Розглянемо найтиповіші сімейні ролі для подружжя.

Розглянемо найтиповіші сімейні ролі для подружжя.

1. Відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї.

2. Хазяїн-господарка – передбачає організацією і ведення домашнього господарства.

3. Відповідальний за підтримку родинних зв’язків, тобто забезпечує організацію спілкування з родичами, участь у сімейних ритуалах і церемоніях.

4. Організатор сімейної субкультури. Ця роль орієнтує на формування у членів сім’ї певних культурних цінностей, інтересів і захоплень.

5. Організатор розваг.

6. Сексуальний партнер.

7. Відповідальний по догляду за дитиною – передбачає забезпечення дитині фізичного і психічного комфорту.

8. Сімейний «психотерапевт». Ця роль включає дії, спрямовані на розв’язання особистісних проблем членів сім’ї.

 

Розподіл ролей у сім’ї може змінюватися залежно від таких умов:

- здатність виконувати певні сімейні ролі (н-, професійна кар’єра іноді може перешкоджати виконанню деяких ролей);

- прийнятність ролі того, хто її виконує;

- можливість задовольнити через роль власні потреби і потреби інших членів сім’ї.

Невиконання зазначених умов призводить до формування патологізуючих сімейних ролей, що психічно травмують членів сім’ї. н-д, коли сім’я потребує розрядження негативних емоцій, для цього хтось із членів сім’ї обирається на роль жертовного козла. Крім того, якість виконання сімейних ролей багато в чому залежить від міжособистісних стосунків і пов’язаних з ними міжособистісних ролей («попелюшка», «клоун», «красень» тощо).

 

Функції сім’ї

 

«Функцій сім’ї стільки, скільки видів потреб», - зазначав М.Соловйов.

Виконання сім’ю її функцій має значення не тільки для її членів, але й для суспільства вцілому.

Виховна функція сім’ї полягає в тому, що задовольняють індивідуальні потреби в материнстві і батьківстві; в контактах з дітьми та їх вихованні; в тому, що батьки можуть «реалізуватися» в дітях. В ході виконання виховної функції сім’я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства.

Господарсько-побутова функція полягає в задоволенні матеріальних потреб членів сім’ї (в їжі, житлі і т.д.), сприяє збереженню їх здоров’я: в ході виконання сім’єю цієї функції відновлюються фізичні сили, витрачені в праці.

Емоційна функція сім’ї – задоволення її членами потреб в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. Дана функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства, сприяє збереженню їх психічного здоров’я.

Функція духовного (культурного) спілкування – задоволення потреби в спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні. Вона відіграє значну роль в духовному розвитку суспільства.

Функція первинного соціального контролю – забезпечує виконання соціальних норм членами сім’ї, особливо тими, які в силу різних обставин (вік, захворювання тощо) не достатньо володіють здатністю будувати свою поведінку відповідно до соціальних норм.

Сексуально-еротична функція – задоволення сексуально-еротичних потреб членів сім’ї. з точки зору суспільства важливо, що сім’я при цьому здійснює регулювання сексуально-еротичної поведінки її членів, забезпечує біологічне відтворення суспільства.

 

З цього приводу цікавим є факт, що Платон вважав, що ідеальна держава повинна мати невелике населення і пропонував регулювати кількість населення шляхом виселення його надлишку в колонії. Аристотель пропонував для регулювання кількості населення прийняти закон про шлюб, який забороняв мати дітей чоловікам до 37 років, а жінкам – до 18 років. Він вважав, що надлишок населення сприяє росту незадоволення і злочинності внаслідок того, що частина громадян обезземелювала ся і впадала в бідність. Замість колонізації і переселення як засобу регулювання кількості населення Аристотель запропонував умертвляти хворих дітей і частинку «зайвих» новонароджених.

Вперше закони, спрямовані на стимулювання дітонародження, були розроблені і введені в практику суспільного життя при римському імператорі Августі. Ці закони передбачали обов’язковий шлюб для сенаторського прошарку; ряд обмежень для холостяків і бездітних; різні переваги для всіх римських громадян, які мали дітей, в тому числі і для жінок; суворе покарання за перелюб.

 

З часом відбуваються зміни у функціях сім’ї: одні втрачаються, інші появляються відповідно до нових соціальних умов. Якісно змінилася функція первинного соціального контролю. Піднявся рівень терпимості до порушення норм поведінки у сфері шлюбно-сімейних стосунків (народження позашлюбних дітей, подружні зради тощо). Розлучення перестало розглядатися як покарання за недостойну поведінку в сім’ї.

Функції сім’ї можуть порушуватися через різні фактори. Н-д, через особливості особистості членів її сім’ї і взаємостосунків між ними, певні умови життя сім’ї.

Нормаль функціонуюча сім’я – це сім’я, яка відповідально і диференційовано виконує свої функції, внаслідок чого задовольняються потреби в рості і змінах як сім’ї вцілому, так і кожного її члена.

Згідно точки зору Ледерера і Джексона, хорошим шлюбом вважається той, який характеризується наступними ознаками:

- Толерантність;

- Повага один до одного;

- Чесність;

- Бажання бути разом;

- Спільність інтересів і ціннісних орієнтацій.

А.Обозова вважає, що стабільний шлюб зумовлюється спільністю інтересів і духовних цінностей і констрасністю їх особистісних якостей.

І, звичайно, стабільності сім’ї сприяє також вміння членів сім’ї вести переговори по всіх аспектах спільного життя.

Дисфункціональні сім’ї нездатні задовольняти потреби один одного в особистісному і духовному рості.

Основними психологічними причинами формування дисфункціональних сімей є наступні (див. Таб.1).

Таблиця 1

Психологічні причини формування дисфункціональних сімей

№ з/п Мотиви вступу в шлюб в дисфункціональних сім’ях Кількість опитаних у %, (N=326)

1 Втеча від батьків 50

2 Почуття обов’язку 49

3 Одинокість 26,6

4 Слідування традиціям 25

5 Кохання 9,5

6 Престиж, пошук матеріальних благ 5,2

7 Помста 3,1

 

Мотив «втеча від батьків» часто означає пасивний протест проти влади батьків, нездатність сприймати життя у всій її реальності. Такий шлюб є швидше спробою компенсувати власну пустоту, ніж способом збагатити життя.

Найбільш часто в роботі з дисфункціональними сім’ями зустрічаються наступні проблеми:

1. Помилковий вибір партнера. Найбільш частими є очікування, що чоловік/дружина будуть нагадувати батька /матір.

2. Незавершені стосунки з батьківською сім’єю. Подружжя, замість того, щоб радитись один з одним при вирішенні проблем, звертаються за порадою до своїх батьків.

3. Втрата ілюзій («синдром утопій» - Ледерер і Джексон, 1967). Подружжя вважає, що вони одружилися по любові і заради любові, але очікуваного щастя не було. Насправді в їх стосунках переважала не реальна оцінка емоційної складової, а перебільшені сексуальні фантазії. Потреба в опіці і домінуванні виявилась важливішою за реальні сексуальні стосунки (проблема клієнтів з істеричними розладами).

4. Переживання розгубленості. Чому ми живемо разом? – починає задумуватись подружжя. Тому що хочемо цього, чи тому, що зобов’язані?

5. Подружня зрада і загроза розлучення – одна з найчастіших причин звернення до психолога.

6. Громадянський шлюб як спроба уникнути відповідальності – юридичної, фінансової і т.д. Під впливом різних суспільних організацій, в тому числі і феміністських, стали популярними ідеї громадянського або пробного шлюбу. Ця ситуація відповідає німецькому прислів’ю: «Не обов’язково купляти корову для того, щоб пити молоко». Відмова від сім’ї як форма регуляції соціальних відносин створює тривожну ситуацію. Не випадково Джей Хейлі говорить, що наявність свекрух і тещ – єдине, що відрізняє людей від тварин.

7. Серед представників сексуальної меншості, навпаки, домінують вимоги узаконити їх шлюби і дозволити всиновлювати дітей.

 

Динаміка сім’ї

Функції і структура сім’ї можуть змінюватися залежно від етапів її життєдіяльності. Існують різні системи виділення основних етапів життєвого циклу.

Н-д, є періодизація, в основі якої лежать сімейні кризи та їх вирішення. Автором цієї періодизації є Дж. Каплан (1963). Він вважає, що саме в цих критичних точках попередні способи досягнення цілей в сім’ї не сприяють досягненню нових потреб, які появилися у членів сім’ї.

Сімейні психотерапевти Варнхілл та Лонго для пояснення того, що відбувається з сім’ю при переході від фази до фази, запозичили психоаналітичні ідеї про фіксацію і регресію: під час нормативного стресору дисфункціональні сім’ї, замість того, щоб рухатися вперед, регресують на більш ранні фази розвитку сім’ї, або зупиняються в своєму розвитку, тобто фіксуються на певній фазі. Для того, щоб уникнути цього, вони пропонують сім’ям пропрацювати проблему переходів «Як ви це робили, з допомогою яких засобів, що ви ще не робили?»

Найбільш відома система стадій, де в якості основної ознаки поділу на цикли використовувався факт наявності або відсутності дітей в сім’ї та їх вік. До цієї групи входять періодизації, запропоновані В.Сатир, Зільбахом, Гордецкі, Дюраль, вітчизняні концепції.

Так, Дюраль виділив наступні фази в життєвому циклі сім’ї:

- Втягування. Зустріч подружжя, їх емоційна тяга один до одного.

- Прийняття і розвиток нових батьківських ролей.

- Прийняття в сім’ю нової особистості. Перехід від діадних стосунків подружжя до стосунків в трикутнику.

- Введення дітей в поза сімейні інститути.

- Прийняття підлітковості.

- Експериментування з незалежністю.

- Підготовка до виходу дітей із сім’ї.

- Вихід дітей із сім’ї, прийняття їх відходу, життя подружжя «око в око».

- Прийняття факту виходу на пенсію і старості.

Вітчизняні психологи подають картину циклів сімейного життя з урахуванням «історичності» сім’ї, яка подібна до періодизації Дюраля:

- Залицяння;

- Життя без дітей (від початку проживання разом до народження першої дитини);

- Експансія (від народження першої дитини до останньої);

- Стабілізація (період виховання дітей до того моменту, коли перша дитина залишає сім’ю);

- Діти назавжди залишають батьківський дім;

- «порожнє гніздо» (батьки після від’їзду дітей);

- Хтось із подружжя залишається один після смерті іншого.

Подібною до розглянутих є періодизація Зільбуха. [С.219-222 – Ігрова психотерапія]

Згідно його концепції життєвий цикл сім’ї включає в себе три основні стадії, характерні для будь-якого процесу розвитку – початкову, середню і пізню або завершальну. І хоча будь-яка сім’я колись закінчує своє існування, «розширена» сім’я може продовжувати жити. Це відображається в сімейній історії, сімейних традиціях і сімейних практиках, що в свою чергу, зміцнює сім’ю і продовжує строк її існування.

Кожній стадії життєвого циклу сім’ї властиві певні якості або маркери, а також специфічні задачі, які мають вирішуватися членами сім’ї. завдяки вирішенню цих задач сім’я переходить на наступну стадію розвитку. Розвиток сім’ї може сповільнюватися або зупинятися, мати прогресивний або регресивний характер. Але при нормальному розвитку сім’ї можна передбачити, якою буде її наступна стадія.

 

Узагальнивши ці основні періодизації, охарактеризуємо кожну фазу розвитку сім’ї, з її основними задачами та проблемами, оскільки кожній з фаз властиві певні проблеми сім’ї.

Початку циклу розвитку сім’ї передує період залицяння.

Для фази залицяння у вітчизняних умовах характерним є те, що багато молодих людей продовжують жити з батьками. Відсутність досвіду самостійного, фінансово незалежного життя, житлові проблеми в поєднанні з лібералізацією сексуальних стосунків можуть призвести до відмови молоді від шлюбу, поширення альтернативних форм шлюбу, підвищення рівня позашлюбної народжуваності чи передчасного шлюбу.

 

Пізні стадії: завершення

Фаза, коли діти залишають батьківський дім, характеризується порушенням звичних правил і стереотипів взаємодії. Дитина (тепер вже доросла, по суті) створює свій домашній затишок. Створення власного домашнього вогнища пов’язано з початком здійснення нею базових внутрісімейних функцій. Постає проблема наповнення взаємин подружжя новим змістом, що компенсувало б емоційні втрати, пов’язані з віддаленням дітей від сім’ї. Іноді вирішення цієї проблеми ускладнюється через суперечності, що витіснилися у зв’язку з народженням і вихованням дітей, але актуалізувалися на фазі «порожнього гнізда». Головною задачею сім’ї при цьому є фасилітація створення такого першого домашнього куточка за межами сім’ї і незалежного функціонування відділеного члена. В психотерапевтичній практиці більшість звертається за допомогою на середній фазі розвитку, або коли діти залишають батьківську сім’ю. основні зусилля всіх членів сім’ї спрямовані на реалізацію певних процесів, які приводять до її поступового зменшення і «спустошення».

Е. Бургес сказав: «Сім’я існує до тих пір, поки між її членами існує взаємодія; вона помирає, коли ця взаємодія припиняється». Протягом останніх років життя пара, що залишилася в одинокості, переживає складні метаморфози. Її батьківські функції повністю втрачаються. Остання фаза життєвого циклу сім’ї настає тоді, коли помирає один із подружжя. Це може відбутися на будь-якій стадії. У цьому разі другий із подружжя, як правило, часто приєднується до сім’ї дітей як бабуся чи дідусь, що вимагає від дітей адаптації до зміни структури сім’ї. У цей період можуть виникати конфлікти між поколіннями. Іноді незалежним батькам потрібно перейти в залежну позицію від дітей. Це непросто.

 

Протягом всього життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різними труднощами і несприятливими умовами – хвороби, житлово-побутові незручності, конфлікти з соціальним оточенням тощо. В зв’язку з цим перед сім’єю часто виникають непрості проблеми, які можуть негативно позначитися на її житті. Розглянемо основні моменти, які спричиняють сімейні порушення.

Чисельні труднощі, які виникають перед сім’єю і загрожують її життєдіяльності, можна розділити, перш за все, за силою і тривалістю їх дії. Особливе значення при цьому мають 2 групи сімейних труднощів:

- гострі (н-д, смерть одного з членів сім’ї, звістка про подружню зраду, раптові зміни в долі і соціальному статусі, н-д, арешт одного з членів сім’ї, раптове і сильне захворювання;

- хронічні подразники (надмірне психічне і фізичне навантаження в побуті і виробництві, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї тощо.

Можна виділити також наступні групи труднощів, з якими зустрічається сім’я:

- пов’язані з різкою зміною способу життя, життєвого стереотипу (психологічні труднощі, які виникають при переході від одного етапу життєвого циклу до другого);

- пов’язані з великою кількістю труднощів, їх накладенням один на одного (шлюб і відразу народження дитини, закінчення університету, пошук окремого житла тощо).

Через всі етапи життєвого циклу проходять «нормативні стресори» - звичайні труднощі, які переживають всі сім’ї: на першому етапі життя – труднощі взаємного психологічного пристосування, конфлікти, які виникають при формування стосунків з родичами; на другому – задачі виховання і догляду за дитиною, веденням домашнього господарства. Поєднання перерахованих труднощів в певні моменти життєвого циклу сім’ї приводить до сімейних криз.

Криза – це порушення стану рівноваги системи, тяжкий перехідний стан. Це ситуація емоційного і розумового стресу, що потребує значних змін уявлень про світ і про себе за короткий проміжок часу. Звичні способи функціонування сім’ї, старі моделі поведінки не допомагають справитися з новою ситуацією.

В сімейній кризі можна виділити дві потенційні лінії подальшого розвитку сім’ї:

1 – деструктивна, тобто така, що веде до порушення відносин і загрожує їх існуванню; конфлікти не вирішуються, а люди уникають конфліктів і в такий спосіб віддаляються один від одного;

2 – конструктивна, що полягає в потенційній можливості переходу сім’ї на новий рівень функціонування. Оскільки далеко не у всіх є навики припрацювання конфліктів для того, щоб стати ближчими один до одного, то іноді подружжя може вибрати ще третю лінію – вирішують завести дитину. І в такому випадку дитина в майбутньому стає мішенню для всіх невідредагованих почуттів або ж грає роль миротворця в сім’ї. а коли подорослішає, то підсвідомо приваблює партнерів, які можуть допомогти їй відтворити її ранні травми розвитку.

Безсумнівний інтерес представляють дослідження чеських вчених, які встановили і описали 2 критичні періоди в житті сім’ї. Перший з них, більш інтенсивний, спостерігається між 3-м і 7-м роками існування сім’ї і досягає найбільшої гостроти в період між 4-м і 6-м роками. Його виникненню сприяють наступні фактори: зникнення романтичних настроїв, активне неприйняття контрасту в поведінці партнера в період закоханості і в повсякденному житті, збільшення прояву негативних емоцій, збільшення напруги між партнерами внаслідок частих зіткнень. При цьому криза може виникнути без подружньої зради, без втручання батьків чи будь-яких інших зовнішніх впливів. Друга криза назріває між 17-м і 25-м роками. Ця криза менш глибока, ніж перша, може продовжуватися рік і більше. Її виникнення часто співпадає з періодом інволюції, з підвищенням емоційної нестійкості, проявом страхів, різних соматичних скарг, почуттям самотності, пов’язаного з тим, що діти пішли з дому. 

В обох випадках спостерігається ріст незадоволеності. Ведучої ролі у випадку першої кризи набуває фруструюча зміна емоційних взаємовідносин і як результат – збільшення числа конфліктних ситуацій, ріст напруги як відображення побутових та інших проблем; у випадку другої – пов’язане з відокремленням дітей від сім’ї наростання соматичних скарг, тривожності, відчуття пустоти життя.

Цікаво, що другу кризу гостріше переживають чоловіки. На цьому етапі важливо шукати способи поновлення стосунків.

Виявлення кризових періодів в житті сім’ї може мати немаловажне прогностичне значення, сприяти їх пом’якшенню або попередженню.

Труднощі, зумовлені несприятливими варіантами життєвого циклу, - ті, що виникають при відсутності в сім’ї одного з її членів (чоловіка, дітей). Причиною може бути розлучення, тривала розлука подружжя, позашлюбна дитина, смерть одного з членів сім’ї, бездітність подружжя.

При всій різноманітності варіантів розвитку сім’ї спостерігається низка спільних джерел їх порушень. Це, по-перше, функціональна пустота, тобто ситуація, коли одна із ролей, необхідних для успішного існування сім’ї, ніким не виконується. Н-д, якщо батько йде із сім’ї, його доля у вихованні вже невиконана. По-друге, можуть бути труднощі адаптації до самого факту, події, яка породила несприятливий варіант розвитку сім’ї (розлучення, смерть одного з подружжя, необхідність виховувати дитину поза шлюбом тощо).

Сім’я, зіткнувшись з труднощами, намагається якось протидіяти їм. Дослідження показують, що сім’ї реагують на труднощі досить різноманітно. В одних випадках труднощі мобілізують, інтегрують сім’ю. В інших, навпаки, послаблюють, ведуть до збільшення в ній протиріч.

Неоднакова стійкість сімей по відношенню до труднощів пояснюється по-різному. Частіше всього говорять про певні механізми, які забезпечують успішну протидію порушенням – про механізми вирішення проблем (розпізнавати їх, висувати версії вирішення, вибирати з них найкращу). Деякі вчені виділяють також певні особливості, завдяки яким сім’я легше пристосовується до несприятливих умов. Серед таких особливостей – гнучкість взаємостосунків, чіткість у формулюванні рольових очікувань, згуртованість сім’ї, відкритість у сприйнятті оточуючого світу, тобто відсутність тенденції ігнорувати якусь частину інформації про світ. Але, у другому випадку існує проблема діагностування даних особливостей – гнучкості і т.д. виходить дещо замкнене коло: чому сім’я добре справляється з різними труднощами? Тому що їй присутні гнучкість, відкритість. Звідки ми знаємо, що їй присутні ці якості? Зі спостережень над тим, як вона пристосовується до важких ситуацій.

 

Сімейна тривога

Під сімейною тривогою розуміють стан тривоги в одного або обох членів подружжя, який нерідко погано усвідомлюється і погано локалізується. Характерною ознакою даного типу тривоги є те, що вона проявляється в сумнівах, страхах, які стосуються сім’ї – здоров’я її членів, їх «відлучок» і пізніх повернень, сутичок і конфліктів, які виникають в сім’ї. Тривога ця, зазвичай, не поширюється на поза сімейні сфери. В основі сімейної тривоги лежить, як правило, погано усвідомлювана невпевненість індивіда в якомусь дуже вадливому для нього аспекті сімейного життя. Це може бути невпевненість в почуттях чоловіка чи дружини, невпевненість в собі.

Важливими складовими сімейної тривоги є також почуття безпорадності і відчуття нездатності втрутитися в хід подій в сім’ї, спрямувати його в потрібне русло. Характеризуючи свої подружні стосунки, подружжя нерідко вживає такі висловлювання: «Відчуваю, що як би я не поступив, вже одно це закінчиться погано», «Часто почуваю себе безпорадним», «Коли приходжу додому, завжди через щось переживаю», «Я часто хотів (-ла) порадитися, але немає з ким», «Часто буває, що хотів зробити добре, а вийшло погано». Людина з сімейно-зумовленою тривогою не відчуває себе значимою дійовою особою в сім’ї, незалежно від того, яку позицію вона в ній займає. Жінка, яка фактично виконує майже всю домашню роботу, забезпечує життя сім’ї, на питання про свою роль в сім’ї відповідає: «Іноді мені здається, що якби я раптом зникла, то цього ніхто не помітив би». Даний стан дуже часто є фактором виникнення обсесивно-фобічного неврозу.

 

Система вивчення сім’ї

Як вже зазначалося, сім’я – досить складна система. Задача виявлення порушень, які ініціювали розвиток нервово-психічного розладу в одного з її членів, за складністю може бути співставлень з пошуком голки в копиці сіна. Внаслідок цього надзвичайно важливу роль відіграє вибір правильної стратегії і тактики пошуку порушень. Система вивчення сім’ї повинна бути побудована таким чином, щоб кожний новий крок, по-перше, помітно наближав до першоджерела порушення, по-друге, давав інформацію про переважні напрямки подальшого дослідження.

В сучасній західній сімейній психотерапії широко поширена думка про те, що будь-який підхід хороший і в кінцевому рахунку ефективний сімейна психотерапія являє собою щось на зразок магазину готового одягу, де кожен може підібрати одяг на свій смак. Звичайно, це викликає деякі критичні зауваження вчених, які досить серйозно і глибоко підходять до проблем діагностики сім’ї. робляться спроби вирішити проблему вивчення сім’ї, не обмежуючись рамками якоїсь школи. При цьому ставиться задача – побудувати таку діагностичну систему, яка задовольнила б (наскільки це можливо) представників різних шкіл і течій.

Розглянемо найтиповіші сімейні ролі для подружжя.

1. Відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї.

2. Хазяїн-господарка – передбачає організацією і ведення домашнього господарства.

3. Відповідальний за підтримку родинних зв’язків, тобто забезпечує організацію спілкування з родичами, участь у сімейних ритуалах і церемоніях.

4. Організатор сімейної субкультури. Ця роль орієнтує на формування у членів сім’ї певних культурних цінностей, інтересів і захоплень.

5. Організатор розваг.

6. Сексуальний партнер.

7. Відповідальний по догляду за дитиною – передбачає забезпечення дитині фізичного і психічного комфорту.

8. Сімейний «психотерапевт». Ця роль включає дії, спрямовані на розв’язання особистісних проблем членів сім’ї.

 

Розподіл ролей у сім’ї може змінюватися залежно від таких умов:

- здатність виконувати певні сімейні ролі (н-, професійна кар’єра іноді може перешкоджати виконанню деяких ролей);

- прийнятність ролі того, хто її виконує;

- можливість задовольнити через роль власні потреби і потреби інших членів сім’ї.

Невиконання зазначених умов призводить до формування патологізуючих сімейних ролей, що психічно травмують членів сім’ї. н-д, коли сім’я потребує розрядження негативних емоцій, для цього хтось із членів сім’ї обирається на роль жертовного козла. Крім того, якість виконання сімейних ролей багато в чому залежить від міжособистісних стосунків і пов’язаних з ними міжособистісних ролей («попелюшка», «клоун», «красень» тощо).

 

Функції сім’ї

 

«Функцій сім’ї стільки, скільки видів потреб», - зазначав М.Соловйов.

Виконання сім’ю її функцій має значення не тільки для її членів, але й для суспільства вцілому.

Виховна функція сім’ї полягає в тому, що задовольняють індивідуальні потреби в материнстві і батьківстві; в контактах з дітьми та їх вихованні; в тому, що батьки можуть «реалізуватися» в дітях. В ході виконання виховної функції сім’я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства.

Господарсько-побутова функція полягає в задоволенні матеріальних потреб членів сім’ї (в їжі, житлі і т.д.), сприяє збереженню їх здоров’я: в ході виконання сім’єю цієї функції відновлюються фізичні сили, витрачені в праці.

Емоційна функція сім’ї – задоволення її членами потреб в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. Дана функція забезпечує емоційну стабілізацію членів суспільства, сприяє збереженню їх психічного здоров’я.

Функція духовного (культурного) спілкування – задоволення потреби в спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні. Вона відіграє значну роль в духовному розвитку суспільства.

Функція первинного соціального контролю – забезпечує виконання соціальних норм членами сім’ї, особливо тими, які в силу різних обставин (вік, захворювання тощо) не достатньо володіють здатністю будувати свою поведінку відповідно до соціальних норм.

Сексуально-еротична функція – задоволення сексуально-еротичних потреб членів сім’ї. з точки зору суспільства важливо, що сім’я при цьому здійснює регулювання сексуально-еротичної поведінки її членів, забезпечує біологічне відтворення суспільства.

 

З цього приводу цікавим є факт, що Платон вважав, що ідеальна держава повинна мати невелике населення і пропонував регулювати кількість населення шляхом виселення його надлишку в колонії. Аристотель пропонував для регулювання кількості населення прийняти закон про шлюб, який забороняв мати дітей чоловікам до 37 років, а жінкам – до 18 років. Він вважав, що надлишок населення сприяє росту незадоволення і злочинності внаслідок того, що частина громадян обезземелювала ся і впадала в бідність. Замість колонізації і переселення як засобу регулювання кількості населення Аристотель запропонував умертвляти хворих дітей і частинку «зайвих» новонароджених.

Вперше закони, спрямовані на стимулювання дітонародження, були розроблені і введені в практику суспільного життя при римському імператорі Августі. Ці закони передбачали обов’язковий шлюб для сенаторського прошарку; ряд обмежень для холостяків і бездітних; різні переваги для всіх римських громадян, які мали дітей, в тому числі і для жінок; суворе покарання за перелюб.

 

З часом відбуваються зміни у функціях сім’ї: одні втрачаються, інші появляються відповідно до нових соціальних умов. Якісно змінилася функція первинного соціального контролю. Піднявся рівень терпимості до порушення норм поведінки у сфері шлюбно-сімейних стосунків (народження позашлюбних дітей, подружні зради тощо). Розлучення перестало розглядатися як покарання за недостойну поведінку в сім’ї.

Функції сім’ї можуть порушуватися через різні фактори. Н-д, через особливості особистості членів її сім’ї і взаємостосунків між ними, певні умови життя сім’ї.

Нормаль функціонуюча сім’я – це сім’я, яка відповідально і диференційовано виконує свої функції, внаслідок чого задовольняються потреби в рості і змінах як сім’ї вцілому, так і кожного її члена.

Згідно точки зору Ледерера і Джексона, хорошим шлюбом вважається той, який характеризується наступними ознаками:

- Толерантність;

- Повага один до одного;

- Чесність;

- Бажання бути разом;

- Спільність інтересів і ціннісних орієнтацій.

А.Обозова вважає, що стабільний шлюб зумовлюється спільністю інтересів і духовних цінностей і констрасністю їх особистісних якостей.

І, звичайно, стабільності сім’ї сприяє також вміння членів сім’ї вести переговори по всіх аспектах спільного життя.

Дисфункціональні сім’ї нездатні задовольняти потреби один одного в особистісному і духовному рості.

Основними психологічними причинами формування дисфункціональних сімей є наступні (див. Таб.1).

Таблиця 1

Психологічні причини формування дисфункціональних сімей

№ з/п Мотиви вступу в шлюб в дисфункціональних сім’ях Кількість опитаних у %, (N=326)

1 Втеча від батьків 50

2 Почуття обов’язку 49

3 Одинокість 26,6

4 Слідування традиціям 25

5 Кохання 9,5

6 Престиж, пошук матеріальних благ 5,2

7 Помста 3,1

 

Мотив «втеча від батьків» часто означає пасивний протест проти влади батьків, нездатність сприймати життя у всій її реальності. Такий шлюб є швидше спробою компенсувати власну пустоту, ніж способом збагатити життя.

Найбільш часто в роботі з дисфункціональними сім’ями зустрічаються наступні проблеми:

1. Помилковий вибір партнера. Найбільш частими є очікування, що чоловік/дружина будуть нагадувати батька /матір.

2. Незавершені стосунки з батьківською сім’єю. Подружжя, замість того, щоб радитись один з одним при вирішенні проблем, звертаються за порадою до своїх батьків.

3. Втрата ілюзій («синдром утопій» - Ледерер і Джексон, 1967). Подружжя вважає, що вони одружилися по любові і заради любові, але очікуваного щастя не було. Насправді в їх стосунках переважала не реальна оцінка емоційної складової, а перебільшені сексуальні фантазії. Потреба в опіці і домінуванні виявилась важливішою за реальні сексуальні стосунки (проблема клієнтів з істеричними розладами).

4. Переживання розгубленості. Чому ми живемо разом? – починає задумуватись подружжя. Тому що хочемо цього, чи тому, що зобов’язані?

5. Подружня зрада і загроза розлучення – одна з найчастіших причин звернення до психолога.

6. Громадянський шлюб як спроба уникнути відповідальності – юридичної, фінансової і т.д. Під впливом різних суспільних організацій, в тому числі і феміністських, стали популярними ідеї громадянського або пробного шлюбу. Ця ситуація відповідає німецькому прислів’ю: «Не обов’язково купляти корову для того, щоб пити молоко». Відмова від сім’ї як форма регуляції соціальних відносин створює тривожну ситуацію. Не випадково Джей Хейлі говорить, що наявність свекрух і тещ – єдине, що відрізняє людей від тварин.

7. Серед представників сексуальної меншості, навпаки, домінують вимоги узаконити їх шлюби і дозволити всиновлювати дітей.