Месопотамська  цивілізація.

2. Єгипетська цивілізація.

 Месопотамія (грец. Mesopotamia – земля між ріками), або Дворіччя – це рівнина між річками Тигр та Євфрат, заходиться на території сучасних  Іраку та Сирії. Обидві річки мають чисельні притоки з гірських районів. Тигр і Євфрат зливаються на крайньому півдні, вливаючи свої води у Перську затоку. Саме тут виникла одна з найдавніших цивілізацій на Землі приблизно у 4 тис. до н. е. Відповідаючи на чисельні виклики природи, населення Межиріччя підкорювало природу: утворювались штучні водойми, канали. Особливістю цієї цивілізації було те, що вона мала досить відкритий і рухливий характер. Це було обумовлено тим, що, по-перше, через ці землі проходили важливі торгові шляхи; по-друге, іригація і осушування боліт вимагали праці значних колективів людей, у тому числі різних племен; по-третє, місцеві жителі під впливом погодних умов, нападів завойовників часто переселялись в інші місця, а самі завойовники розчинялись серед місцевого населення. Звідси неоднорідність культури, особливості релігії ((політеїзм - нараховувалось 2-3 тис. богів). Характерною рисою месопотамської цивілізації була урбанізація (вчені нараховують близько 112 малих і 10 великих міст). У містах зосереджувалась адміністрація, торгівля, ремесло. Кожне місто мало свого головного бога-покровителя, символічне зображення (часто тварини), планету, особливо шанований день тижня.

Вчені ділять історію Месопотамії на три періоди: - Шумерська держава (4000 – 2300 тис. рр.. до н. е.); - Аккадське централізоване царство (2300 – 2000 тис. рр. до н. е.); - Вавилонська держава (2000 – 1200 рр. до н. е.).

У період становлення держави Шумер в процесі утворення цивілізації приймали участь різні племена: шумери, хетти, аламіти, пізніше ассірійці, вавилоняни. Однак у рамках держави всі вони мали споріднену мову (найдавніша – шумерська), єдине письмо, форми господарювання, релігійно-міфічні уявлення. Вищу владу втілював цар. Поступово формується складна система управління, виникає чіткий розподіл на місцеві адміністративні одиниці – сатрапії. Найдавнішими містами Шумеру були Ур, Урук, Нипур. Спорудження іригаційних систем надавало великого досвіду у будівельній техніці. У Шумері виникає монументальна архітектура. Причому усі будови були з глиняної цегли, оскільки тут майже не було каменю і дерева. Отже, шумерійці винайшли цеглу. Найчастіше будували храми і палаци вельмож. Храми будували у вигляді зіккурату – своєрідної ступінчатої піраміди. Можливо відгомін про ці храми відбився у біблійній розповіді про Вавилонську вежу. Храми прикрашались статуями богів, рельєфами, де відображались сцени із життя правителів. Легенда приписує будівництво «висячих садів» цариці Семіраміди у Вавилоні також будівникам Месопотамії. У епохи всіх трьох царств будувались оборонні споруди. Стіни фортець досягали 20 метрів. Товщина стін іноді становила 25-27 м.

Велике досягнення Месопотамії – винайдення писемності. Спочатку це була піктографія (малюнкове письмо), потім – клинопис. Замість паперу використовували глиняні дощечки. Писали очеретяною паличкою, або металевим стрижнем. Посада писця передавалась у спадок. Вчені змогли розшифрувати більше тисячі табличок різного змісту: релігійні гімни, художні твори, господарські записи тощо. Найцікавішою стала знахідка бібліотеки царя Ашшурбаніпала, в якій збереглася найперша у світі поема «Епос про Гільгамеша». Йдеться про царя Урука Гільгамеша, який здійснив багато подвигів задля того, щоб пізнати секрет безсмертя.

Шумерійці були язичниками, у них було багатобожжя (політеїзм).Велику роль у житті населення відігравали жерці. Вони володіли сакральними знаннями, які передавались спадково. Але релігія не мала вирішального впливу на суспільство. У них не було чітких уявлень про потойбічне життя, боги не ототожнювались з царською владою. Одним із головніших богів був Ану – бог неба, Елліль (Енліль) – покровитель гір, Мардук – з ІІ тис. – верховний бог у Вавилоні.

Значним досягненням епохи Вавилонського царства став кодекс законів царя Хаммурапі, викарбуваний на базальтовій стеллі. Кодекс складався із 282 законів. Багато уваги приділялось врегулюванню сімейних відносин, майновим правам.

Месопотамці мали великі досягнення у медицині (робили кесарів розтин, лікували травами). У математиці їх вважають засновниками геометрії, вони вміли множити і ділити числа, знали квадрат і куб. У астрономії вони відкрили багато планет: Сиріус, Місяць, Сонце, Венеру, Меркурій, Сатурн. Месоптамці визначили орбіту Меркурія точніше, ніж через тисячу років потому Плутарх і Птоломей. Рік у них мав 360 днів (12 місяців по 30 днів).

Після завоювання аккадцями цивілізація не зникла. Аккадці засвоїли шумерську культуру, письмо, календар, знання.  Шумерська та аккадська мови співіснували досить довгий час. Тільки у кінці третього тисячоліття аккадська мова витіснила шумерську, хоча остання продовжувала використовуватись як церемоніальна, літературна та наукова.У епоху Аккадського царства була утворена деспотична монархія (Саргон). Пізніше Месопотамію підкорили перси, а потім Олександр Македонський.

3.  Давньогрецький історик Геродот назвав Єгипет «дарунком Нілу». Дійсно це річкова цивілізація, яка виникла у долинах річки Ніл і за короткий час досягла такого високого рівня розвитку, якого не мала жодна держава тих часів. Єгипет розташувався на північному сході Африки. Виникла ця держав у епоху палеоліту. Причиною такого бурхливого розвитку на думку деяких вчених було вдале розташування. Єгипет був дещо в стороні від інших держав. По обидва боки країни розташувалась пустеля, а головні поселення розвивались у родючій долині Нілу майже без зовнішнього впливу. Держава протягнулась на 1120 км з півдня на північ. Велику роль у розвитку землеробської культури Єгипту зіграли розливи Нілу, мул, що залишався після них, сприяв високій родючості грунтів.

Єгипетська держава складалась із 40 невеликих держав, які у другій половині ІV тис. до н. е. утворили два царства: Нижній Єгипет на півночі та Верхній Єгипет на півдні. Тут почалась так звана династична епоха (вивчаючи Єгипет, історики ведуть його літочислення по династіям).

Ранній Єгипет (3100 – 2800 рр. до н. е.) – утворення єдиної держави. Царювання перших трьох династій. Будівництво пірамід Гізи. Розквіт мистецтва і торгівлі, писемності. Міжусобиці, які ослаблюють Єгипет. Формування сакральної влади фараона.

Середнє царство (2250 – 1700 рр. до н. е.). Нове об’єднання Єгипту. Посилення бюрократичного апарату. Освоєння виплавки бронзи, скла, активне садівництво.

Нове царство (1575 – 1087 рр. до н. е.). Розквіт Єгипту. У період царювання Тутанхамона знову розквіт мистецтва. Культ бога Амона. Криза влади. Палестинські племена з півночі і з півдня нападають на Єгипет. Ослаблення країни. Розвиток металургії, використання ткацького станку, плугу, водопідйомні споруди для поливу угідь. На цей період припадає розвиток хімії (муміфікація), активізується обмін, зовнішня торгівля. Удосконалюється армія, яка ділиться на піше і кінне військо. У політичному плані активізується боротьба між старою і новою знаттю, спроба релігійної реформи (культ Атона).

Пізнє царство (1087 – 525 рр. до н. е.).  Посилюються процеси децентралізації, знову велику роль відіграють жерці. Все це приводить до роздробленості, держава ослаблюється, збільшуються напади лівійців, нубійців, ассірійців. У 525 р до н. е. перси захоплюють Єгипет, перетворюючи його у свою провінцію. Але навіть могутня Персія не встояла під ударами Олександра Македонського, який захопив Єгипет у 323 р. до н. е.  Починається епоха еллінізму. Це була остання сторінка єгипетської цивілізації. Остаточно Єгипет впав після захоплення Цезарем Августом у 30 р. до н. е. З цього часу Єгипет повільно зникає, тонучи в пісках пустелі.

У всі періоди держави панувала головна форма правління – східна деспотія. Головними рисами її були:

- Спадковість монархічного управління;

- Необмеженість влади монарха;

- Релігійний культ правителя;

-  Сильний вплив жерців;

- Чисельний бюрократичний апарат.

У країні від імені фараона правив візир, який очолював апарат чиновників, армію. Єгипетська армія спочатку була рекрутською, пізніше найманою. Місцеву владу очолювали номархи (ном – область, територія). Нижча організація управління – сільська община (джаджати). Судочинство здійснювалось: царськими судами; общинними;  храмовими.

Найбільш визначною особливістю Єгипетської держави був високий рівень культури. Творцями єгипетської культури були усі верстви населення: від землеробів, ремісників, торговців до фараонів. Держав займала важливу частину життя єгиптян. Вона давала їм щасливе життя, освіту, забезпечувала безсмертя (у міфах). Стабільний достаток обумовив потребу у культурі, освіті. Звідси – специфічність релігії:  поєднання давніх культів (Землі, води, тварин, птахів) з богами (Амон, Ра, Озіріс). Великого значення єгиптяни надавали культу потойбічного життя. Вони вірили в життя після смерті і що покійник може впливати на живих (це підтверджують листи померлим, в яких містились різні прохання). Культ покійних активно здійснюється, починаючи з третьої династії. Тоді ж розбудовують піраміди, бальзамують і муміфікують тіла. Особливо багато мумій відноситься до епохи Нового царства. У ХІХ ст. вчені знайшли збірник заупокійних формул, який назвали «Тексти пірамід». Саме тут була знайдена знаменита сьогодні «Книга мертвих» - збірник вигуків, формул, таємних обрядів, заклинань, молитов проти демонів.

Єгиптяни досягли багато в астрономії, математиці, винайшли годинник, лопату, мотику. У них був складний календар. У ХVI – XV ст. до н. е. почали складатись товарно-грошові відносини.

Усі народи, які жили після єгиптян, в тій чи іншій мірі успадкували їх культуру. Величні пам’ятники, піраміди, статуї, ювелірні прикраси, література – все це залишилось після загадкової цивілізації фараонів як символ таланту, праці тих, хто її створював.

Висновки

Єгипетська  та месопотамська цивілізації – це так звані «річкові цивілізації», для яких характерна була інтенсивна обробка грунтів, насамперед у долинах річок. Головною особливістю політичної організації була жорстка централізація, особливо це стосується Єгипту. Причини загибелі – нашестя іноземних держав.

Література

Ерасов Б.С.Цивилизации: универсалии и самобытность. – М., 2002.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства. –К., 1993.

Сравнительное изучение цивилзаций: Хрестоматия для студентов вузов. – М., 1998.

Rudocs. Exdat. Com> docs/ index-172047.html

Lib.znate.ru> docs/index-196196.html

Ключові терміни

Політеїзм, східна деспотія, муміфікація, номархи, фараони.

 

 

      Тема 3. Давні цивілізації Сходу

1. Цивілізація Стародавньої Індії.

2. Цивілізація Китаю.