Розділ I. Теоритичні засади стресостійкості особистості

Стресостійкість особистості

 

Особистість, її дослідження у психології - є один з головних аспектів вивчення в науковій галузі. Вплив соціальних факторів таких, наприклад, як професійна діяльність не завжди позитивно впливають на розвиток особистості. Це залежить, в першу чергу, від особливостей самої психіки людини, тобто її властивостей нервової діяльності. Також важливу роль, у цьому випадку, грає спадковість. Не останнє місце займає характер людини і її фізичне здоров’я. Спрямованість особистості, мотивація, особистісна зрілість - всі ці чинники складають суцільну картину професіонала. В нашому випадку цей професіонал - працівник правоохоронних органів.

Професійна діяльність в правоохоронних органах напряму пов’язана з екстремальними ситуаціями. Як екстремальні ситуації будуть впливати на особистість - залежить від її стресостійкості. Стресостійкість особистості на соціально-психологічному рівні розглядають як: збереження здатності до соціальної адаптації; збереження значущих міжособистісних зв’язків; забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей; збереження працездатності; збереження здоров’я. [14] Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов’язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій.

За даними Щербатих Ю.В. [30] до факторів, що впливають на стресостійкість особистості, можна віднести такі: природжені особливості організму та ранній дитячий досвід, особистісні властивості, фактори соціального середовища та когнітивні фактори.

Згідно з психогенетичним дослідженням, реакції людей на ті або інші фактори середовища на 30-40% визначаються генами, отриманими від батьків, і на 60-70% залежать від виховання, життєвого досвіду, тренування, отриманих навичок, вироблених умовних рефлексів і т.д. Таким чином, одні люди споконвічно більш схильні до стресу, а інші стійкі до нього.

Слід зазначити, що у кожної людини є свій індивідуальний сценарій стресової поведінки. Про це писав Ерік Берн у своїх книгах, і життя підтверджує його гіпотезу [10]. Цей сценарій засвоюється в дитинстві, коли батьки, переживаючи стреси, конфліктують на очах у дитини, проявляють негативні емоції, виказують образи в адресу партнера при дитині, тим самим мимоволі втягуючи її у свої проблеми. При цьому дитина вбирає в себе приклад батьків, а потім не усвідомлено копіює їх у своєму дорослому житті. Засвоєний у дитинстві стресовий сценарій «запускається» майже автоматично. У цих випадках достатньо незначного погіршення звичайного ритму життя, як включається механізм запуску стресу. Причому наслідки від реалізації стресорної програми можуть бути набагато складніші, ніж причини, що її спричинили.

Стресостійкість особистості, на думку В.А.Аббакова, М.Перре, залежить від багатьох факторів, а саме: якості стресорів, особистісних властивостей, компетентності в подоланні навантажень та соціальних факторів.[1]

Ананьєв Б.Г. відзначив, що стрес-толерантність особистості і витривалість по відношенню до фру статорів залежить від підтримки, моральної допомоги, співучасті, співчуття інших людей, солідарності групи. Розпад соціальних зв’язків спричиняє руйнування інтраіндивідуальної структури особистості, виникнення гострих внутрішніх криз, що дезорганізують поведінку [5].

Значну роль, у випадку стійкості до стресу грає - соціальна підтримка. Різновидом соціальної підтримки є соціально-психологічна підтримка: емоційна, інформаційна, інструментальна або функціональна. Соціальна і соціально-психологічна підтримка виступає як деякий буфер між стресом і його негативними наслідками, пом’якшує патогенну дію стресу, що має вплив на здоров’я. Отже, соціальна підтримка - важливий ресурс збереження психологічної стійкості особистості в стресових ситуаціях. Багато авторів відзначають, що позитивне соціальне оточення (сім’я, друзі, колеги) також може бути одним з найважливіших чинників збереження стресостійкості особистості. У зв’язку з цим соціальне оточення може розглядатися як соціально-психологічний ресурс подолання стресу.

Наступний ресурс стресостійкості - психологічна компетентність індивіда, рівень його психологічної освіченості і культури. Разом з соціальним досвідом вона визначає конкретні форми адаптивних процесів в стресостійких ситуаціях. Також до найбільш вивчених на даний час особистісних ресурсів можна віднести наступні:

ü активна мотивація подолання, відношення до стресів як можливості набуття власного досвіду і можливостей особистісного зростання;

ü сила Я-концепції, самоповага, самооцінка, власна значимість, «самодостатність»;

ü активна життєва установка: чим активніше відношення до життя, тим більша психологічна стійкість в стресових ситуаціях;

ü позитивність і раціональність мислення;

ü емоційно-вольові якості;

ü фізичні ресурси (стан здоров’я і відношення до нього як до цінності).

До інформаційних та інструментальних ресурсів належать:

ü здатність контролювати ситуацію (ступень її впливу на людину оцінюється адекватно);

ü використання методів або способів досягнення бажаних цілей (майстерність, здібності, успішність);

ü здатність до адаптації, інтерактивні техніки змінювання себе і навколишньої ситуації, інформаційна і діяльнісна активність по перетворенню ситуації взаємодії особистості і стрес-ситуації;

ü матеріальні ресурси: високий рівень матеріального доходу і матеріальних умов (що дають змогу відновлювати первинні фізіологічні потреби), безпека життя. Стабільність оплати праці і т.п.).[14]

Е. Фромм виділив три психологічні ресурси, що допомагають людині в подоланні важких життєвих ситуацій:

. Надія - психологічна категорія, що сприяє життю і зростанню. Це активне очікування і готовність зустрітися з тим, що може з’явитися;

. Раціональна віра - переконаність в тому, що існує велика кількість реальних можливостей і потрібно вчасно виявити ці можливості.

.Душевна сила - мужність. Душевна сила - здатність чинити опір ударам долі, перетворюючи ситуацію на «голий оптимізм» або в ірраціональну віру [29].

Г. Сельє виділив два види адапційних ресурсів людського організму при стресі: поверхова адапційна енергія і глибока адапційна енергія. Поверхові ресурси організму активізуються за першою вимогою, волни легко відновлюються. Якщо відбувається відновлення адапційних ресурсів, то перед хворобливий стан організм не переходить. Поверхова адаптаційна енергія відтворюється за рахунок глибокої, яка мобілізується шляхом адаптаційної перебудови гомеостатичних механізмів організму. Активація глибокої адаптаційної енергії відбувається тоді, коли людина довго знаходиться в стресовій ситуації і виснажені поверхові ресурси. У деяких осіб темп включення «глибоких» резервів буває недостатнім для нейтралізації дії стресора, відповідно такі індивіди відзначаються зниженою стресостійкістю. Виснаження глибоких ресурсів призводить до старіння та смерті організму [24].

Таким чином, стресостійкість особистості на соціально-психологічному рівні розглядають як: збереження здатності до соціальної адаптації; збереження значущих міжособистісних зв’язків; забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей; збереження працездатності; збереження здоров’я.

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов’язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Під ресурсами мають на увазі внутрішні і зовнішні зміни, що сприяють психологічній стійкості в стресогенних ситуаціях.

Особливу категорію ресурсів стресостійкості представляють характер і способи подолання стрес-ситуацій стратегії і моделі поведінки, що переборює. Характер поведінки, що переборює, залежить від життєвої позиції, активності особистості, від потреб у самореалізації своїх потенціалів і здібностей.

Стресостійкість характеризує стан фізичного, емоційного і психічного виснаження, викликаного тривалою включеністю в емоційно-напружені і значимі ситуації.