ТЕМА 7: Внутрішньолікарняні інфекції та їх профілактика.

Актуальність теми.

В даний час проблеми внутрішньолікарняного інфікування набувають все більшого значення, що пов’язано із поширенням медичної допомоги населенню. Госпітальні штами збудників характеризуються стійкістю в навколишньому середовищі, антибіотикорезистентністю і стійкістю до дезінфікуючих засобів. Актуальне значення мають як гнойно-септичні інфекції, так і інфекції із повітряно-крапельним і парентеральним механізмами передачі. Госпітальні інфекції є причинами ускладнень

2.Навчальні цілі заняття:

Ознайомитись, мати уявлення про госпітальні інфекції (а-І)

Знати, засвоїти основні характеристики госпітальних штамів, напрямки боротьби і профілактики внутрішньолікарняних інфекцій(а-ІІ)

Опанувати технікою виконання дезінфекції і стерилізації медичного інструментарію і обладнання, організації протиепідемічного режиму в лікарняних закладах (а-ІІІ)

Розвивати творчі здібності в процесі експериментального та теоретичного дослідження проблемних питань (а-ІV)

3.Цілі розвитку особистості:

Спрямовані на формування епідеміологічного мислення, професійної відповідальності лікаря щодо профілактики госпітальних інфекцій.

Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліни	Знати	Вміти
1.Попередні дисципліни: імунологія мікробіологія   2.Наступні дисципліни інфекційні хвороби, терапія, хірургія     3.Внутрішньопредметна інтеграція: Профілактика інфекційних захворювань	Загальні мікробіологічні і імунологічні характеристики госпітальних штамів збудників.     Загальні принципи боротьби і профілактики внутрішньолікарняних інфекцій.     Напрямки боротьби із інфекційними захворюваннями	Організовувати санітарно-гігєнічні та протиепідемічні заходи в лікарняних закладах.

 

Зміст теми заняття.

Внутрішньолікарняні інфекції (нозокоміальні, госпітальні) – це група інфекційних хвороб, зараження якими відбувається в умовах лікувально-профілактичного закладу. До ВЛІ також належать інфекційні хвороби медичних працівників, якщо їх зараження пов’язано з професійною діяльністю.

Останніми роками помітне постійне підвищення рівня захворюваності на ВЛІ, що зумовлено такими причинами:

- створення багатопрофільних лікарняних комплексів (висока щільність розміщення пацієнтів, їх постійне перебування в закритому середовищі);

- формування штучного ятрогенного (артифіціального) механізму передачі, обумовленого інвазивними лікувальними й діагностичними процедурами;

- активація природних механізмів передачі збудників (повітряно-краплинний, контактно-побутовий в умовах тісного контакту між пацієнтами й медичним персоналом);

- велика кількість джерел інфекції серед пацієнтів і медичного персоналу (наявність носіїв, хворих зі стертими клінічними формами, госпіталізація хворих під час інкубаційного періоду);

- широке застосування антимікробних препаратів, що призводить до формування резистентності мікроорганізмів;

- формування госпітальних штамів, стійких до антибіотиків, УФО, дезінфікуючих засобів;

- загальне зниження резистентності населення;

- недооцінювання значущості внутрішньолікарняних інфекцій лікарями клінічного профілю.

Розширення можливостей лікувально-діагностичних процедур, використання складної медичної техніки, яка потребує особливих методів дезінфекції й стерилізації, сприяли формуванню штучного артифіціального (ятрогенного) механізму передачі збудників інфекційних хвороб в умовах медичних закладів. Широке, а інколи безпідставне призначення антибіотиків і хіміопрепаратів призвело до появи нових госпітальних штамів мікроорганізмів, які характеризуються множинною резистентністю до антибактеріальних препаратів і дезінфікуючих засобів.

Високий ризик розвитку внутрішньолікарняних інфекцій є практично у всіх відділеннях, де виконуються парентеральні втручання (хірургічні, акушерсько-гінекологічні, стоматологічні, реанімаційні та ін.). Імовірність виникнення й поширення ВЛІ підвищується також під час тривалого перебування пацієнтів у стаціонарі на фоні призначення імуносупресивних препаратів та антибіотиків.

За рекомендаціями ВООЗ внутрішньолікарняні інфекції поділяють на:

- хвороби, що пов’язані із зараженням пацієнтів у стаціонарах;

- хвороби, пов’язані з інфікуванням у амбулаторно-поліклінічних умовах;

- внутрішньолікарняні інфекції медичного персоналу.

Етіологія ВЛІ різноманітна. Натепер доведений зв’язок ВЛІ з понад 300 збудниками – бактеріями, вірусами, грибами, найпростішими й пріонами.

За етіологією ВЛІ можна умовно поділити на 2 групи – традиційні інфекції, які заносяться в лікувально-профілактичні заклади із загальної популяції людей, і гнійно-септичні інфекції (ГСІ), на які припадає близько 65% усіх ВЛІ. Традиційні інфекційні хвороби (ГРВІ, дитячі інфекції з повітряно-краплинним механізмом передачі, кишкові інфекції та ін.) можуть швидко поширюватися в умовах медичних закладів, що обумовлено високим ступенем скученості людей у обмеженому просторі.

Основні збудники ГСІ: Staphylococcus aureus, Pseudomonas aeruginosa, Klebsiella pneumonie, Proteus, E. coli, дріжджові гриби та ін. Сукупність ГСІ умовно поділяється на ГСІ новонароджених, породіль, післяопераційні та післяін’єкційні ГСІ.

Госпітальні штами мікроорганизмів характеризуються спільними якостями, набутими під час їх перебування в умовах медичних закладів:

- полірезистентність до антибіотиків;

- висока стійкість у навколишньому середовищі;

- здатність розмножуватися на об’єктах навколишнього середовища;

- швидкий розвиток стійкості до дезінфікуючих засобів і антисептиків.

Епідеміологія ВЛІ

Для ВЛІ характерна множинність джерел інфекції. У відділеннях гнійної хірургії, опікових, урологічних і туберкульозних стаціонарах основними джерелами ВЛІ є пацієнти цих відділень. Важлива роль у поширенні ВЛІ також належить носіям мікроорганізмів і хворим серед медичних працівників, особливо в разі виникнення спалахів гострих кишкових інфекцій в умовах стаціонарів або пологових будинків. При поширенні інфекцій верхніх дихальних шляхів, пневмоцистозу в дитячих відділеннях і стаціонарах для ВІЛ-інфікованих основними джерелами інфекцій також можуть бути медичні працівники.

Передача інфекцій парентеральним механізмом (гепатити В, С, Д, ВІЛ-інфекція та ін.) частіше відбувається в напрямку від хворого до медичного працівника, але інколи можлива реалізація зворотного напрямку передачі збудника (від медичного працівника до пацієнта). Так, за даними комітету з профілактики вірусних гепатитів Європейського регіонального бюро ВООЗ високий ризик інфікування вірусом гепатиту В є в пацієнтів, яких оперують щелепно-лицьові хірурги з наявністю HВs-антигенемії. Вони часто травмують шкіру рук гострими хірургічними інструментами, зламаними краями зубів, що робить можливим попадання крові інфікованого лікаря на ушкоджену слизову оболонку пацієнта.

Особливість ВЛІ пов’язана також із різноманітністю механізмів, шляхів і чинників передачі збудників. Так, поряд із реалізацією природних механізмів передачі (повітряно-краплинний, фекально-оральний) в умовах лікарняних закладів сформувався потужний штучний (ятрогенний, артифіціальний) механізм передачі, пов’язаний із проведенням інвазійних діагностичних і лікувальних процедур. Останніми роками спостерігається стійка тенденція до зростання обсягів інвазійних процедур, парентеральних втручань, що призводить до підвищення значущості ятрогенного механізму передачі в умовах медичних закладів. Він реалізується під час таких маніпуляцій як переливання крові, трансплантація органів, оперативні хірургічні втручання, ін’єкції, стоматологічні маніпуляції та ін.

Під час стоматологічних втручань практично кожна маніпуляція в порожнині рота супроводжується порушенням цілості слизової оболонки і виділенням крові. Основними причинами виникнення внутрішньолікарняних інфекцій у медичних закладах стоматологічного профілю стають порушення дезінфекції магістральних систем слиновідсмоктувачів, грубі порушення на етапі передстерилізаційного очищення інструментарію, зокрема борів, ендодентологічного й ортопедичного інструментарію, відсутність дезінфекції зубопротезних виробів тощо. Частими проблемами в стоматологічних клініках також є порушення стерилізації борів, дриль-борів, кореневих голок, дисків, наконечників та ін. Порушення в обробці стоматологічного інструментарію можуть призвести до інфікування пацієнтів вірусними гепатитами з парентеральним механізмом передачі та розвитку гнійно-запальних захворювань.

Групами ризику щодо виникнення ВЛІ є особи з ослабленим імунним статусом (недоношені та новонароджені діти, особи похилого віку із супутньою патологією, післяопераційні хворі, особи, які отримують імуносупресивну терапію, ВІЛ-інфіковані пацієнти, породіллі) та медичний персонал.

Загальна стратегія боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями дістала назву “інфекційний контроль”.

Інфекційний контроль – це система ефективних організаційних, профілактичних і протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню і розповсюдженню внутрішньолікарняних інфекцій.

Виділяють такі напрямки боротьби з ВЛІ:

1. Архітектурно-планувальні заходи (боксовані палати інфекційних стаціонарів, зонування операційних, відокремлення дитячих відділень від дорослих та ін.).

2. Організація ефективного епідеміологічного нагляду за ВЛІ.

3. Організація дійового протиепідемічного режиму в медичних закладах.

4. Скорочення строків госпіталізації хворих.

5. Підвищення ефективності дезінфекційних і стерилізаційних заходів завдяки формуванню центральних стерилізаційних відділень, використанню нових дезінфікуючих засобів, антисептиків.

6. Обмеження показань до інвазійних процедур, переливання донорської крові.

7. Обґрунтоване призначення антибіотиків і хіміопрепаратів.

8. Профілактика ВЛІ медичного персоналу.