ТЕМА 1. Основи правового регулювання господарської діяльності

ТЕМА 1. Основи правового регулювання господарської діяльності

 

1.1. Предмет регулювання та методи господарського права.

1.2. Господарські правовідносини, їх види та ознаки.

1.3. Поняття, особливі ознаки та система господарського законодавства.

1.4. Державне регулювання господарської діяльності.

1.5. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

 

Предмет регулювання та методи господарського права

 

Господарське право – це система норм, які регулюють господарські відносини, тобто ті відносини у які вступають підприємства, установи, організації у ході своєї господарської діяльності. Отже, господарські відносини у сфері економіки складають предмет регулювання господарського права.

Предмет господарського права визначається за допомогою двох основних категорій:

    1. Народне господарство – сукупність підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, у тому числі особистих підсобних господарств, які розташовані і діють в певних територіальних межах (на території України) і творять систему суспільного виробництва, обміну, розподілу і споживання. Також це сукупність усіх галузей та сфер господарювання даної території.

2. Господарська діяльність (згідно з ст. 3 ГК України від 16.01.2003 р.) – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів, з метою одержання прибутку – це підприємництво. Може провадитись і некомерційна господарська діяльність, яка не має на меті одержання прибутку.

Методи господарського права – це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на діяльність суб’єктів господарювання. Методи господарського права базуються на двох основних принципах:

1. Загальнодозвільний – означає «дозволено все, що не заборонено законом». Він стосується виключно діяльності окремих підприємств, фірм, компаній і т. д.

2. Спеціальнозобов’язуючий – означає «дозволено те, що встановлено законом». Цей принцип стосується виключно діяльності державних установ, організацій, які здійснюють функції управління економікою (ДПА України, АМК України, ФДМ України тощо).

Основні методи господарського права:

1. Метод автономних рішень суб’єктів господарювання.

Існують рішення, які суб’єкти господарювання приймають самостійно: яким видом діяльності займатися, в якій організаційно-правовій формі організовувати бізнес, що виробляти, кого наймати на роботу та ін.

2. Метод владних приписів (заборон, засторог закону).

Законодавство накладає певні обмеження на здійснення господарської діяльності, наприклад, що стосується процедур ліцензування, патентування тощо.

3. Метод рекомендацій.

Держава в особі уповноважених органів надає суб’єктам господарювання певні рекомендації щодо удосконалення їх діяльності, вирішення окремих господарських проблем. А суб’єкти господарювання вже на свій власний розсуд використовують їх.

4. Договірний метод.

У ході своєї діяльності суб’єкти господарювання вступають у майнові договірні правовідносини з іншими суб’єктами як рівноправні сторони на основі вільного волевиявлення своїх інтересів.

 

Рис. 1.1. Вертикальна структура системи господарського законодавства

 

 

Організаційно-правова форма господарювання.

Рис.2.1. Класифікація організаційно-правових форм суб’єктів господарювання відповідно до ЦК України

 

Суб’єктами господарювання є:

- господарські організації – юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які провадять господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання (ГК України, ст. 8, 55).

В основу класифікації організаційно-правових форм суб’єктів господарювання відповідно до ст. 63 ГК України покладено форму власності. Відповідно виділяють суб’єктів господарювання приватної, державної, комунальної, колективної та змішаної форми власності (рис. 2.2). Решту суб’єктів господарювання, що не вписуються у зазначену ознаку класифікації, зачислено до інших.

Суб’єкти господарювання державного сектора економіки – суб’єкти, які діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Суб’єкти господарювання комунального сектора економіки – суб’єкти, які діють на основі лише комунальної власності, а також суб’єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Фізична особа – під-приємець

Приватне підприємс-тво

Господарські товарис-тва (ТОВ, ТДВ, АТ, повне та командитне)

Рис.2.2. Класифікація організаційно-правових форм суб’єктів господарювання відповідно до ГК України

 

Внаслідок агрегування цих двох підходів, визначених у ГК України та ЦК України, було розроблено Державний класифікатор 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», (чинний від 01.01.2008).

Тут об’єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їхні відокремлені підрозділи (філії, представництва), а також підприємці – фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.

Організаційно-правові форми господарювання поділено на такі групи (див. додаток 2.1).

1. Підприємства.2. Господарські товариства.3. Кооперативи.4. Організації (установи, заклади).5. Об’єднання підприємств (юридичних осіб).6. Відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи.8. Об’єднання громадян, профспілки, благодійні організації та інші подібні організації.9. Інші організаційно-правові форми.

Підприємство є основною організаційною формою господарювання. Зокрема, у ст.62 ГК України зазначено: «Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та інших видів господарської діяльності».

Підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємства можуть створювати для здійснення підприємництва та для ведення некомерційної господарської діяльності.

Підприємство має:

· розрахунковий та інші рахунки в установах банків;

· відокремлене майно;

· самостійний бухгалтерський баланс;

· печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом;

· інші атрибути.

Дореєстраційний етап.

1. Визначення засновника (-ів) та їхньої засновницької компетенції.

2. Визначення ключових правових атрибутів суб’єктагосподарювання.

3. Розробка та затвердження установчих документів.

4. Формування статутного капіталу.

5. Оформлення рішення про створення суб’єктагосподарювання.

Реєстраційний етап.

1. Державна реєстрація в ЄДР і одержання виписки з ЄДР.

2. Присвоєння коду ЄДРПОУ в органах державної статистики.

3. Реєстрація в органах ДПС як платника податків та у разі необхідності – як платника єдиного податку, платника ПДВ (заповнення форми 1-ОПП, 4-ОПП).

4. Реєстрація як платник єдиного соціального внеску у ПФУ.

Постреєстраційний етап.

1. Виготовлення печатки та штампу. Юридичні особи обов’язково повинні мати печатку, а фізична особа – за бажанням (у разі реєстрації фізичної особи-підприємця як платника ПДВ обов’язковою умовою правильності оформлення податкової накладної є скріплення її печаткою відповідно до Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Мінфіну України від 01.11.2011 р. № 1379).

2. Відкриття рахунків в установах банків. Юридична особа обов’язково відкриває рахунки, а фізична – за бажанням.

3. Отримання дозволів органів державного пожежного нагляду та державного санітарно-епідеміологічного нагляду на початок роботи у разі необхідності.

4. Отримання ліцензій, патентів, сертифікатів відповідності, якщо цього вимагає законодавство щодо виду господарської діяльності даного суб’єкта.

Розглянемо перший етап детальніше.

1. Визначення засновника (-ів) чи уповноваженого ним (ними) органу та їхньої засновницької компетенції.

Засновником є особа, яка має право створювати у визначеному законодавчому порядку суб’єкт господарювання (підприємство, установу, організацію) як юридичну особу, або ж прийняти рішення про започаткування підприємницької діяльності без статусу юридичної особи.Таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна та уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні та юридичні особи, які мають засновницьку право- і дієздатність. Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств державної власності – це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади (міністерства, відомства, ФДМУ), щодо комунальних підприємств – це територіальні громади в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

Засновницька компетенція охоплює: визначення порядку дій щодо створення підприємства; розподіл обов’язків між засновниками щодо створення підприємства; вибір організаційно-правової форми; визначення мети, основних напрямків діяльності підприємства; формування кадрової політики та інше.

2. Визначення ключових правових атрибутів суб’єкта господарювання передбачає:

1) вибір виду економічної діяльності (враховуючи вимоги законодавства щодо суб’єктних обмежень);

2) вибір відповідної організаційно-правової форми господарювання (враховуючи законодавчі обмеження, встановлені спеціальним законодавством: наприклад, для банків – це АТ відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», для страхової компанії – це АТ, повне, командитне товариство, ТзДВ відповідно до Закону України «Про страхування», для ломбардів – це державне підприємство та повне товариство відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємництво»);

3) вибір найменування. Вимоги до найменування суб’єктагосподарювання:

- повинно містити організаційно-правову форму господарювання та назву;

- не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи;

- не використовувати найменувань органів державної влади та місцевого самоврядування, історичних державних найменувань, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України;

- не використовувати слово «національний» у всіх відмінках, окрім закладів (установ), які набувають статусу національного закладу (установи) України;

- використовувати букви українського алфавіту;

- повне найменування повинно містити не більше, ніж 182 символи, а скорочене – не більше, ніж 38 символів

- враховувати вимоги спеціального законодавства щодо найменування (наприклад, до повних, командитних товариств, банків, страхових компаній, закладів освіти тощо).

Основі ознаки АТ такі.

· Поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, які називають акціями.

· Поділ АТ за типом на публічні та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного АТ не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне АТ може публічно та приватно розміщувати акції. Приватне АТ може здійснювати тільки приватне розміщення акцій.

АТ може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома в порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

· АТ не відповідає за зобов’язаннями акціонерів. Акціонери не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, тільки в межах належних їм акцій.

· Акціонерами товариства визнають фізичних і юридичних осіб, а також державу в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальну громаду в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

· Засновниками АТ визнають державу в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальну громаду в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування. Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

    Засновники можуть укладати засновницький договір, у якому визначають порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. Засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

· Спеціальний порядок створення АТ:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх потрібних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

· Установчим документом АТ є його статут.

· Особливості формування та функціонування статутного капіталу АТ.

Мінімальний розмір статутного капіталу АТ повинен становити 1250 мінімальних заробітних плат, враховуючи ставку мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) цього АТ.

    Фонди АТ.

    Статутом акціонерного товариства може бути передбачено створення спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Порядок формування та використання такого фонду визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

· АТ має право формувати резервний капітал у розмірі не менше, ніж 15 % статутного капіталу, якщо інше не визначено статутом товариства.

· Управління в АТ.

    Загальні збори акціонерів - вищий орган його управління. АТ зобов’язане щороку скликати загальні збори. Річні загальні збори товариства проводять не пізніше 30 квітня наступного за звітним року.

    До виключної компетенції загальних зборів належить:

    - визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

    - внесення змін до статуту товариства;

    - прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;

    - прийняття рішення про зміну типу товариства;

    - прийняття рішення про розміщення акцій;

    - прийняття рішення про збільшення (зменшення) статутного капіталу товариства;

- прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;

- затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган і ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;

- затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства;

- затвердження річного звіту товариства;

- розподіл прибутку і збитків товариства;

- затвердження розміру річних дивідендів;

- прийняття рішення про виділення та припинення товариства, крім випадку, передбаченого частиною четвертою ст. 84 цього Закону, про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційного балансу;

- інші питання (відповідно до ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Наглядова рада АТ - орган, який захищає права акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом і цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. В АТ з кількістю акціонерів - власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов’язковим. У товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження виконують загальні збори.

До виключної компетенції наглядової ради належить:

- затвердження в межах своєї компетенції положень, якими регулюються питання, пов’язані з діяльністю товариства;

- підготовка порядку денного загальних зборів, прийняття рішення про дату їхнього проведення та про включення пропозицій до порядку денного, крім скликання акціонерами позачергових загальних зборів;

- прийняття рішення про проведення чергових і позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів або за пропозицією виконавчого органу;

- прийняття рішення про анулювання акцій чи продаж раніше викуплених товариством акцій;

- прийняття рішення про розміщення товариством інших цінних паперів, крім акцій;

- обрання та відкликання повноважень голови і членів виконавчого органу та інших органів товариства;

- затвердження умов цивільно-правових, трудових договорів, які укладатимуть з членами виконавчого органу, визначення розміру їхньої винагороди;

- вирішення питань про участь товариства у промислово-фінансових групах та інших об’єднаннях, про заснування інших юридичних осіб;

- визначення ймовірності визнання товариства неплатоспроможним внаслідок прийняття ним на себе зобов’язань або їх виконання, у тім числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій;

- інші питання (відповідно до ст.52 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Виконавчий орган АТ здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов’язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган АТ підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, визначених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган АТ може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор). Членом виконавчого органу може бути будь-яка фізична особа, яка має повну дієздатність і не є членом наглядової ради чи ревізійної комісії.

Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію (ревізора). Для АТ з кількістю акціонерів - власників простих акцій товариства до 100 осіб запроваджується посада ревізора (або обирають ревізійну комісію), а в товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій товариства понад 100 осіб обов’язково обирається ревізійна комісія.

Ревізійну комісію (ревізора) можуть обирати для проведення спеціальної перевірки фінансово-господарської діяльності товариства або на визначений період, але не більше, ніж на п’ять років. Не можуть бути членами ревізійної комісії (ревізором): член наглядової ради, член виконавчого органу, корпоративний секретар, особа, яка не має повної цивільної дієздатності, члени інших органів товариства.

Обмеження щодо посадового складу. Посадовими особами органів АТ не можуть бути народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, державні службовці, крім випадків, коли вони виконують функції з управління корпоративними правами держави та представляють інтереси держави або територіальної громади в наглядовій раді або ревізійній комісії товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це таке товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності ТОВ здійснюють: ГК України (ч.3 ст.80), ЦК України (статті 140-150), Закон України «Про господарські товариства» (статті 50-64).

Характерні ознаки ТОВ:

· Різновид господарського товариства, що належить до товариств об`єднань капіталів.

· Засновники TOB – фізичні та юридичні особи з відповідним обсягом загальної правосуб’єктності. Максимальне число учасників ТОВ не може перевищувати 10 осіб.

· Можливість створення TOB однією особою, яка, в свою чергу, не може бути товариством однієї особи; відповідно – заборона участі в двох і більше товариствах однієї особи (ч. 2 ст. 141 ЦК).

· Вимоги до майнової бази: а) складу – статутний капітал та резервний фонд (щонайменше 25% від статутного фонду); б) поділ статутного капіталу на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); в) мінімальний розмір статутного капіталу – не менше суми, що еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства; на момент держреєстрації товариства статутний капітал має бути сформований щонайменше на 50%; частина статутного капіталу, що залишається несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності TOB; г) законодавча вимога підтримувати чисті активи TOB на рівні не менше ніж розмір статутного капіталу.

· Відповідальність TOB та його учасників: а) товариство відповідає за власними зобов’язаннями усім своїм майном; б) відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки (вони лише несуть ризик збитків у межах своїх сплачених вкладів); в) наявність субсидіарної відповідальності в учасників TOB за умови несплати вкладів (відповідальність – в межах несплаченої частини вкладу); якщо несплата вкладів має місце у двох і більше учасників – вони відповідають солідарно (ч. 2 ст. 140 ЦК).

· Органи управління та контролю TOB: 1) обов’язкові: а) вищий орган – збори учасників; б) виконавчий орган – дирекція або одноособовий директор; 2) ревізійна комісія чи ревізор – необов’язковий контрольний орган, якщо закон не вимагає іншого.

· Обов’язковість для учасників майнової участі в TOB: сплатити (а) основний і (б) додаткові (якщо останні передбачені статутом TOB або рішенням зборів учасників) внески; необов’язковість (за окремими винятками) персональної участі.

· Можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) (а) іншому учаснику (учасникам) TOB або (б) третім особам (якщо інше не передбачено статутом TOB) – за умови дотримання переважного права інших учасників на придбання частки, що відступається.

· Обмежений рух учасників: зміна складу учасників відбувається шляхом: а) виключення учасника з TOB; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі за згодою решти учасників, якщо інше не передбачено статутом TOB; в) успадкування частки учасника-фізичної особи або правонаступництва учасника-юридичної особи з дотриманням передбаченого статутом товариства порядку; г) звернення стягнення на всю частку учасника-боржника на вимогу його кредиторів.

· Додаткові підстави припинення TOB: перевищення передбаченої законом максимальної кількості учасників.

· Припинення участі в товаристві відбувається внаслідок: а) смерті учасника-фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника - юридичної особи; б) відступлення частки іншому учаснику (учасникам) або третій особі; в) виключення учасника з TOB; г) добровільного виходу учасника з TOB з викупом його частки самим товариством; д) виділення частки учасника, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна; с) ліквідації товариства.

    Товариство з додатковою відповідальністю – це таке товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.

Спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності ТДВ здійснюють: ГК України (ч.4 ст. 80), ЦК України (ст.151), Закон України «Про господарські товариства» (ст.65), Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. № 23-93 «Про довірчі товариства».

Характерні ознаки ТДВ:

· Різновид господарського товариства, що належить до товариства об'єднань капіталів; крім того, ТДВ (в українському варіанті) фактично є різновидом товариства з обмеженою відповідальністю, що зумовлює застосування до ТДВ більшості положень про TOB.

· Субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов’язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) та/або статутом ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів. Характер субсидіарної відповідальності учасників – солідарний.

· Необхідність зазначення в статуті ТДВ розміру кратності відповідальності учасників (2-кратний, 3-кратиий тощо), якщо закон не встановлює певного розміру (щодо довірчих товариств – 5-кратний (відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства»).

· Подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища ТОВ та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов’язаних з цим питань (у т.ч. змісту статуту).

Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Спеціальне нормативно-правове регулювання діяльності повних товариств здійснюють: ГК України (частини 6 і 8 ст.80), ЦК України (статті 119-132), Закон України «Про господарські товариства» (статті 66-74). Характерними рисами повних товариств є: · Це різновид господарського товариства, що належить до персональних товариств. · Найменування повного товариства повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слів «повне товариство».· Установчий документ повного товариства – засновницький договір.· Відсутність законодавчих вимог до розміру та порядку формування майна, що регулюється на локальному рівні – засновницьким договором. · Відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку визначеному засновницьким договором товариства. · Можливість використання таких схем ведення справ повного товариства: а) ведення справ здійснюється спільно всіма учасниками; при цьому для вчинення кожного правочину необхідна згода всіх учасників товариства; б) управління доручається або одному, або частині учасників (так звані уповноважені учасники).· Повна відповідальність товариства за власними зобов’язаннями (тобто усім майном, що належить йому па праві власності).· Субсидіарна (додаткова) солідарна відповідальність учасників товариства за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. · Обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі: а) відступления частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правопаступництва у разі реорганізації учасника-юридичної особи або успадкування у разі смерті учасника-фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких учасників; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь повідомити (за 3 місяці – якщо товариство було створене на невизначений строк, і за наявності поважних причин, – якщо товариство було створене на визначений строк).· Вимога до учасників повного товариства – наявність статусу зареєстрованого суб’єкта підприємництва (ч.7 ст.80 ГК України).· Можливість ліквідації повного товариства: а) на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовиться виділити частку такого учасника-боржника для задоволення вимог кредиторів; б) залишення в товаристві одного учасника, якщо останній протягом 6 місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, не реалізував передбаченої ч. 1 ст. 132 ЦК України можливості реорганізації повного товариства в інше господарське товариство, що може існувати у складі одного учасника. Командитне товариство – це товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства. Спец і альне нормативно-правове регулювання діяльності командитних товариств здійснюють: ГК Укра ї ни (частини 7 і 8 ст.80), ЦК України (статті 133-139), Закон України «Про господарські товариства» (статті 75-83).

Характерні ознаки ПІІ.

· Це підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб’єктів господарювання чи громадян (резидентів) та іноземного інвестора/ інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, які не мають постійного місце проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави).

· Наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначають ст. 2 та 16 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та ст. 391 та 392 ГК України) та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду).

· Створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (принаймні одним із засновників повинен бути іноземний інвестор), а також у разі внесення його учасником – іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство; набуття підприємством статусу ПІІ пов’язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції.

· Майно, яке ввозять в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Порядок пропуску такого майна на територію України визначає ст. 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна».

· Продукція цих підприємств не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови їхньої сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

· На підприємство з іноземними інвестиціями розповсюджується національний режим господарювання, якщо інше не передбачено законами та міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

· З метою залучення іноземних інвестицій держава закріплює гарантії захисту прав іноземних інвесторів (ст. 397 ГК України, ст. 8-12 Закону України «Про режим іноземного інвестування»).

· З метою захисту інтересів національної економіки, закон може встановити обмеження щодо здійснення певних видів господарської діяльності підприємствами з іноземними інвестиціями (види господарської діяльності, які належать до монополії держави).

Ще одним важливим суб’єктом господарювання є страхові компанії. Правове регулювання страхової діяльності визначає Закон України від 07.03.1996 р. «Про страхування».

Головні суб’єкти страхової діяльності – страховики. Страховиками визнають фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю згідно зі Законом України «Про господарські товариства», а також одержали у визначеному законом порядку ліцензію на право здійснення певного виду страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхову діяльність в Україні здійснюють лише страховики - резиденти України.

В окремих випадках, визначених законодавством України, страховиками визнають державні організації. У цьому разі використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволено лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них можна використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності.

При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений