Перев’язка а. carotis externa

Поранений лежить на спині з підкладеним під лопатки валиком з повернутою у другий бік головою. Після асептичної обробки операційної ділянки, проведення місцевої інфільтраційної анестезії, роблять розтин по передньому краю m. sternocleidomastoideus довжиною 8-10 см. Здійснюють пошарове розсічення шкіри, підшкірної клітковини, поверхневої фасції та розтинають передню стінку піхви грудниноключичнососкоподібного м’язу і тупим гачком відтягують м’яз зовні, завдяки чому стає видною задня стінка піхви, яку теж розтинають разом із третьою фасцією шиї. Зміщують у бік венозні судини та під’язиковий нерв, розтинають фасціальне ложе загальної сонної артерії. Між загальною сонною артерією та внутрішньою яремною веною розташований блукаючий нерв, який слід виділити. Потім по загальній сонній артерії доходять до її біфуркації на рівні щитовидного хряща. Зовнішня сонна артерія розташована медіально і зовні, на шиї віддає великі гілки. Внутрішня сонна артерія гілок немає.

Після відділення зовнішньої сонної артерії від внутрішньої яремної вени і блукаючого нерва під неї збоку внутрішньої яремної вени підводять дві шовкові лігатури, які зав’язують на відстані 1 см одна від одної між верхньою щитовидною та язиковою артеріями. Перед тим, як зав’язати лігатури, необхідно притиснути зовнішню сонну артерію і переконатися у відсутності пульсації поверхневої скроневої артерії з цього ж боку.

Таким чином, перев’язку зовнішньої сонної артерії виконують при неможливості перев’язати гілку цієї артерії у рані, при кровотечах із крилоподібного сплетіння (при його гнійному розплавленні).

Перев’язка загальної сонної артерії разом із внутрішньою яремною веною небажана, бо у 40-75 % випадків (дані різних авторів) виникають тяжкі ускладнення з боку головного мозку.

Перев’язку язикової артерії виконують у трикутникові Пирогова, а лицевої артерії – біля переднього краю жувального м’язу за допомогою розтину у підщелепної ділянці.

Травматичний шок – різке пригнічення усіх життєво-важливих функцій організму у відповідь на дію надмірно травмуючого фактора. Після короткої фази збудження ЦНС впадає у стан гальмування, що проявляється: порушенням центральної гемодинаміки – різким спадом артеріального тиску, серцевої діяльності, гіповолемією; порушенням мікроциркуляції – зменшується в’язкість крові, що веде до стазу і тромбозу; порушенням транскапілярного кровообігу – розвивається набряк тканин і порушується кисневий обмін, що веде до тканинної гіпоксії.

При пошкодженнях щелепно-лицевої ділянки шок також може бути гіповолемічним (внаслідок втрати крові).

Допомога: 1) зігрівання пораненого, в тому числі шляхом прийому перорально спирту, та знеболення – 1-2 мл 1 % розчину промедолу внутрішньом’язеве чи внутрішньовенне крапельне на 200 мл 0,5 % розчину новокаїну, новокаїнові блокади;

2) відновлення прохідності дихальних шляхів та оксігенотерапія;

3) компенсація плазмовтрати внаслідок централізації кровообігу під контролем центрального венозного тиску (у нормі 70-130 мм рт.ст.) та діурезу (у час повинно виділятися 50-60 мл сечі) шляхом внутрішньовенне крапельного вливання реополіглюкіну, розчину Рінгера з гепаріном (t⁰ розчинів 37⁰);

4) відновлення судинного тонусу – внутрішньовенне крапельно 1 мл 0,1% розчину норадреналіну у 200 мл фізіологічного розчину, а при недостатньому ефекті вазоконстрикторів додають кортикостероїди – 125 мг гідрокортизону або 60-90 мг преднізолону;

5) корекція кислотно-лужної рівноваги – внутрішньовенне крапельно 60-120 мг 4 % розчину бікарбонату натрію (бажано під контролем відповідних показників).

  Профілактика виникнення асфіксій та ГДН.

Профілактикою виникнення дислокаційної асфіксії, що розвивається внаслідок зміщення відламків щелеп, є надання тілу постраждалого положення обличчям донизу або на бік та накладання стандартної шини для тимчасової іммобілізації відламків щелеп. Постраждалих, що знаходяться в непритомному стані, евакуюють у положенні на боку, а осіб, що не втратили свідомість – у положенні напівсидячи чи напівлежачи.

Профілактика обтураційної та аспіраційної асфіксій передбачає звільнення дихальних шляхів від сторонніх тіл, крові, блювотних мас.

Профілактика виникнення стенотичної асфіксії при перших ознаках гострої дихальної недостачі включає проведення протинабрякової терапії, якщо є кровотеча на шиї, то треба перев’язати судину, що кровить, та видалити кров з задніх ділянок гортані. Якщо ж ці заходи неефективні, то необхідна конікотомія або трахеотомія.

Профілактика зростання клапанної асфіксії – конікотомія або трахеотомія.

Профілактика зростання дихальної недостатності – звільнення порожнини рота і носу від блювотних мас, інсуфляція кисню.

Профілактика виникнення вторинних пізніх кровотеч: своєчасна вичерпна хірургічна обробка ураженої ділянки, застосування антибактеріальних засобів. Усі хворі з провісниками вторинної кровотечі знаходяться під особливим наглядом.

6. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

А. Завдання для самоконтролю(таблиці, схеми, малюнки, графіки):

1. Оберіть способи надання невідкладної допомоги при асфіксії.

Дислокаційна	Видалення чужорідного тіла
Обтураційна	Фіксація язика
Стенотична	Трахеотомія
Клапанна	Відсмоктування рідини
Аспіраційна	Підшивання клаптя м’яких тканин

2. Оберіть методи зупинки кровотечі.

Тимчасові методи	Постійні методи
пальцеве притискання артерії	перев’язка судини в рані
Коагуляція судини (електрокоагуляція, лазерна або хімічною речовиною)	тампонада рани
накладання стисної пов’язки	прошивання судини в рані
накладання джгута на уражену половину шиї	прошивання судини на протязі
накладання на судину затискача в рані	емболізація штучними тромбами

3.  Заповніть графи

 

 

Б. Задачі для самоконтролю:

1. Чоловік 20 років отримав удар в ділянку підборіддя. Свідомість не втрачав. Загальний стан – задовільний. Під час огляду – асиметрія обличчя за рахунок набряку та гематом в обох під нижньощелепних ділянках. Визначається значна болісність у нижній щелепі під час пальпації. Позитивний симптом навантаження в ділянці 44, 43 і 34,35 зубів. Відкривання рота обмежене до 2 см. Має місце розрив слизової оболонки порожнини рота в ділянці 44, 43 і 34,35 зубів. Прикус – порушений. Який тип асфіксії може розвинутися у цього хворого?

(Відповідь: дислокаційна асфіксія).

2. Хворий доставлений на медичний пункт полку з кульовим пораненням м’яких тканин нижньої третини обличчя, уламковим переломом нижньої щелепи в ментальному відділі, явищами дислокаційної асфіксії. Яким має бути метод усунення асфіксії у хворого.

(Відповідь: прошивання або фіксація язика шпилькою у правильному положенні, репозиція та фіксація кісткових уламків нижньої щелепи).

3. До приймального відділення лікарні доставлено потерпілу з виробничою травмою. Травму отримала майже годину тому. Має місце значне роздавлювання тканин в ділянці правого кута рота та масивна кровотеча з порожнини рота. При огляді знайдено глибоку рвану рану на правій боковій поверхні язика на 2,5-3 см. Якою має бути тактика лікаря?

(Відповідь: провести первинну хірургічну обробку рани з глибоким глухим прошиванням рани на правій боковій поверхні язика).

В. Матеріали для тестового контролю. Тестові завдання з одиничною правильною відповіддю (α = ІІ):

1. Що належить до ранніх ускладнень при травмі щелепно-лицевої ділянки:

А. вторинна кровотеча;

В. травматичний остеомієліт;

С. травматичний шок;

D. слинні нориці;

Е. травматичний гайморит.

(Правильна відповідь: С)

2.   Методи тимчасової зупинки кровотечі при паренхіматозних кровотечах:

А. притискання загальної сонної артерії пальцем чи за допомогою затискача

Аржанцева;

В. прошивання судин в рані;

С. накладання кровоспинних затискачів на пошкодженні судини в рані;

D. накладання пов'язки, що давить, на обличчя, холод на обличчя та шию;

Е. накладання асептичної пов’язки.

(Правильна відповідь: С)

3. У пораненого значний набряк м’яких тканин і гематома з поширенням нашию і дно порожнини рота, загроза розвитку стенотичної асфіксії.Який вид допомоги потрібний? 

А. проведення трахеотомії;

В. уведення лобеліну;

С. проведення медикаментозної симптоматичної терапії;

D. фіксація язика;

Е. проведення первинної хірургічної обробки рани.

(Правильна відповідь: А)

Г. Навчальні задачі 3-го рівня (нетипові задачі):

1. У жінки, 30 років, через дві години після ДТП шкірні покрови бліді, на обличчі краплини поту. Дихання переривчасте, утруднене, пульс 120 на хвилину, м’який, АТ 70/50 мм рт.ст., рана правої щічної ділянки, що проникає у порожнину рота. Потерпіла перебуває в положенні на спині із закинутою головою. При огляді виявлений перелом нижньої щелепи в ділянці правого кута та розрив слизової оболонки правої щоки.

1. Який тип асфіксії розвивається у потерпілої?

2. Поставте попередній діагноз.

3. Якою має бути тактика лікаря?

(Відповідь: 1. У пацієнтки розвивається клапанна асфіксія. 2. Травматичний перелом правого кута нижньої щелепи. Поранення м’яких тканин правої щічної ділянки. Клапанна асфіксія. 3. Провести суб’єктивне та об’єктивне обстеження пацієнтки, рентгенологічне дослідження (рентгенограма нижньої щелепи оглядова та у правій боковій проекції), лабораторна діагностика, консультація нейрохірурга (для підтвердження або виключення ЗЧМТ), проведення ПХО з остаточною зупинкою кровотечі та відсіченням або прошиванням клаптя слизової оболонки).

2. Пацієнт, 25 років, 4 години тому отримав проникне вогнепальне поранення лівої привушно-жувальної ділянки та привушної слинної залози. Свідомість пацієнта сплутана. Шкірні покриви бліді, дихання прискорене. АТ 90/60 мм рт.ст. Рана зяє. Має місце значна кровотеча яскраво-червоною кров’ю. У пацієнта не закривається ліве око, опущений лівий кут рота.

1. Чим зумовлено зяяння рани?

2. Чому у пацієнта не закривається око та опущений кут рота?

3. Який метод зупинки кровотечі слід застосувати?

  (Відповідь:1. Наявністю мімічних м’язів. 2. Унаслідок пошкодження лівого лицевого нерва. 3. Перев’язка або прошивання судини в рані).

3. У пацієнта різана рана бокової поверхні спинки язика унаслідок травми сепараційним диском. Шкірні покрови бліді, дихання утруднене унаслідок потрапляння крові в дихальні шляхи.

1. Який вид асфіксії розвивається у пацієнта?

2. Якою має бути тактика лікаря у цьому випадку?

(Відповідь: 1. Аспіраційна асфіксія. 2. Глибоке глухе прошивання рани).

ЛІТЕРАТУРА.

1. Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; У 2т. – Т.2/В.О.Маланчук, І.П.Логвіненко, Т.О.Маланчук, О.Л.Ціленко – К.: ЛОГОС, 2011. – С. 13-20, 116-121.

2. Рузин Г.П. Краткий курс лекций по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой хирургии / Геннадий Петрович Рузин – Киев: «Книга плюс», 2006 – С. 130-134.

3. Клиническая оперативная челюстно-лицевая хирургия: Руководство для врачей / Под ред. проф. В.Н.Балина и проф. Н.М.Александрова. 4-е изд., доп. и испр. – СПб.: СпецЛит, 2005. – С. 547.

5. Щелепно-лицева хірургія: підручник / О.О.Тімофєєв. – К.: ВСВ «Медицина», 2011. – С. 380-386.

6. Стоматологія надзвичайних ситуацій з курсом військової стоматології: [підруч. Для студентів ВМНЗ III-IV рівнів акредитації] / Г.П.Рузін, В.П.Голік, О.В.Рибалов, С.Г.Демяник. – Харків: Торнадо, 2006. – С. 111-115, 162-164.

7. Неотложная диагностика и лечебная тактика в ургентной хирургии: учебное пособие для студ. мед. ВУЗов и врачей-интернов / под ред. В.Д.Шейко – Полтава, 2007. – С. 45-56.

8. Ускладнення травматичних пошкоджень щелепно-лицевої ділянки: навч.-метод. посіб. для студ. стомат. факульт. вищих мед. навч. закладів IV рівнів акредитації та інтернів-стоматологів / Рибалов О.В., Ахмеров В.Д. – Полтава: ТОВ «Фірма «Техсервіс»», 2011. – С. 10, 11-18, 75-79, 80-83.

 

 

Міністерство охорони здоров’я України

Вищий державний навчальний заклад України

«Українська медична стоматологічна академія»

 

 

                                                                                                «Затверджено»

                                                                                           на засіданні кафедри

                                                                                     хірургічної стоматології

                                                                               та щелепно-лицевої хірургії

                                                                   з пластичною та реконструктивною

                                                                                      хірургією голови та шиї

 

                                                                                              Завідувач кафедри

                                                                       д. мед. н. Аветіков Д.С.

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ самостійної роботи студентів

під час підготовки до практичного

(семінарського) заняття

 

Навчальна дисципліна	Хірургічна стоматологія
Модуль №	4
Змістовний модуль №	4
Тема заняття	Вивихи і переломи зуба. Переломи альвеолярного відростку. Статистика, класифікація, клініка, діагностика, методи лікування.
Курс	ІV
Факультет	Стоматологічний

 

 

Полтава – 2012

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ.

Пошкодження зубів, альвеолярного відростку в практичній діяльності хірурга-стоматолога спостерігаються досить часто. Диференційна діагностика цих станів між собою та іншими травматичними ушкодженнями іноді являє собою знання клінічної та рентгенологічної картини таких ушкоджень.

2.конкретні цілі:

1. Аналізувати результати клінічних обстежень хворих з вивихами і переломами зубів, переломами альвеолярного відростку.

2. Запропонувати план лікування хворих з вивихами і переломами зубів, переломами альвеолярного відростку.

3.  Класифікувати різні види вивихів і переломів зубів, переломів альвеолярного відростку.

4.  Вміти виділяти основні клінічні прояви при вивихах і переломах зубів, переломах альвеолярного відростку.

5.  Оволодіти навичками діагностики при вивихах і переломах зубів, переломах альвеолярного відростку.

6. Оволодіти навичками лікування вивихів і переломів зубів, переломів альвеолярного відростку.

7. Вміти організувати лікування поранених з вивихами та переломами зубів, переломами альвеолярного відростку на етапах медичної евакуації.