Інновації як економічна категорія

Значення інноваційної діяльності для розвитку економіки важко переоцінити. У сучасному світі показники інноваційної діяльності все в більшій мері стають визначальними при оцінці економічного рівня розвитку держави, де в ході аналізу виділяють, зокрема, обсяги виробництва й експорту наукомісткої продукції, об'єми й частку витрат на науково-дослідні розробки в загальному об'ємі ВВП, кількість науково-технічних працівників і ін.

Процеси побудови інформаційного суспільства, глобалізації світового ринку й формування інноваційної економіки спричиняються першорядну роль і значимість інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дозволяють створити продукцію й послуги, які б задовольняли зростаючим вимогам ринку й забезпечували високий рівень прибутку. За статистичним даними, 25% приросту виробництва в розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35% – підвищенням кваліфікації робочої сили й більше 40% економічного росту є результатом використання наукових винаходів або застосування технологічних інновацій. Це перетворює інноваційну діяльність у головний фактор економічного росту, що вимагає зміни структури виробництва, безперервного збільшення об'єму й питомої ваги наукомісткої продукції, розробки й здійснення інноваційних програм у пріоритетних наукових і технологічних напрямках.

Таким чином, інноваційна діяльність є пріоритетним і результативним напрямком розвитку більшості держав, сфер економічної діяльності й окремих підприємств.

У світовій економічній літературі під терміном «інновація» розуміється перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний продукт, втілений у нових товарах і технологіях. Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Отже, інновації повинні мати новизну, задовольняти ринковому попиту й приносити прибуток виробникові.

У джерел інноваційної теорії економічного розвитку стояв видатний український учений, перший міністр фінансів Української Народної Республіки, Михайло Туган-Барановський. Він у своїх роботах зробив революційний висновок, що суперечить закону вільного ринку: не споживання й попит управляють виробництвом, а саме виробництво управляє споживанням, і це відбувається через нагромадження капіталу і його інвестування в нові технології й виробництва.

У сучасній літературі налічується множина визначень поняття «інновація». Наприклад, по ознаці змісту або внутрішньої структури виділяють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські тощо. Виділяються такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні й локальні); параметри життєвого циклу (виділення й аналіз всіх стадій та підстадій), закономірності процесу впровадження й т.п. Різні вчені, в основному закордонні (Ф. Никсон, Р. Фостер, Б. Твисс, И. Шумпетер, Э. Роджерс і ін.), трактують це поняття залежно від об'єкта й предмета дослідження. Наприклад, Б. Твисс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея здобуває економічний зміст. Ф. Никсон уважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що приводять до появи на ринку нових і поліпшених промислових процесів і встаткування. На думку Б. Санто, інновація - це такий суспільно-техніко-економічний процес, що через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих по своїх властивостях виробів, технологій, і у випадку, якщо інновація орієнтована на економічну вигоду - прибуток. И. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, як новий момент динамізація економічного розвитку.

Шумпетером була висунута ідея, що спостережувані коливання економічної активності якимось образом пов'язані з розвитком нової техніки. Інакше кажучи, що визначає фактором структурних зрушень в економіці є радикальні інновації в області високих технологій. Ця ідея знайшла свій подальший розвиток у роботах Джипу й Л.Е. Варакіна, де сформульовані основні закономірності пропорційно-випереджального розвитку зв'язку стосовно економіки країни.

На думку українських авторів (Л. Антонюк, А. Поручник, В. Савчук [3]) залежно від об'єкта й предмета дослідження інновації можна розглядати: як зміни, як процес і як результат.

Крім того, можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і широкий. Відповідно до першого інновація ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом (Б. Твисс, Б. Санто, Ю. Яковец, В. Хиппель, Х. Ригс і ін.).

У широкому розумінні інновації розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру (М. Портер, П. Друкер, Д. Тидд, Д. Бессант, Ю., Морозов та ін.).

Узагальнення поняття інновацій у трактуванні різних дослідників дозволило авторові синтезувати визначення «інновація» і привести результати синтезу в табл. 5.1.

 

Таблиця 5.1 – Синтез визначення «інновація»

З позиції процесного підходу	З позиції результуючого ефекту
1	2
Інновація – е повний процес від ідеї до готового продукту, реалізованого на ринку (Я. Кук, П. Майерс)	Інновація – це об'єкт, впроваджений у виробництво в результаті проведеного наукового дослідження або зробленого відкриття, якісно відмінний від попереднього аналога (В.Г. Медынский С.В. Ильдеменов)
Інновація –це процес, що через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих по своїх властивостях виробів, що здобувають тим самим новий економічний зміст (Б. Санто, Б. Твисс)	Поняття інновація поширюється на новий продукт або послугу, спосіб їхнього виробництва, нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідній і іншій сферах, будь-яке вдосконалення, що забезпечує економію витрат або створює умови для такої економії (П.Н. Завлин, А.К. Казанцев, Л.Э. Миндели)

 

Продовження табл. 5.1

1	2
Інновації включають наукову, технологічну, організаційну й фінансову діяльність, що веде до комерційного введення нового (або поліпшеного) продукту або нового (або поліпшеного) виробничого процесу, або устаткування (М. Додгсон, Ф. Никсон)	Інновація являє собою нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, мотивовану підприємниць­им духом (И. Шумпетер)
Термін «інновація» використовується у двох змістах. По-перше, для опису першого використання нового продукту, процесу або системи. По-друге, для опису процесу, включаючи такі види діяльності, як дослідження, проектуван­я, розробку й організацію виробництва нового продукту, процесу або системи. (Д. Месси, П. Квинтас, Д. Уилд)

 

 

Синтез визначень інновації дав можливість виділити розходження в понятійному апарату щодо даного терміна. Ці розходження зводяться до того, що поняття інновація може трактуватися із двох різних позицій:

– з позиції результуючого ефекту, коли інновація розглядається як результат творчого процесу;

– з позиції процесного підходу, при якому інновація представляється як процес впровадження нововведень.

Обидві ці позиції в те або іншій мері відбивають суть інновацій, ставлячи в основу превалювання технокритичних факторів. Однак нова парадигма інноваційної економіки спричиняється необхідність удосконалення поняття «інновація».

У літературних джерелах, що вивчають науково-теоретичні основи інноваційної діяльності, виділені основні властивості (критерії) інновації:

– науково-технічна новизна;

– практична реалізація (промислова застосовність), тобто використання в промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я, утворенні або інших областях діяльності;

– можливість комерційної реалізації, тобто нововведення «сприйнято» ринком і може задовольнити певні запити споживачів.

Це означає, що сама по собі нова ідея, представлена у вигляді теоретичному й методологічному виді, але не втілена у використовувані на практиці продуктах, послугах або процесах, не може повною мірою бути інновацією. Тобто інновація повинна мати втілення в практичній діяльності, у нових продуктах або процесах. Таким чином, можливість практичного втілення нової ідеї тісно пов'язана із критерієм її комерційної реалізуємості за допомогою появи на ринку нової (інноваційної) продукції або послуг.

Науково-технічні розробки й нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу й у міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки й винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації (НТИ) - це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення певних запитів споживачів.

Отже, неодмінними властивостями інновації як результату інноваційного процесу є науково-технічна новизна й виробнича застосовність, а також комерційна реалізуємість, що перетворює інновацію в джерело доходу.

У теорії інновацій розрізняють поняття об'єкт і суб'єкт інноваційної діяльності.

На думку вчених, об'єктами інноваційної діяльності є:

– інноваційні програми й проекти;

– нові знання й інтелектуальні продукти;

– виробниче встаткування й процеси;

– інфраструктура виробництва й підприємництва;

– організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру і якість виробництва й (або) соціальної сфери;

– сировинні ресурси, засоби їхнього видобутку й переробки;

– товарна продукція;

– механізми формування споживчого ринку й збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні й (або) юридичні особи України, фізичні й (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які роблять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуальні цінності, вкладають власний або запозичений засоби в реалізацію інноваційних проектів.

У теорії інноваційної діяльності інновації класифікуються по множині ознак:

– по типі новизни для ринку: нові для галузі у світі; нові для галузі в країні; нові для даного підприємства (групи підприємств);

– по технологічних параметрах: продуктові й процесні;

– по місцю в системі (на підприємстві, у фірмі): інновації на вході, на виході підприємства й інновації системної структури підприємства;

– залежно від глибини внесених змін: радикальні (базові), що поліпшують і модифікаційні (частки);

– залежно від сфери діяльності: технологічної, виробничої, економічної, торговельної, соціальні, інновації в області керування;

– по поширеності: одиничні, дифузійні;

– по місцю у виробничому циклі: сировинні, що забезпечують (єднальні), продуктові;

– по наступності: що заміщають, що скасовують, поворотні, відкриваючі, ретро-введення;

– по очікуваному охопленню частки ринку: локальні, системні, стратегічні;

– по інноваційному потенціалі й ступеню новизни: радикальні, комбінаторні, що вдосконалюють.

Українські автори виділяють такі види інновацій:

– етимологічні: надання ресурсам нових можливостей для створення цінностей;

– комерційні: матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення відповідних потреб споживачів на ринку;

– функціональні: зміна у виробничих процесах і технологіях виробництва;

– процесні: комплексний процес, що включає в себе створення, розробку, доведення до комерційного використання й поширення нових технологічних або яких-небудь інших рішень;

– конкурентні: новий підхід до конструювання виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор здобувають перевага над конкурентами.

Інновації можуть бути розглянуті як у динамічному (інноваційний процес), так і в статичному (інноваційний результат) аспекті. В останньому випадку інновація представляється як кінцевий результат науково-виробничого циклу (НПЦ). Терміни «інновація» і «інноваційний процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.

Процес створення, освоєння й поширення інновацій називається інноваційною діяльністю або інноваційним процесом.

Інноваційний процес являє собою послідовність дій по ініціації інновації, по розробці нових продуктів і операцій, по їхній реалізації на ринку й по подальшому поширенню результатів.

У загальному виді інноваційний процес може бути представлений у такий спосіб (рис. 5.1).

 

Рис. 5.1. Схема інноваційного процесу

 

Таким чином, відповідно до існуючих теоретичних основ, поняття «інноваційний процес» ширше поняття «інновація», тому що інновація (нововведення) є одним з компонентів інноваційного процесу. Інноваційний процес (ІП) має три логічні форми: простий внутрішньо організаційний (натуральний), простий між організаційний (товарний) і розширений.

Простий внутрішньо організаційний ІП припускає створення й використання нововведення усередині однієї й тої ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. Розширений інноваційний процес проявляється в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускається.

Для перетворення простого інноваційного процесу в розширений необхідно два етапи:

1. Створення нововведення і його поширення.

2. Дифузія нововведення.

Перший етап – створення й поширення – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація досвідченого виробництва й збуту, організація комерційного виробництва. На першому етапі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації. На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення, а також між виробниками й споживачами. Поширення інновації – це інформаційний процес, форма й швидкість якого залежать від потужності комунікаційних каналів, особливостей сприйняття інформації господарюючими суб'єктами, їхніх здатностей до практичного використання цієї інформації тощо.

Дифузія інновації – це процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційних каналах між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології і т.д., що є новими для відповідного господарюючого суб'єкта. Іншими словами, дифузія – це поширення вже один раз освоєної й використаної інновації в нових умовах або місцях застосування. У результаті дифузії зростає число виробників і споживачів, а також змінюються їхні якісні характеристики. Безперервність інноваційних процесів визначає швидкість і границі дифузії в ринковій економіці.

Крім того, у науковій літературі виділене поняття «інноваційно-активний тип розвитку». Це що постійно ускладнюється й удосконалюється діяльність по безперервній підготовці й реалізації нововведень. В основі інноваційно-активного типу розвитку лежить цілеспрямований пошук, підготовка й реалізація нововведень, що дозволяють підвищити ефективність функціонування виробництва, рівень задоволення потреб споживачів, поліпшення життєдіяльності суспільства.

Інноваційно-активний тип розвитку характеризується тим, що проектування й впровадження будь-яких господарських рішень здійснюється тільки на основі техніко-економічного обґрунтування інноваційних проектів, економічній ефективності й доцільності. Створюється гнучка державна політика, спрямована на збереження й збільшення науково-технічного потенціалу країни, мобілізація матеріальних, фінансових, природних, інформаційних ресурсів суспільства.

Оскільки інноваційні процеси відбуваються не тільки на рівні окремих підприємств, але й на рівні національної економіки, необхідне здійснення державного регулювання інноваційних процесів, що виражається в розробці й прийнятті нормативно-правової бази й державної інвестиційної підтримки інноваційної діяльності.