Принципи системи К.Станіславського і урок.

Досягнення в театральній педагогіці пов'язують з ім'ям російського педагога, режисера й актора Костянтина Сергійовича Станіславського (1863-1938), який присвятив своє життя створенню «розумного, морального, загальнодоступного театру». Майже всі театральні теорії, плини та напрями з початку ХХ ст. до наших днів відбивають на собі плідний вплив його ідей і творчих принципів. Його навчання впливає на прогресивний театр усього світу, створює різні творчі індивідуальності та сприяє появі нових засобів і методів у сценічному мистецтві.

Система Станіславського універсальна, тому що вона узагальнює як його власну творчу практику, так і практику багатьох поколінь професіоналів не тільки російської, а і світової театральної сцени. Незважаючи на те що вона спрямована на створення професійного творця, ця система по своїй суті педагогічна, тому що вона виходить з об'єктивних законів людської поведінки та її психофізичних передумов. Саме тому вона може мати і ширше педагогічне застосування.

Навчальний процес у школі – явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням. З його допомогою здійснюється взаємовплив двох рівних суб’єктів – учителя й учня. Щоб цей взаємовплив був ефективним, у вчителя і учня мають переважати позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак працездатності та її результативності. Цей бік педагогічної професії близько стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту і майстерності. Майстерність, як правило результат вишколу. Саме він поєднує в собі кращі традиції і досвід багатьох поколінь, розвиває і підсумовує природні задатки учня та вчителя, дає їм необхідні знання й навички, організовує і розвиває талант, робить його гнучким і чутливим до будь-якого творчого завдання.

    Досвід педагогічної діяльності показує, що вчителю недостатньо знань основ наук і методики навчально-виховної роботи. Адже всі його знання і практичні уміння можуть передаватись учням лише живому і безпосередньому спілкуванню з ними. На цих стосунках вибудовується складна і об’ємна піраміда навчання і виховання, через них відбувається проникнення педагога в душевний світ учнів, щоб виробити у них первинні навички співтворців власної особистості. Саме ці взаємовідносини, їх мистецькі, моральні, психологічні, технологічні складники не завжди усвідомлюються педагогами як вартісний засіб удосконалення їхньої педагогічної діяльності. Багато чого тут педагог може запозичити з театральної педагогіки.

     Вчителі знають як важко буває втримати на уроці увагу дітей, спонукати їх до активної, осмисленої дії. Сьогодні вчителю особливо важко: у нього в класі сидять діти космічної ери, і швидкостей, вони переобтяжені телевізійними передачами, фільмами, музикою, інформацією. А вчитель один на один з класом потрібно втримати увагу учнів протягом 35-45 хвилин и не тільки утримати, а ще проконтролювати засвоєння, здійснити навчання й виховання. 

      Без різноманіття естетичних почуттів не здійснюється таїнство переходу досвіду вчителя в досвід учня. Як досягти цього переходу практично?

      Педагогічне мистецтво нерідко ототожнюють з театром одного актора це цілковито відповідає життєвим реаліям. Тому для педагогаважливо усвідомити принципи театральної дії її закони. В цьому може добре прислужитися система К.С.Станіславського, яка виступає універсальним методом всебічного гармонійного, морального і професійного виховання і розглядає органічну природу театральної творчості через природу людини-творця. У ній вперше розв’язується питання свідомого оволодіння підсвідомим, довільним процесом творчості, вияву таланту особистості в діяльності. 

Але потрібно зауважити, що система К.С.Станіславського – наука не лише про акторську творчість, а й про те, як спираючись на об’єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, і не лише сценічні - вона дає можливість розв’язати багато проблем у підготовці вчителя. По своїй суті система Станіславського - це спосіб виховувати, вдивлятись у світ як у сцену й у сцену як у реальний світ. А роль педагога-дослідника полягає насамперед у тому, щоб виявити й усунути конкретні перешкоди на шляху до цієї мети; у розкріпаченні поведінки; у тому, щоб випустити на волю вразливість і творчу енергію, спрямовуючи її у правильне русло.

     Метод К.С.Станіславського не виступає як перелік технічних прийомів і канонів. Якщо вчитель початкової школи хоче використовувати у своїй педагогічній роботі систему Станіславського, то він має ставитись до основних її положень не догматично й поверхово, а творчо.

Так які ж умови вільної творчості утворює система?

             Принципи системи К.Станіславського

Першим і головним принципом системи К.С.Станіславського є головний принцип реалістичного мистецтва – життєва правда. Основний принцип системи Станіславського - це принцип життєвої правди. Це принцип будь-якого реалістичного мистецтва. Не можна на сцені допустити нічого приблизного, навмисного, хибного, фальшивого. «Артист повинен мати розвинене уявлення, дитячу наївність і довірливість, артистичне почуття правди та правдоподібного у своїй душі й тілі», - пише К. Станіславський.

З метою підпорядкування навчально-виховного процесу в початковій школі цьому принципу потрібно, щоби будь-яка навчально-виховна задача була життєво правдивою. Усе, що відбувається під час уроку, повинно бути природним, як життя, крізь нього мають проходити правдивість, простота та щирість. Тоді воно буде підпорядкованим і дидактичним принципам наочності й доступності в навчанні.

Що ж може виступати критерієм живого, природного, органічного?

Ось тут і приходить на допомогу вчення д ругий принцип у систем и Станіславського - принцип ідейної активності мистецтва, що знаходить своє вираження в його вченні про надзадачу. Надзадача - це те, заради чого автор хоче довести свою ідею до свідомості людей; те, до чого прагне. Вона містить у собі ідейну активність автора, його цілеспрямованість у прагненні до затвердження визначених ідеалів. Пам’ятаючи про надзадачу, користуючись нею як компасом, митець не помилиться ні при відборі матеріалу, ні при відборі технічних прийомів та виразних засобів.

            Ми ж у своїй педагогічній діяльності часто забуваємо про нашу надзадачу: для чого працюємо, до чого прагнемо в кінцевому результаті?

По відношенню до різних стадій педагогічної творчості надзадача буде мати різні рівні, серед яких можна виділити три основних:

1. Загальна надзадача, яка відображає відношення до діяльностіі розуміння його громадянської зрілості.

2. Етапні надзадачі: надзадачі одного уроку, курсу в цілому і т.п.

3. Ситуативні надзадачі, що виникають у різних ситуаціях та умовах діяльності.

Наприклад, вчителем заплановане проведення літературного вечора “Творчість А.П.Чехова”. Яка етапна надзадача вчителя? Захід заради заходу? Ні, звичайно. Знайомство з Чеховим? Ні. Вчителю передусім важливо, щоб діти відчули радість колективної праці, радість спільної діяльності: “я – колективу”, “мені – колектив”, усвідомили свою участь у великій справі. Яка ж роль у цьому над завданні саме А.П.Чехова?

Справа в тому, що загальна надзадача творчості А.П.Чехова – вирвати людину з тенет банального існування і зробити її життя по-справжньому гарним – співзвучне ідеї вчителя. Окрема надзадача, ситуативна, виникає у певні моменти спільної діяльності: на репетиціях раптом грубість у взаємовідносинах або текст знають, але в русі не виходить. Тому що не відпрацьована пластика і т.д. І ось в діяльності вчителя з’являється наскрізна дія, а А.П. Чехов же мріяв про внутрішню та зовнішню красу людських взаємовідносин. Ненавидів пошліть, духовне зубожіння. “В людині все повинне бути прекрасним – і обличчя, і одяг, і душа, і думки.” Так завдяки надзадачі. Захопленню нею у роботі з дітьми, вона із поміркованої перетворюється в емоційно-збуджуюче, сприяє виникненню творчої атмосфери.

З погляду освіти в початковій школі надзадачею буде те, що вчитель має своєю метою досягти в цілісному навчальному процесі. Але досягнення цієї надзадачі може здійснитись тільки тоді, якщо він буде випливати активно й системно, згідно з конкретними задачами, що відносяться до окремих етапів навчальної та виховної роботи й об'єднані ідейною активністю надзадачі, кінцевою метою.

3. Третій принцип системи Станіславського – принцип активності і дії, який говорить про те, що не можна грати образи і пристрасті, а потрібно діяти в образах і пристрастях ролі.

Цей принцип затверджує дію як збудника певних переживань та основи нагромадження все нових і нових. Хто не розуміє цього принципу, той не розуміє усієї системи. Уся практична частина системи побудована на цьому принципі. Це так званий метод психофізичних дій: в актора викликається природна внутрішня реакція (так, як і в житті), що спонукає в нього органічну зовнішню поведінку, зберігаючи при цьому попередньо знайдені внутрішні стани.

Поведінка кожної людини має дві сторони - фізичну та психічну. За Станіславським, ці дві сторони завжди треба розглядати як єдиний процес, як один цілісний психофізичний акт. Тому що в кожній фізичній дії прихована якась внутрішня дія, переживання. Щоб відтворити істинно визначену систему рухів, кожну реакцію треба засвоїти в її психофізичній цілості; вона повинна бути відтворена органічно, а не механічно. Вимоги Станіславського до актора - не «грати», не «зображувати». Не можна грати почуття (любові, ревнощів, ненависті тощо), або стан (смішно, смутно), або настрій. Усе це має бути викликано всією «нервовою організацією актора». Не механічне відтворення тільки зовнішньої форми, не тільки демонстрація, а шляхом тлумачення задуму, проникнення у дрібні психологічні нюанси, виходячи з індивідуальності актора, режисер має спрямувати його темперамент у правильну сторону. Сліди будь-якого почуття зберігаються в емоційній пам'яті людини як відбитки багаторазових переживань і вони оживають завжди, як тільки з'явиться відповідний подразник. Добра емоційна пам'ять - одна з найважливіших умов виклику визначеного переживання.

Якщо ми застосуємо цей принцип у шкільних умовах, то насамперед слід зазначити, що кінцевий результат досягається поступово і тривало в часі, за допомогою «виправдання» фізичних дій, а не через наслідування або за допомогою вимоги. Ніхто не робить визначену дію, при цьому не відчуваючи визначене переживання. Навіть коли учень дістає свою ручку з портфеля, він робить це з визначеним почуттям (досади чи нетерпіння). Якщо є дія, то це означає, що в наявності певна визначена мета; а якщо є мета, то виходить, є й думка; а якщо є думка, то є й почуття. Інакше кажучи, дійство це єдність думок, почуттів і цілого комплексу цілеспрямованих фізичних рухів. Коли людина діє цілеспрямовано, з фізичної народжується психічна дія і, навпаки, психічна дія породжує фізичну. Дія індуктивно має викликати емоції. Наприклад, ми не можемо вимагати від дитини «показати» нам, як вона боїться собаки, якщо ми не впевнені, що вона уже відчула подібне або якщо не створимо ситуацію, в якій викликали б з її емоційної пам'яті подібне відчуття. Роль учителя, також як і роль режисера, викликати виконання свідомої вольової дії. А почуття, відчуття й афекти, з яких народяться імпульсивні дії та мимовільні рефлекси, самі виникнуть у його учня у процесі виконання цих свідомо вольових дій. Якщо вольові дії логічні та послідовні, вони в будь-якому випадку викликають і відповідні почуття.

Педагогічна дія – це наш з вами вольовий акт, спрямований до певної мети. Наша особистість проявляється насамперед у дії, і вона – ця дія повинна бути обґрунтованою, доцільною, продуктивною.

Вчитель-творча людина. Творчість його проявляється в його мові, рухах, емоціях. Саме в цьому секрет впливу кращих вчителів на своїх учнів. Як цього досягти, де взяти потрібні емоції?

Почуття погано піддаються вашій волі. Вони виникають мимоволі, а іноді в супереч нашій волі. Оскільки потрібне почуття неможливо викликати прямим шляхом, необхідно шукати опосередкованого впливу на ті фізіологічні механізми, які лежать в основі емоційного стану.

Керуючись методом фізичних дій ми відкриваємо дорогу почуттю. Дії завжди піддаються контролю, поступово підводячи до потрібного стану. Не чекайте появи почуття, дійте! Почуття прийде само у процесі дій. Дія – це капкан для почуття. Отже, використаємо поради Станіславського.

Уявімо собі звичайні для вчителя ситуації.

· Тема уроку – “Дієслово” (ІV клас). Вчора про нього говорили у VІ класі (йшло повторення). Читаю параграф, визначення виділено чорним шрифтом. Нудно. Значить, потрібно розпочати діяти. Збуджую у собі бажання творити (дієслово – дія, подумки разом з дітьми здійснюємо якомога більше дій., складаємо речення з дієсловом і без нього, приходимо до висновків і т.д.), тобто посилено шукаю у собі і поза собою духовний матеріал для творчості, переживаю всі моменти матеріалу. З’являється бажання встати, спробувати перед дзеркалом поєднати “переживання” і “втілення”. Нудьга зникла, до щік знову прилила кров, скоріше б завтра. Скоріше б урок!

· Або ж друга ситуація. Знову треба порозмовляти з Васею! Уже вкотре! Вже бачити його не можу! Тільки не зараз! Він прийшов, сів і чекає! Не хочу співчувати – сердита на нього (один момент сердечної дії), але несподівано починаю з того, що поклала руку йому на плече, близько підійшла до нього і тихим голосом:!Я співчуваю тобі...” Несподівано дія дійсно породила в душі співчуття, щось тепле, це миттєво передалось йому, бачу, що очі наповнились слізьми, зараз нам так добре вдвох. А що було хвилину назад?!

4. Четвертий принцип - принцип органічності (природності) витікає з попереднього.

Як у творчості актора, так і у творчості учня не повинно бути нічого штучного, механічного; будь-яка дія має підкорятись вимогам органічності Пітер Брук коментує цей принцип у такий спосіб: «У театрі імпульс може не піти далі одного здригу... Щоб цей здриг пройшов через весь організм, потрібне повне звільнення, що або від Бога дано, або досягається працею...».

Діти часто грають із винятковою природністю. Але якщо вони не пережили напруженість пізнавального процесу, якщо подія чи випадок не пройшли через їхні власні органи почуттів, через їхню свідомість, відповідно і їхні дії будуть механічними, наслідувальними.

5. Останній етап творчого процесу в акторській майстерності за Станіславським - це створення сценічного образу за допомогою органічного творчого перевтілення актора в цей образ. Принцип перевтілення - п'ятий основний принцип його системи. На думку Г. Крісті, «творчість починається з магічного «якби» Станіславського, тобто з переключення з площини реального життя у площину уявлюваного». Справжній зміст магічного «якби» розкривається вмінням актора поставити себе в обставини, що запропоновані роллю. Для цього Станіславський рекомендує актору вчитися сценічній наївності й безпосередності в дітей, які, будучи звільненими від «розсудливого аналізу», легко захоплюються вигадкою. Віра в неї особливо характерна для їхніх дій в уявлюваному житті («якби я була вчителькою...», «якби я був шофером») тощо. В умови вигадки діти мають входити поступово. Ми не можемо вимагати від них перевтілитись, наприклад, у роль скульптора, якщо заздалегідь не впевнені, що вони знають це слово і якщо ми не викликали достатньо великий інтерес до тієї діяльності, якою займається скульптор. Магічне «якби» Станіславського - це дія актора від свого імені («якби я був Патиланом...» або «якби я був Маленьким Принцем...»). Дія актора буде правдивою, якщо він правильно оцінить запропоновані автором обставини. Унаслідок точної оцінки обставин народжується реакція, у результаті якої виникає сама дія, що спрямована на подолання нових обставин.

У чому полягає позитивність цього принципу, і чим може скористатись учитель початкової школи у своїй педагогічній роботі? Діти роблять із задоволенням дії в умовах вигадки. Це активізує їхню уяву й емоційну пам'ять, але тільки за умови, якщо вчитель пред'явить їм такі обставини, що враховують їхні вікові особливості, певний життєвий досвід, інтереси. При виявленні обставин дуже важливим є вказати на час і простір, у якому відбувається дія (коли це відбувається - уранці чи ввечері, улітку чи взимку; де - у лісі, удома чи у класі). Крім того, відомо, що будь-яка дія здійснюється за визначеною метою та реалізується на підставі визначеної задачі. У цьому відношенні вчитель початкової школи може полегшити свою діяльність опанування навчання про сценічну задачу Є. Вахтангова. На його думку, сценічне завдання складається з трьох елементів: дія (що я роблю?), мета (навіщо я це роблю?) та пристосування (як я це роблю?).

Дія та мета характеризуються свідомістю й тому можуть бути задані заздалегідь. Перед тим як почати діяти, учитель має знати, що саме він буде робити та з якою метою, тобто - які дії належить зробити його учням і з якою метою. Але, реалізуючи дану дію, учень зіштовхується із зовнішнім середовищем, переборюючи опір цього середовища (заважаючі обставини), учень пристосовується до них і з цією метою використовує різні засоби впливу на це середовище (фізичні, вербальні, мімічні тощо). Ці засоби Станіславський називає пристосуваннями.

Інакше кажучи, якщо дію та мету можна попередньо задати, то пристосування розшукуються у процесі дії. Це, звичайно, залежить від природної здатності до вільного, довільного, нічим не обумовленого сприйняття та реакції з боку дітей, а також від уміння вчителя організовувати творчий процес за допомогою свідомого вселяння й підсвідомого змісту.

«Щоб грати, необхідно багато працювати, - пише П. Брук, - але коли переживаєш роботу як гру, то це вже не робота».

«Робота як гра», «навчання як гра», «виховання за допомогою гри» - чи можливо їх вплести в педагогічний підхід учителя початкової школи? І якщо можна, чи приведе це до підвищення результативності навчально-виховного процесу?

На сьогодні педагог застосовує, як правило, якийсь штамп або, у кращому випадку, довіряється своєї інтуїції. Станіславський не заперечує необхідність інтуїції у творчості, але тільки за умови, якщо вона свідомо контролюється та спрямовується. Педагог має вміти розкрити свідомі шляхи підсвідомої творчості. Це зовсім не легко і не просто. Це припускає знання середовища й умов, у яких розвивається дитина; знання всіх соціальних, психологічних і соціологічних передумов і спосіб їхнього впливу на психіку дитини; знання процесів і механізмів у емоційному, інтелектуальному та соціальному дозріванні дитини. І не на останньому місці, треба підкреслити, що сьогодні творчої уяви та спритності можуть досягти тільки ті вчителі, які у своїй роботі керуються любов'ю й відданістю до дитини.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. В чому полягає зміст понять «театральна педагогіка» та «педагогічний артистизм»?

2. Які компоненти артистизму Ви знаєте?

3. В чому, на Вашу думку, полягає різниця між артистизмом, педагогічною технікою, майстерністю?

4. Розкрийте зміст функцій педагогічного артистизму: мотиваційної, мобілізаційної, атрактивної.

5. Розкрийте зміст функцій педагогічного артистизму: фасилітаторської, стимулювальної, синтетичної.

6. Які особливості акторської обдарованості виділяє театральна педагогіка?

7. Назвіть критерії педагогічних здібностей і компоненти акторських здібностей і структурі педагогічних здібностей.

8. Назвіть найсуттєвіші зовнішні умови розвитку педагогічного артистизму.

9. Назвіть найсуттєвіші внутрішні умови розвитку педагогічного артистизму.

10. Які фактори перешкоджають успішному становленню педагогічного артистизму?

11. Що дозволяє порівнювати такі види діяльності, як педагогічна і театральна? Назвіть специфічні риси кожного виду діяльності.