Характеристика політики управління матеріальними ресурсами підприємства

 

Управління матеріальними ресурсами підприємства відіграє велику роль в управлінні підприємством у цілому.

Матеріальні ресурси являють собою частину оборотних фондів підприємства, тобто тих засобів виробництва, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, цілком переносять свою вартість на готову продукцію і в процесі виробництва змінюють або втрачають свої споживчі властивості.

Для організації прибуткової роботи підприємства необхідне створення правильної і реальної структури руху матеріальних ресурсів підприємства. У сучасному менеджменті існує велика кількість варіантів управління матеріальними ресурсами підприємства [20, c. 131].

Отже, існують основні принципи формування і функціонування системи управління матеріальними ресурсами:

. Самостійність підприємств - постачальників і підприємств споживачів у використанні матеріальних ресурсів.

. Саморегулювання.

. Ресурсозбереження і противитратної.

. Комплексність.

. Оперативність.

. Сприйнятливість до науково-технічному прогресу.

Перераховані принципи повинні діяти одночасно, бо вони визначають умови рівноважного стану й ефективного функціонування системи.

Для вирішення основних проблем у рамках створення бази сировини і матеріалів існують різноманітні методи ухвалення рішення, в особливості:

ABC-аналіз (первісний аналіз);

Метод оцінки за системою балів;

Аналіз вартості сировини і матеріалів;

Математичні моделі рішень [20, c. 132].

Раціональна організація матеріально-технічного постачання і збуту у значній мірі визначає на підприємстві рівень використання засобів виробництва, зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення прибутку та рентабельності. Цим визначається роль і значення матеріально-технічного постачання і збуту в системі виробничого менеджменту.

Основним завданням підприємства з організації та управління матеріально-технічним постачанням є своєчасне, безперебійне і комплектне постачання виробництва всіма необхідними матеріальними ресурсами для здійснення виробничого процесу в точній відповідності до затверджених планових завдань. При цьому сам процес постачання має здійснюватися при мінімальних транспортно-складських витратах і найкращому використанні матеріальних ресурсів у виробництві [20, c. 136].

У процесі планування матеріально-технічного постачання необхідно визначити:

. Які види матеріальних ресурсів необхідні для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства.

. Кількість матеріальних ресурсів, який буде потрібно для виконання виробничої програми.

. Необхідні площі складських приміщень для зберігання матеріальних ресурсів.

. Витрати на матеріально-технічне постачання.

Існує безліч методів визначення кількості замовляються матеріальних ресурсів. Всі вони мають свої особливості, переваги і недоліки, які необхідно враховувати, щоб зберегти час і скоротити витрати.

При визначенні оптимальної кількості замовлень слід враховувати:

Незалежні від кількості замовлень витрати, які утворюються в якості постійних вихідних витрат, необхідних для здійснення запиту пропонованого сировини і матеріалів, обліку та порівняння пропозиції, а також здійснення самого процесу замовлень,

Процентну ставку витрат для здійснення складського зберігання сировини і матеріалів,

Калькуляційну процентну ставку, яка відповідає бажаному середньому нарахування відсотків за товари, що зберігаються на складі,

Закупівельну ціну, складованого сировини і матеріалів.

Загальну потребу в сировині і матеріалах протягом певного періоду [25, c. 204].

Найкращим підходом при виборі підприємства - постачальника сировини та матеріалів є наступні фактори:

підприємство-замовник має піти на договірні відносини з різними підприємствами-постачальниками сировини і матеріалів. Таким чином, забезпечується можливість уникнути односторонньої залежності.

у підприємства-замовника повинні бути договірні відносини з підприємствами-постачальниками, обмеженими безмежним кількістю поставок (знижки за оптове кількість поставки сировини і матеріалів).

кількість постачальників слід оптимізувати.

Визначення методів і форм постачання залежить від складності продукції, що випускається, складу комплектуючих виробів і матеріалів.

Тривале ефективне використання матеріальних і енергетичних ресурсів вимагає організації економії сировини, матеріалів і енергетичних ресурсів, які повинні охопити всі сфери діяльності підприємства. Основою для організації цієї економії є орієнтоване на неї технологічний розвиток підприємства, яке охоплює чотири комплексні завдання:

. Економія сировини, матеріалів і енергетичних ресурсів, закладена в процесі розробки виробів

. Економія сировини і матеріалів при випуску вже розроблених виробів при конструюванні нових виробів і при диференціації виробів за асортиментом.

. Економія сировини, матеріалів і енергетичних ресурсів у результаті оптимізації технологічного процесу при виробництві виробів.

. Переорієнтація раніше оформлених виробів на економічно вигідніші сировину, матеріали, вузли та деталі, а також енергетично більш економні технологічні процеси виробництва готової продукції.

. Відносне зменшення претензій у клієнтів в результаті підвищення якості виробів, створення нових споживчих виробів та покращення зовнішнього оформлення систем виробів (з точки зору конкурентоспроможності виробів).

. Економія сировини і матеріалів, енергетичних ресурсів і технічних засобів у процесі здійснення упаковки, транспортування, навантаження-розвантаження і складування готової продукції.

. Економія сировини і матеріалів за допомогою використання загальноприйнятих або специфічних (спеціально пристосованих для клієнта) рецептур, приписів з обробки і техніці застосування виробів.

. Оптимізація асортименту виробів із здійсненням економії сировини і матеріалів та енергетичних ресурсів за допомогою зміни (розширення або звуження) областей застосування випускаються в даний час виробів.

. Проведення консультацій з замовниками виробів по подальшій обробці і, відповідно, із застосування поставляються виробів, а також за рішенням проблем, що виникають у процесі обробки та застосування виробів [26, c. 257].

. Дослідження відмов роботи виробів у замовників, зумовлених застосуванням того чи іншого сировини (або матеріалів), і усунення причин, що викликають відмови в роботі виробів.

. Розробка та використання технологічних процесів, які гарантують високу і стабільну якість виробів.

. Скорочення, обумовлене використанням того чи іншого технологічного процесу, витрат сировини і матеріалів, енергетичних ресурсів на одиницю продукції, що випускається, а також втрат сировини і матеріалів та енергетичних ресурсів.

. Підвищення здатності пристосованість розроблених технологічних процесів до змінених видів сировини і матеріалів і матеріально - істотним специфічними вимогами споживачів готової продукції.

. Розробка технологічних рішень для тривалого або оперативного заміщення (взаємозамінності) сировинних і допоміжних матеріалів, а також енергетичних ресурсів.

. Скорочення потреби в сировині та матеріалах для налаштування та впровадження технологічних процесів.

. Економія сировини і матеріалів та енергетичних ресурсів за допомогою здійснення досліджень і розробок в галузях застосування сировини і матеріалів та енергетичних ресурсів

. Пошук нових і розширення області використання відомих конструктивних і технологічних рішень, придатних для використання первинної і вторинної сировини і матеріалів.

. Дослідження і розробка конструктивних і технологічних економічних рішень, а також рішень, які можуть бути використані для взаємозамінності енергоносіїв і застосовуваних джерел енергії, серед яких важливе значення займають джерела енергії, що здійснюються за допомогою відводу тепла [26, c. 258].

Економічне використання матеріальних ресурсів надає вирішальний вплив на зниження витрат виробництва, собівартості продукції, а отже підвищення прибутковості і рентабельності роботи підприємства. Доведення матеріальних запасів до реально необхідного і достатнього рівня сприяє вивільненню оборотних коштів, залучення додаткових матеріальних ресурсів у виробництво, а тим самим і створює умови для випуску додаткової кількості продукції.