Духовність — це інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії.

 Отже, духовність - як людська властивість і як її інструмент - виявляється тільки в творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна місткість вщерть налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отож блокує активне її сприймання.

Людина споживає духовність з насолодою: вона -- ерудит, бо хоче все знати. Ерудит, замість справжньої духовності для своїх “духовних” потреб використовує чужі “духовні” стереотипи. (Вибачте: ви, звичайно, знаєте, що всі стереотипи - чужі, але тут нам необхідно підкреслити саме цю обставину.)

Духовність не знецінюється, вона може вибухнути, руйнуючи замкнутий (але примарно надійний) світ людини. І в той же час без духовності людина не може жити: кожному потрібне обґрунтування “приходу” в цей світ (обивательський сенс життя).

Стан механізму творчості людині диктує спосіб життя.

Людина в оптимальному стані не може жити без прирощування своєї території знань. Не від надлишку сили, не від агресивності, а тому що за певних умов потужність її механізму творчості почне збільшуватися. Колишня територія стане тісною і вона почне руйнувати свої і чужі стереотипи, якими, як стінами, закриті межі пізнаного в предметах праці і явищах життя.

Під впливом чого ламаються стереотипи мислення, почуттів та уяви?

Станом натхнення. Але, щоб зрозуміти його вплив, повернемося до будови душі. У людині злиті в цілісність три душі: рослинна, тваринна і поетична.

Людина з домінуючою рослинною душею - це велика жива клітина природи. Вона існує, виконуючи призначення, долю - бути. Якщо людина в такому стані, то чи можна назвати її людиною? Ні. Тому що це - істота. Їй байдуже, що відбувається навколо - тільки б ніщо не впливало на її буття.

 Чим же вона займається, які функції її рослинної душі? Вона зберігає внутрішню гармонію (гомеостаз) свого тіла, суті.

 Людина з домінуючою тваринною душею живе в природі - як частина природи (за її законами), виконуючи призначення, долю - зберігати гармонію природи.

 Здається, от де натхнення! І багато філософів стверджували: натхнення саме в цьому - в такому житті. Жити в природі, як сама природа. Чому ж людство не повернуло на цей простий, зрозумілий і доступний шлях? Тому що в кожному з нас є зерно людської, поетичної душі.

 І якщо в немовляти, дитини і підлітка це зерно поетичної душі не потрапило в жорна життя, опинившись у комфорті, поетична душа народжується. І тепер, як би розум, свідомість не тягли людину назад, у блаженну царину таємничого розчинення в природі, - людське покликання (духовність) поведе її через труднощі, лиха, втрати - ­через дискомфорт - до творчості.

Кому це потрібно? Вам. Ми не заперечуємо: якщо опитати будь-яку сотню людей - “які три речі ви вважаєте найважливішими, найнадійнішими і найпрекраснішими в світі?” 95 з 100 дадуть відповідь: “гроші, гроші і гроші”. Але п’ятеро назвуть іншу тріаду: “натхнення, свобода і спокій”.

Якщо ви добре подумаєте, то погодитесь, що натхнення не купиш. Хіба що за гроші вам підсунуть ерзац: несправжнє або негідне натхнення, оманливу свободу, удаваний спокій. Але відрізнити підробку від справжнього не важко.

Почуття, народжені ерзацом, мають коротке життя, як метелик-одноденка, і зникають, не залишивши в пам'яті й сліду (якщо не враховувати зарубку на душі від почуття прикрості).

 Почуття, народжені справжнім натхненням, свободою і спокоєм, живуть і плодоносять довго, і пам'ять зберігає їх, як у термосі, свіженькими все життя. Досить легенького поштовху - і ви знов переживаєте почуття, спричинені цими станами, мов заслужили їх тільки-но.

 Як зазвичай розуміють натхнення?

 Потерпав від спраги, від алкогольного синдрому, від переповненого сечового міхура; вдовольнив бажання - і щасливий. Купив меблі, про які довго мріяв; подолавши негаразди, захистив дисертацію - і щасливий. Виграв у лотерею, поїхав відпочивати на Канарські острови, лікар сказав: “це не те, це рубець від сполучної тканини, яка розрослась...” - перераховувати можна без кінця.

Схожі ці випадки на переживання натхнення? На перший погляд - стани цілком схожі. Але якщо придивитися детальніше, то всі вони - лише способи звільнення від напруження, викликаного прагненням будь-що вдовольнити своє бажання. Чомусь і забуваються вони швидко. І в пам'яті про них залишається не почуття, а інформація.

Що відрізняє ці випадки? Щось відбувається, але нічого не змінюється. Територія людини залишається колишньою.

 Натхнення - опанування властивостей природи і ноосфери.

 Натхнення - це незабутні (хоча і не завжди усвідомлювані) миттєвості нашого життя. І хоча щоразу вони виняткові - в них є правила: здатність пережити натхнення характеризує енергетику людини.

 Що ж таке натхнення? Це спалах у той момент, коли хвиля енергії здіймається до максимуму. Відбувається ніби вибух. Він осяює те, що до цього часу перебувало в темряві. Людина опиняється на висоті, про яку і не здогадувалася. І легко розв’язує задачі, які ще вчора були їй непідсильні.

 Висновок: 1) натхнення не може бути безпредметним; воно пов’язане з розв’язанням задачі або проблеми; 2) отже, тільки енергія задачі або проблеми дає той імпульс, завдяки якому синусоїда енергетичної хвилі підіймається до максимально можливого рівня.

 Зрозуміло, хвиля енергії у своїй найвищій точці народжує спалах, не може ж вона котитися далі ніби нічого не відбулося.

Спалах розриває синусоїду хвилі енергії, і вона, уже в новій якості, гіперболічно здіймається до нескінченності.

Очевидно, при цьому межі визначеного природою людині в нашому звичайному розумінні перестають існувати. Для людини в хвилини натхнення немає ні часу, ні обставин, ні напруження. Ніщо не може їй завадити, ніщо не може її спинити.

Де ж людина знаходить себе після того, як натхнення вичерпується?

На “дні” синусоїди енергетичної хвилі. І не з порожніми руками! У неї в руках розв’язана задача, яку вона збагнула, перетворила невідоме на відоме на, яке, здавалося, було до цього часу на недосяжній висоті. Тепер справа за малим - розв’язану задачу треба асимілювати - навчитися користуватися новим знанням. Нове знання стає джерелом додаткової енергії, цілком достатньої, щоб повернути синусоїді форму і висоту.

Натхнення солодке. Хто його пережив хоча б один раз, - забути його не може. Але чекати натхнення, ловити його - безперспективне заняття. Навіть якщо ваш енергопотенціал достатній. Потрібна нова задача або проблема (хто на якому рівні працює), які були б енергоємні настільки, що змогли б подолати інерцію і сталість синусоїди і примусити її спружинити так, аби людина знову пробила стелю між відомим і невідомим.

 Отже, натхнення - це процес. Зрозуміло, воно доступне лише тим людям, в яких працює поетична душа. Повторюємо: те, що виконавець або ерудит вважає натхненням - це умиротворення, це - можливість жити без страху наступної хвилини, години, дня. Те, що споживач вважає натхненням, - ­це максимальний комфорт, відчуття себе будь-якою квіткою природи.

Творча людина щаслива, коли вона діє на межі власних можливостей - зазнає натхнення.

Чи може виконавець, здатний лише до механічної роботи, переживати так само стан натхнення як і творець?

 Звичайно. Якщо енергія творчої людини виснажена, умиротворення для неї - подарунок долі. Але варто її енергії ледь-ледь відновитися і нагромадитися, як вона відчує неспокій: в душі виникне напруження, почуття затягнутої пружини, прагнення до творчої дії. Від заспокоєння не лишається й сліду. Озираючись, вона думає: так що це зі мною таке сталося? Може, я нездужала? Або щось з головою сталося?..

 Творча людина дискомфорту не боїться, тому в комфорті вона повністю розслаблена. Позитивну інформацію вона отримує ззовні, але споживче “натхнення” переживає всередині себе.

За рахунок чого? За рахунок нагромадження енергії. Вона почуває те саме блаженство, ту саму ейфорію від переживання: щось нове визріває в ній, прибуває енергія, ­повертається втрачена душею територія ноосфери, і її “натхнення” при цьому - радісне передчуття завтрашньої дії.

Як довго творча людина задовольняється цим “натхненням”?

Доки її механізм творчості не прийде до норми. Ледве це станеться - найближчий же дискомфорт своїм уколом будить її. І творець, навіть не встигнувши протерти як слід очі, ­починає діяти - розв’язувати задачі, які захопили його.

Дрібну задачу творець розв’язує мимохіть - ніби комара ляснув. Чи отримає він винагороду – переживання натхнення? Ні. Задоволення - можливо. Задачу більш масштабну - і більш енергоємну - він може розв’язувати довго, неабияк попотіє над нею. У фіналі цього процесу творець не може бути щасливим - адже він так багато вклав енергії, що йому нема чим наповнювати це грандіозне почуття.

Звідси висновок: щоб спалахнуло натхнення в процесі творчості, повинен бути залучений увесь наявний потенціал, і в кінці творчого процесу енергії повинно бути більше, ніж на початку дії.

Щоб осягнути процес переживання натхнення, потрібно відповісти на три запитання:

1) що це за дія, яка залучає до роботи всю наявну енергію людини? 2) з яких джерел надходить енергія, не тільки компенсуючи витрати, а й забезпечуючи її приріст?

 3) в яких ємностях акумулюється надлишкова енергія?

Перше запитання найпростіше, відповідь на нього вам уже відома, але для тих, хто міркує (і згадує) поволі, нагадаємо: знову йдеться про механізм натхнення.

 Натхнення “охоплює людину повністю”; і тільки завдяки цьому вона однією дією, приступом упорається з роботою, на яку за іншого режиму роботи можуть витрачатись місяці, а то і роки, а результат однаково буде менш переконливим. Чому? Тому що натхнення гарантує найвищу якість роботи механізму творчості, якої не може досягти шляхом рутинної роботи, пролитим під час роботи потом.

 Наша порада - неодмінно обміркуйте цю проблему.

Спробуйте це пережити. Спробуйте уявити процес натхнення, коли весь світ - і все ваше життя - потрапляє у фокус, в одну точку, і не залишається для вас нічого - ні минулого, ні майбутнього, ні навіть сьогодення; ні вас самого! Ні навіть предмета, з яким ви працює! - тільки дія. Весь світ сфокусований у дії. Ось стан вашого справжнього буття.

Це – дія!

З яких джерел надходить енергія і як здобувається її приріст?

 Відповісти на це запитання вам навряд чи вдасться. Але якщо ви поміркуєте (хоча б декілька днів!), заглиблюючись в кожне слово запитання, а потім порівняєте свою відповідь з нашою, - ви відразу зрозумієте концепцію механізму творчості: вона є: або 1) знанням, або 2) принципом самопізнання, або 3) інструментом творчості. Тепер відповідь.

 Оскільки натхнення - це процес, при якому поетична душа людини відкрита в нескінченність, то джерел енергії повинно бути три: 1) вибух, що руйнує стереотипи, і породжує плоди, 2) обжинки (збирання плодів), 3) розподіл плодів по засіках – робота розуму.

Перше - натхнення; друге - опанування нової території; третє – наведення на ній ладу.

Вибух натхнення відбувається тому, що зливаються відоме і невідоме - ми і предмет. Що руйнується? Стереотип. Усе примарно відоме розривається на дві частини: відоме і дійсно невідоме. Ще один крок у роботі думки - і у невідомому відкривається задача.

 Крізь утворений пролом ми зливаємося з предметом і обробляємо його за власною міркою (ми поки що не говоримо про її якість: гармонійна вона або гармонія її порушена) за рахунок його енергії.

 Післядія натхнення - друге джерело енергії. Через пролом у невідомому відкрилася нова територія, невідоме перетворено на відоме, межу якого ми поки що не бачимо, але відчуваємо: на обрії промайне більш потужне невідоме.

Стоячи перед проломом і оглядаючи нову територію ноосфери, ми раптом усвідомлюємо, що почуваємося вільними! (Повторюємо: справжню свободу ми переживаємо тільки під час натхнення; саме переживання, почування її нам не дається, тому що під час натхнення між нами і предметом немає дистанції - ми одне, а якщо немає дистанції - немає і почуття.)

 У проломі між невідомими берегами нам відкривається величезна кількість інформації. Але в цю мить ми навіть не намагаємося її аналізувати. Ми живемо почуттям свободи, почуттям нової території. Ці почуття наповнюють нас енергією, роздіймають нас енергією - і ми щасливі.

Свобода - це стан душі, коли ми зруйнували стереотип мислення, дій або звички і віддалися вільній течії творчого процесу. Отже, свобода - процес.

Нова інформація, яку відкрила людина, - третє джерело енергії. Коли хвиля енергії почуттів ущухла. Це відбувається у міру того, як почуття перетворюються на міркування, що, як ви розумієте, є стереотипами — ними ми помічаємо, огороджуємо межі нової території. Ми отримуємо можливість усвідомити нову інформацію. А оскільки цю інформацію створили ми самі, то вона відкриває нам шлях до колосальної енергії - ось де витоки третьої енергетичної хвилі!

 Якщо подивимося на цей процес з боку, то виявимо обов’язкову післядію натхнення; немов би хвіст комети, ядром якої був процес розв’язання задачі – свобода як його наслідок. Всередині нас це переживається як спокій. Нам комфортно; наша енергія врівноважена з нашою територією - ­ламати стереотипи, шукати щось поза нами немає потреби.

Але для збереження комфорту потрібно витрачати енергію нової інформації.

 Найпростіше і найприємніше - дати лад власному господарству. Ці дії розуму поглинуть весь надлишок енергії - і комфорт збережеться. Увесь час, доки триває цей процес, ми щасливі, переживаємо спокій.

 Спокій - це стан душі, коли вона створює свою гармонію.

  Натхнення, свобода і спокій - це не три окремих процеси, це три складові одного процесу, що народжені процесом розв’язання задачі або проблеми. Процес формується у свободу і завершується спокоєм. Усі три стани - це тільки післядія, тільки результат натхнення. Для натхнення потрібні:

 1) задача або проблема рівновелика вашій душі і тому для свого розв’язання вона вимагає вас цілком, причому до вас ставляться жорсткі вимоги;

2) ваш механізм творчості повинен бути в гармонійному стані;

 3) енергопотенціал - оптимальний.

 Якщо ж стани: 1) спокою або 2) свободи або 3) натхнення виникають самі по собі і в довільному порядку - це всього лише ерзаци.

Спокій тут як продукт медитації або дрімотного розслаблення після відвідання лазні; свобода - як реакція на алкогольний або наркотичний вплив; або ще простіше: “нікому не винен, все є, а завтра тільки від мене залежить”; натхнення як відчуття навальної сили з середини душі, як безпричинна ейфорія: “який чудовий цей світ!”

Що народжується - нагадуємо - в результаті усунення напруження?

Ніщо не народжується! 

Натхнення - акумуляція енергії та інформації.

В яких ємностях акумулюється надлишкова енергія, зароблена під час натхнення? Це винятково важливе питання. Адже якщо не акумулювати енергію натхнення, вона перегорить - і залишиться лише інформаційний і енергетичний нейтральний слід в пам'яті.

З ерзацом натхнення саме так і відбувається. З істинним натхненням - ніколи. Воно заповнює три ємності:

1. акумулюється в фокусі вершини енергетичної хвилі почуттів;

2. в новій території, яку ми скорили (в створеному предметі);

3. в структурі нашої душі - механізмі творчості.

 І якщо енергетичну хвилю нерозумними витратами можна погасити,- виконавця можна примусити забути весь світ, в якому жив, то у творця спроможність розв’язувати задачі і проблеми (структура механізму творчості) непідвладна жодним зовнішнім впливам. І часу теж. Саме тому - як би життя не давило творця, не розбещувало його – він ніколи не буде переможений. Щоб механізм творчості підняти з руїн, не потрібно спеціально накачувати його енергією. Вистачило б трохи енергії, щоб підняти віко - і розгледіти, де ти є.

 Духовність, натхнення, свобода, спокій - це стани людського життя. Вони досяжні лише завдяки величезній мудрій праці, величезним терпінню і самообмеженню. Але вони варті цієї ціни, тому що навіть той, хто лише одного разу побував на цих вершинах, усвідомить: не дарма жив. Що то було б за життя без цих вершини? Адже тепер ви знаєте, куди ми вас ведемо.

У принципі для розвитку механізму творчості людини меж немає. Людина відкрита природі - логосу і ноосфері, може підняти і забрати з собою стільки, скільки вистачить сил у душі. (До речі, мудрець прагне жити легко.)

 Логос - це не сама природа, а її закони. Закони, за якими природа живе. Закони, які не мають ані початку, ані кінця; закони, що однаково успішно працюють і в цілому світі, і в будь-якому конкретному випадку. Ми стикаємося з логосом на мізерно малому відтинку часу і простору і кожний такий дотик фіксуємо словом.

 До створення слова контакт з логосом був безформним; ми знаходимося в логосі, але не відчуваємо його. Геракліт деталізував цю ситуацію: Логос звертається до кожної людини, але одні його не чують, другі - чують його сигнали, але не розуміють про що вони, треті - чують, розуміють і керуються законами природи у своїх справах.

 Щоб відбувся контакт - потрібне зусилля. Колосальне зусилля, щоб з'єднати дві сутності - нашу і сутність логосу. У момент і в точці дотику виникає спалах світла, пітьма на мить розступається, і людина фіксує те, що встигла розгледіти, як ви вже знаєте, словом – перетворює почуття на думку.

Логос - це закони, що упорядковують енергію природи. Де ж знаходиться логос? У душі кожного з нас. Усе є у всьому; ось чому, пізнаючи себе, - ми пізнаємо логос - верховний закон природи. А що ж ноосфера?

 Ноосфера - вже пізнаний, освоєний, культивований логос.

Культурна розумна оболонка Землі. Сутність ноосфери - інформаційно­енергетична. Це енергія і інформація, доступні будь-якій людині, але зрозумілі її залежно від її розвитку.

Отже, ця енергія і інформація укладені в гармонійні форми, що зберігають, як раніше говорили ­невмирущу інформацію, інформацію, яка не старіє. Чому вона не старіє? Бо це інформація логосу, закону природи.

 Виходять на контакт з логосом і культивують його енергію ­тільки генії, що в ті рідкі хвилини, коли вони працюють як генії (на найвищому злеті енергетичної хвилі), вступають із смолоскипом натхнення в непізнане, і всьому, що встигнуть розгледіти, дають імена.

 Енергією ноосфери користуються всі: виконавець, щоб будувати захисну раковину, яка оберігає його від зовнішніх впливів; споживач-ерудит - збирає у собі інформацію і енергію гармоній, щоб жити і насолоджуватись ними;  дилетант, оцінюючи досконалість рукотворних в природних гармоній, знаходить в них елементи недосконалості і фіксує на них увагу; творець - заряджає себе енергією ноосфери для вирішення проблем.

Отже, людина-виконавець бере з ноосфери стереотипи, споживач-ерудит – інформацію і енергію гармоній, дилетант - дисгармонію і виставляє їх напоказ; творці – задачі і проблеми - найскладніші з них - і розв’язують просто.

 Висновок: людина перебуває між логосом і ноосферою. Людина збирає на ниві логосу (робота генія) і вкладає в засіки ноосфери, завдяки чому культура - на відміну від людини - практично безсмертна.