Неплідність при інфекційних та інвазійних захворюваннях

Статеві інфекції мають значне розповсюдження серед самок всіх свійських тва­рин. Серед сільськогосподарських тварин вони найчастіше виникають у корів, кобил і овець.

Небезпечність статевих інфекцій сільськогосподарських тварин у тому, що вони переносяться контактним шляхом при природному осіменінні. У корів до таких за­хворювань відносять трихомоноз, кампілобактеріоз, пустульозний вестибуло-вагініт, токсоплазмоз. Захворювання тварин статевими інфекціями супроводжується аборта­ми, народженням мертвих плодів, тривалою неплідністю і наносять господарствам значні економічні збитки.

Інфекційний вестибуло-вагініт   -інфекційне за­хворювання зовнішніх статевих органів корів та кобил, рідше овець та свиней, що викликаеться фільтрівним вірусом і передається під час коїтусу. Розповсюджений серед корів І телиць за відсутності їх штучного осімсніння. Реєструється найчастіше у тварин, які знахо­дяться у приватній власності громадян, при відсутньому контролі за використанням і ста­ном здоров'я бугаїв.

Етіологія. Достеменно точно причин за­хворювання не встановлено. Вважають, що захворювання викликає стрептокок Остертага або фільтрівний вірус. При зниженій стійкос­ті організму причиною захворювання можуть бути умовно-патогснна мікрофлора стате­вого апарату корів і телиць або мікоплазми (В. Г. Скибіцький).

Персзараження відбувається при статево­му контакті з хворими бугаями або через під­стилку і предмети догляду. Інкубаційний пері­од триває від 20 годин до 10 днів.

Симптоми. Через 3-6 днів після статевого

акту у тварини з'являється набряк вульви та присінку, різке почервоніння його сли­зової оболонки з появою на ній у дорсальному куті вульви і навколо клітора великої кількості дрібних червоних цяточок та вузликів, що скоро перетворюються на пухир­ці, заповнені прозорою рідиною (рис. 161).

Із статевої щілини виділяється слизово-гнійний ексудат. Гострий перебіг захворю­вання триває 2—4 тижні і ознаки запалення поступово зникають. Перебіг запального процесу супроводжується зміною середовища піхви в кислу сторону, що негативно впливає на виживання сперміїв і може бути причиною неплідності. У телиць і моло­дих корів ознаки запалення виражені яскравіше і перебіг його важчий, ніж у старих. Якщо тварина завагітніла, то захворювання не впливає негативно на перебіг тіль­ності, бо у другій половині ознаки запалення затухають і повністю зникають.

З часом вузлики на слизовій оболонці присінку і піхви можуть знову з'являтися, але вже без ознак гострого запалення.

Діагноз. Характер перебігу захворювання, яскраво виражені зміни слизової обо­лонки дають підставу безпомилково визначити діагноз. Шляхом лабораторного дослі­дження зіскобів зі слизової оболонки відциферєнційовують хворобу від інфекційного вестибуліту, трихомонозу і кампілобактсріозу. Іноді хвороба носить масовий харак­тер, особливо весною при першому вигоні тварин на пасовище. Протягом тижня без будь-якого втручання всі симптоми запалення і висипання зникають (Г. М. Калинов-ський, В. А. Яблонський, П. Ф. Дудчак).

Прогноз. При хронічному перебігу захворювання прогноз відносно виздоровлен-ня обережний, бо часто виникають рецидиви.

 

 

Рис. 162. Міхурцеві висипи на слизовій оболонці присінку.

 

Лікування. Із врахуванням перебігу за­хворювання застосовують симптоматич­не лікування. Воно полягає в механічній очистці зовнішніх покривів вульви, коре­ня хвоста і промежини. Порожнину піхви зволожують лужними розчинами двовугле­кислої соди або натрію хлориду (1-2 %).

В порожнину піхви не бажано вво­лити розчини різних дезінфікуючих і по­дразнюючих речовин. Перевагу надають введенню в порожнину піхви антибіотиків на 0,25 %-му розчині новокаїну, емульсій синтоміцину або стрептоциду в тампонах, парасакральній новокаїновій блокаді за В. І. Завірюхою.                                                                                                ^:

Профілактика. Запровадження штуч­ного осімсніння дає можливість уникати захворювання і обновити стадо.

Міхурцева висипка (ехапіета VЄ8Іси^опип соііае) - інфекційне захворювання корів та кобил, рідше овець та свиней з ураженням зовнішніх статевих органів, що викликається фільтрівним вірусом і передається під час коїтусу. Захворювання ще відоме під назвою пустульозний всстибуло-вагініт або інфекційний ринотрахеїт.

Перебіг захворювання характеризується утворенням міхурців на слизовій оболон­ці зовнішніх статевих органів (рис. 162).

Етіологія. Збудник захворювання - фільтрівний вірус, яким тварини заражаються під час природного парування, через предмети догляду і сперму, отриману від хворих бугаїв, Хвороба поширена досить широко, в окремих господарствах вона охоплює прак­тично всіх корів і може не позначатися на їх плодючості, проте при важкому перебігу в геніталіях самки створюються несприятливі умови для сперміїв.

Патогенез. Вірус паразитує в епітелії клітин слизової оболонки зовнішніх стате­вих органів, викликає їх некроз і руйнування. Оголені ділянки слизової оболонки нс-кротизуїсться. Він небезпечний тим, що має здатність проникати через плацентарний бар'єр і викликати аборт у останньому триместрі вагітності.

Міграція збудника в епітелії обумовлює набряк і гіперемію слизової оболонки, утворення міхурців, наповнених прозорою рідиною, що лопають, зливаються між со­бою з формуванням виразок, вкритих слизом і плівками фібрину.

Симптоми хвороби. Через 3-6 днів після коїтусу у тварини з'являється набряк вульви та присінку, різке почервоніння слизової оболонки присінку з появою на ній у дорсальному куті вульви і навколо клітора великої кількості дрібних черво­них цяточок та вузликів, що скоро перетворюються на міхурці, заповнені прозорою рідиною; може розвиватися гангренозний процес, запалення лімфатичних судин,

 

 

Рис.162. Міхурцеві висипи на слизовій оболонці присінку.

набряк тазової клітковини і навіть септикопіємія. У тварини виникає сильна сверб­лячка у статевих органах, вона махає хвостом, треться вульвою до стін, приймає позу сечовиділення.

Через 4-5 днів оболонка міхурців руйнується і на їх місці виникають виразки та ерозії. Виділений із міхурців ексудат осідає на дно присінку, накопичується і витікає із статевої щілини і прилипає до волосків кореня хвоста, сідничних горбів, внутріш­ньої поверхні стегна. Виразки гранулюють, епітслізуються і на їх місці залишаються сліди у вигляді гладеньких білих рубців,

При ускладненні запального процсу збудниками гнійної інфекції виразки ятрять­ся, набряк розповсюджується на глибокі шари присінку, вульви і навіть низу живота.

Діагноз. Діагноз обґрунтовують за характерними клінічними ознаками з врахуван­ням епізоотичного стану ферми. Міхурцеву висипку необхідно диференціювати від інфекційного вестибуло-вагініту, трихомонозу, кампілобактеріозу.

Прогноз. При відсутності ускладнень прогноз благополучний.

Лікування. Для прискорення загоювання виразок можна застосовувати пухку там-понаду піхви з емульсією синтоміцину або стрептоміцину, мазі Копькова, розчинами антибіотиків на новокаїні.

Профілактика. У господарстві або на фермі, де виникло захворювання, впрова­джують штучне осіменіння тварин. Природне парування забороняють. Сперму від бугаїв для штучного осіменіння можна використовувати через місяць після клінічно­го одужання.

Трихомоноз - цс інфекційне захворювання переважно великої рогатої худоби, рідше ним хворіють кобили, собаки та кішки. Збудником хвороби є джгутикові най­простіші -трихомонади (Ігусіїотопасіа бгт'^еш/я/ш?;?,).

Місцем локалізації трихомонад є піхва, матка, яйцепроводи та яєчники, а у сам­ців - секрет простати, цибулинно-сечівникові залози, придаток, препуцій. Зараження відбуається статевим шляхом, в тому числі і при штучному осімснінні, не виключена можливість перезаражєння через підстилку.

Клінічі ознаки. Через декілька днів після зараження у корів виникає набряк вульви та слизової оболонки присінку. Із статевої щілини виділяється каламутний, іноді з до­мішками пластівців та гною, слиз. На слизовій оболонці присінку і особливо піхви, на її нижній стінці з'являються щільні шорсткі вузлики, так звана "терка".

У окремих корів запалення охоплює гартнерові ходи (виникає їх кістозне переро­дження) чи шийку матки, викликаючи цервіцит, що переходить в ендометрит.

У інвазованих корів та телиць з гострою формою перебігу хвороби може насту­пати запліднення, але на 2-7-му (найчастіше 4-му) місяці тільності виникає аборт з наступною мацерацією чи розсмоктуванням плода та розвитком піометри. В порожнині матки накопичується ексудат, що нагадує гороховий суп. Діагноз ставлять за клінічними ознаками (характерний аборт) і на підставі мікро­скопії ексудату в затемненому полі зору. Проте мікроскопію необхідно проводити безпосередньо на місці, оскільки при охолодженні трихомонади втрачають рухливість і їх легко сплутати з лейкоцитами.

Лікування полягає у звільненні геніталій від вмістимого шляхом промивання 2-3 %-им розчином іхтіолу, люксівського розчину чи 0,5 %-им розчином азотнокис­лого срібла.

Кампілобактеріоз (вібріоз) - інфекційне захворювання великої рогатої худоби, свиней та овець, що передасться при осіменінні, через предмети догляду, підстилку, питну воду. Збудник хвороби- плодовий вібріон- СатруїоЬасієг /оеіт V епе^а^І8 та СатруїоЬасієг іпіехііпаїіз. Два інших збудники - СатруїоЬасієг іур ///та СатруїоЬа­сієг ЬиЬІІІі.ч - нспато генні.

Хвороба реєструється в різних зонах. При першому винекнснні в господарстві вона перебігає гостро, швидко росповсюджується і охоплює значне поголів'я тварин. Джерело збудника - хворі тварини. Корови і телиці заражаються під час природного парування з хворими бугаями або при штучному осіменінні контамінованою спер­мою. Вівці можуть заражатися за час кітності аліментарним шляхом. У тварин, які перехворіли кампілобактеріозом, відтворювальна здатність відновлюється.

У відповідь на проникнення і розмноження збудника виникає всстибуліт, церві-цит, ендометрит, сальпінгіт.

Місце локалізації збудника - слизова оболонка статевих органів самок, плацента, плодові оболонки, тканини та органи плода.

Клінічні ознаки. При гострому перебігу хвороби спостерігають гіперемію, на­бряки слизових оболонок геніталій. Із статевої щілини виділяється велика кількість слизу, іноді із домішками крові і при хронічному перебігу на слизовій оболонці піхви навколо шийки матки виявляють вузликовий висип.

Характерною ознакою хвороби у корів є аборти на 2-8-му місяці із зігнанням ви­кидня чи резорбцією плода.

Викидні бувають набряклими, на шкірі голови та шиї у них є темно-червоні пля­ми, при їх розтині в грудній та черевній порожнині виявляють мутну рідину, вмІстиме шлунка - мутне чи коричневе, на серці та селезінці бувають дрібні крововиливи, на плодових оболонках - крововиливи та некрози.

Після зігнання викиднів спостерігаються затримання посліду, вагініти та метри­ти, субінволюція матки, псрсистентні жовті тіла та кісти яєчників, тривала (до 6 мі­сяців) анафродизія, але регулярні статеві цикли з безрезультатними багаторазовими осімсніннями.

У телиць при камшлобактеріозі тільність звичайно перебігає нормально, але теля­та народжуються ослабленими, апетит у них відсутній і вони швидко гинуть.

Діагноз ставлять на основі мікроскопічного дослідження абортованих плодів (се­лезінка, легені, плодові оболонки), або ж постановки реакції зв'язування комплемен­ту (РЗК) чи реакції тривалого зв'язування комплементу (РТЗК), виділення бактеріо­логічним методом чистої культури збудника із слизу статевих органів.

А. Я. Крилов запропонував спеціальний катетер для взяття матеріалу з матки та введення рідких лікарських речовин.

Для взяття матеріалу корову фіксують, знезаражують зовнішні статеві органи, вводять у піхву стерильне піхвове дзеркало з освітлювачем і через нього- катетер, Звільняють вільний кінець його від муфти і просувають до шийки матки. Зрошують шийку матки середовищем і засмоктують катетером змивну рідину, що стікає на вен­тральну стінку піхви, у пробірку. Виймають катетер, відокремлюють пробірку із зми­вом, закривають стерильним корком, поміщають у тканинний чохол і направляють у лабораторію.

Лікування. П. А. Топленко рекомендує вводити внутрішньом'язово хворим коро­вам 3 000-4 000 ОД на 1 кг маси тіла пеніциліну, 3-4 рази на день протягом 3-4 днів. Внутрішньоматково можна вводити 1 000 000 ОД пеніциліну в 30-50 мл рослинної олії та інші антисептичні розчини.

При вагінітах застосовують 0,5 %-ну йодну мазь на вазеліні в поєднанні із зрошен­ням порожнини піхви фізіологічним чи гіпертонічним розчином хлористого натрію.