Предмет, методи та джерела вивчення історії У.

Предмет, методи та джерела вивчення історії У.

Об'єктом ІУ є ті реальні події суспільного життя з найдавніших часів до наших днів, що відбувалися на території України, у її нинішніх державних кордонах. Предметом ІУ є закономірності виникнення і розвитку різноманітної діяльності народу України. Наприклад, створення української державності.

Завдання:1) Дати розуміння суті історичних процесів, які відбувалися в минулому й відбуваються нині в Україні.

2) Виробити вміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал у певній системі, контексті світової історії. 3) Виробити вміння застосовувати отримані знання для прогнозування суспільних процесів.

Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки).

 

 

Кіммерійці, скіфи, сармати на території У.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах. Скіфи - войовничі ірано-язичні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Сармати - племена східних кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину Скіфії, витісняючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов тривало продовжувалося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кінця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва (худоби, землі, знарядь праці та т. і.) у приватну власність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися у рабів, що свідчить про розкладання первобитного суспільства та формування класового.

 

Концепції походження й розселення східних слов'ян.

У першому тисячоріччя н.е. з'являються слов'яни. Проблема походження слов'ян не вирішена (місце першого проживання невідомо). Концепції походження слов'ян:

- Дунайська (вона засновано на повідомленні Повести тимчасових років, де говориться, що слов'яни розташовувалися уздовж Дунаю, а потім розселилися на інші землі)

- Висло - одерская (створена польськими вченими, які опиралися на повідомлення римських істориків, а ті, поміщали слов'ян між Віслою й Одером.

- Балтійська (її прихильники батьківщиною слов'ян уважають Прибалтику)

- Скіфо-сарматська (ця концепція ґрунтується на визнанні предками слов'ян- скіфів і сарматов)

- Днепро- Одерская. У період великого переселення народів (2-7століття) слов'янство розділилося на 3 галузі: західна, з якої згодом розвилися: польський, чеський і словацький мови. Південна галузі, з якої розвилися: болгарський, македонський, сербський, хорватський і інші мови. Східна галузі, з якої розвилися: український, російський, білоруський мови. Східна частина слов'ян виступала тоді, як окрема група, під іменем антів. Анти створили державу, яка проіснувала 3 сторіччя(к.4-н.7ст.). 5 столітті (1982-1500років)- Київ. Держава антів упала під ударом аварів(7 століття). В 9 столітті виникло 14 великих східних слов'янських племен. Більш половини перебувало на території України. Близько Києва жили галявині- найголовніше плем'я, склали ядро держави Київська Русь. Сусідами галявин на сході були жителі півночі. Жили близько Десни, Сейму, Суллы, Сіверського Дінця. Південніше галявин жили уличи. На заході були сусідами древляни. Ще на захід лежали землі волынян і дулібів. На Закарпатті жили хорвати.

 

Ігор (912-945рр.)

Продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади в державі. Початок князювання Ігоря збігся з погіршенням внутрішнього й зовнішнього положення Русі.

У роки князювання Ігоря біля південних границь Русі вперше з'явилися кочівники - печеніги. В 915 г. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже в 930 г. ця угода була порушена.

В 941 м. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, відправився на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русичей зустрів збройний візантійський флот, який підпалив "грецький вогонь" '. Багато російських воїнів загинуло. Похід зазнав поразки.

В 944 –другий похід на Константинополь. Імператор Візантії вислав назустріч російським військам послів. Був укладений договір який був для Русі менш вигідним, ніж попередній.

Того ж року - похід на Закавказзя. Російські війська, захопивши міста Дербент, Бердаа, з величезним видобутком повернулися додому.

Часті військові походи лягали на плечі трудового населення. Походи відривали від повсякденної роботи велику кількість людей. Восени 945 м. Ігор відправився в Полюдье. Зібраної данини йому здалося недостатньо. Узявги із собою частину дружини, вернувся до древлян і з великою жорстокістю став збирати данину. Древляни вийшли за межі міста Искоростеня й убили Ігоря. Смерть знаменувала завершення початкового етапу формування Давньоруської держави. На землі приєднаних до Києва союзів племен поступово поширювалася система керування, судочинства й збору данини. Таким чином, вони ставали громадянами Київської Русі.

Ольга:

Придушила повстання древлян, повернула Древлянскую землю в підпорядкування Києву, обклала її даниною. Були введені нові норми повинностей, у результаті чого в селян і ремісників залишалася частина продукту, яку вони могли витрачати для вдосконалення свого господарства. Розширювалася феодальна власність на землю. Виріс міжнародний престиж Русі. Російська держава в правління Ольги стала урівень із найбільш значимими державами середньовіччя. Ольга багато зробила для посилення могутності Київської Русі, тому в народній пам'яті за нею закріпилося прізвисько Мудра.

Святослав:

В 964 г. київським князем став Святослав Ігорович. Насамперед він прославився своїми походами, у яких провів майже все своє життя. Внутрішнім керуванням займалася як і раніше Ольга, пізніше - його сини. Святослав був дуже невибагливим. У походи не брав ніякого обозу. Спав на землі, підклавши під голову сідло. Він видався хмурим і диким. Перед походом Святослав завжди попереджав супротивника, що він збирається воювати: "іду на ви". Святослав зробив важливі походи. В 965 г. зруйнував Хазарський каганат у низов'ях Волги й Дону, воював проти ясогов і касогов на Північному Кавказі, повернув під владу Києва вятичей, що платили до цього данина хазарам, здійснив удалі походи на булгар, що жили на Середній Волзі. Усі ці походи мали велике значення для зміцнення Російської держави й розвитку господарських відносин, оскільки відкривали російським купцям волзький торговельний шлях, сприяли освоєнню Подонья, Приазов'я, Кубані.

Добившись перемоги на сході, Святослав в 968 г. відправився в Болгарію. Розбивши болгарське військо, зупинився в місті Переяславце, куди мав намір перенести столицю своєї держави. Він говорив: "Прагну жити в Переяславце на Дунаї, тому щось є середина землі моєї. Адже там усе добра сходяться..."

ПІД час відсутності Святослава до Києва впритул підступили печеніги. З більшим

працею одному хлопчикові, який прикинувся глухонімим, удалося пройти через печенежское оточення й повідомити князя про лихо, спіткавший Київ. Довелося Святославу спішно покинути Болгарію, щоб урятувати столицю від погрому кочівників.

Перед другим походом у Болгарію Святослав трохи реформував систему державного правління в Русі. Він замінив племінних вождів у трьох найважливіших центрах своїми синами: старшого Ярополка посадив у Києві, середнього Олега в Овруче, у древлян, молодшого Володимира в далекому Новгороді. Улаштувавши в такий спосіб держава, князь відправився в похід.

Переможеного Святослава Візантія боялася. У дорозі Святослава й дружину застала зима, вони змушені були зимувати на одному із дніпровських островів. Тут і напав печенежский хан Курячи на російську дружину. У бої загинув Святослав.

Зі смертю Святослава завершилася ціла епоха в історії Київської Русі, коли зовнішнім проблемам приділялося більше уваги й сил, чому внутрішнім. Святослав залишився для наступних поколінь зразком воїна й полководця, який не жалував сил для рідної землі й склав голову, захищаючи її від ворогів.

 

Культура Київської Русі

Київська Русь досяглася високого рівня культури. На її розвиток величезний вплив виявив прийняття християнства. Воно прилучило Русь до досягнень Візантійської цивілізації. Як атрибути християнства з Візантії в Київську Русь були принесені школи й писемність. Перша школа в Х1 столітті. При храмах і монастирях створювалися бібліотеки. Перша бібліотека - бібліотека при Софійськім соборі, вона нараховувала 950 томів. При Києво-Печерськім монастирі, на базі монастирських бібліотек, розвернулося літописанні.

Архітектура. Серед пам'ятників треба відзначити "Золоті ворота" у Києві (головний урочистий в'їзд у Київ). Перлиною давньоруської архітектури є Софійський собор у Києві (головний храм у державі, церковний центр Русі). Успенський собор Печерського монастиря - зразок найстаршого храму в прадавніх містах.

Література. Найбільш видатним історичним добутком є "Повість минулих літ". Вона створена ченцем Киево -Печерського монастиря- Нестором 1113г. Також ранній художньо-публіцистичний добуток "Слово про закон і благодаті" -ИлларионаИлариона. Великий добуток літератури- "Повчання дітям"- В. Мономаха. Шедевром давньоруської літератури є "Слово про полицю Игореве"

Живопис. Давньоруський живопис і малюнки дійшли до нас у вигляді фресок, ікон, книжкових мініатюр, мозаїки.

Музичне мистецтво. Народ любив пісні, танці, відіграти на сопілках, гуслях, бубнах, хоровий спів, обрядові пісні і т.д. Складовою частиною давньоруської культури була усна народна творчість. У ньому відбивалися важливі історичні події, прославлялися захисники вітчизни. Улюбленими героями були воїни-богатирі. Культура Київської Русі з'явилася коштовним внеском у скарбницю світової культури.

 

 

Діяльність гетьмана Мазепи

На Лівобережжі гетьманство проіснувало понад 100 років. 1663-1668 - І. Брюховецкий, 1668-1672 - Д. Багатогрішний, 1672-1687 - Самойлович. В 1687г. гетьманом вибрали Івана Мазепу. Придя до влади, Мазепа проводив традиційну політику гетьманів періоду руїни. Він зміцнив інститут гетьманства й свою владу, підтримуючи реформи пануючи, заручився дружбою й довірою Петра I. Для зміцнення влади Мазепа сконцентрував величезні земельні володіння й інші багатства як особисту власність. Він зміцнював пануюче положення в суспільстві козацької старшини, бачачи в ній опору своєї влади. По-третє, - добився економічного й культурного підйому гетьманщини. По-четверте, Мазепа відстоював автономію гетьманщини. У цілому, гетьманство Мазепи протікало традиційно, і прославився він завдяки рішучій спробі завоювати державну незалежність для своєї Родини. І. Мазепа ясніше багатьох бачив безпосередню погрозу української автономії, несумісної з російським самодержавством. В 1708г. армія Карла XII виявилася в Україні, гетьман уклав з ним договір, згідно з яким Україна визнавалася незалежною державою під заступництвом Швеції. Але на його заклик не пішла всенародна підтримка розриву з Москвою. селяни, що закріпачуються, і рядові козаки не вірили лідерові поміщиків і в чужій найманій армії не бачили своїх союзників. У битві під Полтавою в 1709г. розсіялася ілюзія про перевагу шведських військ над московськими військами. Їм була нанесена нищівна поразка. Гетьман і король урятувалися втечею в турецькі володіння. Мазепа незабаром умер. Петро I скористався заколотом Мазепи як приводом для розправи з українською автономією. Гетьманська столиця Батурин була знищена з усіма жителями. Реальні й уявні прихильники Мазепи були зібрані й по-звірячому страчені привселюдно. Була розгромлена Запорізька Січ. Оцінки гетьманства Мазепи коливаються від зрадника до героя. Його спроба завоювати гос. незалежність безпосередньо не дала нічого для зміцнення української державності, але в якості свідчення боротьби за незалежність України мала перспективне значення. Доказом цього може служити той факт, що одна з купюр сучасної української валюти прикрашена портретом І. Мазепи.

Ліквідація укр. державності

Ліквідація укр. гос- ти мала кілька етапів: 1) 1708-1727рр. - це час форсованого (швидкого) настання на укр. автономію. Столиця м. Батурина була зруйнована, а жителі знищені. В 1708г. - гетьман Скоропадський. Однак влада гетьмана була значно обмежена, за всією діяльністю гетьмана спостерігав царський резидент. Гетьманську столицю було перенесено в м. Глухів. У травні 1709г. російські війська зруйнували Запорізьку Січ. В 1722г. умер І. Скоропадський. Гетьманство було ліквідовано. 2) 1727-1734рр. - відновлення гетьманства, повернення України частини її прав. Гетьманом став Данило Апостол. 3) 1734-1750рр. - протягом 16 років російський уряд не дозволяв обирати гетьмана. 4) 1750-1764рр. - відновлене гетьманство - Кирило Разумовский (останній гетьман) - золота осінь автономії. 5) 1764-1806рр. - ліквідація укр. автономії. Катерина II: 1764г. - ліквідація гетьманства; 1775г. - ліквідація Запорізької Січі; 1781г. - ліквідація полкового адміністративного обладнання; 1783г. - ліквідація української армії, уведене кріпосне право; 1785г. - козацька старшина одержала дворянські права; 1859г. - Київ - перша громада.

 

Розділи Польщі

Австрія, Персія, Росія здійснили 3 розділу Польщі. Під час кожного з них вирішувалася частка й українських земель. У результаті 1 роздягнула в 1772г. західно-українські землі потрапили під владу Австрії. За підсумками 2 роздягнула в 1773г. майже вся Правобережна Україна відійшла до Росії. Після 3 розділу 1795м. Росія одержала всю Правобережну Україну. Польща втратила свою державність. НА початку XIX століття в Україні панували кріпосницькі відносини. Більша частина земель перебувала у власності поміщиків. Селяни ділилися на 2 групи: кріпаки й державні. Селяни, які були особисто вільні, користувалися землею, за що платили грошову ренту. Положення селян було важким, особливо кріпаків. Після приєднання України до Чорноморського узбережжя почалося його освоєння; царський уряд роздавав землі поміщикам, офіцерам і зобов'язувала вести їхній господарський оборот. У південній частині України швидко заселялися. Були освоєні міста: Катеринослав, Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь, Сімферополь і ін. Розвернулося освоєння земель Донбасу. В 1778г. із Криму в Приазов'я було переселено багато греків, виникло 20 поселень і місто Маріуполь. Промисловість України, у перші роки XIX століття, була представлена мануфактурою (пром.аром,бром,гром,псом,прем,паром,паром,пером,пиром,прим,прим,про,проб,Пров,проем,проем,пройм,прок,проф.,прям,пэром,ром,хром,хром,юром,яром,яром техніка) і підневільною працею кріпаків. Також фабрично-заводськими підприємствами, використовувалася наймана праця.

 

Україна в складі Росії

Спочатку XIX ст. більша частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна й Південна Україна) належали Російській імперії. Розвиток с/г на українських землях у складі Російської імперії мали такі тенденції: домінування аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке було в кризовому стані; посилена експлуатація сільських жителів; застосування застарілих способів і знарядь ведення господарства; як наслідок поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступове руйнування натурального господарства й розвиток підприємництва. Динаміка розвитку промислової сфери цього часу визначалася сумарною дією низьких процесів: бурхливий ріст кількості промислових підприємств; промисловий переворот, освоєння нової техніки й технологій; поступове витиснення кріпосної мануфактури капіталістичною фабрикою; більшу роль став відіграти вільнонаймана праця; поява нових галузей промисловості; поступове переміщення промислових підприємств із сіл у міста; формування спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції. У сукупності всі позначені тенденції - це суть і зміст 2 явищ: криза, занепад, але ще впевнене домінування старих феодальних відносин і структур, які чому далі, тим більше гальмують розвиток суспільства, з одного боку, і зародження, становлення, формування в границях феодалізму нових капіталістичних відносин - з іншого.

 

Україна в складі Австрії

ДО складу Австрійської імперії входять Польща, Буковина, Галичина, Закарпаття. Характерною рисою західно-українських земель у складі Австрійської імперії було чергування періодів реформ із періодами реакцій. У той час громадський життя функціонувала в режимі: "уперед - стоп - назад". Реформи Марії Терези і Йосипа II були спробою модернизовать імперію, осовременить і гармонізувати в дусі абсолютизму соціальні й національні відносини. Події Великої Французької революції, егоїстичні бажання феодалів підштовхнули до дії консервативні кола імперії. Тривалий період реакції характеризується поступовим відновленням феодалами втрачених позицій в аграрному секторі, посиленою експлуатацією сільських жителів, гальмуванням промислового розвитку, поглиблення суспільної кризи. Реакцією народу на ці процеси було посилення національного й суспільного руху. Яскравим явищем була діяльність суспільно-культурного об'єднання "Російська трійця". Члени цієї організації визначали й оголошували основні ідеї національного відродження, своєї разносторонней діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурного, робили перші спроби направити вирішення національних проблем у політичне русло. Революційна хвиля 1848-1849рр. заснувала новий етап модернізації імперії - було скасовано кріпосне право, оголошена конституція, створений парламент. Ця й інша модернізація позитивно відобразилася на житті західно-українських земель, активізували суспільну діяльність суспільства. Але зненацька знову стала панувати реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.

 

Наддніпрянська Україна

Інтенсивно розвивалися вугільна, залізорудна, металургійна галузі промисловості; почалося будівництво ж/д (Одеса й Балта в 1865г.); розвивалася торгівля, остаточно формувався внутрішній і зовнішній ринок; зросла потреба у водному транспорті; будувалися великі підприємства - Харківський, Луганський паровозобудівні заводи, Екатеринославский, Херсонський металургійні заводи; збільшилася кількість міст; завершився промисловий переворот - перехід від мануфактури до машинної індустрії, із застосуванням парових двигунів, машин, верстатів. У результаті промислового перевороту створювалися заводи й фабрики.

Реформи 60-70 рр.

Селянська реформа, 19.02.1861г.: Олександр II видав монифест про скасування кріпосного права в Росії. Селяни стали особисто-вільними. В Україні було 5 млн. 300 тис. кріпаків. У теж час зберігалася економічна несвобода - селяни зобов'язані були викуповувати свої земельні наділи в поміщиків у плині 49 років. Судова реформа, 1864г.: суд став не становим, голосним; суд став незалежним; у суді брали участь присяжні засідателі від усіх станів; обвинувачення підтримував прокурор, захист - адвокат. Земська реформа, 1864г.: створювалися виборні органі влади в масштабах губернії, повіту - земства; у земствах були представники всіх станів; земства займалися господарськими й культурними питаннями. Військова реформа, 1862-1874рр.: уводилася загальна військова повинність для чоловіків по досягненню 21 року; скорочувався термін військової служби (піхота - 6 років, флот - 7 років); армію почали оснащувати сучасним озброєнням. Була поліпшена підготовка офіцерів. Шкільна реформа, кінець 70- х років Xixв.: збільшили кількість початкових навчальних закладів, відкрили земські школи, створили недільні школи для навчання дорослих; збільшили кількість середніх і вищих навчальних закладів; відкрили жіночі гімназії й школи.

Реформи 60-70рр. носили буржуазний характер, але зберегли багато феодальних пережитків, а саме: власність поміщиків на землю, відсутність демократичних воль, необмежена влада царських чиновників і поліції.

В Україні виникли пром. центри: Донецький вугільно-металургійний басейн; Придніпровський металургійний; Криворізький залізорудний. У величезних масштабах велося ж/д будівництво. Розвивалося транспортне машинобудування. В XIX в. вступили в лад Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. Широко залучався іноземний капітал. Усі металургійні заводи й шахти були побудовані на ср- ва англійських, німецьких, бельгійських і французьких капіталістів.80- е рр. XIX століття в Україні завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактури до машинної індустрії. Він обумовив переворот і в соціальній сфері. Сформувавши 2 класу: робітники й буржуазії.

Партії

РУП - керівники громад: відстоювали соціальні інтереси селян, які є основою націй.

УНП - Н. Михновский - юрист: створення незалежного укр. гос-ва.

"Спилка" - М. Меленевский- Баск, А. Скоропис- Йолтуховский - студенти.

УДП - Е. Чикаленко, А. Лотоцкий - суспільні діячі: буржуазно-ліберальні реформи, автономія України в складі Російської імперії.

УРП - Б. Грінченко, С. Ефримов - письменники: буржуазно-ліберальні реформи, автономія України в складі Російської імперії.

Революція 1905-1907 рр.

Причини: протиріччя між, що бурхливо розвивається капіталізмом і найсильнішими пережитками феодалізму (абсолютна монархія й поміщицьке землеволодіння); важке положення робітників, низька з/п, більша тривалість робочого дня, масове безробіття; тяжкі умови життя селян, мало землі; національні гніт, українці були не мають змоги вчити дітей грамоті рідною мовою.Мети: революція покликана була ліквідувати царське самодержавство; ліквідувати поміщицьке землеволодіння; поліпшити матеріальне становище робітників і селян; розв'язати нац. питання.

Характер: буржуазно-демократичний.

Рушійні сили: робітники, селяни, дрібна буржуазії, радикально настроєна інтелігенція.

Столипінська реформа

Реформа була закріплена указом 9.11.1906г. і законом 14.06.1910г.

Мети: створення шару заможних селян, як опори самодержавства; розвиток фермерських господарств; підйом с/г.

Ланки: руйнування сільської громади, яка перебувала поза сферою ринкових відносин. Кожний селянин одержав право вийти із громади й закріпити свій наділ у приватній власності; насадження отрубного й хутірського господарства. Селянин виходячи із громади одержував землю (отрубобруб,отру,отрут,отруби,труб) або в центрі будинок (хутір); надання пільгової кредитної допомоги селянам, які виходили із громади; переселення селян у малоосвоєні райони Сибіру, Північного Кавказу.

Наслідку: сприяла розвитку капіталізму в с/г: зруйнувалася громада, створювалися фермерські господарства, підвищувалася культура землеробства, використовувалася сучасна техніка. Однак реформа не досяглася мети, вона не запобігла новій революції. Для зусилля реформи було потрібно кілька десятиліть спокійного життя.

 

I світова війна

Війна принесла українським землям руйнування господарства, гальмування поступового розвитку, деформація структури виробництва, посилена залежність від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнних дій зруйноване більш 40% господарських і житлових будинків, більш 1,5 тис. промислових споруджень. Навіть стратегично важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині в цей період кількість коней і свиней поменшалася на 60%, овець - на 47%. Не набагато кращої була ситуація й у Понаддніпрянській Україні. Якщо 1913р. отут функціонувало 3381 підприємство, то 1915р. - тільки 2849. На 1917р. з 4 мнл. сільських жителів 1,8 млн. дворів було без коней. У цей період у селах залишилося тільки 38,7% працездатних людей. Одночасно з деградацією господарства в роки війни росла його незалежність від іноземного капіталу. Тільки 1916-1917рр. 74% іноземних внесків у розвитку кам'яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено в підприємств Донбасу. Суть трагедії українського народу, лежить у тому, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансій, арену воєнних дій, а їх жителів - на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна привела до розколу національного руху, звела нанівець усю легальну діяльність політичних і культурних діячів, зруйнувала народне господарство, деформувала структури виробництва, підсилила залежність від іноземного капіталу.

Універсали

1 універсал: 10.06.1917г. Він проголосив автономія України в складі Росії. 15.06.1917г. був створений уряду - генеральний секретаріат, очолив Винниченко. 2 універсал: 3.07.1917г. У ньому говорилося про розв'язок перенести здійснення автономії України до скликання Всеросійських установчих зборів. 3 універсал: 7.11.1917г. Після жовтневої революції, коли влада в Петрограді перейшла в руки більшовиків і тимчасовий уряд був скинутий, Центральна Рада не визнала большевицкого перевороту й засудила його. Проголосив створення української народної республіки, але в складі Росії. Універсал містив широку програму перетворень: ліквідація поміщицького землеволодіння; уведення 8- мі годинного робочого дня; установлення гос. контролю народним урядом; забезпечення демократичних прав і воль; скасування смерної кари. Росія всіма силами прагнула удержати під своїм впливом українські землі, 8.12.1917г. її війська захопили Харків і розгорнули настання на Україну. 4 універсал: 11.01.1918г. Проголосив незалежність України. Україна стала суб'єктом міжнародного права.

 

Лютнева революція

Друга російська революція зі своїх причин, характеру, завданням і розміщенню протиборчих сил була аналогічна революції 1907-1905років, яка, потерпівши поразку, не розв'язала практично ні однієї зі своїх завдань. Проте, перша російська революція була однієї з передумов революційних подій лютого й жовтня 1917року й послужила важливою віхою. Незважаючи на хвилювання в армії, сільські хвилювання, нездатність політичного й військового керівництва захистити національні інтереси Росії, що катастрофічно загострило внутрішнє становище країни, почалася лютнева революція стихійно й навіть зненацька для царського уряду й усіх політичних партій. Як результат революції: скинення самодержавства, цар відрікається від престолу, у країні виникає двовладдя: диктатура крупою буржуазій в особі Тимчасового уряду й Рада робітників і солдатських депутатів, що представляв революційно-демократичну диктатуру пролетаріату й селянства. Офіційна влада належала Тимчасовому уряду, але реальна сила була на боці Рад, тому що їх підтримувала армія й революційний народ. Дрібнобуржуазні партії, що мали більшість у Радах, підтримували Тимчасовий уряд і в липні 1917року повністю поступилися йому влада, що означало кінець двовладдя.

У Києві на історичну сцену вийшов третій актор: українці створили власну організацію - "Центральну Раду". Її засновниками стали помірні ліберали з ТУПИЙ, очолювані Євгенієм Чикаленко, Сергием Єфремовими Дмитром Дорошенко, і соціал-демократи на чолі з Володимиром Винниченко й Симоном Петлюрою. Декількома тижнями пізніше в Центральну Раду ввійшла, що набирала вагу "Українська партія соціалістів- революціонерів", представлена Миколою Ковалевским і Микитою Шаповалом. Президентом Центральної Ради був вибраний Михайло, що повернувся з посилання, Грушевський, пользовавшийся широкою популярністю й повагою. Таким чином, на відміну від росіян у Києві, що розділилися на помірні у Виконавчому комітеті й радикалів у Раді, українці всіх ідеологічних плинів об'єдналися в єдиному представницькому органі. Враховуючи підйом патріотичних настроїв українського народу, його вимоги скасувати будь-які обмеження відносно вживання української мови, керівництво Центральної Ради підтримало захід щодо створення україномовної печатки, уведенню української мови в школах і виникненню культосвітніх організацій, висунуло перед Тимчасовим урядом Росії вимога про автономію України.

Радянська Росія й Ц.Р.

Уряд Радянської Росії активізував свої дії на Україні, де наприкінці жовтня 1917 р. влада в Києві перейшла в руки Української Центральної Ради. 7 листопада вона проголосила Українську Народну Республіку (УНР) федеративною частиною Російської Республіки. Однак глава УНР В. К. Винниченко й члени його уряду не визнали уряд РСР. Останнє відповідно до договору про перемир'я із Четверным союзом 4 грудня заявило про визнання Української Народної Республіки, її права відділитися від Росії або вступити з нею в договір про федеративні взаємини між ними. Незважаючи на це, спішно скликаний більшовиками в Харкову 11-12 грудня I Всеукраїнський з'їзд Рад оголосив Центральну Раду поза законом і проголосив Україну республікою Рад. Її уряд очолила більшовичка Е. Б. Бош. Створення паралельне існуючої на Україні радянської республіки привело до росту напруженості. Одночасно в уряді УНР виникли міжпартійні розбіжності, які привели до відставки В. К. Винниченко. Раднарком РСФСР (так із січня 1918 р. стала іменуватися Російська Радянська Республіка), прагнучи поширити радянську владу на всю Україну, 3 січня 1918 р. обвинуватив Центральну Раду в дезорганізації фронту, у роззброюванні російських військ, у підтримці генерала Каледіна. Раднарком зажадав протягом 48 годин припинити подібні дії, а у випадку невиконання цих вимог заявив, що буде вважати Раду в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії й на Україні. Центральна Рада відкинула пред'явлений їй ультиматум, проголосивши 9 січня Україну самостійною державою. У відповідь на це радянські війська під командуванням лівого есера підполковника М. А. Муравьева почали настання й 26 січня зайняли Київ.

Ц.Р.

Конфлікт між Центральною Радою й більшовиками неминучий. Центральна Рада досить осудливо віднесла до насильницьких методів захоплення більшовиками влади в Петрограді, Ленін зі своєї сторони обвинувачував українців у тому, що вони пропускають через свою територію козачі частини на південь, де формувався російський антибільшовицький рух. Тим часом більшовики зазнали ряду великих політичних невдач, більшовицька фракція покинула з'їзд, визнавши його неправомочним, і відправилася в Харків, де оголосила Центральну Раду "ворогом народу" і проголосила створення Української Радянської республіки. Одночасно почався рух більшовицьких військ з Росії в Україну. У Центральної Ради залишилася остання надія - допомога ззовні. У цілому вона тяжіла до Антанти й із самого початку наполегливо домагалася її визнання, у першу чергу з боку Франції, який вважав своїм обов'язком відновлення "єдиної неподільної Росії", залишалася досить двозначної. 9 лютого 1918р. представники Центральної Ради поставили свої підписи під мирним договором із Центральними державами. Усього через три тижні більшовики, що встановили за короткий строк свого перебування в Києві справжнє царство терору, змушені були поспішно бігти. Це, втім, не означало, що Центральна Рада, що повернувся 2 березня 1918р. разом з німцями, зустріла радісне приймання. Майже всі верстви населення України були розчаровані її політикою. Не українці перебували в сум'ятті із приводу повного розриву зв'язків з Росією; бідне селянство так і не одержало бажаної землі; багаті селяни й землевласники були роздратовані націоналізацією великих володінь; і, звичайно, усе гудили Центральну Раду за те, що вона привела в країну німців, які явно не почували себе гостями. Центральна Рада просто не має необхідного управлінського апарата для збору тих самих мільйонів тонн продуктів, у яких запекло бідували голодуючі міста Німеччини й Австрії. Внутрішні розбрати між соціалістичними партіями, дебати й кризи, що роздирають Центральну Раду, переконали німців, що "молоді українські утопісти" просто не здатні управляти країною. Тому 28 квітня 1918р., коли Центральна Рада приступилася до вироблення конституції української держави, у зал засідань увійшов німецький загін і розпустив збори. Наступного дня, навіть не пробуючи захищатися, Центральна Рада впала.

Скоропадський

29.04.1918г. всеукраїнський з'їзд землевласників проголосив Скоропадського гетьманом України. Настав 2- ой етап Гетьманства. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади, сама держава стала називатися українською державою. Його політика в період гетьманства характеризується економічним і культурним підйомом. Скоропадський відновив часткову власність, поміщицьке землеволодіння, підтримував вільне підприємництво, у результаті в країні відроджувалася промисловість, відновлювалися ж/д дороги, був сформований гос. бюджет, розвивалася торгівля. Особливо більшими були успіхи в розвитку укр. культури: випущено кілька тисяч підручників на укр. яз.; засновано150 україномовних гімназій; 2 укр. університету; були створені національні архіви, бібліотека, національна галерея, укр. академія наук.

Активно проводилася зовнішня політика. Відносини з 12 країнами. Скоропадський не стримався у влади. Справа в тому, що справжніми хазяями в Україні були німці й австрійці. Гетьман опирався на багнети окупантів. Однак у листопаді 1918р. закінчилася I світова війна, поразкою Німеччини й Австро-Угорщині. Їхні війська стали залишати Україну. Керував повстанням новий орган - директорія. 14.12.1918м. Скоропадський відмовився від влади, установилася влада директорії.

ЗУНР

Західні українці також як і східні прагнули створити незалежна українська держава. Поразка Австро-Угорщині у війні сприяла цьому. 18.10.1918г. - створена УНР. Президентом став Петрушевич. Був утворений уряд в УНР, гос. секретаріат очолив К. Левицкий. Національна Рада видала маніфест, у якім проголосила загальне виборче право, 8- мі вартовий робочий день, проведення аграрної реформи. Однак активізувалися й польські цілі, вони готувалися відновити Річ Посполиту, у границях 1772г. Національна революція переросла у війну за незалежність республіки. Для захисту республіки була створена УГА, чисельністю до 100 тис. чіл. Уряд ЗУНР звернулося до уряду УНР із пропозицією про возз'єднання в єдину державу. Урочистий акт відбувся 22.01.1919г.

 

Грушевський