Сутність виробничої логістики та концепцій її організації

Матеріальні та супутні їм фінансові та інформаційні потоки на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцево­го споживача проходять ряд виробничих ланок. Управління потоками на цьому етапі має свою специфіку і назву виробнича логістика, або по-іншому — внутрішньовиробнича, або логіс­тика виробництва.

Метою виробничої логістики є оптимізація матеріальних і супутніх їм інформаційних та фінансових потоків усередині під­приємств, які створюють додаткову вартість.

Актуальність застосування логістики у матеріальній сфері зумовлена декількома аспектами:

— по-перше, останнім часом спостерігається тенденція звуження сфери масового і багатосерійного виробництва. Виробники отримують все більше замовлень на виробництво невеликих партій і навіть одиничних виробів. При цьому з боку покупців все частіше висувається вимога задовольнити потребу за мінімально короткий термін з високим ступенем гарантії;

— по-друге передбачається організація виробництва у рамках кооперації з випуску складних виробів. У цьому випадку транспортно-пересувні операції можуть бути об'єктом як ви­робничої логістики, якщо використовуються власні транспорт­ні засоби для внутрішньосистемного переміщення вантажів, так і транспортної за умови використання транспорту загаль­ного користування.

Логістичне управління фазою виробництва на підприєм­стві охоплює три послідовні етапи:

Перший етап — проектування виробничої структури та, відповідно, структури переміщення продукції: від першого ро­бочого місця (сировина, матеріали, частини, вузли) до фіналь­ного робочого місця (кінцева продукція).

Другий етап — планування в межах проектної структури переміщення продукції з огляду на досягнення мінімально можливих витрат із переміщення та раціональних виробничих циклів.

Третій етап — реалізація проектних і планових рішень, яка полягає у безпосередньому управлінні переміщенням про­дукції у виробничій фазі, моніторуванням, контролюванням та відповідним регулюванням переміщення окремих ланок логістичних процесів, логістичних операцій тощо.

Зі структури можливих об'єктів логістичних рішень у фазі виробництва доцільно відібрати ті, істотність впливу яких на витрати та тривалість циклу була б помітною. Отже, мова йде про ефективні логістичні рішення, що мають достатнє поле ви­бору, та віднесені до типових.

Такими типовими логістичними рішеннями у виробничій фазі є:

— на стратегічному рівні — вибір оптимальної технології вироб­ництва;

— на тактичному рівні — визначення оптимальної виробничої партії;

— на операційному рівні — оптимізація використання техно­логічного часу.

Логістичні системи, які досліджує виробнича логістика, на­зиваються внутрішньовиробничими логістичними системами.

Застосування логістики змінило уявлення про організацію виробничо-технологічного процесу на підприємстві. У табл. 9.1 подано порівняльний аналіз традиційної та логістичної кон­цепцій організації виробництва.

Зміст концептуальних положень свідчить про те, що тради­ційна концепція організації виробництва найбільш прийнят­на для умов "ринку продавця", в той час як логістична концеп­ція — для умов "ринку покупця".

Більше уваги приділяється максимальному завантаженню виробничих потужностей і зниженню собівартості одиниці продукції шляхом збільшення продуктивності обладнання за одиницю часу. Завдання підвищення ефективності інфраструктурних операцій і процесу реалізації мають другорядне значення.

Маємо іншу ситуацію, коли потенційна пропозиція переви­щує попит. В умовах конкурентної боротьби за споживача про­блеми ефективної реалізації виготовленої продукції стають пріоритетними.

Динамічність і невизначеність попиту на ринку робить недо­цільним створення і підтримку великих запасів. Одночасно ви­робники дуже зацікавлені в отриманні кожного нового, навіть невеликого замовлення. Все це обумовлює потребу в гнучких виробничих потужностях, які здатні швидко відреагувати на кон'юнктуру попиту. Запас виробничої потужності виникає за наявності якісної та кількісної гнучкостей виробничих систем.

Якісна гнучкість забезпечується за рахунок наявності уні­версального обслуговуючого персоналу і гнучкого виробництва.

Кількісна гнучкість може забезпечуватися різними способами. Наприклад, на деяких підприємствах Японії основний персонал становить не більш 20 % від максимальної кількості працюючих. Решта 80 % — тимчасові працівники.

При цьому зниження собівартості в умовах конкуренції до­сягається не збільшенням розмірів партій, які випускаються, або іншими екстенсивними заходами, а логістичною організацією як окремого виробництва, так і всієї товаропровідної сис­теми в цілому. Основою такої організації зазвичай є створення центру управління логістики, у якому зосереджується інфор­мація та здійснюється управління всіма зв'язками, що дає змо­гу забезпечити координацію, управління і контроль за проце­сом у цілому.

Таблиця 9.1.