Розвиток демографії, як галузі наукового знання.


На відміну від багатьох інших наук демографія має точну дату народження. Вона веде свій початок із січня 1662 р., коли в Лондоні вийшла у світ книга англійського купця й капітана, згодом майора міської поліції, вченого-самоучки Джона Граунта (1620-1674), яка мала довгу, як тоді було прийнято, і досить красномовну назву: «Природні й політичні спостереження, перераховані в прикладеному змісті й зроблені на основі бюлетенів про смертність. Стосовно керування, релігії, торгівлі, росту, повітрю, хворобам і іншим змінам названого міста. Твір Джона Граунта, громадянина Лондона».

Уже з назви книги бачимо широкий соціальний задум її автора. У ті часи, коли вона писалася, в Англії нерідко лютувала чума та інші заразні хвороби, тому бюлетні про смертність мали практичне призначення й публікувалися в Лондоні щотижня. Їх читали багато хто, для того щоб при перших же ознаках погрози для свого життя швидко покинути місто. Граунт першим побачив у скорботних бюлетнях користь для науки. Вивчивши відомості про смерті й народження в Лондоні за 80 років, він звернув увагу на існування в населенні цілого ряду закономірностей.

Зокрема, він установив, що хлопчиків народжується більше, ніж дівчинок, причому співвідношення статей серед народжених - постійно.

Уперше термін «демографія» для позначення науки про відтворення населення застосував французький вчений А. Гійяр у роботі «Елементи статистики людини, або Порівняльна де­мографія» (1855 р.).

У 1871 р. німецький статистик Е. Енгель запропонував розрізняти дисципліни: «демологію» (від грець­ких демос і логос слово, навчання) і «демографію». На думку Е. Енгеля, перша з них повинна розкривати сутність процесів, Що відбуваються в населенні, а інша — лише описувати їх. Однак такий розподіл не був схвально сприйнятий, і за всією нау­кою закріпилася назва «демографія». Утім, іноді демологією по­значають одну з галузей демографічної науки - теоретичну де­мографію.

Набагато ширше в XIX ст. при вивченні населення засто­совували термін «статистика населення». Треба визнати, що де­мографія дійсно зароджувалася на базі статистики і лише потім у результаті спеціалізації виділилася в самостійну науку.

Що ж стосується статистики населення (або демографічної статисти­ки), то цією назвою нині позначають окрему галузь знання, що водночас є частиною демографії і статистики. Ця галузь фак­тично є застосуванням статистичних методів дослідження при збиранні, обробці й аналізові даних про населення (його чисель­ності, структури, розміщення, відтворення). Утім, нерідко під демографічною статистикою розуміють саму сукупність число­вих даних про населення і демографічні процеси, а іноді і прак­тичну діяльність щодо збирання, обробки й аналізу даних про населення.

Статистика населення, крім власне статистичних методів, використовує також і суто демографічні. З іншого боку, загаль­на демографія у своїх дослідженнях широко звертається до ста­тистичних методів і користується матеріалами, що дає статис­тика населення. Так само як і статистика, демографія вивчає в першу чергу кількісні закономірності розвитку населення і його кількісні характеристики. Правда, останнім часом певну увагу в демографії почали приділяти і якісним характеристикам на­селення. З'явилося навіть спеціальне поняття «якість народо­населення», що включає в себе цілу систему характеристик на­селення (освітній рівень, професійна структура, стан здоров'я та ін.).



Як самостійна наука демографія оформилася в другій по­ловині XIX ст., хоча зародки її з'явилися набагато раніше.Пред­течею демографії традиційно вважають Дж. Граунта (J. Graunt), автора книги «Природні і політичні спостереження, вроблені за бюлетенями смертності» (Лондон, 1662). Якщо попередні роботи про населення містили лише абстрактні міркування, то Дж. Граунт у своєму дослідженні використовував статистичні матеріали бюлетенів смертності (що публікувалися в Лондоні з 1629 р.) і дав їх глибокий науковий аналіз, який дозволив йому визначити деякі біологічні і соціально-економічні фактори смертності. Крім того, на основі статистичного матеріалу він виявив ряд демографічних закономірностей, таких, наприклад, як співвідношення хлопчиків і дівчат серед немовлят, частку чоловіків і жінок у населенні, рівні повікової смертності, роз­ходження показника смертності в містах і сільській місцевості та ін. Дж. Граунт першим склав таблицю смертності.

Дослідження Дж. Граунта продовжив його друг і послідов­ник В. Петті, який започаткував школу так званих політичних арифметиків. З найбільш відомих європейських дослідників, що здійснювали в ХVІІ-ХVІІІ ст. аналіз статистичних даних про на­селення, можна назвати Е. Галлея і І. Зюсмільха. Дослідження населення в Україні пов'язані з іменами К. Зиновієва, Г. Новицького, О. Ригельмана. У Росії першим до демографічних сюжетів звернувся М. Ломоносов.

На рубежі XVIII і XIX ст. великий резонанс викликала кни­га англійського священика Т. Мальтуса «Дослідження про за­кон народонаселення». У цій праці Т. Мальтус (Th. Malthus) висловив велике занепокоєння з приводу існуючих тенденцій демографічного розвитку. Відправним моментом його роботи був постулат про невідповідність між можливостями росту на­селення, з одного боку, і наявними в розпорядженні людей за­собами до існування - з іншого. Хоча не всі положення кон­цепції Т. Мальтуса сьогодні можуть бути прийняті, його без­сумнівною заслугою є доказ залежності людини від навколишнього середовища, залежності, що безпосередньо випливає з потреб людини в засобах існування. Дуже важли­вим є і те, що Т. Мальтус привернув увагу дослідників і широ­кої громадськості до показників росту чисельності населення і порушив питання про можливості його регулювання, зокрема про необхідність планування народжуваності. Ідеї Т. Мальтуса вплинули на розвиток науки про населення в XIX ст..

У XIX ст. продовжувалося подальше нагромадження емпі­ричних даних, великих успіхів було досягнуто в розвитку сис­теми обліку населення й в аналізі різних статистичних матері­алів. Найбільший інтерес у вчених викликали показники смерт­ності, оскільки вони в той час дуже сильно коливалися. Почалося вивчення й інших демографічних процесів. Розвиток Демографічних досліджень привів до того, що в другій половині XIX ст. з'явилася потреба в розв'язанні деяких теоретичних проблем, зокрема розгорнулася дискусія про предмет демог­рафії. Саме в цей період, як уже вказувалося, було запропоно­вано і саму назву для цієї науки.

У західно- і центральноєвропейських країнах помітний внесок у розвиток демографії в минулому сторіччі внесли А. Кетле (Бельгія), А. Гійяр (Франція), Г. Майр (Німеччина), У. Фарр (Англія) К. Герман, П. Семенов-Тян-Шанський, А. Чупров, Ю. Янеон (Росія), в Україні - М. Маркевич, В. Каразін, І. Ланг, О. Павловський та інші вчені.

У ХХст., особливо в другій його половині, інтерес до де­мографічних проблем різко зріс. З одного боку, він був зу­мовлений пропагандою контролю над народжуваністю, з іншого боку - прийняттям у Франції, а пізніше й в інших країнах законів, що заохочують народжуваність. Поряд з по­дальшим розвитком ідей, висловлених ще в попередньому сторіччі, у XX ст. у науці з'явилися і нові демографічні кон­цепції. Нововведенням порівняно з XIX ст. було, зокрема, вивчення зв'язків між демографічними і соціальними харак­теристиками, а також між демографічними фактами та істо­ричними подіями.

Широкого розмаху набули дослідження, що мали на меті виявити залежність демографічних характеристик від особли­востей і рівня історичного розвитку. Відзначалися розходжен­ня природного відтворення населення в примітивних, доіндустріальних та індустріальних суспільствах, визначалися особли­вості демографічної поведінки міського і сільського населення. Закордонні дослідники наголосили на необхідності вивчення відповідності чисельності населення рівневі соціально-еконо­мічного розвитку. Виходячи з цього, вважали вони, повинні регулюватися темпи зростання населення.

Об'єктом особливого аналізу в XX ст. стала статистика на­роджуваності: виявлялися її розходження по регіонах, оціню­вався вплив на показники народжуваності таких факторів, як професія, соціальна приналежність, релігія та ін. Останнім ча­сом дослідники звертають усе більшу увагу на те, як впливає на демографічні показники екологічна ситуація.

Із закордонних учених-демографів, що плідно і ефективно працювали в XX ст., слід назвати Дж. Кейнса, А. Сові, У. Фогта, Дж. Хакслі, Ф. Осборна, Г. Борстрома, Дж. Роббінса, П. Ерліха, Г. Тейлора, Р. Пресса.

За часів СРСР варто згадати серйозні дослідження здійснені М. Птухою, Ю. Корчак-Чепурківським, С Новосельським, В. Паєвським, О. Квіткиним, А. Боярським Б Урланісом, Д. Валентеєм, А. Квашею.

Сучасні центри демографічних досліджень в Україні пов'язані з Інститутом економіки НАН України (В. Стешенко В Піскунов, О. Хомра, Л. Чуйко), Радою з вивчення продуктивних сил України (Е. Лібанова), Національним інститутом стратегічних досліджень (С. Пирожков), Інститутом економічного прогно­зування НАН України (А. Ревенко).









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь