Індивідуальні особливості мислення. Продуктивність розуму.

Ясність — простота та щирість думки, відсутність у ній якої-небудь „зарозумілості", заплутаності.

Логічність—чітка послідовність, систематичність мислення.

Кмітливість — швидкість розумового орієнтування, швидке входження в матеріал, швидкість розв'язування задач.

Глибина, або вдумливість — здатність пізнавати в предметах чи явищах найбільш істотне, часто приховане і замасковане, здатність за видимістю предмета осягнути його сутність, за розрізненими суперечливими фактами бачити ціле, закономірність.

Широта — здатність мислити з урахуванням усіх сторін питання, зокрема, висловлюючи яку-небудь гіпотезу, повною мірою враховувати всі умови, за яких вона підлягає перевірці.

Гнучкість або пластичність — відсутність шаблонності, стереотипності, здатність до зміни ходу мислення, якщо цього вимагають дані. Протилежна риса — інертність, або в'язкість мислення, його низька рухливість, консерватизм.

Самостійність та оригінальність — це не просто гнучкість мислення, а новизна, самобутній творчий характер розумової діяльності, відсутність у ній сліпого наслідування, що зовсім не означає невизнання будь-яких авторитетів.

Критичність — відсутність неперевірених суджень, ретельна аргументація, серйозне ставлення до заперечень, які повинні бути ретельно розглянуті, перевірені, перш ніж будуть відкинуті.

 

Поняття про уяву. Види уяви, способи утворення образів.

Поняття про уяву

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. За образним визначенням А. Ейнштейна, "уява важливіша за знання, тому що знання обмежені, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції". Безліч уявлень виникає у голові людини щодня. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, най значущі залишаються в пам'яті і складають уяву. Отже, уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види.

За характером продуктивності виокремлюють:

відтворювальну (репродуктивну) уяву, продукти якої вже були відомі раніше;

Творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

В пособи створення образів:

- Аглютинація (від лат. склеювання) – комбінація, злиття окремих елементів або частин різних предметів в єдиний образ;

- Акцентування – збільшення або зменшення окремих предметів, знаків, частин предмету;

- Аналогія ­– створення речей подібних на живий організм. (на відміну від лекційного матеріалу в підручнику Ю.Г. Шадських наводиться такий засіб, як схематизація, а аналогії немає: Схематизація – підкреслювання подібності різних об’єктів і зменшення їх відмінностей);

- Типізація – виділення суттєвого, такого, що повторюється в однорідних образах, створення узагальнених, типових образів.

 

Функції уяви.

1) у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;

2) у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

3) у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4) у створенні образів об'єктів з опорою на схеми та описи;

5) у створенні принципово нових предметів та явищ тощо.