Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр. Ставлення великих держав до цього конфлікту.

 12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори. Перемогли прихильники республіки. Король Альфонс XIII втік з країни. 14 квітня 1931 р. в Іспанії було проголошено республіку. До влади прийшов тимчасовий уряд на чолі з А. Саморою. Незабаром А. Самору обрали президентом. У країні була прийнята демократична конституція. Церкву відокремили від держави. Уряд почав проводити аграрні реформи.

Починаючи з 1933 р., в Іспанії різко активізувалися профашистські сили, які були пов'язані з італійськими та німецькими фашистами. У 1933 р. Хосе Антоніо, син генерала Прімо де Рівери, утворив фашистську організацію — Іспанську фалангу. У жовтні 1934 р. до складу уряду було введено трьох представників профашистських організацій. На знак протесту ліві партії організували по всій країні страйки і демонстрації робітників.

В Астурії відбулися збройні сутички з поліцією, а в Каталонії націоналісти проголосили створення республіки. За наказом уряду марокканські частини генерала Франко жорстоко розправилися з демонстрантами й страйкарями. Повстання в Астурії і Каталонії було придушене. У відповідь на репресії ліві партії і республіканці 15 січня 1936 р. уклали пакт про створення Народного фронту, який об'єднав різні політичні сили. Народний фронт виступив за відновлення демократичних свобод, підвищення заробітної плати, проведення амністії для політичних в'язнів тощо. 16 лютого 1936 р. блок партій Народного фронту здобув більше половини місць у кортесах. На зміну центристському уряду прийшов уряд лівих республіканців, який очолив Мануель Асанья. Перемога Народного фронту в Іспанії мала важливе міжнародне значення. Це була перемога демократії, здійснена конституційним шляхом. Навесні 1936 р. М. Асанью було обрано президентом, а посаду прем'єр-міністра посів лівий республіканець Касарес Кірога. Його уряд амністував політичних в'язнів, розпустив ряд реакційних організацій, застосував репресії до 6 тисяч фашистів. Було відновлено автономію Каталонії, запроваджено соціальне законодавство. Майже 100 тис. селян отримали 750 тис. га землі. Проте реформи відбувалися повільно, найболючіші питання програми Народного фронту не були повністю реалізовані.

Цим скористалися генерали профашистської орієнтації, які підготували заколот. Очолив його Ф. Франко. 8 липня 1936 р. заколотники передали в ефір: «Над всією Іспанією — безхмарне небо». Це був сигнал до дії. Заколот розпочався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня заколот поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії, але авіація і флот залишились вірними республіці. У країні почалась громадянська війна. У заколотників відразу виникли проблеми: Прімо де Рівера був заарештований і страчений. Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка. Але тоді на допомогу франкістам прийшли Італія і Німеччина, які перекинули Марокканську армію в Іспанію і надали заколотникам зброю. Згодом 200 тис. італійських та німецьких військ взяли участь у війні на боці франкістів.

Франкісти висунули гасло: «Єдина країна, єдина держава, єдиний вождь». На територіях, завойованих військами Франко, встановлювався жорстокий диктаторський режим.

Франкісти розпочали рішучий наступ чотирма колонами на Мадрид. У столиці, в тилу республіканців, діяли збройні загони прихильників Франко — «п'ята колона», які влаштовували диверсії, провокації, вбивства, допомагаючи фашистам.

У 1936-1937 рр. основні бойові дії точились навколо Мадриду, але всі наступи франкістів були відбиті. Не допомогла їм і «п'ята колона» у самій столиці. Після невдалої спроби взяти Мадрид франкістами Німеччина та Італія відкрито почали інтервенцію: в країну були направлені німецькі та. італійські війська. Спроба італійського корпусу нанести удар з північного заходу по військах республіканців, які обороняли Мадрид, була невдалою. Під містечком Гвадалахара у березні 1937 р. італійський корпус було розгромлено.

Проте згодом Франко разом з військами Німеччини та Італії почав тіснити загони іспанських республіканців та інтернаціоналістів. Республіка вела нерівну боротьбу. Перевага була на боці франкістів. У результаті вдалих боїв вони завоювали Басконію, Астурію і прорвавши арагонський фронт, вийшли до Середземного моря. Республіканську оборону було зламано. Ситуація стала критичною, хоча республіканці мужньо стримували натиск фашистських військ. Після важких, виснажливих боїв тисячі захисників республіки відступили до Франції.

У квітні 1938 р. армії франкістів вдалось відокремити Каталонію від решти території республіки. Спроба армії республіканців розірвати блокаду, здійснивши досить вдалий наступ у липні 1938 р., не вдалась. І на початку 1939 р. Каталонія була захоплена. Тим самим райони, контрольовані республіканцями, були відрізані від Франції.

27 лютого 1939 р. Англія і Франція розірвали дипломатичні відносини з республіканським урядом і визнали уряд Франко. Опинившись у міжнародній ізоляції, 6 березня 1939 р. командуючий обороною Мадриду полковник Касадо здійснив переворот, повалив республіканський уряд і вступив у переговори з Франко. Спроба комуністів підняти повстання була придушена. На територію, контрольовану республіканцями, вступили франкістські війська. В Іспанії було встановлено профашистську диктатуру генерала Франко (березень 1939 р. - листопад 1975 p.). Франкісти починають проводити репресії проти своїх противників.

Громадянська війна в Іспанії спричинила великі втрати серед її народу. Під час бойових дій загинуло понад 1 млн осіб, 500 тис. залишили країну. Економіка країни на довгі роки була підірвана, життєвий рівень іспанського народу опустився до найнижчого показника у Європі.