По няття про відчуття та їх класифікація.

По няття про відчуття та їх класифікація.

Класифікуються відчуття 1) за місцем розташування рецепторів: а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу, серед них контактні ті, які для виникнення відчуттів вимагають прямого контакту із подразником (дотик, смак), дистантні – зір, слух; б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан; в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла; г) зовнішньо-внутрішні – температурні, больові, смакові, вібраційні. 2) за органами чуттів (Арістотель): зір, слух, нюх, смак, дотик. Дотикові: тактильні і температурні. Виділяють проміжні між тактильними (тиск) і слуховими – вібраційні (впізнати музику рукою на гучномовці). Загальні для всіх аналізаторів – больові.

 

Поняття про сприймання, його види і властивості.

Поняття про сприймання

Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує не лише інформацію про певні властивості та якості тих чи інших об'єктів чи явищ через відчуття їх, а й відомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Цілісне їх відображення людиною характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання - сприймання.

Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів.

У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на співвідношення між його якостями. У результаті сприймання виникають образи об'єктів, що сприймаються, -уявлення.

Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).

Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ.

У продуктивності сприймання предметів та явищ навколишнього світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється вже в рухах органів чуттів, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їхніх контурів, окремих частин.

Властивості сприйняття

1. Предметність - це віднесення відомостей, що отримуються із зовнішнього світу, до цього світу.

2. Цілісність. Сприйняття - це завжди цілісний образ. Ми подумки добудовуємо образ до деякої цілісної форми.

3. Структурність. Пов'язана з цілісністю. Сприйняття - це не проста сума відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру.

4. Константна. Здатність сприймати предмети відносно постійними за формою, кольору і величині і так далі, незалежно від фізичних умов, що міняються.

5. Свідомість. Сприйняття тісно пов'язане з мисленням, з розумінням суті предмета. Свідомо сприйняти предмет - це означає подумки назвати його, тобто віднести до певного класу предметів, узагальнити його в слові.

6. Вибірковість. Проявляється в переважному виділенні одних об'єктів в порівнянні з іншими. Залежить від інтересів і значною мірою від установок особи.

Види сприйняття.

1. По домінуючому аналізатору: зорові, слухові, тактильні, нюхові і так далі. Зазвичай комбінуються.

2. По формах існування матерії: сприйняття простору, часу, руху.

3. Можна виділити сприйняття предметів, стосунків, себе і іншої людини.

Сприйняття простору - рельєф, віддаленість, взаємне розташування.

Сприйняття величини і глибини - рух очей і руки. Величина: дослідження по контуру і величина зображення на сітківці. Глибина: акомодація і конвергенція.

Сприйняття рухів - напрям, швидкість переміщення.

Сприйняття часу - біологічний годинник.

 

Поняття про пам'ять

Враження, які одержує людина, відображаючи дійсність через свої органи чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є наріжним каменем психічного життя людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі головні процеси: зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Види пам'яті

I. За часом збереження матеріалу

1. Миттєва (чи іконічна). Пов'язана з утриманням точної і повної картини тільки що сприйнятого органами чуття, без якої б то не було переробки отриманої інформації. Її тривалість 0,1 - 0,5 секунд.

2. Короткочасна пам'ять. Це спосіб зберігання інформації протягом короткого проміжку часу, в середньому близько 20 секунд. Без повторення! Тут зберігається не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найбільш суттєві елементи. Її характеристика - об'єм. Він приблизно дорівнює 5 - 9 одиницям інформації.

3. Оперативна пам'ять. Це пам'ять, розрахована на зберігання інформації протягом заздалегідь заданого терміну,: від декількох секунд до декількох днів. Термін зберігання визначається завданням.

4. Довготривала пам'ять. Ця пам'ять здатна зберігати інформацію протягом практично необмеженого терміну. При користуванні довготривалою пам'яттю для пригадування нерідко вимагається мислення і зусилля волі, тому на практиці її часто зв'язують з цими 2-а процесами.

5. Генетична пам'ять. Це пам'ять, що зберігається в генотипі, передається у спадок. Це єдина пам'ять, на яку ми не можемо чинити вплив через навчання і виховання.

II. По переважаючому аналізатору в процесах запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу.

1. Зорова пам'ять. Пов'язана із збереженням і відтворенням зорових образів.

1. Слухова пам'ять. Це хороше запам'ятовування і точне відтворення різноманітних звуків - музичних, мовних.

2. Рухова пам'ять. Це запам'ятовування, збереження і відтворення різноманітних складних рухів. Ця пам'ять бере участь у формуванні трудових умінь і навичок.

3. Емоційна пам'ять. Це пам'ять на переживання. Вона бере участь в роботі усіх видів пам'яті.

4. Дотикова, нюхова, смакова та ін. види пам'яті. Особливої ролі в життя не грають. Вони в основному задовольняють біологічні потреби.

III. По характеру участі волі.

1. Мимовільна пам'ять. Тут запам'ятовування і відтворення відбувається автоматично, без особливих зусиль і постановки спеціального мнемической завдання.

2. Довільна пам'ять. Обов'язково присутнє мнемическая завдання, а сам процес запам'ятовування або відтворення вимагає вольових зусиль.

IV. По різній мірі свідомості:

1) механічна; 2) логічна.

 

Види та форми мислення.

Розрізняють такі види мислення:

наочно-дійове — спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція;

образне — застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам'яті;

абстрактно-логічне — відображення фактів, зв'язків і закономірностей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні;

розуміння усної або письмової мови — пізнання таких зв'язків між предметами і явищами, які вже подано джерелом інформації у певній системі понять, що відображають ці зв'язки;

мислення ймовірностями спирається не на безпосереднє сприйняття предметів, а на ступінь вірогідності подій, що очікуються;

планування пов'язане з уявленнями та мисленням імовірностями;

планування — це розумові дії, що спрямовують на подолання можливих перешкод на шляху до мети;

уявлення — створення нових образів на основі минулих;

мрія — створення образу бажаного майбутнього.

Формами мислення:

· асоціації— елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення, поняття викликає інше;

· судження — відбиття логічних зв'язків між предметами і явищами, як правило, в процесі суджень щось стверджується або заперечується;

· умовивід — утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємопов'язаних засновків-суджень;,

· розуміння — пізнання зв'язків між предметами, явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби;

· поняття — це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об'єкта;

 

Поняття про уяву

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона зумовлюється потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі її готовий результат. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. За образним визначенням А. Ейнштейна, "уява важливіша за знання, тому що знання обмежені, уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції". Безліч уявлень виникає у голові людини щодня. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, най значущі залишаються в пам'яті і складають уяву. Отже, уява - це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види.

За характером продуктивності виокремлюють:

відтворювальну (репродуктивну) уяву, продукти якої вже були відомі раніше;

Творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;

активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;

абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації);

творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

В пособи створення образів:

- Аглютинація (від лат. склеювання) – комбінація, злиття окремих елементів або частин різних предметів в єдиний образ;

- Акцентування – збільшення або зменшення окремих предметів, знаків, частин предмету;

- Аналогія ­– створення речей подібних на живий організм. (на відміну від лекційного матеріалу в підручнику Ю.Г. Шадських наводиться такий засіб, як схематизація, а аналогії немає: Схематизація – підкреслювання подібності різних об’єктів і зменшення їх відмінностей);

- Типізація – виділення суттєвого, такого, що повторюється в однорідних образах, створення узагальнених, типових образів.

 

Функції уяви.

1) у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;

2) у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

3) у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4) у створенні образів об'єктів з опорою на схеми та описи;

5) у створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

 

Поняття про увагу

Увага - зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо (В.І. Страхов).

Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі собою, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як пише С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі наявний момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема, до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень цікавиться математикою, вона, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над розв'язанням математичних задач.

Види уваг и

Говорячи про види уваги, розрізняють три основних:

Мимовільна увага

Мимовільна увага — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага – увага неуважної людини. Фактори, що викликають мимовільну увагу:

інтенсивність (сила) подразника;

новизна подразника;

контраст подразників;

відповідність внутрішньому станові організму (потребам);

безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження;

загальна спрямованість особистості.

Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини.

Види почуттів.

Позитивні емоції -реакція психіки на задоволену потребу: радість, насолода, задоволення тощо.

Негативні - наслідок незадоволеної чи недостатньо задоволеної потреби: сум, гнів, страх тощо.

В нейтральних емоціях немає безпосереднього зв'язку між ступенем задоволення потреби та реакцією психіки: інтерес, здивування.

Стенічні емоції - ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності: радість, гнів тощо.

Астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують: сум, горе.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними і називаються захопленнями та пристрастями.

У афективній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності.

Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, людей, самої себе; їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети

Естетичні почуття - це почуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні

Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності

 

Основні емоційні стани.

Цікавість (зацікавленість, Інтерес) - позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок і вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання. Радість - позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невелика чи принаймні невизначсна. Здивування - емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об'єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість. Страждання - емоційний стан, пов'язаний з отриманням достовірної або такої, що знається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш або менш імовірними. Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб'єкта потреби. Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють об'єкти (предмети, люди, обставини і т. Ін.), зіткнення з якими (фізична взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб'єкта. Презирство - негативний емоційний стан, що виникає в особистих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об'єктом почуттів. Страх - негативний: емоційний стан, що виникає в разі отримання суб'єктом інформації про можливі збитки для його життєвого благополуччя, про реальну чи уявну небезпеку, яка загрожує. Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.

 

19.Індивідуальні емоційні прояви.
Визначаються такими рисами як ЕМОЦІЙНА ЗБУДЛИВІСТЬ, ЕМОЦІЙНА ІМПУЛЬСИВНІСТЬ І АФЕКТИВНІСТЬ, ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ, СИЛА, ТЕМП І РИТМ ЕМОЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ, ЕМОЦІЙНИЙ ТОНУС.

Можна вказати наступні варіанти сполучення вказаних рис:

– велика емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

– велика емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю;

– слабка емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

– слабка емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю.

За індивідуальними емоційними проявами розрізняють декілька емоційних типів людей, а саме.

Збудливі емоційні натури, які дуже легко „запалюються” під впливом подразників. Для таких натур характерна поривчастість, імпульсивність, яка часто переходить в афект.

Сентиментальні натури, що характеризуються схильністю до споглядання. Світ для них відображається наче через призму переживань і емоційних станів. Ці натури чутливі і пасивні: їх почуття не викликають активної діяльності, світ їх переживань мовби замкнений в самому собі.

Пристрасні натури, що виключно дійові, проявляють прагнення і відданість улюбленій справі, вони живуть багатим і напруженим, емоціонально насиченим життям. У них завжди є предмет пристрасті. Це люди глибоких, великих почуттів.

Холодні натури. Їх інколи називають “людьми холодного розрахунку”. Це люди, у яких почуття, емоції проявляються в такій мінімальній мірі, що практично майже не мають впливу на їх поведінку, вчинки і дії.

 

20.Поняття про волю, етапи вольових дій.
Воля визначається в зв’язку з діяльністю людини і розуміється, як певний рівень її регуляції.
Класифікація дій: 1) мимовільні – виникають при неусвідомле-них спонуканнях, мають імпульсивний характер, позбавлені чіткого плану (дії в стані афекту); 2) довільні – передбачають усвідомлення цілі і план дій. Серед довільних виділяють вольові – це свідомі дії, спрямовані на певну ціль і пов’язані із зусиллями, що потрібні для подолання перешкод на шляху до цілі.
Вольова дія – це вольове зусилля з напругою мобілізуючого характеру.
Структура вольової дії. Розглядають просту і складну вольові дії. При простому вольовому акті спонукання до дії безпосередньо переходить у дію. Досягнення мети здійснюється звичним способом.
Складна вольова дія включає кілька етапів:
1) виникнення спонукань (поява мотивів зробити щось);
2) людина перед собою бачить одночасно кілька цілей і стоїть про-блема вибору. У виборі важливим є не тільки бажаність цілі, але й легкість її досягнення;
3) обдумування шляхів досягнення та доцільності того чи іншого вибору з врахуванням наслідків;
4) боротьба мотивів, що спонукають зробити взаємовиключні дії;
5) прийняття рішення;
6) Створення плану реалізації та його виконання.

 

Вольові якості особистості.

Цілеспрямованість виявляється у підкоренні людиною своєї поведінки певній життєвій меті; цією головною метою обумовлені більш окремі цілі, досягнення яких стає засобами на шляху до головної. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи на тиск суспільства, зовнішньої ситуації.

Рішучість  виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні. Настійливість стосується виконання рішень, вона виявляється у здатності людини втілювати прийняті рішення, досягати мети навіть в умовах серйозних перешкод. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій.

Стриманість виявляється у здатності утримувати психічні та фізичні прояви, які можуть зашкодити досягненню мети. У свідомому підкоренні власної поведінки певним правилам та нормам виявляється дисциплінованість.

Сміливість - це здатність людини долати почуття страху та розгубленості. Мужність - складна якість, яка поєднує сміливість, настійливість, стриманість, впевненість у собі, вона допомагає людині йти до мети, не зважаючи на втрати й страждання.

 

22.Безвілля, його причини і перебороття.

Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження загальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій очевидна. Безвільні люди не доводять розпочатої справи до кінця, нездатні переборювати навіть незначні труднощі, відкладають справу на потім. Вони легко відволікаються від важливої діяльності, беруться за маловажливе, дрібне, непотрібне. Їм не властиві стійкі, цілеспрямовані інтереси, самостійність і критичне ставлення до себе та до інших.

Слабохарактерні люди не мають власної думки, легко підпадають під вплив інших, легко піддаються навіюванню та самонавіюванню, унаслідок чого невпевнені у своїх діях. Вони малоініціативні, хоча і знають справу, нездатні стримувати свої бажання, долати в собі ті чи інші емоційні стани — гнів, страх, афекти. В екстремальних ситуаціях вони розгублюються, стають безпорадними. Їм властиве мрійництво, вони часом подають цікаві пропозиції, але не реалізовують їх. Безвілля властиве конформним особам, які схильні уникати самостійних рішень, пасивно приймають погляди інших, пристосовуються до готових стандартів поведінки. Випадки хворобливого безвілля називаються абулією.

Безвілля зумовлюється багатьма причинами. Іноді його спричинюють органічні або функціональні розлади в діяльності кори великих півкуль головного мозку, особливо чолових його ділянок, дисоціація, роз’єднаність образів дії та рухів, пасивність ідей, уявлень. До цього спричинюють різні хвороби, особливо вживання алкоголю, наркотиків, які викликають пасивність розумової діяльності, розладнують гальмівну функцію кори великих півкуль головного мозку, у результаті чого активізуються підкоркові процеси, зокрема емоції. Але безвілля типу “обломовщини”, “маніловщини” зумовлюється здебільшого вихованням. Обмежування рухів і дій дітей, прагнення в усьому допомагати їм виховують у них пасивність, яка стає звичкою, що важко перевиховується у старшому віці. Формування у дітей працьовитості, залучення їх до цілеспрямованих трудових дій, спонукання доводити розпочату справу до кінця є найважливішими заходами переборення безвілля. Фізичне виховання, спорт, різні види змагань великою мірою сприяють розвитку активності, самовладання, сильної волі.

 

 

По няття про відчуття та їх класифікація.

Класифікуються відчуття 1) за місцем розташування рецепторів: а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу, серед них контактні ті, які для виникнення відчуттів вимагають прямого контакту із подразником (дотик, смак), дистантні – зір, слух; б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан; в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла; г) зовнішньо-внутрішні – температурні, больові, смакові, вібраційні. 2) за органами чуттів (Арістотель): зір, слух, нюх, смак, дотик. Дотикові: тактильні і температурні. Виділяють проміжні між тактильними (тиск) і слуховими – вібраційні (впізнати музику рукою на гучномовці). Загальні для всіх аналізаторів – больові.