Соціальна політика в сфері освіти.

Термін "державна політика у сфері освіти", або "дер+ жавна освітня політика" почав використовуватися в науковій літературі 60 — 70+х років XX ст., коли в СРСР, США, дер+ жавах Європи й у Японії освіта почала розглядатися як най+ важливіший фактор економічного розвитку й соціального прогресу, як сфера, що потребує особливої уваги на загаль+ нодержавному рівні [4, с. 501]. Державні інституції почали цілеспрямовано формувати державну освітню політику, ста+ лий перехід людства від індустріального до постіндустріаль+ ного суспільства, раціоналізація професійної діяльності лю+ дини; посилення зв'язку виховання та освіти, культури й освіти, ментальності й освіти як способу збереження та розвитку цивілізованості окремих держав; альтернативний характер розвитку самого освітнього процесу, його комплексність, системність і структурованість змістового та організаційного порядку необхідність забезпечення загальнолюдських потреб освітянської діяльності, збагачення досвідом надання освітніх послуг; інформатизація громадсько+ го життя в цілому; інноваційний характер розвитку системи [1, с. 5]. З впливом цих об'єктивних обставин саме і пов'язане виникнення у 60—70ті роки минулого століття освітньої політики сучасних держав.

"державна політика у сфері освіти, наголошує В.М.Полонський, — це політика, в основі якої лежить прин+ цип пріоритетності питань освіти, недопущення створення й діяльності політичних організацій і релігійних рухів у дер+ жавних і муніципальних освітніх закладах, органах управл+ іння. Організаційною основою державної політики є програ+ ми розвитку освіти, що приймаються найвищим органом законодавчої влади" [3]. "Освітня політика — складова ча+ стина політики держави, сукупність теоретичних ідей, цілей і завдань, практичних заходів розвитку освіти"

 

Поняття, суспільна необхідність соціального страхування. Об’єкт і

Суб’єкти страхування.

Страхування це діяльність, яка полягає у створенні грошових фондів з внесків фізичних і юридичних осіб та подальше використання цих фондів для відшкодування цим фізичним або юридичним особам шкоди в разі настання різних заздалегідь обумовлених подій в їх житті і діяльності.

 Предметом соціального страхування є соціально-економічні відносини, сутнісні зв'язки і інтереси соціальних суб'єктів (працівників і роботодавців), громадських організацій і держави з приводу захисту працівників, самозайнятого населення від факторів, що знижують якість життя і їх соціальний статус.

 Суб'єктами страхових відносин є страховики будь-якої організаційно-правової форми, які отримали ліцензію на проведення страхової діяльності на території України і страхувальники - фізичні або юридичні особи, які уклали зі страховиком договір страхування.

 Об'єктом страхового захисту різних видів соціального страхування є ризик втрати заробітної плати у трудозанятого населення і ризик нести додаткові витрати, пов'язані з лікуванням.

 З точки зору ймовірності настання несприятливих умов можна сказати, що економічна сутність соціального страхування полягає в тому, що збиток одного страхувальника розподіляється і покривається за рахунок коштів всіх страхувальників.

 З економічної точки зору страхування виконує такі функції:

 розподільний - пов'язана з формуванням страхового фонду за рахунок фіксованих платежів, при цьому в разі настання несприятливих подій збиток солідарно понесуть всі учасники страхування;

 -рісковую - відшкодування ризику і можливої ​​шкоди;

 -предупредітельную - пов'язана з функціонуванням страхового фонду, який призначений для полегшення понесеного збитку і створюється до настання можливих несприятливих подій на випадок їх виникнення;

 Ощадну - пов'язана зі збереженням грошових коштів з метою формування страхового фонду;

 Контрольну - пов'язана з контролем над формуванням і цільовим використанням коштів страхового фонду.

 Імовірність настання матеріальної незабезпеченості в результаті втрати заробітку або трудового доходу з об'єктивних, соціально значимих причин, необхідність додаткових витрат на лікування та соціальні послуги називається соціальним ризиком.

 Соціальними визнаються ризики, що виникають з причин суспільного характеру і захиститися то яких індивідуально з високим ступенем надійності в більшості випадків неможливо.

 В умовах ринкових відносин сфера державного соціального забезпечення і його можливості неминуче скорочуються. Зростання ступеня ризику в економічній і соціальній сферах можна розглядати як закономірний процес, як «зворотний бік» економічної свободи.

 У цих умовах зусилля держави переносяться на вразливі верстви населення - інвалідів, дітей, людей похилого віку. Питання соціального захисту трудозанятого населення стає обов'язком їх самих і роботодавців.

 Світовий досвід показує, що захист від конкретних видів соціального ризику найбільш ефективно може бути організована в рамках окремих напрямків соціального страхування:

 -пенсіонное страхування (по старості, інвалідності, втрати годувальника);

 -медичне страхування (оплата медичної допомоги), включаючи оплату тимчасової непрацездатності;

 -страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм, професійні захворювання, пенсії утриманцям загиблих на виробництві);

 -страхування у зв'язку з безробіттям (допомоги по безробіттю, перенавчання та працевлаштування).