Державне регулювання оплати праці.  Мінімальна заробітна плата в Україні.

В умовах ринкової економіки розвиток заробітної плати полягає в подальшій її диференціації та індивідуалізації на основі повного врахування як індивідуальних результатів праці, так і особистих ділових якостей, включаючи кваліфікацію, відповідальність, творчу ініціативу, якість роботи, досконалість рішень.

Механізмом державного регулювання заробітної плати є реалізація соціально-економічної політики держави. Використання конкретних механізмів державного регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників. Зокрема, механізм державного регулювання оплати праці реалізується шляхом встановлення:

1) мінімальної заробітної плати, яка регулюється з урахуванням рівнів економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної плати, а також вартості мінімального споживчого бюджету («кошика»);

2) державних норм і гарантій з оплати праці: за роботу в надурочний час, святкові та вихідні дні й за час виконання державних обов’язків тощо;

3) умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці;

4) міжгалузевих співвідношень в оплаті праці;

5) умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах;

6) максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств;

Важливе значення має встановлення меж оплати праці (рис. 18.1). Верхня межа встановлює максимальний рівень оплати праці, а нижня — мінімальний. Верхня межа визначається рівнем продуктивності праці, оскільки прагнення до збільшення зарплати залежить від розміру фонду оплати, який, у свою чергу, зумовлений рівнем продуктивності праці.

Мінімальний рівень заробітної плати має бути не нижчим від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — це мінімальна кількість засобів, потрібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім’ї, відновлення робочої сили.

Існують дві основні форми прожиткового мінімуму: фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологічних потреб) та соціальна (мінімальні духовні та соціальні потреби).

Рис. 18.1. Межі оплати праці

До державних норм і гарантій у сфері оплати праці відносять також норми оплати праці: за роботу в понаднормований час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівникам, молодших вісімнадцяти років, при скороченні тривалості їх щоденної роботи тощо;гарантії для працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу і т.п.

Держава певною мірою регулює потреби відтворення робочої сили, тому що базовий рівень заробітної плати повинен забезпечувати певний прожитковий мінімум. У даному випадку визначальне значення має систематичне здійснення аналізу і прогнозування «споживчого кошика», урахування змін в мінімальному споживчому бюджеті, динаміки інфляції, яка відображає швидкість зміни цін на товари і послуги. Встановлюючи основні вихідні показники формування розмірів матеріального стимулювання, держава в подальшому виконує роль спостерігача, який контролює їх виконання.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та Кодексом законів про працю України, вважаються мінімальними державними гарантіями.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, що являє собою укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:

— державному (генеральна тарифна угода);

— галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода);

— виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору підприємства).

Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визначенні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Законом “Про Державний бюджет України на 2012 рік” встановлено на 2012 рік мінімальну заробітну плату:

¾ у місячному розмірі: з 1 січня — 1073 гривня,

¾  з 1 квітня — 1094 гривень,

¾ З 1 липня-вересня – 1102 гривень,

¾ з 1 жовтня — 1102гривень,

¾ з 1 грудня — 1134 гривні;

* Зміни щодо розміру мінімальної зарплати на момент здачі екзамену запитувати у викладача.