Форми і методи роботи, практичний досвід благодійної діяльності в пенітенціарній системі та з подальшої соціальної реабілітації засудженої молоді і жінок

 

За даними Державного департаменту України з питань виконання покарань, щорічно звільнюються з установ виконання покарань десятки тисяч осіб, і тенденція останнього п’ятиліття полягає у щорічному зменшенні цього показника

У регіональному розрізі найбільше звільнених в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській та Харківській областях.

Тенденція щорічного зменшення кількості звільнених з установ виконання покарань, пов’язана з іншою – щорічним зменшенням кількості осіб, які за вироками судів відбували покарання у відповідних установах України.

Тенденціями зменшення кількості засуджених, засуджених до позбавлення волі та ув’язнених почасти пояснюється те, що зменшення останніми роками кількості осіб, які звільняються з установ виконання покарань, не веде до зменшення їх питомої ваги відносно всіх, хто відбуває покарання.

Надійної статистики соціально-демографічних показників окремо щодо осіб, які звільняються з установ виконання покарань, у доступних джерелах бракує, але можна судити про це з відповідних даних щодо ув’язнених і, частково, засуджених, оскільки більшість компонентів соціально-психологічного портрету цих об’єктів діяльності правоохоронної системи значно збігаються.

Усі засуджені. Структура скоєних ними злочинів (дані 2008 р.): проти власності – 35 %, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів – 25 %, проти життя та здоров’я особи – 9 %. За вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів засуджено майже 36 % загальної кількості засуджених. Більше 26 % засуджених вчинили злочин у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Чверть усіх засуджених мали не зняту й непогашену судимість, з них більше чверті раніше були звільнені умовно-достроково.

Жінки. Їх серед ув’язнених, 2006 р. було 8 тис. або 6 %; 2008 р. в установах Державної кримінально-виконавчої служби України їх перебувало 6,3 тис. (з них 103 – неповнолітні) та близько 2 тис. у слідчих ізоляторах. Серед засуджених 2008 р., жінок було більше 18 тис. або 8 %. Останній показник має значення, тому що 15,5 тис. жінок було засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, але вони перебували на обліку в кримінально-виконавчих інспекціях (імовірно, частина з них потребувала соціальної допомоги). З погляду планування діяльності з попередження соціальної ексклюзії жінок, що звільняються, важливо, що протягом 2008 р. з виправних колоній було звільнено умовно-достроково 1653 осіб (або 26 % ув’язнених жінок); крім того, 272 жінки (4,2 %) отримали заміну не відбутої частини покарання позбавленням волі на обмеження волі, виправні та громадські роботи.

Віковий розподіл ув’язнених жінок: від 18 до 35 років майже 3,4 тис. (53,2 %); від 35 до 55 років близько 2,5 тис. (41 %); понад 55 років – 308 (4,8 %).

Сімейний стан ув’язнених жінок: 31,1 % не перебували в шлюбі, 20 % перебували в зареєстрованому шлюбі, 15,6 % – розлучені, 12 % – удови, 1,9 % перебували в громадянському шлюбі. Серед ув’язнених жінок 15,6 % мали дітей віком до 6 років, 7,5 % були позбавлені батьківських прав. Діти 9 % ув’язнених жінок утримувалися в будинках-інтернатах. У 2-х виправних колоніях є будинки дитини, де протягом 2008 р. перебувало разом з матерями 57 дітей. Протягом цього часу в установах пенітенціарної системи було народжено 95 дітей.

Переважна більшість жінок під час ув’язнення втрачає зв’язки з близькими – протягом року 28,2 % не отримували передач, 58 % не мали тривалих побачень з рідними.

Неповнолітні. Станом на 01.03.2009 р. у спеціальних виховних установах (виховних колоніях, яких для неповнолітніх в Україні функціонує 9 для юнаків, 1 для дівчат), відбували покарання 1,5 тис. засуджених станом на 01.01.2008 р. – 1902 особи. Останнє число на 313 осіб менше, ніж перебувало у виховних колоніях за рік до того. Бракує точних даних, скільки неповнолітніх звільнилося, скільки прибуло за цей час, скільки вибуло з інших причин, але орієнтовну кількість неповнолітніх, які щорічно звільняються, в контексті потреби надання соціальної допомоги уявити можна, маючи на увазі, зокрема, що протягом 1995 – 2006 р. р. щорічна кількість неповнолітніх у місцях позбавлення волі коливалася в межах 2,1 – 2,5 тис. осіб.

Віковий розподіл ув’язнених неповнолітніх 2008 р.: 5 % віком до 16 років, 21 % – з 16 до 17 років, 39 % – 17 – 18 років, 35 % виповнилося 18 років.

Рівень соціалізованості ув’язнених неповнолітніх – 24 % до засудження ніде не працювали і не вчилися; 55 % не мали повноцінної опіки та виховання, проживаючи в неповних сім’ях, як правило, з поганим матеріальним становищем; кожний третій – сирота; 13 % до засудження виховувалися в спеціальних виховних закладах системи освіти; 63 % – раніше притягувалися до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі; 2 % – повторно засуджені до позбавлення волі. На профілактичному обліку психолога перебувало 375 ув’язнених неповнолітніх, які відносяться до  «групи ризику «, з яких 39,4 % були соціально занедбані, 29,8 % мали психічні відхилення, 19,4 % – схильність до членоушкоджень, 5,6 % – до конфліктів, 4,2 % – до самогубств.

Структура злочинів, скоєних ув’язненими неповнолітніми: 34 % засуджені за крадіжку, 38 % – розбій або пограбування; 7 % – навмисне вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень. 72 % неповнолітніх відбувають покарання позбавленням волі на строк до 5 років, 28 % – понад 5 років.

Інститут ресоціалізації колишніх ув’язнених. В Україні він представлений державними організаціями (передовсім, установами пенітенціарної системи та центрами соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді), комунальними установами, які надають соціальні послуги особам, звільненим з місць позбавлення волі (центри соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, спеціальні будинки-інтернати або відділення / спецвідділення для громадян похилого віку та інвалідів, звільнених з місць позбавлення волі) та громадськими, благодійними, релігійними організаціями відповідного спрямування.

За даними Держкомстату України, 2008 р. діяли 15 комунальних установта 27 закладів недержавних організацій (всього 42), які надали соціальні послуги 1058 особам, звільненим з місць позбавлення волі. За рік число закладів збільшилося до 53 (більш як на 20 %) повністю за рахунок недержавних організацій (їх стало 38, а кількість комунальних закладів не змінилася), але кількість осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які отримали в цих закладах соціальні послуги, зросла незначно (до 1095 або на 37 осіб). Найбільше закладів 2009 р. діяло у Вінницькій (7), Черкаській (6), Луганській та Чернігівські областях (по 5), Одеській (4) та Кіровоградській (3) області; зовсім не було їх в Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Миколаївській, Сумській, Тернопільській областях та м. Києві; решта регіонів мали 1 – 2 заклади.

Отже, мережа допомоги звільненим структурно розвивалася, хоча провідної ролі держави в цьому процесі не простежується та кількість отримувачів послуг збільшилась не адекватно розвитку організаційної інфраструктури. Якщо ж мати на увазі наведені вище дані про кількість звільнених 2009 р. з установ виконання покарань (39185 осіб), то кількість осіб, що отримали послуги в названих закладах, становить менше 3 %.

Щодо роботи державних організацій з підготовки в’язнів до звільнення, в усіх 11-ти установах виконання покарань для жінок функціонують загальноосвітні навчальні заклади (2008 р. середню освіту в них набувало понад 1,1 тис. осіб, вищу заочно – 10 осіб); близько 1 тис. осіб навчаються в професійно-технічних закладах при зазначених установах; жінки, які мають професії (майже 3,5 тис. або 55 %), працевлаштовані на підприємствах установ; у колоніях функціонують гуртки, бібліотеки, клуби, проводяться щорічні виставки-конкурси виробів художньо-прикладного мистецтва Державного департаменту України з питань виконання покарань з метою демонстрації творчих можливостей ув’язнених, привернення уваги громадськості, органів влади, підприємців та ЗМІ до актуальних проблем ресоціалізації засуджених.

У середніх загальноосвітніх школах виховних колоній для неповнолітніх на початок 2009 р. навчально-виховний процес забезпечувало 140 педагогів, навчалося 1311 учнів, працювало 97 предметних гуртків для 1155 засуджених. 2008 р. 222 засуджених неповнолітніх отримали свідоцтва про базову середню освіту, 393 – про повну загальну середню освіту, 1322 – набули професію в професійно-технічних училищах при колоніях та отримали свідоцтва про присвоєння робітничої кваліфікації, 379 продовжували навчання за 18 ліцензованими професіями. У виховних колоніях для неповнолітніх 157 фахівців вели 200 гуртків (95 – шкільні предметні, які відвідують 1,8 тис. засуджених, 79 – позашкільні для 1,4 тис. засуджених, 26 – гуртки й факультативи професійної спрямованості для 320 засуджених).

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді беруть участь в роботі установ пенітенціарної системи, опікуються ресоціалізацією неповнолітніх і молоді з числа звільнених, працюють з представниками їхнього найближчого соціального оточення (передусім, батьками), для чого розроблено відповідну нормативно-правову базу. Фахівці центрів намагаються допомогти звільненим здолати труднощі документальної легалізації соціального статусу, працевлаштування, подальшого навчання, стосунків з оточенням, які зумовлені низкою негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру – відсутність, як правило, у тих, хто звільнився, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв’язків, які б допомогли у вирішенні проблем, які постають після звільнення. Соціальні працівники забезпечують роботу консультативних пунктів при самих центрах, а також слідчих ізоляторах і колоніях, застосовують доцільні до випадку методики профілактичного, психологічного, педагогічного втручання, розробляють і поширюють інформаційні матеріали для підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань майбутнього влаштування життя за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлення або поповнення для успішної ресоціалізації та адаптації; надають допомогу адміністраціям установ виконання покарань щодо організації дозвілля засуджених, проведення культурно-масових заходів, а після звільнення здійснюють соціальний супровід, сфокусований на допомозі в набутті подальшої освіти, працевлаштуванні, вирішенні житлово-побутових проблем.

Як установи пенітенціарної системи, так і центри соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді, активно співпрацюють з громадськими, благодійними, релігійними організаціями (наприклад, протягом 2008 р. до роботи з засудженими неповнолітніми було залучено 171 державну, громадську та релігійну організацію, 70 % з них співпрацюють з виховними колоніями на постійній основі щодо реалізації заходів виховного, соціально-психологічного, культурно-масового та спортивно-оздоровчого напрямів), розуміючи, що головною передумовою успішної ресоціалізації, подолання ексклюзії колишніх в’язнів слугують, передовсім, психологічні установки самого клієнта, бажання й готовність діяти власними силами. А формування відповідних установок потребує довіри, якої, не секрет, часто бракує в спілкуванні засуджених з представниками правоохоронних та інших державних органів.

Інша справа, коли до роботи залучено людей, що пройшли у своєму житті колонії і в’язниці, але знайшли в собі сили повернутися до нормального життя. Саме вони, за свідченням соціальних працівників, виявляються найбільш ефективними джерелами впливу на звільнених з місць позбавлення волі, які не бажають співпрацювати з тими, кого вважають відстоювачами державного інтересу. Кілька прикладів з практики дозволяють зрозуміти надбання та проблеми переважної більшості громадських організацій, які діють в Україні в інтересах колишніх ув’язнених.