Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Джерела права в апк характеризуються певними особливо-
стями: 1. Наявність уніфікованих і диференційованих правових актів. Уніфіковані акти складають ядро законодавства агропромислового комплексу. Уніфікація здійснюється за предметом правового регулю- вання, а диференціація по суб'єктах аграрних правовідносин. Особли- вість актів уніфікованого характеру полягає в тому, що вони одночас- но адресуються ряду або групі суб'єктів, проголошують і юридично закріплюють принципи, які лежать в основі правового регулювання їх діяльності. До таких актів можна віднести Земельний кодекс України, Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», тощо. Уніфіковані акти приймаються з метою приведення аграрно- правового регулювання до єдиної основи. Диференційовані акти законодавства – нормативно-правові ак- ти, в основі яких лежить диференціація правового регулювання відно- син в агропромисловому комплексі з врахуванням специфіки і особ- ливостей статусу суб'єктів аграрного підприємництва. Диференційо- вані правові норми мають місце в спеціальних нормативних актах – законах «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» та ін. 2. У законодавстві агропромислового комплексу немає єдиного 41 нормативно-правового акту, що кодифікує, хоча теоретично можли- вість розробки не виключається. 3. Важливе місце належить актам, прийнятим Міністерством аг- рарної політики і продовольства України, яке в межах своїх повнова- жень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, які є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємст- вами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами. 4. Крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовують локально-правові акти (Статут фермерського господарства). 5. Для права агропромислового комплексу характерним є те, що досить часто, галузі права і галузі законодавства не збігаються. На- приклад, до джерел аграрного права відносяться норми, які містяться в актах інших галузей національного законодавства, в тій частині, в якій вони регулюють аграрні відносини, – визначають правовий ста-
тус і правосуб’єктність фізичних і юридичних осіб у сфері сільського- сподарської діяльності, якість і безпека продовольства, сировини рос- линного і тваринного походження, їх реалізацію. При цьому акти ос- новних галузей законодавства, регулюючи аграрні відносини, не вхо- дять до складу аграрного законодавства. До видів джерел права П. М. Рабінович відносить: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт. Визнання правового звичаю, зокрема звичаю ділового обороту джерелом приватного права, одержало нині нормативне закріплення у чинному ЦК України. За аналогією до ст. 7 Цивільного кодексу Укра- їни аграрно-правовий звичай можна визначити як правило поведінки, яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній сфері аграрних відносин. Усталеним певне правило звичаєвої поведін- ки стає у разі його відповідності таким ознакам: 1) визнання усім або більшістю населення сільського населеного пункту або регіону, на території яких розповсюджено такий звичай; 2) існування звичаю про- тягом значного проміжку часу, який може нараховувати декілька сто- літь; 3) наслідком порушення звичаю, крім морального суспільного осуду, є настання певної матеріальної відповідальності. Наприклад, у 42 селі зазвичай спільна череда випасається почергово кожним із власни- ків тварин замість найму професійних пастухів. Договір про таке ви- пасання не укладається навіть в усній формі, але у разі нанесення шкоди худобі під час випасання кожен із пастухів несе матеріальну відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди. Для звичаю існує єдине обмеження, щоб він не суперечив актам чинного законо- давства. Правовий звичай як джерело аграрного права має нині досить локальне застосування. Звичаї у сільській місцевості є залишковим явищем, яке дісталося у спадщину від общинної організації ведення сільського господарства. Застосовуються правові звичаї переважно у аграрних відносинах, що виникають між особистими селянськими го- сподарствами у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності.
Наприклад, межі між земельними ділянками окремих селянських гос- подарств встановлювалися споконвіку і призначалися для забезпечен- ня вільного доступу до сусідніх земельних ділянок. Таке розмежуван- ня здійснювалося завжди і фактично здійснюється й зараз на підставі норм саме звичаєвого права. Зазначені аграрні відносини, будучи за своєю сутністю сервітутними, лише нещодавно одержали нормативне закріплення у чинних Цивільному та Земельному кодексах України. Подібні відносини існують і щодо відведення земель для прогону, го- дівлі, напування худоби тощо. Нормами звичаєвого права досі врегульовуються і деякі аграрно- трудові відносини між членами особистих селянських господарств. Так, серед селян дотепер розповсюджені відносини щодо взаємної до- помоги у «пікові» періоди посівних і збиральних робіт, кормозаготівлі та обслуговування худоби. Така допомога є безоплатною і здійсню- ється переважно на зворотній відробітковій основі. Звичаєвим правом також встановлюються розмір і види оплати праці за виконання робіт і надання сільськогосподарських послуг. Як правило — це натуральні та відробіткові види оплати. Поряд із цим необхідно відзначити існу- вання значних відмінностей у правових звичаях, які врегульовують відповідні аграрні відносини, залежно від регіональних традицій сіль- ських громад: соціально-економічних, культурно-побутових, суспіль- но-моральних особливостей та ін. Правовий прецедент у вітчизняній системі права правові набу- ває обмеженої форми тлумачень (роз'яснень), здійснюваних відповід- 43 ними вищими судовими органами в межах своєї компетенції. До судо- вих роз'яснень як джерел права агропромислового комплексу (аграр- ного, земельного) можна віднести постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного зако- нодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. за № 7 у частині, що стосується земель сільськогосподарського призначення. Важливе значення також має постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України «Практика розгляду судами земе- льних спорів» від 1 вересня 2003 р., де узагальнюється практика вирі- шення земельних спорів, що виникли внаслідок реформування колек- тивних сільськогосподарських підприємств, та ін. Основним видом джерел права за формою виступають нормати- вно-правові акти України. Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначе- ній законодавством формі та за встановленою законодавством проце- дурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на не- одноразове застосування. Нормативно-правові акти класифікуються за різними підстава- ми. За суб’єктами правотворчості: акти вищих органів державної влади та управління (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Президента України); акти центральних органів державного управління (міністерств, державних комітетів); акти місцевих держав- них органів влади та самоврядування; акти керівників підприємств і організацій. За формою акта: закони, укази, постанови, розпорядження, на- кази, інструкції, правила, положення, рішення тощо. За сферою дії: загальні, відомчі, місцеві та локальні акти. За ступенем узагальнення: кодифіковані (Земельний кодекс); комплексні, тобто такі, які одночасно є джерелами декількох галузей права (Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»); поточні. За юридичною силою: конституція України, міжнародно- правові акти, ратифіковані Україною; закони України (кодифіковані, 44 спеціальні); підзаконні нормативно-правові акти (постанови ВРУ, ука- зи Президента України, нормативно-правові акти КМУ, відомчі та ло- кальні нормативно-правові акти).
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-08; просмотров: 77; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.140.242.165 (0.013 с.) |