Навала монголо - татар на землі Київської Русі в 13 В. І її наслідку

Смертельна небезпека змусила російських князів об'єднатися з половецькими ханами. Навесні 1223 г. на о. Хортицю на Дніпрі привели свої дружини галицький, волинський, київський, чернігівський, смоленський, путивльский, курський князі. Із часів Святослава Ігоровича Русь не збирала такої раті - нараховувала вона близько 80 тис. чоловік.

Переправившись через Дніпро, російсько-половецьке військо розбило монгольський авангарди.

Легка перемога приспала пильність князів. На р. Калке їх стомлені походом дружини зіштовхнулися з основними силами монголів. Між російськими князями була відсутнє згода: кожний праг здобути славу переможця настільки могутнього ворога. Це й зіграло свою фатальну роль.

31 травня 1223 г., не очікуючи інших князів, Мстислав Відважний, Данило Галицький і половці переправилися через ріку й вступили в бій з монголами. Половецька кінноти не витримала натиску супротивника й безладно кинулася бігти, порушивши бойовий порядок галичан і волынян. Буквально на очах інших князів були розгромлені полки Мстислава й Данила. Майже всі російські воїни були перебиті. Полонених русичей татарські хани поклали під дошки й, улаштувавши на них бенкет, задушили. З учасників походу додому вернулася лише десята частина воїнів. ДО розгрому російсько-половецького війська, у чотири рази, що перевищував чисельність монгольського, привела відсутність злагодженості дій.

Переслідуючи залишки російського війська, монголи дійшли до Дніпра, спустошили окраїни Київської землі й так само зненацька, як виникли, зникли.

В 1227 г. Чингисхан умер, перед смертю розділивши свої величезні володіння між синами, надавши верховну владу одному з них - Угэдэю. Землі на захід від Уралу були передані Джучи, а після його смерті - синові Батиєві. Саме Батий через тринадцять років, в 1236 г. на чолі величезного монгольського війська почав новий військовий похід. Завойовники піднялися по Волзі, спустошили Волзьку Булгарию, а восени 1237 г. монголо-татари вторглись у межі Рязанського князівства. Батий направив послів до місцевих князів, вимагаючи від них визнання його влади. Рязанські князі послали татарам горда відповідь: "Коли нас не буде, то все буде ваше". Рязанцы звернулися до великого князя володимирському із проханням про допомогу, але він не відгукнувся. Завоювавши й розгромивши рязанські землі, татари вторглись у Ростово- Суздальську землю. Були спалені Суздаль, Ростов, Ярославль, Москва, Твер. З українських земель навесні 1239 г. першим прийняв удар монголо-татар Перояслав. Його мужні захисники на чолі з єпископом Симеоном були розбиті, а місто захоплене й спалений. Відважно боролися захисники Чернігова. Однак завойовники ввірвалися в місто, перебили практично всіх жителів і вщент спалили будови. Підкоривши росіяни землі на левом бережу Дніпра, ледве чи не вся армія Батия підійшла в 1240 г. до Києва. ДО київського князя Михайлу Всеволодовичу було спрямоване посольство, яке запропонувало здатися й підкоритися ханові Батиєві. Така пропозиція викликала буру обурення, і кияни в пориві гніву перебили ханських послів. Побоюючись мести татар, київський князь Михайло Всеволодович біг з міста. Тоді Київ зайняв Данило Галицький, залишивши своїм намісником воєводу Дмитра. НА початку грудня татарська орда впритул підійшла до стін міста. Київ був оточений з усіх боків. Установивши дерев'яні пороки (стінопробивні машини), завойовники днем і вночі били ними в стіни й штурмували міцність. На стіни піднялися все чоловіка, багато жінок і навіть діти. Звідси монголів обливали окропом, гарячою смолою. Пробиті частини стіни жителі закладали кошиками із глиною й піском. Трупами монголів і киян були заповнені рови й підніжжя стен. підмога й татар удалося відкинути.

Практично вся територія міста була засіяна трупами. Однак розрізнені острівці опору не могли врятувати