Педагогічні умови, що забезпечують диференційований підхід до організації навчання учнів

 

Як уже зазначалося, є вчителі, які хоч і довіряють ідеї диференціації навчання, підтримують її, проте, коли мова йде про застосування цієї ідеї, вони роблять це невдало, неправильно. Цілком зрозуміло, що існують певні правила, необхідні умови застосування диференційованого навчання, яких дані вчителі не дотримуються.

Розглянемо деякі педагогічні умови, що забезпечують диференційований підхід до організації навчання учнів, адже це питання дуже важливе: немає сенсу починати диференціювати навчання, не знаючи основних принципів і умов до здійснення цього підходу.

Педагоги, що розглядали це питання і випробували диференційований підхід на практиці, видвигають цілу низку принципів ефективного його застосування.

С.П. Логачевська вважає, що необхідними умовами застосування диференційованого навчання є:

) вивчення навчальних можливостей школярів;

ефективне, економне використання навчального часу;

вміння викликати в учнів інтересу до знань;

здійснення постійного взаємозворотнього зв'язку між учнями й учителем.

Розглянемо ці умови детальніше.

І. Вивчення навчальних можливостей школярів. Цілком зрозуміло: щоб здійснити диференційований підхід до учнів, який передбачає врахування їхніх індивідуальних особливостей, потрібно спочатку дізнатися про ці особливості. С. П. Логачевська зазначає [ 25, С. 73 ], що бажано вчителеві володіти якнайширшою інформацією про кожного школяра. Вона пише: "...вчитель повинен добре знати соціальний стан сім'ї, пізнавальні здібності, риси характеру кожної дитини, щоб визначити, хто сам зможе працювати, а кому треба допомагати і якою мірою". Далі вона додає, що спостереження за учнями потрібно робити систематично і пропонує такий план-таблицю для спостереження за учнями кожної чверті:

Прізвище та ім’я учня

Увага

Стримання

Пам'ять

Темп роботи

Уміння працювати з підручниками

Інтерес до навчання

Старанність

Ставлення до своїх успіхів

Ставлення до успіхів товаришів

Начитаність

Уміння самостійно працювати

Виконання правил для учнів

Засвоєння матеріалу

Рівень загального розвитку

 

 

Відмітки у цих колонках можна ставити за такою шкалою: В - високий рівень, Д - достатній, С - середній, Н - низький.

Як зазначає С.П. Логачевська, робити окремі записи допомагає щоденник спостережень, в якому виділяється для кожного учня окрема сторінка. " Така клопітка робота, - пише вона, - окупається в майбутньому, бо об'єктивні спостереження дають можливість цілеспрямовано й правильно здійснювати навчально-виховну роботу, визначити навчальні можливості кожного учня ". (Далі за вище вказаними показниками вчителька визначала три основні групи дітей; опис цих груп ми вже приводили).

Але, як підкреслює С.П. Логачевська, визначити рівень розвитку - ще не все. Слід планувати роботу так, щоб враховуючи індивідуальні особливості кожного учня, з орієнтацією на зону найближчого розвитку вчити його.

Так учням 1-ї категорії па уроках потрібно давати творчі завдання проблемно-пізнавального спрямування, пропонуючи інколи елементи дослідження.

В учнів 2-ї категорії нестійкий інтерес до знань, тому треба привчати їх до тривалих трудових зусиль, озброювати способами навчальної діяльності, вчити об'єктивно оцінювати свою діяльність.

З учнями 3-ї групи варто працювати безпосередньо на уроці. Привчати їх до самостійності, широко застосовувати всі методи заохочення.

Постійно, цілеспрямовано підвищуючи рівень навчальних можливостей, можна визначити майбутній розвиток кожного учня. С.П. Логачевська пише: " Багаторічна практика показує, що визначений рівень знань... не є сталим, він може змінюватися': [25, С. 80].

ІІ. Резерви навчального часу. Від учителів часто чуються слова: як можна навчати на уроці кожного учня, якщо так мало часу? Проте С.П. Логачевська запевняє [25, С. 91]: коли роботу злаштовано правильно, можна виконати ті завдання, які ставляться перед учнями на уроці.

Ось декілька рекомендацій. Насамперед потрібна чітка організація початку уроку. Так, чергові завжди до початку уроку повинні перевірити, чи є все необхідне для даного уроку. Початок уроку ніколи не потрібно затягувати. Уроки пропонується починати переважно із запитання чи завдання, що мобілізує увагу учнів.

Треба привчати дітей цінувати кожну хвилину; думати, що можна запитати в учителя на уроці, а що доцільно перенести на перерву.

Особлива увага звертається на мову вчителя. Для вчителя дуже важливо не тяжіти до багатослів'я. По-перше, це займає час, а, по-друге, учневі важко вибрати зі сказаного головне. Тому інколи діти, які не схопили суті завдання, виконують його частково або знову перепитують. А це знову втрата часу.

Для чіткої організації роботи дуже важливо передбачати, скільки хвилин діти виконуватимуть певне завдання і, враховуючи це, добирати посильні завдання, що будуть найбільш ефективними для засвоєння даної теми.

ІІІ. Як викликати інтерес до знань? С.П. Логачевська зазначає [25, С.94 ], що школярі вчаться з інтересом тоді, коли їм цікаво і, найголовніше, коли навчальні дії стають для них особистісно значущими, тобто коли ними рухає пізнавальна потреба знати, міркувати.

А для цього треба спиратися на інтелектуальність і почуття дитини, позитивні емоції. Для цього, у свою чергу, можна використати багато прийомів і принципів. Це і використання різноманітних дидактичних ігор під час уроку, і проведення нестандартних уроків (урок-екскурсія, урок-диспут, урок-вистава тощо), і надання індивідуальних доручень по підготовці уроку і т.п. При цьому потрібно пам'ятати, що діти охоче працюють, коли знають, що їхня робота, їхні вироби (якщо йдеться про матеріальну працю) комусь потрібні.

Слід також обов'язково проводити актуалізацію кожної виучуваної теми і приводити зв'язок її з життям.

І, в кінець-кінців, треба проводити диференціацію учнів за інтересами. Здебільш диференціація за інтересами здійснюється при плануванні роботи різноманітних гуртків, факультативів тощо.. Постійний взаємозворотний зв'язок. С.П. Логачевська вказує, що ефективність навчання визначається не тим, що вчитель намагається дати учням, а тим, як у них виробилося ставлення до навчання. Тому, починаючи вивчення нової теми, заздалегідь продумується шлях засвоєння вивченого і супроводжується постійним контролем якості знань, умінь, навичок. Своєчасна й об'єктивна інформація дозволяє бачити успіхи кожного учня.

З метою швидкого взаємозворотнього зв'язку С.П. Логачевська пропонує ввести для використання учнями на кожному уроці спеціальних "опитувальних" планшетів, перфокарт тощо, де записи не вимагають значної затрати часу.

Схожі методичні умови диференційованого підходу до побудови навчально-виховного процесу виділяє кандидат педагогічних наук Т.А. Логвіна-Бик (обов'язкова контрольованість і керованість діяльністю учнів; здійснення зворотного зв'язку між учнями й учителем; засвоєння учнем знань в індивідуальному темпі, на різному рівні складності тільки через власну діяльність учня; мотивованість процесу засвоєння знань учнями; максимальна конкретизація навчальних завдань) [26].

Професор О.І. Бугайов виділяє такі основні методичні умови здійснення диференціації навчання, пояснюючи їх значення [4].

Поєднання індивідуальних та колективних методів навчальної праці, при індивідуальному підході важливо спиратись на колективну роботу з учнями, а колективний характер навчання орієнтувати на інтереси та можливості кожного.

Рівень обов'язкової підготовки (обов'язкових результатів) із кожного предмета повинен бути добре відомим не тільки вчителю, але й учням. Знання мінімальних обов'язкових результатів дозволяє останнім усвідомити власний резерв у досягненні більш високих результатів, стає своєрідним орієнтиром.

Не можна ототожнювати рівень викладання й рівень вимог до результатів навчання. Рівнева диференціація здійснюється не тому, що одним учням повідомляють менший, а іншим - більший обсяг навчального матеріалу, а завдяки тому, що, пропонуючи однаковий обсяг, орієнтують їх на різні рівні вимог до його засвоєння.

Контроль та оцінювання знань учнів повинні бути орієнтовані на перевірку досягнення ними обов'язкових і підвищених результатів. При цьому перевірка рівня обов'язкових результатів - обов'язковий етап для кожного учня. Тільки оцінивши мінімальний рівень, перевіряють більш глибокі рівні засвоєння знань та умінь.

Ефективною формою організації контролю знань є залікова система, що передбачає тематичний облік знань кожного учня, а не "поточне" оцінювання знань, де виставляється середнє арифметичне з поточних оцінок.

Для диференційованого навчання необхідне принципово нове методичне забезпечення. Основні принципові особливості навчально-методичних комплексів (НМК), які треба брати до уваги при їх розробці: врахування провідних видів та способів диференціації навчання на кожному його ступені; врахування базисного характеру шкільної освіти; рівневий підхід до структури і змісту підручників, навчальних посібників, дидактичних матеріалів і методичних посібників.

Професор педагогіки Криворізького державного педагогічного університету В. К. Буряк особливу увагу приділяє таким двом умовам застосування диференційованого підходу до навчання, як поєднання фронтальної та індивідуальної роботи школярів і резерв часу. При цьому він указує, що ці дві умови тісно пов'язані між собою, взаємно впливають одна на одну [6].

Систематизуючи інформацію про педагогічні умови, що забезпечують диференційований підхід до організації навчання учнів, О.Я. Савченко зробив наступні висновки [40, С.297]. Успішне здійснення диференційованого навчання можливе за умов, коли вчитель:

уміє передбачити труднощі, що можуть виникнути в дітей під час засвоєння матеріалу;

враховує загальну готовність своїх підопічних до наступної діяльності, тобто рівень сформованих знань, здатність самостійно працювати, ставлення до роботи;

поєднує фронтальну та індивідуально-групову роботу з учнями;

здійснює диференційований підхід систематично;

здійснює зворотний зв'язок з учнями;

проводить перспективний аналіз: для чого плануються завдання, чому їх треба використовувати на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних уроках.

Отже, диференційований підхід - це такий підхід до навчання учнів, який передбачає глибоке вивчення індивідуальних особливостей учнів, їх класифікацію за типологічними групами й організацію роботи цих груп для виконання спеціальних навчальних завдань, які сприяють їх розумовому розвитку.

Диференційоване навчання - це робота не за різними програмами, а робота на різному рівні з метою оволодіння єдиним програмовим матеріалом залежно від індивідуальних особливостей і підготовленості учнів; головне завдання диференційованого навчання полягає в тому, щоб визначити для кожного школяра найпродуктивніший вид роботи на уроці і вдома; диференціація не виключає індивідуальної роботи з дітьми, а навпаки, ґрунтується на ній, є її засобом.

Завдання диференційованого навчання не можна зводити лише до того, щоб пристосувати навчання до дитячих індивідуальних особливостей, а більш активно впливати на їх формування, забезпечувати максимальний розвиток позитивних рис, нахилів і здібностей. Зміст диференціації навчального процесу полягає у визначенні дидактичних шляхів ліквідації прогалин у знаннях, використанні різноманітних завдань, коригуванні діяльності учнів.

Існує декілька різновидів диференційованого навчання. Так, розрізняють внутрішню диференціацію, під якою розуміють таку організацію навчально-виховного процесу, за якою врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється в умовах класно-урочної системи з даною групою (класом), і зовнішню диференціацію, яка полягає в тому, що для врахування індивідуальних особливостей учнів їх об'єднують у спеціальні навчальні групи (класи). Альтернативні види диференціації до вище названих - це рівнева диференціація і профільна диференціація відповідно. Той чи інший різновид диференціації можна використати в залежності від цілей і завдань диференціації.

Диференційоване навчання - ефективний спосіб навчальної діяльності школярів при вмілому керівництві вчителя. Успіх організації диференційованого навчання обумовлений дотриманням певних дидактичних умов: глибоке знання вчителем вікових та індивідуальних особливостей школярів, розвиток у кожного учня мислительних операцій, формування інтересу до навчання, старанності й уміння вчитися самостійно; постійне здійснення взаємозворотнього зв'язку з учнями з метою виявлення прогалин у засвоєнні ними програмового матеріалу; економне використання вчителем навчального часу; систематичне (а не епізодичне) використання диференційованого підходу на всіх етапах уроку, на всіх етапах процесу навчання; проведення систематичного аналізу результатів роботи з учнями та їх коригування тощо.

Диференційований підхід розглядається прогресивними педагогами усього світу як один із засобів оптимізації навчально-виховного процесу. Диференціація навчально-виховного процесу стала визначальним фактором та умовою гуманізації та демократизації, відродження культурної функції національної школи. Саме в ній педагоги справедливо вбачають нові можливості максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей.