Механізм — сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи.

 Механізм творчості — орган людини. Людини, а не її тіла.

Але, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган творчості — морфологічний:

- він не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом;

- він не пов’язаний з роботою конкретних органів чуттів та інших систем тіла;

- створюється протягом життя і є прямим продуктом діяльності людини.

 Він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому природою — ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості.

Чим відрізняється цей орган людини — механізм творчості - від інших анатомічних утворень у тілі?

Внутрішні, анатомічні органи мають зовсім інші функції. Ви їх добре знаєте, вони:

1) підтримують гомеостаз — сталість внутрішнього середовища тіла;

2) забезпечують життєдіяльність,

З) є опорою продуктивної роботи механізму творчості.

Різниця очевидна. Але і спільність — безперечна, бо механізм творчості і органи життєзабезпечення мають подвійну - ­природну і ноосферну - сутність.

Механізм творчості, виконуючи суто людські функції, виходить далеко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1. дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;

2. забезпечує зв'язок з логосом;

 3. є провідною умовою життя - інструментом творчості.

Здобутками ноосфери більшою або меншою мірою користуються всі. А от щоб керувати - спрямовувати свою діяльність, треба вже механізм творчості залучити до дії.

Як і будь-яка цілісність, механізм має: а) будову, яка розвивається; б) функції, які майже не мають меж для здійснювання і спрямовані на досягнення ефекту; в) продукти своєї роботи, які мають споживчі вартості, самодостатність і духовність.

Механізму творчості властива здатність користуватися і перетворювати енергію з однієї форми на іншу, що є важливим для розуміння процесів творчості людини.

 Якщо механізм творчості людини в дійовому стані, то людина здатна сприймати і відтворювати відображене, перетворювати його на власні здобутки, опанувати його і користуватися як інструментом дій. Людина в цьому стані здатна не лише на фізичну або рутинну роботу, а й - творчу: людина набуває вдатностей - мудреця, генія або таланта.

 Ми не будемо зупинятися на питаннях: звідки з’явилися схильності до творчості, як відбувся дивовижний процес виокремлення людини із тваринного світу. Що це за набуток, завдяки якому вона оволодіває законами природи, розвиває техніку і технологію, творить і розширює сферу розуму землі - ноосферу.

Що являє механізм творчості допоможе зрозуміти схема:

                                                                людина

                  

 

                 мислення                  почуття                   уява

                         

                        психомоторика            енергопотенціал

 

Кожне поняття на схемі - назва механізму, знак з певним смислом, а всі разом становлять цілісність. Але сталося так, що в науці кожен механізм творчості вивчався окремо. У живій діяльності все навпаки - механізм творчості - неподільна цілісність, в якій механізми можуть перебувати в трьох станах дієздатності: а) працювати разом, б) підсилювати один одного, або в) виключати один одного із активності.

Отже, існує три зони потужності механізму творчості:

 1) гармонійний механізм працює творчо і людина (мудрець, геній, талант) здатна до творчої роботи;

2) дисгармонійний - механізм творчості втратив здатність, властиву від природи - і людина (дилетант і ерудит) спрямовує свої сили на збереження свого комфорту і здобутків ноосфери;

3) порушена пропорція здатностей - складових механізму творчості, що спричинює в ньому вторинні зміни, а людина стає виконавцем, здатним до механічної роботи або на руйнування оточуючого середовища - вона стає “аварійною”, бо перебуває на межі норми і патології душі.

Продукти творчості. Творчість - процес народження нового, що об’єктивно здійснюється в природі або у людині; у природі – зародження, зростання, визрівання; у людській роботі - створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій.

Отже, зародження, зростання і визрівання нових думок, почуттів або образів - цих регуляторів на відміну від конструювання, яке комбінує старе і відоме, - новий принцип дій творчої людини. 

І тому творчий процес має результатом продукту оригінальному, об’єктивно цінний і самодостатній.

Продуктами творчості бувають; відкриття, винаходи, нові художні образи неабиякої сили, художні твори. Суть у них одна. Різняться вони лише засобами проникнення у природу.

Відкриття - процес і результат виявлення того, що існує в природі, суспільстві або людині. Відкриття бувають: для себе - не знав і узнав; для близьких - це відкрив він; і відкриття для людства. Відкриття - рідкісна удача. Про кожне з них одразу дізнається увесь світ. Але можна його зробити і не помітити. Отож, аби творці могли розпізнати, що саме є відкриття, наведемо кілька прикладів:

а) у відомій речовині, предметі, процесі, явищі тощо відкриваються невідомі властивості;

б) за відомими властивостями відкриваються невідомі предмети;

в) відкривається нова речовина з невідомими властивостями тощо.

Винахід - створення нових предметів, техніки та технології (для себе, оточуючих і для людства) із природних речовин.

 Якщо відкриття є продуктом реалізації творчого начала в людині, є проривом природної необхідності, розумної доцільності її діяльності і виходом за межі відомого, то винахід - результат її прагматичних дій.

Мета прагматичних дій - розв’язати задачу, яка поставлена ситуацією життя або в процесі діяльності.

Художній твір - створення образів, які допомагають пізнати душу іншої людини і таким чином вдосконалювати свою, пережити тисячі чужих життів, щоб визначити свій життєвих шлях; а цей шлях можна пройти за посередництвом засвоєння здобутків ноосфери.

Людина має самотужки здолати декілька незалежних етапів розвитку і навчитися робити відкриття, винаходи і створювати художні образи: а) для себе, відкриваючи світ; б) для найближчого оточення, дивуючи його своїми діями, а вони оцінюють “Молодець!”; в) для всього людства, і вершина цих досягнень - Нобелівська премія.

 

Властивості гармонії

Зазвичай, коли йдеться про відкриття, винаходи або художні образи великої сили, то мається на увазі, що вони - речі гармонійні і являють собою щось правильне за формою, відповідне меті, урівноважене з довкіллям. І, що найголовніше - гармонійні предмети самою більшою мірою відповідають своєму призначенню - меті діяльності людини.

А які наприклад куб? Або куля. Або піраміда? Гармонійні? Ні! Вони лише правильні фігури. (Ми спеціально почали з найпростішої цілісності, геометричної форми.)

 Але що вам до цих правильних геометричних форм? Так, байдуже. Ви їх бачите, навіть торкаєтесь пальцями: куб, куля, піраміда, але енергії від них ви не отримуєте. Ви її навіть витратите, якщо тривалий час їх споглядати: адже нудьга - найзажерливіший енергетичний вампір.

Ми не випадково звернули вашу увагу на поняття “гармонія”.

Не випадково гармонія і механізм творчості - провідні поняття розділу.

  Гармонія - властивість створених людиною і природою речей, процесів, явищ тощо. Це властивість цілісностей, а не будь-яких матеріальних або духовних утворень. Атом, молекула, людина, машина, родина, суспільство, купа піску, ліс - усе це цілісності. Разом з тим не про кожну з них можна сказати, що вона пройнята гармонією.

Поняття “гармонія” відображає цілісність з точки зору:

 а) міцності скріплення її елементів;

 б) узгодженості їх між собою;

в) рівноваги і єдності протилежностей у цілісності тощо.

Поняття гармонії передбачає і

г) наявності усвідомленої або неусвідомленої мети будь-якої цілісності,

д) її практичності, тобто призначення для досягнення доцільної мети природи або людини.

Протилежне гармонії - дисгармонія, колізія, неспільномірність предметів і явищ, які гальмують або руйнують процес досягнення результату, спотворюють дії та діяльність. Призводять до втрати здоров’я душі і тіла людини.

 Отже, дисгармонія (колізія, неспільномірність, неузгодженість тощо) - це і стан людини, коли цієї найціннішої властивості - гармонії - у неї вже бракує, вона існує зі зруйнованою душею або дезорганізацією механізму творчості, яка тільки-но почалась.

Вплив дисгармонійних речей і явищ нагадує враження, яке викликає зустріч з хаосом. Якщо хочете ­навіть з мальовничим хаосом, а як відомо, предмет у такому стані не може продуктивно функціонувати.

Предмети гармонійні при сприйманні, переживаються як піднесене, прекрасне, краса, а дисгармонія - як низьке, потворне, бридке тощо. Гармонія предметів і явищ викликає в людини позитивні почуття - і наповнює нас своєю енергією; дисгармонія - “випалює” енергію нашої душі і створює стан страждання.

 Якщо гармонія в людині є, якщо вона її досягла, то ця гармонія не тільки тіла, його рухів, дій, а й і гармонія душі - умова гармонії з навколишнім світом. Бо від гармонійних предметів людина може отримувати необмежену кількість енергії.

 Невже в гармонійних предметів є спеціальний ключик-мірка, яка відкриває таємний хід до джерел їхньої інформації та енергії? Справді, ключик-мірка існує: у кожної гармонії свій, хоча, можливо, вона одна на всіх, однак люди пізнають лише його частину, та й то не всі.

Почнемо з того, що з куба і кулі людина теж ніякої енергії чи інформації не дістане. Тому що втілена в них енергія мізерна. (Вони несуть інформацію: це геометрична фігура.) Отже, гармонія предмета або явища міститься не тільки в його формі і просторових абрисах, а і в змісті, в їх енергетичному наповненні.

 Але навіть і з формою, і простором предметів не так все просто, як здається, тому що правильність - це зовсім не обов'язково гармонія.

 У гармонійних за будовою предметах їх форма виконує особливу роль. Вона акумулює:

1) інформацію,

2) енергію,

3) утримує цілісність, визначаючи межі предмета або явища.

Визначити гармонійний предмет дуже просто: гармонія світу речей побудована за законом: “золотого перерізу” - модулем 0,618. Модуль - коефіцієнт, або величина, що позначає міру відношення меншої частини цілісності до більшої.

 За цією пропорцією можна побудувати паралелепіпед (довга грань 0,618; коротка 0,382), але не куб. Отож, і куб, і куля зовсім не гармонійні; вони правильні і тільки. Ми назвали їх гармонійними, застосувавши дидактичний прийом: рух від стереотипу - образу пам’яті - до думки, від неправдивого до істинного. Сподіваюся, ви вже вибачили авторові цей маленький трюк.

 Правда, напрошується розгадка технології споживання енергії від гармонійних за будовою предметів або явищ?

 Кожна людина має свою власну мірку (поки що ми не говоримо, яка вона: гармонійна або деструктивна), вимірює нею, прикладаючи її до предметів і явищ довкілля. Коли мірка людини і мірка предмета збігаються, виникає потяг, ваблення і предмет людину захоплює у свою владу... І знову ж-таки - незалежно від того, яка ця мірка - гармонійна або дисгармонійна.

 Люди-творці (мудреці, генії, таланти) мають у собі мірку “золотого перерізу” і прикладають її до всього навколо, і якщо вони - мірка людини і мірка предмета - не збігаються, у них виникає почуття дискомфорту, незручності, скрути. Тому вони, щоб звільнитися від негативних станів, намагаються всіма силами дисгармонію перетворити на гармонійні предмети: роблять відкриття, винаходи і створюють художні образи.

У взаєминах з предметами і явищами треба враховувати не тільки інформаційну функцію гармонії, ще й енергетичну! Саме через енергетичну функцію людина шукає гармонію, щоб збільшити свій енергопотенціал. Тут працює закон, який не має виключень: з більшої у меншу місткість енергія перетікає доки їхні рівні не стануть однаковими. Значить, людині потрібна не просто правильність форм, а гармонійність предметів - ті з них, енергію та інформацію яких вона може споживати і використовувати в роботі.

Зрозуміти інформаціно-енергетичну сутність гармонії легко на прикладі Модулора. Його творець, великий Корбюзьє, обчислив пропорції людського тіла з дивовижною точністю. Математична досконалість, але його естетична або енергетична цінність для глядача наближається до нуля. Чому? Тому що Модулор несе тільки інформацію; енергії він позбавлений.

У чому ж відмінність динамічного, але енергетично порожнього Модулора від, скажімо, статичного, але бездонного за кількістю енергії мікеланджеловського Давида, перед яким людина, милуючись, готова стояти годинами?

 У Модулора автор вклав тільки інформацію, знання, а в Давида Мікеланджело вклав усю силу душі. Почуття, думки, уява, майстерність психомоторики і майже нескінченний енергопотенціал - увесь механізм творчості його творця або, як прийнято говорити, все його життя.

 Смисл, який намагався передати своєю роботою Мікеланджело, вимагав від нього величезної сили думки, почуттів і енергії. І всі вони, завдяки гармонії творця, виявилися зосередженими у фігурі Давида, як у вічному акумуляторі енергії і інформації.

Творець вкладає у свою роботу все те, на що він здатний.

Кожна людина може взяти з його творіння лише те, що вона спроможна взяти: енергію, думки, почуття або образи - і забрати з собою. І тепер вам зрозуміло, чому людина, обожнюючи класику, надає перевагу не “найскладнішим”, надвеличним творінням (поступаючись насолодою фахівцям), а тим, що трохи простіші, як кажуть “людяніші”.