Завершення складання Версияьсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі риси.

Англія і Франція виступили спільно проти спроб американського президента В. Вільсона запобігти переділу світу. Підготовка мирної конференції засвідчила нове співвідношення сил на міжнародній арені.

У роботі конференції, яка тривала протягом року (січень 1919 р. -січень 1920 p.), взяли участь 32 країни.

Уперше у міжнародній практиці участь у мирних переговорах брали лише держави-переможниці та їх союзники. Переможені та представники більшовицької Росії до роботи конференції не були допущені. Держави переможниці не запросили на конференцію делегації УНР, ЗУНР, Білорусії, Грузії та ін., прибулих від колишньої Російської імперії.

28 червня 1919 р. у Версалі було підписано мирний договір з Німеччиною.

За умовами цього договору Німеччини втратила сьому частину своєї території, на якій проживала одна двадцята її населення.

Німеччина повністю позбулась усіх колоній, їй заборонялось мати армію понад 100 тис. осіб, військово-повітряний і підводний флот, було скасовано загальну військову повинність та ліквідовано генеральний штаб. Німеччина була зобов'язана сплатити репарації в сумі 132 млрд золотих марок. З цієї суми Франція мала отримати 52%, Велика Британія — 22% і Італія — 10%. Щоб забезпечити гарантії виконання договору, союзницькі війська мали окупувати територію на Захід від Рейну терміном від 5 до 15 років.

Версальський мирний договір визначив післявоєнну розстановку сил у світі. Переможені нації залишились ображеними і мріяли про зміни і реванш.

Разом із тим держави-переможниці мали підписати мирні договори з союзниками Німеччини. Наприкінці Першої світової війни розпалася Австро-Угорська імперія. Були утворені такі держави: Польща, Королівство сербів, хорватів і словенів, Чехословаччина, Австрія та Угорщина. Ці події потрібно було юридично обґрунтувати на основі міжнародно-правових норм.

10 вересня 1919 р. був підписаний Сен-Жерменський мирний договір з Австрією. За ним було визнано нові державні кордони, що склались після розвалу Австро-Угорської імперії. Паризька мирна конференція дала згоду на анексію Закарпатської України Чехословаччиною, Північної Буковини та Бессарабії — Румунією. Щодо Польщі було запропоновано обмежити її територію землями, населеними поляками («лінією Керзона»). Однак Польща захопила Східну Галичину й Західну Волинь, і великі держави це загарбання санкціонували.

27 листопада 1919 р. у передмісті Парижа був підписаний мирний договір з Болгарією. їй заборонялося мати армію понад 20 тис. осіб. Вона втратила ряд територій, у тому числі і вихід до Егейського моря. Болгарія мала виплатити репарації в сумі 725 млрд золотих франків протягом 37 років. Такі умови мирного договору ще більше загострили національні протиріччя на Балканах.

4 червня 1920 р. було підписано мирний договір з Угорщиною. Таке запізнення було пов'язане з існуванням Угорської Радянської республіки. За цим договором територія країни зменшилась у 3 рази, а населення — у 2,5 разу. Угорщині дозволялося мати армію в межах 35 тис. осіб, а загальна військова повинність заборонялась.

10 серпня 1920 р. було підписано Севрський договір із султанським урядом Туреччини. За ним відбувся поділ Османської імперії.

 Завершенням післявоєнного світового устрою стала Вашингтонська конференція 1921-1922 рр. У її роботі взяли участь США, Велика Британія, Китай, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія. З 9 підписаних угод найважливішими були:

- угода про визнання незалежності, суверенності та цілісності території Китаю;

- дотримання рівних можливостей у торгівлі з Китаєм;

- обмеження тоннажу військово-морських флотів США, Великої Британії, Японії та Італії.

Таким чином, сформувалася система міжнародних договорів, яка одержала назву Версальсько-Вашингтонська.

Ця система забезпечила мирний розвиток світового співтовариства держав протягом майже 20 років. Версальсько-Вашингтонська система остаточно розвалилась після підписання Мюнхенської угоди (1938 р). Слабкі риси системи полягали у:

- несправедливому повоєнному устроєві (кордонах, які ділили нації і непомірних репараціях з переможених країн);

- відсутності єдності серед держав-переможниць;

- усуненні з післявоєнного устрою більшовицької Росії (СРСР);

- невирішеності національних проблем, у тому числі українського питання;

- проблемі колоній, які намагалися зберегти за собою держави-переможниці.