Цих питань немає в переліку питань, але є в конспекті

 

1. Розвиток цивільного законодавства на українських землях у дожовтневу добу.

Розвиток ЦП сприяло створення Зводу законів Російської імперії.

(Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории "хозяйственного права")

Як правильно вказує О. А. Красенів, періодизацію розвитку цивільно-правової науки за основним етапам соціально-політичної історії нашого суспільства або історії радянського цивільного законодавства можна використовувати тільки для виявлення відповідно соціально-політичної дієвості цієї науки або її ролі у вдосконаленні громадянського закону та практики застосування останнього.

 

Взагалі, О. А. Красавчик запропонував для радянської цивільно-правової науки наступну періодизацію:

1) період становлення (1917 - 1922), до кінця якого відбувається перехід до непу, прийняття ГК РРФСР, поява перших його коментарів і перших порівняно великих досліджень цивільного законодавства;

 2) період первісного розвитку (1923 - 1936), який розпадається на два етапи - <етап боротьби на два фронти> (1923 - 1928/30), тобто з буржуазним і нігілістичним ставленням до радянського цивільного права, і <етап господарсько-правової концепції> (1928 - 1936/37);

3) період стабілізації (1936/37 - 1956), що характеризується тим, що цивільно-правової наукою були викинуті <за борт> буржуазні і дрібнобуржуазні концепції, вона стала цілком і повністю на міцні методологічні рейки марксизму-ленінізму, покінчивши з різного роду методологічними хитаннями;

4) період подальшого розвитку (починаючи з 1956 р.).

Проте в аспекті нашого питання нам цікавим є саме перший період дожовтневого розвитку цивільного законодавства.

 

Сучасне цивільне право несе на собі дію трьох соціально-економічних і політичних систем організації суспільства:

1. капіталістичного до Жовтневої революції 1917 р.,

2. соціалістичного до початку 90-х рр.. XX ст. і сучасного

3. суспільства з ринковою економікою, який рухається в напрямку капіталізму.

2. Регулятором суспільних відносин був звичай. Першим збірником звичаїв у Київській Русі була Руська Правда.

Литовсько-польська доба – нормативне регулювання суспільних відносин, існує збірник цивільно-правових норм. Литовські статути в 3 редакціях (1527, 1566, 1588).

17-19 століття – період Гетьманщини – застосовувались Литовські статути; кодифікація власне українського права. 2 Проекти – Права, за якими судиться малоросійський народ 1843 року, Зібрання малоросійських прав 1807 року, хоча нормативними актами вони не стали. Проект Цивільного уложення – кінець 19 початок 20 століття – вважається класикою цивільної законотворчості, не набув чинності. Норми прописані як у коментарях.

 

3. Загальна характеристика ЦК УРСР 1922 року та ЦК УРСР 1963 року.

› ЦК 1922 року виходив з наявності багатоукладної економіки, проведення НЕПу, товарно-грошових відносин, хоча й віддавав перевагу соціалістичного укладу.

Вводилися статті, спрямовані "проти зловживання НЕПом".

ЦК складався з чотирьох розділів: загальна частина, речове право, обов'язкове право, спадкове право.

ЦК був одним з найбільших кодексів не тільки за кількістю статей (435), але і по колу регульованих відносин. У ЦК визначалося, що цивільні права охороняються законом (незалежно від статі, раси, національності, віросповідання і походження) за винятком тих випадків, коли вони здійснюються в суперечності з їх призначенням.

При цьому громадяни отримували численні права:

Ст. 5. Відповідно до цього кожен громадянин РРФСР і союзних радянських республік має право вільно пересуватися і селитися на території РРФСР, обирати не заборону законом заняття і професії, набувати і відчужувати майна з обмеженнями, зазначеними в законі, здійснювати угоди і вступати в зобов'язання, організовувати промислові та торговельні підприємства з дотриманням всіх постанов, що регулюють промислову та торговельну діяльність та охороняють застосування праці.

Особливо уточнювався пріоритет законності у ставленні позбавлення громадянських прав: Ст. 6. Ніхто не може бути позбавлений громадянських прав чи обмежений у правах інакше, як у випадках і в порядку, визначених законом.

Дієздатність у повному обсязі наступала після досягнення 18 річного віку.Кодексом передбачалася: державна, кооперативна, приватна власність.

Ст. 52. Розрізняється власність: а) державна (націоналізована і муніціпалізірованная), б) кооперативна, в) приватна.

Земля, надра, ліси, гори, залізні дороги, їх пересувний склад і літальні апарати могли бути виключно власністю держави:

Ст. 21. Земля є надбанням держави і не може бути предметом приватного обороту. Володіння землею допускається тільки на правах користування.

Примітка. Зі скасуванням приватної власності на землю поділ майна на рухоме і нерухоме скасовано.

На правах приватної власності могли бути: будови, торгові підприємства, підприємства промислові з числом робочих не вище встановленого законом, знаряддя виробництва, цінності, не заборону законом до продажу товари, предмети господарства і домашнього вжитку і всяке майно, не вилучене з приватного обороту.

Підприємства з необмеженим числом працюючих могли бути власністю кооперативних організацій.

Кодекс визначав порядок, умови та форми укладення договірних зобов'язань і наслідки їх порушення. Житлові будови могли бути предметом купівлі-продажу за умови, що в руках покупця (і його дружина та неповнолітніх дітей) не виявилося більше одного володіння, а продавець і його сім'я могли відчужувати не більше однієї будівлі на три роки. Дозволялися договору позики з обмеженням стягуються відсотків не понад 6% річних (при цьому було заборонено нарахування складних відсотків). Угоди, явно завдають шкоди державі, визнавалися недійсними.

Цікава наступна введена законодавцем стаття: Ст. 33. Коли особа під впливом крайньої необхідності набула явно невигідну для себе угоду, суд, на вимогу потерпілої сторони або відповідних державних органів і громадських організацій, може або визнати угоду недійсною, або припинити її дію на майбутній час.

Очевидно, таким своєрідним способом ця стаття переслідувала мета захисту інтересів найбідніших верств суспільства.

Що стосується спадкового права, то кодекс вводив спадкування як за законом, так і за заповітом. Проте було обумовлено, що спадкова маса, яка передається не повинна перевищувати 10 тисяч золотих рублів (у 1926 р. це обмеження було скасовано, але спадщину обкладалося високим податком). Законодавець визначає численні форми кооперованої власності: товариства просте, повне, на вірі, з обмеженою відповідальністю, пайове товариство (акціонерне товариство).

Прийняттям ЦК РРФСР регулювання майнових відносин не обмежилося. Було ухвалено низку актів: "Про основи авторського права", "Про патенти і винаходи", Статути залізниць (1922 і 1927 рр.) Та ін..

 

› Цивільний кодекс УРСР 1963 Цивільний кодекс УРСР прийнятий 18 липня 1963 і вступив в силу 1 січня 1964.

ЦК 1963 складався з преамбули і восьми розділів, що містять 572 статті. Найменування розділів: I - Загальні положення; II - Право власності; III - Зобов'язальне право; IV - Авторське право; V - Право на відкриття; VI - Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; VII - Спадкове право; VIII-Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів.

Якщо говорити про найбільш характерні ознаки, що відрізняють цей Кодекс від ЦК УРСР 1922 р., то насамперед слід назвати наступні:

1) за своєю структурою ЦК 1963 помітно відійшов від пандектноі системи. У ньому немає норм, що регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і винахідницькому праву;

2) розділ II називається Право власності, а не речове право, як було раніше. Це відображає тенденцію до скорочення числа речових прав. Серед видів власності не згадується приватна власність;

3) значно розширено перелік зобов'язань. Зокрема з'явилися РОЗДІЛИ про постачання, контрактацію, позику, підряд на капітальне будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утримання, рятування соціалістичного майна тощо;

4) відбувся перерозподіл матеріалу всередині розділів і між роз-Справами. Так, норми про довіреність із зобов'язального права пере-ве в розділ Загальні положення, порука з договірних зобов'язань потрапила у гл.16, присвячена забезпеченню виконання зобов'язань. Туди ж перенесені норми про заставу, що містилися серед речових прав;

5) оновлені, відредаговані і взаємоузгоджені положення низки статей ЦК. Крім того, вони, очевидно, за прикладом Німецького цивільного кодексу отримали найменування, які треба враховувати при тлумаченні відповідної норми.

 

Однак найбільш істотні зміни відбулися у змісті і спрямованості норм Розглянемо основні з них за структурою Кодексу.

Розділ I містить загальні положення про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, здійснення цивільних прав та їх захист, про суб'єктів права, представництво, довіреність, позовну давність.

 Тут нарівні з лібералізацією деяких норм (наприклад, частковим закріпленням у ст.4 принципу, відомого ще римському праву, - дозволено все, що не заборонено законом - посилені засоби обмеження ініціативи І самостійності учасників цивільних правовідносин.

Так, ст.5 ЦК 1963 жорсткіше визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму, при цьому від фізичних осіб та організацій вимагалося не лише дотримання законів, але і повагу до правил соціалістичного співжиття і моральних принципів суспільства, що будує комунізм. Істотним новелою у сфері захисту цивільних прав була ст.7, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі та гідності фізичних осіб та організацій. Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації (юридичні особи). Держава спеціально не згадується як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий його статус випливає із змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування тощо). ЦК 1963 повніше й точніше, ніж попередній Кодекс, визначив поняття юридичної особи. Одночасно в ньому залишилося досить багато незрозумілого. Зокрема не визначено співвідношення понять організація, підприємство, установа, якими оперує законодавець. Немає також визначення цих категорій.

Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Вони частково містяться в окремих главах розділу Право власності. Однак у Загальних положеннях значну увагу приділено угодами (сделкой. Детальніше регламентована форма угод, а також підстави та наслідки визнання угод недійсними Крім того, розділ I доповнено положеннями про представництво і доручення. Розділ Право власності характерний для законодавства країни, що побудувала соціалізм і перейшла до поступового будівництва комуністичного суспільства. По-перше, право власності закріплене в якості єдиного офіційно визнано речове право.

Хоча в юридичній літературі було висловлено точка зору (А. В. Венедиктов) про те, що до речових прав належить також право оперативного управління, помітного поширення вона не отримала. Можливо, тому, що співвідношення власності і оперативного управління має скоріше адміністративний, ніж цивільно-правовий характер. По-друге, у зв'язку з ліквідацією приватної власності, зміною економічного ладу, прийняттям нової Конституції СРСР змінилася класифікація форм власності. ЦК виходив з існування соціалістичної власності і особистої власності фізичних осіб на майно, призначене для задоволення їх матеріальних і культурних потреб (ст.ст.87, 88).

Детальніше, ніж раніше, врегульовані питання, пов'язані із здійсненням права спільної власності. Передбачено, що спільна власність може бути частковою (із заздалегідь визначеними частками) і спільної (без попереднього визначення часток, які, проте, припускають однаковими). Спеціальна глава 12 присвячена регулюванню виникнення і припинення права власності, моменту його виникнення, розподілу ризику випадкової загибелі і т.д. Для захисту права власності передбачено перш віндіка-гом позов. Привілеї держави з віндикації її майна доповнені аналогічними привілеями для колгоспів, інших кооперативних і громадських організацій (ст.146).

37. Поняття механізму правового регулювання.

Основні роботи:

1. Корельский, Перевалов «Теория государства и права»;

2. Скакун «Теорія держави і права»

3.!!!! Алексєєв «Гражданское право» - його позиція є класичною в доктрині

4. Яковлев «Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений»

Основний матеріал

Напрями розвитку теорії держави і права:

Ø удосконалення законодавства;

Ø підвищення ефективності вже діючих (без зміни законодавства).

Механізм ЦПР – це способи, форми, або пр. засоби за допомогою яких норми права переводяться у порядковані цивільні правовідносини.

Алєксеєв: через механізм відбувається процес переведення нормативності права у порядкованість правовідносин.

Скакун: МПР – це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок. («належне у праві стає сущим»)

Риси за теор ієї Скакун:

1. Є складовою механізму соціального регулювання

2. Збирає воєдино всі явища правової дійсності:

· Способи (дозволи, зобов'язання, заборони)

· Форми (використання, виконання, додержання, застосування)

· Засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів тощо)

3. Елементи перебувають у взаємодії та взаємозв'язку

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства

Результатом його діяльності є встановлення правопорядку.

Елементи механізму правового регулювання (Алєксеєв)

- норми права - правовідносини - акти реалізації прав і обов’язків - акти застосування права

1. Норми права виконують роль правової бази для правового регулювання. У них закладена модель правової поведінки.

2. Правовідносини дають можливість визначити хто і яким чином буде виконувати приписи які містяться у нормах права (суб’єкт, суб’єктивні цивільні права і обов’язки).

3. Акти реалізацій прав і обов’язків – це фактична поведінка суб’єктів.

4. Акти застосування права – це відповідні владні розпорядження компетентних органів, які забезпечують виконання норм права (рішення суду).

Яковлєв і його підтримує Михальнюк О.В. виділяю 4 елементи:

- норми права    - правовідносини         - юридичні факти        - заходи примусу

2 і 3 піддавалася критиці, адже правовідносини виникають на підставі юридичних фактів (юридичні факти є важливим моментом на підставі чого діють правовідносини). І Михальнюк пропонує на друге місце поставити юридичні факти, а потім правовідносини.

Стадії механізму цивільно-правового регулювання:

1. Прийняття норм права та доведення їх до суспільства.

2. Виникнення суб’єктивних прав і обов’язків на підставі юридичних фактів.

3. Реалізація суб’єктивних прав і обов’язків, втілення їх у поведінку учасників цивільних правовідносин.

4. Застосування права, - правозастосовчі органи. На ній право застосовується у примусовому порядку коли суб’єкти реалізовують права неналежним чином.

Механізм правового регулювання відбиває активну сторону переведення прав з етапу нормативності у впорядкованість суспільних відносин. Шлях від об’єктивного до суб’єктивного. Стадії процесу регулювання:

1) утворення норм – регламентація правових відносин (визначення правового режиму);

2) виникнення суб’єктивних прав та обов’язків;

3) реалізація цих прав та обов’язків, втілення їх у конкретну фактичну поведінку учасників суспільних відносин;

4) застосування права (спеціальні суб’єкти) – фізична особа не може застосовувати норму, вона може лише виконувати застосування у примусовому порядку, на відміну від норм моралі.

Функції права через механізм:

Ø регулятивна (стадія застосування може і не настати);

Ø охоронна (не застосовує право).

Механізм цивільно-правового регулювання:

1) особливість предмету цивільно-правового регулювання;

2) метод цивільно-правового регулювання.

Механізм прав регулювання – система правових засобів, що забезпечує результативний правовий плив на суспільні відносини.

Кузнєцова Н.С. Механізм по суті є містком між нормою права і реально впорядкованим життям.

Інструментарій механізму – 1. Дозволи; 2. Зобов’язування; 3. Заборони

 

38. Особливості механізму цивільно-правового регулювання.

Основні роботи:

Ті ж самі, що і в питання №37, додати можна

1) Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юридическая литература, 1974.

2) Агарков М.М. Учение о ценных бумагах. Научное исследование.

Основний матеріал

Михальнюк О.В. пропонує розглядати особливості механізму цивільно-правового регулювання через такі основні моменти:

- норми (більш детально у питання №39)

- суб’єкти

1) мають назву фізична особа, - людина, раніше був громадянин (адже був зв’язок з державою), а сьогодні даний зв’язок немає значення для врегулювання відносин нормами цивільного права.

2) юридична особа, а в господарському праві – суб’єкт підприємницької діяльності (у цивільному праві підприємство – як об’єкт, як цілісний-майновий комплекс);

3) держава і інші публічно правові утворення – органи місцевого самоврядування і інші органи публічної влади.

Для того, щоб стати суб’єктом необхідно мати правосуб’єктність:

1) правоздатність – ст. 25 ЦКУ; 2) дієздатність – ст. 30 ЦКУ

3) деліктоздатність – здатність нести відповідальність, у цивільному кодексі включено до поняття дієздатності.

Правоздатність розглядається з різних точок зору:

– у радянські часи: статична правоздатність – Братусь 1950 рік – «Субьекты гражданского права», «Юридические лица в советском гражданском праве», основні положення: «Зміст правоздатності залежить від державного визнання і не залежить від правовідносин з іншими суб’єктами. Правоздатність – абстрактна передумова виникнення прав і обов’язків, яка виписана в законах».

- у радянські часи: динамічна правоздатність – Агарков 1940 «Обязательства в советстком гражданском праве», основні положення: «Зміст залежить не лише від гарантованості державою, але й від того якими конкретними правами володіє суб’єкт і в яких відносинах перебуває з іншими суб’єктами. Він з пливом часу обсяг правоздатності зменшується». Наприклад: особа ніколи може не стати власником, а іноді може стати, але з годом може позбавитись свого права власності.

ОБЄКТ цивільних прав

 Загальне розуміння – з приводу чого виникають цивільні права і обов’язки – ст. 177 ЦКУ.

Не всі вчені об’єкт відносили до елементу правовідносин:

!!! Халфіна «Общие учения о правоотношениях»: вони не є об’єктом цивільних правовідносин, а відносить учасників, їхні права та обов’язки у взаємозв’язку, реальна поведінка учасників правовідносин у відповідності з правами і обов’язками. Об’єкти – речі матеріального світу, результати духовної творчості, у певні формі. Вплинути правом можна лише на поведінку осіб, а не на об’єкт.

!!! Агарков: повністю поділяє думку Халфіної.

!!! Шершеневич, Сергеєв і Толстой: об’єкти – це дії, які впливають на матеріальні об’єкти.

!!! ЦКУ: матеріальні об’єкти і дії, результати духовної творчості.

!!! Боброва: відносила всі об’єкти, які визначені у кодексі.

!!! Іофее: «Правоотношения по советскому гражданскому праву» і «Обязательственное право», основі положення:

1) юридичних об’єкт – поведінка, або дія зобов’язаний осіб;

2) матеріальний об’єкт – речі, або інші блага на які спрямована поведінка учасників правовідносин

- заходи примусу

Примус – вплив на особу або на її майно з боку владного суб’єкта з метою досягнення бажаної поведінки або певного правового результату.

Примус з боку приватної особи не допускається.

Вимоги до примусу:

1) він здійснюється на підставі норм права і в рамках засобів, які в них передбачені.

- ВИКЛЮЧЕННЯ з правил, недержавний примус – це самозахист.

Особливості примусу в цивільному праві:

1) на відміну від публічних галузей права, де чітко передбачена санкція – санкції не є характерними для цивільного права;

2) приватноправовий примус застосовується в рамках охоронних правовідносин (застосовується з моменту вчинення особою цивільного правопорушення);

3) спрямовані на майнову сферу порушника, а не на саму особу;

4) заходи впливу носять форму цивільно-правової відповідальності:

- відшкодування збитків;

- стягнення неустойки, - коли вона пряма передбачена у договорі або в законі.

Висновок

Особливості – це відокремленість суб’єктів  в майновому і організаційному плані.

Особлива структурара цивільних відносин (обов’язку кореспондує суб’єктивне право і навпаки). Учасники є юридично рівними.  Ці відносини виникають на підставі юридичних фактів, які в переважній більшості мають правомірний характер. Вони є вольовими, виникають виключно по ініціативі і волі учасників цих відносин.

Юридичною гарантією є заходи примусового характеру, які найчастіше мають майновий характер.

 

39. Норми права в механізмі цивільно-правового регулювання.

Основні роботи:

1) Мейер «Русское гражданское право» в 2-х частях

2) Егоров Н.Д. «Гражданско-правовое регулирование общественных отношений». Ленинград, 1988

Основний матеріал

Норма права – це встановлене і забезпечене державою правило поведінки, яке зафіксоване у відповідних джерелах і направлене на регулювання суспільних відносин.

Імперативні – це норми, що виражені у категоричних розпорядженнях держави стосовно конкретних дій, які не допускають ніяких відхилень у поведінці учасників. Визначають прямо право поведінки

Диспозитивні – це норми, що передбачають визначений Д варіант поведінки, але надають можливість сторонам самим визначити права і обов’язки у конкретному випадку. Вона дає правило поведінки, сторони самостійно регулюють між собою і домовитись по конкретному питанню.

Імперативні норми – стосовно форми договору (ст.657 ЦКУ), письмова форма і державна реєстрація. ст. 668 ЦКУ – ….. несе власник, якщо інше не передбачене договором або законом.

ст. 6 ЦКУ – ч. 3: сторони можуть відступити від приписів законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд. Але не можна відступити, якщо про це прямо передбачене законом (це формулювання відсутнє і це трапилося на етапі розробки).

Всі норми є диспозитивним, за загальним правилом (Михальнюк О.В.)

Кузнєцова Н.С. Норми:

Ø їх дозвільна спрямованість – дозволи, а не заборони (як виняток);

Ø диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.

За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.

Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.

Цивільне право – приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.

Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків

Особливості:

Ø заходи відповідності мають майновий характер;

Ø санкції встановлюються на користь потерпілої особи;

Ø хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої сторони;

Ø хоча вони застосовуються публічним органом – судом, але встановлюватися вони можуть не лише законом, а й договором.

Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного обороту.

Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишається механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правових норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. Держава в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль (встановлює заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).

Кузнєцова Н.С.: Безумовно, загальне співвідношення імперативних і диспозитивних норм має складатися на користь останніх і визначатися насамперед приватно-правовою природою відносин, що ними регулюються.

40. Механізм цивільно-правового регулювання і цивільне правовідношення.

Основні роботи:

1. Йоффе. Правоотношение по советсткому гражданському праву. М. 2000

2. Йоффе. Спорные вопросы учения о правоотношениях.

3. Халфина. Общие учения о правоотношениях.

 4. Толстой Ю. К. К теории правоотношения. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1959.

5. Харитонов, Харитонова. Цивільні правовідносини., - навчальний посібник.

Основний матеріал

Правовідносини – це суспільні відносини що врегульовані нормами цивільного права.

Поняття цивільних правовідносин – це суспільні відносини врегульовані нормами цивільного права.

Харитонов: правовідносини розглядаються на 3 рівнях:

- загальнотеоретичному рівні – аналізуються визначення теоретиків.

Харитонов: правовідносини - це передбачене юридичною нормою суспільне відношення, яке визнає вияв у взаємних юридичних прав і обов’язках суб’єктів.

- цивілістично-теоретичний рівень – основний акцент робиться на відмежування публічних і приватних відносин.

Адаптоване визначення до приватної сфери: цивільні правовідносини – це юридичний зв’язок що виникає між формально рівними суб’єктами котрі є носіями цивільних прав і обов’язків навіть незалежно від регулювання їх актами законодавства (вони є такими адже можуть регулюватися на домовленістю сторін).

Особливості цивільних правовідносин:

1) суб’єкти завжди відокремлені як в організаційному так і майновому плані, і вона дає можливість вступати у правовідносини автономно і незалежно.

2) переважно майновий характер – навіть відшкодування моральної шкоди тягне за собою майновий елемент;

3) вони мають особливу структуру – суб’єктивні цивільні права завжди кореспондують обов’язок.

4) учасники цивільних правовідносин є юридично рівними і незалежними: обов’язок особа бере на себе незалежно від волі іншої особи.

5) суб’єктивні цивільні права і обов’язки виникають на основі юридичних фактів і вони мають правомірні факти, а в окремих випадків вони виникають і з деліктів. У Савіньї не було деліктів.

6) вони є вольовими і виникають виключно відповідно до волі учасників (кожного конкретного учасника, Покровський «центр» і воля обумовлена інтересом). З практичної точки зору: спочатку необхідно виявити інтерес, а вже потім рекомендувати механізм.

7) заходи примусу у цивільних правовідносинах виражаються у формі майнової відповідальності.

Михальнюк О.В.: Цивільні правовідносини – це особисті немайнові та майнові відносини врегульовані нормами цивільного права, які виникають на підставі юридичних фактів між юридично рівними та майново- відокремленими суб’єктами та гарантовані заходами примусу майнового характеру. 

!!! Пушкін О.А. Спорные вопросы учения о гражданских правоотношениях. Харків. 2007 рік:

1-й аспект – питання урегульованості цивільних правовідносин нормами не лише цивільного права, але й нормами адміністративного права.

2- й аспект – зміст правовідносин: елемент правовідносин і розкладається на 2 елементи: суб’єктивні права і обов’язки.

- конкретно-цивілістичний рівень – тільки цивільне право без приватноправових галузей.

Класифікація правовідносин:

1) загальне (і конкретне) правовідношення – такий вид правового зв’язку між суб’єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб’єктів правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії – державний реєстр юридичних осіб;

2) особисті немайнові і майнові;

3) абсолютні і відносні за структурою правових зв’язків;

4) регулятивні та охороню вальні.

Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов’язків, їх симетричність.

Конкретні правовідносини – власні, особисті немайнові, творчі і т.д.

Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.

За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов’язок в усіх інших осіб. Це, наприклад, особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку), правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.

Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов’язаній особі, яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах завжди визначений суб’єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі – боржнику.

Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні. Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.). Порушення прав у відносних правовідносинах не тягнуть виникнення особливих охоронюваних відносин, відповідальність передбачається і реалізується в межах самого регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов’язаннях охоронюване правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення порушення.

41. Поняття юридичного факту в науці цивільного права.

Основні роботи

1. Агарков – «Обязательство по советсткому гражданському праву»

2. Красавчиков – «Юридические факты в советском гражданском праве»

3. Алексєєв «Гражданское право»

4. Ісаков В.Б.: «Фактический состав в механизме правового регулирования», «Юридические факты в советстком праве» - без прив’язки до цивілістики

Основний матеріал

Вчення з’явилися у 19 ст – Франція – Ф. фон Савін’ї – «подія що зумовлюють початок та кінець правовідношення». Система:

1 група – власне події – не спрямовані на юридичні наслідки, але призводять до їх настання.

2 група – вольові дії – безпосередньо спрямовані на виникнення юридичних прав і обов’язків.

Події – знахідка, вольові дії – правочини і договори.

Не було протиправних дій, адже цивілістику сприймав як позитивне регулювання.

Наша періодизація запозичення і запровадження юридичних фактів:

1) дореволюційні цивілісти – ШЕРШЕНЕВИЧ: але зазначає делікти і водить поняття фактичного складу (сукупність дій і подій, які тягнуть за собою виникнення, зміну і припинення цивільних прав і обов’язків.)

Сінайський (наш університет) – його положення сприйняті цивілістами.

2) радянський період – це не вчення цивілістичне, а в радянський період серйозне розроблення цивілістами і особлива увага приділялася класифікації юридичних фактів:

- Агарков – «Обязательство по советсткому гражданському праву», запропонував першу класифікацію, але може апелювати на певному історичному етапі.

- Красавчиков – «Юридические факты в советском гражданском праве»:

а) комплексне дослідження інституту юридичних фактів і розглядав їх сукупність і вони становлять передумову руху цивільних правовідносин і виникнення прав і обов’язків і зазначає «юридичні факти без норм юридичних наслідків створити не можуть».

б) є нормативними та правосубьєктними передумовами виникнення цивільних правовідносин.

в) класифікація юридичних фактів

г) юридичні склади, як підстави виникнення юридичних наслідків (фактичні склади, але цінність у тому що розвинув і деталізував юридичні склади: прості, складні юридичні склади, альтернативні і бланкетні).

Серед підстав виникнення правовідносин розглядаються юридичні події, іноді і строки сюди включають.

3) вихід на загальнотеоретичних рівень поглядів про юридичні факти – 60-ті рр. 20 століття:

Створено теорію «юридичних фактів» - Алєсеєв: юрuдuчнi фактu – конкретні життєві обставини, з якими пов'язане виникнення, змiна, припинення прав i обов'язкiв (правовий результат).

Правовий результат може обумовлюватися настанням кiлькох юридичних фактiв. В таких системах мaє мiсце юридичний склад.

Алексєєв, Ісаков ще називають фактичним складом юридичний склад.

Простuй юрuдuчнuй склад мaє мiсце, коли наявний збiг юридичних наслiдкiв у будь-якiй послiдовностi.

Складнuй юрuдuчнuй склад - важлива певна послiдовнiсть.

lз юридичних фактiв виникають правовiдносини (Красавчиков):

1) юридичнi факти становлять лише фактичну основу динамiки цивільних правовiдносин, але така динамiка обумовлюється нормативними (норми права) та правосуб'?ктними (обсяг прав i обов/язкiв) умовами;

2) сукупнiсть юридичних фактiв, якi необхiднi для настання певних правових наслідків може виступати у простiй та складнiй формi;

3) юридичнi факти слiд класифiкувати не лише за вольовою ознакою (Caвіньї, Шершеневич), але й за iншими ознаками - юридичнi наслiдки, якi можуть бути спричиненi юридичними фактами.

Юридичні факти у цивільному праві — це обставини, наявність яких спричиняє встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин). Від юридичних фактів відрізняють так звані юридичні умови -обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С.Б. Ісаков). Наприклад, підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення. Але для її застосування, за загальним правилом, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій, наявність шкоди, вина порушника, причинний зв'язок між протип­равними діями І шкодою, що настала. Для настання юридичних наслідків достатньо наявності одного юридичного факту.

Харитонов: Юридичні факти у цивільному праві — це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансфор­мації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин).

Ісаков: Від юридичних фактів відрізняють так звані "юридичні умови" — обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки.

Однак у реальній дійсності частіше маємо справу з комплексом фактів, серед яких розрізняють:

1) групу юридичних фактів (декілька фактичних обставин, кожна з яких викликає або може викликати один і той же наслідок);

2) юридичну (фактичну) сукупність (система юридичних фактів, пов'язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за наявності усіх елементів цієї сукупності).

Юридична (фактична) сукупність містить взаємопов'язані еле­менти, які окремо можуть взагалі не мат