Державне регулювання господарської діяльності

 

Державне регулювання господарської діяльності визначається гл. 2 ГК України, законами України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», від 06.09.2005 р. «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», від 05.04.2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Указом Президента України від 09.08.2008 р. № 698/2008 «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності» та іншими нормативними актами.

Зокрема, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає:

- принципи державної регуляторної політики;

- основні етапи й елементи державної регуляторної політики;

- систему та повноваження регуляторних органів;

- особливості здійснення регуляторної діяльності;

- відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності – це напрям державної політики, що спрямована на правове вдосконалення господарських відносин, а також адміністративних відносин між державними регулюючими органами і конкретними суб’єктами господарювання; недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регулятивних актів; зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для їх розвитку.

Регуляторна діяльність – це діяльність, яка здійснюється регулятивними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами, і спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляду регуляторних актів.

Регулятивними органами виступають: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економіки, Головне КРУ України, НБУ, Держкомпідприємництва, АМК України, ДПС України, ДКРРФП України, НКЦПФР, ФДМ України, Державна митна служба, Державна служба експортного контролю України, інші державні органи, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також посадові особи будь – якого з цих органів, на які законом покладено повноваження щодо прийняття регуляторних актів.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є (відповідно до ст. 12 ГК України):

державне замовлення, державне завдання;

ліцензування, патентування і квотування;

сертифікація та стандартизація;

застосування нормативів та лімітів;

регулювання цін і тарифів;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Основні принципи державної регуляторної політики в господарській сфері:

1)адекватність – відповідність форм, змісту та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючих проблем суб’єктів господарювання та зростаючим ринковим вимогам;

2) доцільність – обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючих проблем;

3) ефективність – досягнення внаслідок дії регуляторних актів максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб’єктів господарювання, громадян і держави;

4) збалансованість – забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян і держави;

5) передбачуваність – послідовність регуляторної діяльності, її відповідність цілям державної політики, що дозволило б суб’єктам господарювання планувати та прогнозувати свою діяльність;

6) прозорість – відкритість дій регулятивних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності для всіх суб’єктів господарювання та своєчасність доведення до них прийнятих регуляторних актів;

7) врахування громадської суспільної думки – обов’язковий розгляд регулятивними органами всіх пропозицій, зауважень, наданих суб’єктами господарювання у встановленому законом порядку, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Сфери господарювання, у яких держава здійснює контроль та нагляд є (відповідно до ст. 19 ГК України):

- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;- цін і ціноутворення – з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;- монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;- земельних відносин – за використанням і охороною земель;- водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; - виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;- споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг; - зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.