Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.

— А що, Палажко! Водила, водила нашу Мелашку, доки не завела, — сказала Кайдашиха. — Де наша молодиця?

 

 

— А хіб`а я зн`аю, де вон`а (а разве я знаю, где она)? Одб`илась од нас к`оло ц`еркви на Под`олі (отбилась от нас возле церкви на Подоле), ще й нам нароб`ила кл`опоту (ещё и нам наделала хлопот). Ми ч`ерез н`еї просид`іли в К`иєві ц`ілих два дні (мы из-за неё просидели в Киеве целых два дня), ще й м`усили б`ігати по монастир`ях та по церкв`ах (ещё и пришлось бегать по монастырям и по церквям).

— Чом же ти хоч не зайшл`а до нас та не сказ`ала (почему же ты хоть не зашла к нам и не сказала)? — спит`ав Кайдаш (спросил Кайдаш).

— Де ви, б`або, д`іли Мелашку (куда вы дели Мелашку)? — крич`ав Лаврін (кричал Лаврин).

— Куд`и ви ї`ї завел`и (куда вы её завели)? Нав`іщо ви ї`ї пок`инули в К`иєві (зачем вы её бросили в Киеве)?

— Оц`е, Б`оже м`илостивий (вот же, Боже милостивый)! Хіб`а ж я ї`ї в п`азуху схов`ала (разве ж я её за пазуху спрятала), чи з'`їла, чи що (или съела, или что)? Завел`а та й завел`а (завела да и завела)... Хіб`а Мелашка мал`а дит`ина (разве Мелашка маленький ребёнок), що я ї`ї за р`уку зав`одила (чтоб я её за руку заводила)!

 

— А хіба я знаю, де вона? Одбилась од нас коло церкви на Подолі, ще й нам наробила клопоту. Ми через неї просиділи в Києві цілих два дні, ще й мусили бігати по монастирях та по церквах.

— Чом же ти хоч не зайшла до нас та не сказала? — спитав Кайдаш.

— Де ви, бабо, діли Мелашку? — кричав Лаврін.

— Куди ви її завели? Навіщо ви її покинули в Києві?

— Оце, Боже милостивий! Хіба ж я її в пазуху сховала, чи з'їла, чи що? Завела та й завела... Хіба Мелашка мала дитина, що я її за руку заводила!

 

 

— Нав`іщо ви ї`ї підмовл`яли йти в К`иїв (зачем вы её подговаривали идти в Киев)? Чог`о ви притаск`ались до нас з сво`їми бр`ехнями (чего вы припёрлись к нам со своими враками), розпуст`или дурн`ого язик`а про ч`уда (распустили язык про чудеса)? Н`ащо ви підман`или молод`ицю (зачем вы заманили молодицу)? — репетув`ав Лаврін, згорн`увши р`уки на гр`удях (вопил Лаврин, сложив руки на груди).

— Про як`і бр`ехні це ти пров`адиш (о каком вранье это ты речь ведёшь)? Я розк`азувала про ч`уда, а не про як`ісь бр`ехні (я рассказывала про чудеса, а не про какое-то враньё). Бреш`и сам, бо ти од м`ене мол`одший (ври сам, так как ты меня младше). Не на те я щор`оку ходж`у в Київ, щоб бр`ехні точ`ити (не для того я ежегодно хожу в Киев, чтоб болтовнёй заниматься;“ бр ` ехні точ ` ити, справл ` яти ” — вести бессмысленные разговоры, теряя время). В т`ебе, Лавріне, молок`о на губ`ах не обс`охло (у тебя, Лаврин, молоко на губах не обсохло), а ти брехн`ю завда`єш препод`обним ж`онам (а ты вранье приписываешь преподобным жёнам).

— Йдіть, б`або, до К`иєва та пошук`айте Мелашки (идите, в Киев да поищите Мелашку), бо як не під`ете, то я вас с`илою потягн`у (а то если не пойдёте, то я вас силой потяну), — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин).

 

— Навіщо ви її підмовляли йти в Київ? Чого ви притаскались до нас з своїми брехнями, розпустили дурного язика про чуда? Нащо ви підманили молодицю? — репетував Лаврін, згорнувши руки на грудях.

— Про які брехні це ти провадиш? Я розказувала про чуда, а не про якісь брехні. Бреши сам, бо ти од мене молодший. Не на те я щороку ходжу в Київ, щоб брехні точити. В тебе, Лавріне, молоко на губах не обсохло, а ти брехню завдаєш преподобним жонам.

— Йдіть, бабо, до Києва та пошукайте Мелашки, бо як не підете, то я вас силою потягну, — сказав Лаврін.

 

 

— Авж`еж потягн`и, та ще й за к`оси, та підган`яй ї`ї батог`ом зз`аду (конечно потяни, и ещё и за волосы, и подгоняй её кнутом сзади)! — кр`икнула з-за вор`іт баба Параска (крикнула из-за ворот баба Параска).

— А тоб`і яке д`іло (а тебе какое дело)? Чог`о ти прийшл`а паск`удити мо`ї вор`ота (чего ты пришла поганить мои ворота)! Он посл`инила вор`ота, як скаж`ена кор`ова (вон обслюнявила ворота, как бешеная корова)! — кр`икнула од пр`изьби баба Палажка (крикнула с завалинки баба Палашка).

— Я, б`або, під`у в в`олость жалітись на вас (я пойду в волость жаловаться на вас). Вас волосн`ий прис`илує йти в Київ за Мелашкою (вас волостной заставит идти в Киев за Мелашкой).

— Ти залиг`ай її в`іжками та й вед`и (ты надень на неё вожжи да и веди; “зал`игувати” — надевать верёвку на рога)! Чог`о ти на н`еї д`ивишся, як на свят`у та б`ожу (что ты на неё смотришь, как на святую да божественную)! — гук`ала за вор`ітьми баба Параска (кричала за воротами баба Параска). — Цілув`алася в Києві з ченц`ями та з чорт`ами, д`оки не розгуб`ила сво`єї ч`еляді (целовалась в Киеве с монахами, пока не растеряла своих женщин).

 

— Авжеж потягни, та ще й за коси, та підганяй її батогом ззаду! — крикнула з-за воріт баба Параска.

— А тобі яке діло? Чого ти прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова! — крикнула од призьби баба Палажка.

— Я, бабо, піду в волость жалітись на вас. Вас волосний присилує йти в Київ за Мелашкою.

— Ти залигай її віжками та й веди! Чого ти на неї дивишся, як на святу та божу! — гукала за ворітьми баба Параска. — Цілувалася в Києві з ченцями та з чортами, доки не розгубила своєї челяді.

 

 

— Хто (кто)? Я? — кр`икнула Палажка й ск`очила з пр`изьби (крикнула Палашка и вскочила с завалинки).

— А то ж хто (а то кто же)? Вже чи не я (уж не я ли). Д`обре розгов`ілася, н`ічого сказ`ати (хорошо разговелась, нечего сказать), — говор`ила Параска (говорила Параска).

— Йд`и, Палажко, з н`ами в в`олость (иди, Палашка, с нами в волость), — сказ`ав Кайдаш (сказал Кайдаш), — ніч`ого тоб`і не пом`оже (ничего тебе не поможет). Там дас`и одв`іт п`еред гром`адою (там дашь ответ перед обществом, общиною).

— Де ви д`іли мо`ю ж`інку (куда вы дели мою жену)? Куд`и ви ї`ї завел`и (куда вы её завели)? — крич`ав Лаврін (кричал Лаврин).

— Та вон`а завел`а ї`ї в монаст`ир до ченц`ів (да она завела её в монастырь к монахам)! — крич`ала Параска за вор`ітьми (кричала Параска за воротами).

— Вбир`айся та йди з н`ами (одевайся и иди с нами)! Ніч`ого тобі не пом`оже (ничего тебе не поможет). П`ідеш ти з Лавріном знов до Києва та хоч пок`ажеш (пойдёшь ты с Лаврином снова в Киев да хоть покажешь), де загуб`ила мо`ю нев`істку (где потеряла мою невестку), — гомон`ів Кайдаш (шумел Кайдаш).

 

— Хто? Я? — крикнула Палажка й скочила з призьби.

— А то ж хто? Вже чи не я. Добре розговілася, нічого сказати, — говорила Параска.

— Йди, Палажко, з нами в волость, — сказав Кайдаш, — нічого тобі не поможе. Там даси одвіт перед громадою.

— Де ви діли мою жінку? Куди ви її завели? — кричав Лаврін.

— Та вона завела її в монастир до ченців! — кричала Параска за ворітьми.

— Вбирайся та йди з нами! Нічого тобі не поможе. Підеш ти з Лавріном знов до Києва та хоч покажеш, де загубила мою невістку, — гомонів Кайдаш.

 

 

— Як п`ідеш др`угий раз у Київ (когда пойдёшь в другой раз в Киев), то не ціл`уйся з ченц`ями (то не целуйся с монахами)! — кр`икнула Параска на всю `улицю (крикнула Параска на всю улицу).

— Хто (кто)? Я? То це ти на м`ене так`е гов`ориш (так это ты на меня такое говоришь)? — закрич`ала Палажка і вхоп`ила грабл`і (закричала Палашка и схватила грабли). — Ось я тоб`і, стар`а в`ідьмо, покаж`у ченц`ів та чорт`ів (вот я тебе, старая ведьма, покажу монахов и чертей)!

— А що, повод`аторко, см`ачно (а что, поводыриха, вкусно)! — крич`ала Параска (кричала Параска). Палажка пок`инула Кайдаш`ів (Палашка покинула Кайдашей), к`инулась до вор`іт і впер`іщила грабл`ями по вор`отях (бросилась к воротам и врезала граблями по воротам). Параска одск`очила (Параска отскочила). Грабл`і переб`ились пополов`ині (грабли перебились напополам). Полов`ина одск`очила за вор`ота й зачеп`ила по руц`і Параску (половина отскочила за ворота и зацепила по руке Параску). Параска вхоп`ила шмат`ок грабл`ів і шпурн`ула н`ими ч`ерез вор`ота на Палажку (Параска схватила кусок граблей и швырнула его через ворота на Палашку). Палажка поп`ерла держ`алном на в`улицю на Параску (Палашка попёрла рукояткой на улицу на Параску). Параска прийшл`а під вор`ота, пл`юнула в двір і пішл`а по в`улиці (Параска подошла к воротам, плюнула во двор и пошла по улице).

 

— Як підеш другий раз у Київ, то не цілуйся з ченцями! — крикнула Параска на всю улицю.

— Хто? Я? То це ти на мене таке говориш? — закричала Палажка і вхопила граблі. — Ось я тобі, стара відьмо, покажу ченців та чортів!

— А що, поводаторко, смачно! — кричала Параска. Палажка покинула Кайдашів, кинулась до воріт і вперіщила граблями по воротях. Параска одскочила. Граблі перебились пополовині. Половина одскочила за ворота й зачепила по руці Параску. Параска вхопила шматок граблів і шпурнула ними через ворота на Палажку. Палажка поперла держалном на вулицю на Параску. Параска прийшла під ворота, плюнула в двір і пішла по вулиці.

 

 

— Бод`ай теб`е поб`ила лих`а год`ина та нещасл`ива (чтоб тебя побила злая пора и несчастливая). Ще й вон`а чіпл`яється до м`ене (ешё и она цепляется ко мне), нен`аче я згуб`ила з св`іту ї`ї нев`істку (будто я свела со свету её невестку), — голос`ила крізь сль`ози Пал`ажка (голосила сквозь слёзы Палашка), вхоп`ившись рук`ами за г`олову (ухватившись руками за голову). — Це не Мелашка, а смерть мо`я (это не Мелашка, а смерть моя). Кол`и вон`а зост`алась у Києві (если она осталась в Киеве), то, п`евно, ч`ерез т`ебе, Кайдаш`ихо (то, определённо = точно, из-за тебя, Кайдашиха). Про м`ене, йди соб`і в Київ чи хоч і за гран`ицю та й шук`ай ї`ї (по мне, иди себе в Киев или хоть за границу да и ищи её), — сказ`ала Пал`ажка, оберт`аючись до Кайдаш`ихи (сказала Палашка, оборачиваясь к Кайдашихе).

— Що ти к`ажеш (что ты говоришь)? Ч`ерез м`ене Мелашка пок`инула нас (из-за меня Мелашка ушла от нас)? Тоб`і, Палажко, час помир`ати, а ти набр`іхуєш на м`ене (тебе, Палашка, время помирать, а ты наговариваешь на меня)! Схамен`ися, стар`а б`або (опомнись, старая баба)! Що ти верз`еш (что ты несёшь)? Сам`а х`одить по хат`ах, підд`урює люд`ей іт`и з соб`ою, а на м`ене склад`ає пен`ю (сама ходит по хатам, дурит людей, чтобы они с ней шли, а на меня сваливает вину; “ складати пеню ” — сваливать вину).

 

— Бодай тебе побила лиха година та нещаслива. Ще й вона чіпляється до мене, неначе я згубила з світу її невістку, — голосила крізь сльози Палажка, вхопившись руками за голову. — Це не Мелашка, а смерть моя. Коли вона зосталась у Києві, то, певно, через тебе, Кайдашихо. Про мене, йди собі в Київ чи хоч і за границю та й шукай її, — сказала Палажка, обертаючись до Кайдашихи.

— Що ти кажеш? Через мене Мелашка покинула нас? Тобі, Палажко, час помирати, а ти набріхуєш на мене! Схаменися, стара бабо! Що ти верзеш? Сама ходить по хатах, піддурює людей іти з собою, а на мене складає пеню.

 

 

— Ба ч`ерез теб`е (а вот из-за тебя). Хіб`а л`юди не гов`орять за т`ебе на сел`і (разве люди не говорят про тебя в селе)? Хіб`а не зн`аємо, як ти напад`алась на нев`істку (разве не знаем, как ты нападала на невестку)? От`ак якр`аз, як от`а стар`а с`ука, Параска, на м`ене (вот как раз, как вон та старая сука, Параска, на меня), що я ч`ерез н`еї і св`іту не б`ачу (что я из-за неё света не вижу).

— Палажко, не бреш`и на ст`арість (Палашка, не ври на старости). Ти гріх`а не бо`їшся (ты греха не боишься), — сказ`ала Кайдашиха (сказала Кайдашиха).

— Ба не бреш`у (а вот не вру). Бреш`и сам`а (ври сама)! — кр`икнула Палажка і к`инулась на Кайдашиху (крикнула Палашка и бросилась на Кайдашиху), як п`івень к`идається на др`угого п`івня (как петух бросается на второго петуха).

— Ба бр`ешеш (а вот врёшь)! Як`е тоб`і д`іло до м`ене та до мо`єї нев`істки (какое тебе дело до меня и до моей невестки)? Як`е тоб`і д`іло до т`ого, що в н`ашій х`аті р`обиться (какое тебе дело до того, что в нашей хате творится)? Н`ащо тоб`і загляд`ати в н`аші горшк`и (зачем тебе заглядывать в наши горшки)? Кайдашиха крич`ала й с`овалась з кулак`ами до Палажки (Кайдашиха кричала и совалась с кулаками к Палашке). Палажка к`идалась до Кайдашихи й б`ила кулак`ом об кул`ак (Палашка бросалась к Кайдашихе и била кулаком об кулак). Вон`и то збіг`ались, то розбіг`ались, як ті п`івні, що к`идаються од`ин на `одного (они то сбегались, то разбегались, как петухи, что бросаются друг на друга).

 

— Ба через тебе. Хіба люди не говорять за тебе на селі? Хіба не знаємо, як ти нападалась на невістку? Отак якраз, як ота стара сука, Параска, на мене, що я через неї і світу не бачу.

— Палажко, не бреши на старість. Ти гріха не боїшся, — сказала Кайдашиха.

— Ба не брешу. Бреши сама! — крикнула Палажка і кинулась на Кайдашиху, як півень кидається на другого півня.

— Ба брешеш! Яке тобі діло до мене та до моєї невістки? Яке тобі діло до того, що в нашій хаті робиться? Нащо тобі заглядати в наші горшки? Кайдашиха кричала й совалась з кулаками до Палажки. Палажка кидалась до Кайдашихи й била кулаком об кулак. Вони то збігались, то розбігались, як ті півні, що кидаються один на одного.

 

 

— За мо`ї горшк`и, за мо`ю нев`істку ось тоб`і на (за мои горшки, за мою невестку вот тебе)! — сказ`ала Кайдашиха і дал`а Палажці д`улю під сам`ісінький ніс (сказала Кайдашиха и дала = показала Палашке фигу под самый нос), так що вон`а аж г`олову зад`ерла (так что она аж голову задрала).

— А тоб`і ось дві (а ти выкуси две)!

Палажка стул`ила дві д`улі (Палашка сжала две фиги), покрут`ила одн`у круг`ом др`угої (покрутила одну вокруг другой) і с`унула об`идві під с`амий ніс Кайдашисі (и сунула обе под самый нос Кайдашихе).

Кайдаш поб`ачив, що непер`еливки (Кайдаш увидел, что дело плохо / не до шуток), пхнув одн`у б`абу на од`ин бік, а др`угу на др`угий (отпихнул одну баба в одну сторону, а вторую в другую).

— Куд`и як`а п`анія (куда уж нам какая госпожа)! Пр`оше та пр`оше, п`ані екон`омша („проше” да „проше”, госпожа экономка)! — дражн`илась Палажка з Кайдаш`ихи (дразнила Палашка Кайдашиху). — Це по-п`анській д`улі с`учиш (это / ты / по-господски фиги ставишь); н`ічого каз`ати, звич`айна (ничего не скажешь, культурная / демонстрирующая об ы чное для господ поведение /)!

— Не тво`є д`іло, по-п`анській чи не по-п`анській (не твое дело, по-господски или не по-господски)! Вбир`айся та ход`ім у в`олость, от що (одевайся и пошли в волость, вот что)! — репетув`ала Кайдаш`иха (вопила Кайдашиха).

 

— За мої горшки, за мою невістку ось тобі на! — сказала Кайдашиха і дала Палажці дулю під самісінький ніс, так що вона аж голову задерла.

— А тобі ось дві!