Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття, предмет, методи та принципи аграрного права
Аграрне право відіграє визначальну роль у житті суспільства, займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Єрмоленко В.М. зазначає, що мабуть, жодна з галузей права в 15 історії юридичної науки не викликала стільки суперечок, як аграрне право. Дискусії спрямовувалися переважно на визначення місця агра- рного права у системі права, його атрибутивних ознак як галузі права, складу предмета та структури системи аграрного права. Загальновідо- мим є поділ галузей права на основні (традиційні) та похідні, що утво- рилися пізніше. Такі галузі за комплексом атрибутивних ознак у юри- дичній доктрині поділяються на самостійні та комплексні. Досліджен- ня рівня і меж самостійності аграрного права дещо ускладнюється че- рез його історичне своєрідне «правонаступництво» галузей колгосп- ного права і сільськогосподарського права та спричиненої такою змі- ною періодизації дослідження цього питання. Навіть серед вчених юристів-аграрників не спостерігається єд- ності у підходах щодо визначення характеру аграрного права як галузі права. Загалом сформувалися полярні підходи до встановлення атри- бутивних галузевих ознак аграрного права. Самостійною галуззю вважають аграрне право А. М. Статівка, А. І. Бобилєв, В. М. Єрмилен- ко. За комплексність аграрного права нині виступають відомі вчені М. І. Козир, Б. О. Вороній. Поряд з цим, М. І. Козир раніше обґрунто- вував ідею самостійної комплексної та інтегрованої галузі сільського- сподарського права. Позицію самостійності, комплексності й інтегро- ваності щодо аграрного права посідали В.З. Янчук і В. В. Янчук. Ком- плексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю вважає аграрне право О. О. Погрібний. Як бачимо, у навчальній і науковій літературі склалася перева- жаюча думка про комплексний та інтегрований галузевий характер аграрного права. Отже, аграрне право України — це комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права, яка охоплює сукупність правових норм, що регулюють аграрні відносини у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господа- рювання.
Комплексність аграрного права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аграрного права є 16 норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відноси- ни. Наприклад, немає жодної потреби в дублюванні норм, що врегу- льовують процедуру створення, функціонування та припинення сіль- ськогосподарських підприємств, адже це прерогатива інших галузей права, зокрема цивільного та господарського. Аграрно-правові норми, спираючись на загальні засади цивільно-правового, господарсько- правового регулювання тощо, відбивають аграрну специфіку сільсько- господарських товаровиробників: особливості сільськогосподарської діяльності; виробництво, зберігання та реалізацію сільськогосподар- ської продукції; формування внесків до статутних фондів сільськогос- подарських підприємств за рахунок земельних ділянок, специфічних засобів виробництва та ін. Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а зазна- ють глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аг- рарно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливостями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, наприклад, для таких поширених суб'єктів як фермерські господарства та сільського- сподарські кооперативи ці норми регулюють відповідні членські від- носини (майнові, трудові, управлінські та ін.). Інтегрованість норм аграрного права означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів. Під- ставою для інтегрованого правового регулювання аграрних відносин цих суб'єктів є те, що всі вони користувачі земель сільськогосподарсь- кого призначення як основного й незамінного засобу виробництва в процесі здійснення ними виробничої та пов'язаної з нею іншої діяль- ності. Аграрне право характеризується властивим їй предметом право- вого регулювання. Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права
включають: - аграрні земельні відносини, що виникають, здійснюються та припиняються щодо земельних ділянок сільськогосподарського при- значення, які використовуються для виробництва продукції сільського господарства, (цим вони відрізняються від інших видів земельних від- 17 носин, об’єктом яких виступають землі промисловості, будівництва, транспорту та ін., що повністю належить до предмета земельного пра- ва); - аграрні майнові відносини, що опосередковують процес вироб- ництва сільськогосподарської продукції, створюючи його матеріальну основу; - аграрні трудові відносини, що мають своїм об’єктом сільсько- господарську працю, спрямовану на виробництво продукції сільського господарства; - аграрні відносини з соціального розвитку села, що забезпечу- ють зростання якості життя сільського населення у сферах побуту, освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, а також розвитку сільських територій; - аграрні членські відносини – це вже реалізовані, чітко окресле- ні майнові, трудові та організаційно-управлінські права і обов’язки члена сільськогосподарського підприємства чи особистого селянсько- го господарства. Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аг- рарного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно- управлінські, членські, соціальні відносини, які складаються в проце- сі здійснення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності. Специфіка аграрного права визначається також методом право- вого регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення мето- ду правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чи- ном здійснюється регулювання аграрних правовідносин. Метод агра- рного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовід- носини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання. У загальній теорії держави і права під методом правового регу- лювання розуміють закріплені в нормах права прийоми, засоби і спо- соби впливу на поведінку суб'єктів права, установ у відповідних сус- пільних відносинах. 18 Екстраполюючи зазначені положення на аграрне право можна визначити методи аграрного права як сукупність способів, прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання аграр- них відносин. В теорії права виділяють два основні методи правового регулю- вання: імперативний та диспозитивний. Імперативний метод — це метод владних приписів (наказів), який заснований на відносинах субординації (підпорядкування) одних суб’єктів іншим (застосовується в кримінальному, адміністративному та ін. галузях права). Диспозитивний метод — це метод, який заснований на рівності сторін і дає можливість вибору альтернативних варіантів поведінки (застосовується в галузях приватного права: цивільному, сімейному тощо). Особливості аграрного права, як приватно-публічної галузі пра- ва, спричинюють свій належний вплив і на формування відповідного конгломерату методів аграрно-правового регулювання у оптимально-
му поєднанні імперативного та диспозитивного методів правового ре- гулюання. Диспозитивний характер мають методи самостійних рішень, ре- комендацій та локальної нормотворчості. Метод самостійних рішень дає змогу суб'єктам аграрного права вільно обирати власну лінію по- ведінки при здійсненні сільськогосподарської діяльності у межах, ви- значених аграрним законодавством. Метод рекомендацій дає право вибору чи відмови від розроблених державою пропозицій щодо вре- гулювання певних видів аграрних відносин. Широкого застосування цей метод набув у нормотворчій діяльності Міністерства аграрної по- літики України при розробці нормативно-правових актів, зокрема Ре- комендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній част- ковій власності, затверджених наказом Мінагрополітики від 9 квітня 2001 р. № 97, Рекомендацій з уточнення вартості майна, що складає пайові фонди членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, та форм документів для розрахунку уточненого пайового фонду та його структури, затверджених наказом Мінагрополітики від 21 червня 2001 р. № 174 тощо. Нарешті, метод локальної нормотворчості покладається у основу розробки і прийнят- тя внутрішніх локальних нормативно-правових актів сільськогоспо- дарських підприємств. 19 Метод імперативної вказівки застосовується у процесах держав- ного регулювання сільського господарства. Це жорсткий метод, який не дає змоги суб'єктам аграрних правовідносин вільно обирати модель поведінки, а змушує діяти в межах, визначених відповідними імпера- тивними нормативними приписами. Наприклад, ст. 3 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначе- но чіткий перелік об'єктів державного цінового регулювання, щодо яких встановлюються мінімальні або максимальні інтервенційні ціни. На інші види сільськогосподарської продукції такий порядок регулю- вання цін не розповсюджується. Важливу роль у галузі аграрного права відіграють його принци- пи. Принципи аграрного права — це закріпленні у міжнародному та національному законодавстві основоположні засади, ідеї на яких ґрунтується механізм правового регулювання аграрних відносин. На сучасному етапі розвитку аграрних відносин до принципів аграрного права можна віднести:
1. Принцип забезпечення потреб населення і промисловості без- печною і якісною сільськогосподарською сировиною. 2. Принцип забезпечення продовольчої безпеки держав. 3.Принцип урахування особливостей сільськогосподарської дія- льності. 4. Принцип вільного обрання селянами форм і напрямів сільсь- когосподарської діяльності. 5. Принцип забезпечення рівності учасників аграрних правовід- носин. 6. Принцип підвищення ефективності державного регулювання аграрного сектора економіки. 7. Принцип забезпечення інноваційного розвитку сільського го- сподарства. 8. Принцип пріоритетності соціального розвитку села. 9. Принцип екологізації сільського господарства. 10. Принцип гарантованості захисту прав сільськогосподарських товаровиробників. 11. Принцип постійного удосконалення механізму правового ре- гулювання аграрних відносин. 20 12. Принцип запозичення позитивного досвіду правового регу- лювання аграрних відносин зарубіжними країнами.
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-08; просмотров: 129; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.222.193.207 (0.049 с.) |