Основні науково-технічні здобутки доби Відродження

З епохою раннього Відродження пов'язаний певний розвиток пауки. Справжньою науково-культурною революцією можна назвати винахід друкарського верстату Иоганном Гутенбергом з Майнцу (1399-1468). Подібні механізми було винайдено в Китаї ще в XI ст., але там книгодрукування не розвинулося передусім з причини склад-ндеті процесу виготовлення численних ієрогліфів. Гутенберг власноруч сконструював пристрій для металевого виливання літер (китайські літери виготовлялися вручну з глини або дерева), удосконалив друкарський прес, запропонував рецепти друкарського сплаву. Роботу по створенню верстату було розпочато у Страсбурзі близько 1440 р. Першим друкованим виданням в Європі стала 42-рядкова Біблія латинською мовою, яку Гутенберг надрукував протягом 1452-1455 pp. у Майнці. Гутенберг видавав також навчальну літературу (посібник з латинської граматики Доната), календарі та ін. Швидко книгодрукування поширюється в Італії (1465-1467), Чехії (1468), Франції (1470), Нідерландах (1472), Іспанії (1473-1474), Угорщині (1473), Польщі (1474), Англії (1476). З 1480-х pp. починається книгодрукування кириличним шрифтом у Кракові. На початок XVI ст. нараховувалося близько 250 центрів книгодрукування, де було випущено близько 40 тис. найменувань книг цього періоду, названих інкунабулами ("колисковими"). Завдяки книгодрукуванню література різного спрямування почр-нає активно поширюватися серед широких верств населення. Найчастіше друкувалася Біблія, однак значного поширення набували також деякі твори античних авторів, історичні праці (такі як "Великі французькі хроніки"), навчальна література, праці європейських гуманістів тощо. Усе більше посилюється інтерес до астрономії, механіки, фізики, анатомії, фізіології. Однак розвиток наук відбувався ще в межах філософії, а ідеалом вченого лишався енциклопедист. Яскравим прикладом вченого раннього Відродження є відомий німецький філософ і теолог,  математик і астроном, кардинал Микола Кузанський (1401-1464). Філософські погляди вченого визначають як пантеїстичні (Бог розчинений у своєму творінні). Для М.Кузанського математика є найбільш важливим моментом у процесі пізнання. "Ми нічого не маємо достовірного у нашій науці, - пише він, - крім нашої математики. Без числа нічого створити неможливо". Але математична метода М.Кузанського мало чим відрізняється від неопіфагорейської доктрини пізньої античності та дослідів Роджера Бекона. Основний світоглядний і науковий принцип Миколи Кузанського - "в малому те, що й у великому" - був запозичений з герметичної (пов'язаної з* античним культом Гермеса Трисме-гиста) магії. Разом з тим, в астрономії М.Кузанський (щоправда, без якихось доказів) твердив, що Земля не є центром Всесвіту і подібна до інших планет. М.Кузанському належить також обгрунтований план реформи Юліанського календаря. Цей вчений створив також першу карту Центральної і Східної Європи, хоча послуговувався при цьому античнимд джерелами, тому на його карті не обійшлося без міфічних Рифейських і Гіперборейських гір. Починаючи з XVI ст., рушила вперед гігантськими кроками астрономія. Нове слово в астрономії було сказане великим польським вченим і мислителем Миколою Коперником (1473-1543). Цей вчений прийшов  до ствердження геліоцентричної системи світу, згідно з якою Сонце нерухомо займає центральне положення, а Земля є однією з планет, що обертаються довкола нього і довкола власної осі. Теорія Коперника завдавала удару по стереотипах "освяченого" авторитетом пап католицького світогляду. У добу панування ідеоло-гії Контрреформації книгу Коперника спалили і внесли до "Індексу заборонених книг" (1616 p.), і до 1828 р. вона залишалась під церковною забороною. Подальший розвиток ідей Коперника пов'язаний з іменами дансь-кого астронома Тіхо Брате (1546-1601), який описав наднову зірку в сузір'ї Кассіопеї, і німця Йоганна Кеплера (1571-1630), який обрахував траєкторії руху планет по орбітах. Використовуючи відкриття Коперника, цікаві космологічні ідеї висунув італійський мислитель Джордано Бруно (1548-1600), який синтезував у своєму вченні неоплатонізм, гер-метизм і магію. Він дійшов висновку про існування безлічі світів та їх населеність, а також про фізичну однорідність земного й небесного світу, який складається із землі, води, ефіру і вогню. Проти Дж.Бруно було висунуто обвинувачення в єресі. Після 8-річного ув'язнення, яке мало на меті примусити Бруно публічно відмовитися від своїх поглядів, але не похитнуло принциповості мислителя, його у 1600 р. було спалено за наказом інквізиції на Площі квітів у Римі. Не менш трагічно склалася доля й іншого відомого вченого -механіка, інженера, астронома, математика Ґалілео Ґалілея (1564-1642), постать якого скоріше належить уже наступній добі в історії, культури, але ретроспективно важлива для розуміння культури Ренесансу. На початку своєї наукової кар'єри Ґалілей зробив багато технічних винаходів: описав пропорційний циркуль, удосконалив водопідйомну машину, сконструював телескоп, що збільшував у ЗО разів тощо. Завдяки телескопу Ґалілей зробив важливі відкриття в астрономії: довів, що Місяць - це тіло, подібне Землі; Чумацький Шлях - складна система зірок; Сонце має плями; Юпітер має чотири супутники тощо. За це Ґалілей також був притягнутий до суду інквізиції. Попри намагання вченого довести, що геліоцентрична система світу і його особисті відкриття не мають ніякого відношення до католицької догматики і повинні послужити тільки на користь церкви, яка шляхом їх сприйняття звільниться від язичницько-середньовічних стереотипів, Ґалілея 1633 р. все ж примусили привселюдно зректися своїх поглядів. У зв'язку з цим необхідно зробити певні зауваження. Як не дивно це прозвучить, але інквізиція, примусивши Ґалілея до зради його переконанням сумлінного вченого, виступила виразником гуманістичного світогляду періоду Відродження, оскільки Птолемеївська система світу ідеально підходила для ренесансної ідеології антропоцентризму (людина - вершина творіння і центр Всесвіту). Якщо Земля не є центром Універсуму, то як людина може бути його вершиною і центром? Завдяки науковим відкриттям Коперника та його послідовників криза ідеології антропоцентризму стала неминучою й призвела до швидких змін у культурному житті Європи в XVII ст. Але доки пов'язані з геліоцентризмом ідеї не набули поширення, культура Ренесансу продовжувала свій розвиток.