Педагогічний артистизм і талант вчителя

 Аналіз труднощів, які відчували молоді педагоги, поставлені перед необхідністю вирішення творчих завдань, свідчить про необхідність вдосконалення їх творчої природи. Як часто молодий вчитель добре знає матеріал, йому відома методика викладання і навчання, він непоганий психолог, але для реалізації всього цього через систему безпосереднього спілкування йому необхідний розвинений, слухняний його волі психофізичний апарат, якого він частенько і не має. «Які це страждання для людини, — говорить Д. С. Станіславський, — яка прекрасно відчуває, але передати не може... Уявіть собі закоханого глухонімого. Якби він захотів передати свої відчуття, він би був вимушений виражати їх нечленороздільним муканням». Точно так і вчитель відчуває подібні страждання, якщо він не в змозі передати свої відчуття і знання, оскільки «руки у нього як лопати, голосу немає, тіло неповоротке». І далі, пише Станіславський: «Як це прекрасно, якщо людина може опанувати своїм тілом, своєю мовою! Тоді можна просто повести очима, і дві тисячі чоловік поведуть очима разом з вашими очима, ви задумаєтеся — і вони задумаються разом з вами!». Вочевидь, що сьогоднішня школа з радістю прийме такого вчителя, адже «людство століттями мріяло про той час, коли в школах працюватимуть талановиті вчителі!».

Отже виникає питання: «Чи повинен вчитель бути артистом?». Поза сумнівом, адже кращі вчителі завжди володіли артистичними здібностями. «Він прекрасний вчитель, справжній артист!», — інколи можна почути про талановитого вчителя, та і саму педагогіку незрідка називають театром одного актора.

Артистизм вчителя є життєвою необхідністю, тією якістю, яка допомагає вести дітей за собою, разом з ними шукати художню чи наукову істину, переживати радість відкриття оточуючого світу. Потрібно лише вміти відрізняти його від бажання за будь-яких обставин створювати на учнів враження, вирізнятися серед оточуючих, ефектно виглядати. Даючи визначення поняттям "артист" і "артистизм", можна зазначити, що артист у широкому розумінні слова - віртуоз, мастак, майстер своєї справи. «Артист» у широкому змісті слова — це майстер своєї справи, віртуоз, умілець. А артистизм — це діяльність, піднята до рівня мистецтва, той вищий рівень досконалості в роботі педагога, коли уроки піднімаються на бажану духовну висоту, це вищий рівень досконалості у своїй роботі. Без нього уроки не можуть допомогти дітям піднятися на бажану духовну висоту.

До головних компонентів артистизму вчителя відносять: високу професійність, освіченість, ерудицію, досконале володіння педагогічним ремеслом; допитливість, жадобу до пізнання "таємниць", здатність захоплюватися, сумніватися, почуття нового; вміння знаходити єдино правильне, точне, безпомилкове педагогічне рішення, яке сприятливо впливає на вихованця; чарівність, оригінальність (здібність завойовувати увагу, почуття, розум, уяву, волю вихованців, вміння закохувати у себе, вести за собою, спонукати оточуючих до перетворень); емоційність, індивідуальність викладу матеріалу, почуття гумору; гармонію між зовнішніми і внутрішніми характеристиками особистості вчителя; пластику поведінки (мову рухів, виразність тіла); співтворчість вчителя та учнів; наявність творчого стилю (сукупність характерних якостей вчителя як людини і професіонала).

Як зазначає М.Палтишев, артистизм учителя відрізняється від артистизму у звичайному розумінні цього слова. Він виражається не в ефективній подачі «ролі» вчителя, а у непідробній щирості інтелігентного, інтелектуального спілкування з дітьми. Це не «роль», завчена і зіграна, а постійний стан розуміння необхідності виконання певної мети, це людяність у всіх її проявах, у натхненному бажанні навчити дітей певних навчальних дій. Кожний вчитель є режисером свого уроку, однак режисура - це лише сценарій, який ще потрібно реалізувати у дії.

Педагогічний артистизм — це феномен, що функціонує з тим або іншим ступенем активності на всіх стадіях процесу педагогічної творчості. Роль і місце артистизму у викладанні можуть мінятися при удосконаленні професійної діяльності вчителя: він може виявлятися як якість особистості, а в міру нагромадження професійного досвіду інтегрувати всі складові роботи педагога, синтезувати і робити цілісної вся його діяльність.

На наш погляд, завдання артистичного педагога — здійснити на учнів емоційний вплив, викликати в душах відгук, певні переживання, без яких ускладнюється глибинне сприйняття життя і її розуміння; затвердити віру в себе у свідомості і серцях школярів, викликати враження своїм ставленням, почуттями; змусити грати уяву, а гра — завжди вільний вибір.

При цьому основна мета педагога — сприяти формуванню в учня особистісної позиції на основі системи переконань, що не зводяться до суми знань; певного ставлення до об'єктів навколишнього світу, а в цілому — позитивного відношення дітей до навчального процесу і, отже, до усіх впливів, що організовуються школою; вибору учнем власних засобів для самореалізації.

Основний жанр уроків артистичних педагогів — співімпровізація, абсолютна творча воля кожного в руслі заданої теми і спільної ансамблевої роботи. Урок не розігрується «по нотах», а створюється його партитура — щораз заново. Звідси — імпровізація. Оскільки у ній беруть участь усі, тому вона стає співімпровізацією.

Головним результатом праці артистичних педагогів є те, що постійне перебування в «лабораторії», де протікає процес творчості, і активна участь у ньому безпосередньо впливають на творче становлення учнів, на їхнє бажання розкритися, поділитися тим, що є усередині, на їхню здатність рефлексувати від знань на себе через інших, переводити знання в особистісний план, бачити їхній зміст.

«Мови, як крила, дорогі діти! — говорить своїм учням Ш. Амонашвили. — Урок — Сонце!» А діти вторять йому: «Урок є Сонце знань і доброти. А ми діти Сонця». Якщо у вчителя з'являються афоризми («У школу треба їхати на велосипеді, що винайшов сам», «Класика в класі, як в'язень у клітці», «Дехто з нас точно картковий валет: одна половинка лукаво посміхається», «На гарному уроці кожен гарний» — дивися книги Е.Н. Ільїна), то учні теж народжують яскраві образи. Один «вихлюпується» у казках і коротких розповідях у стилі Д. Хармса. Інші пишуть казки і оповідання, використовуючи слова, що починаються з якоїсь однієї букви. І всьому цей незмінно супроводжують вигадка, захопленість, азарт, натхнення.

Педагогічний артистизм є складним сплавом духовних і фізичних якостей, що допомагають знайти контакт з учнями, одержати визначений аванс дитячої довіри і потім діяти, з огляду на всі обставини даного уроку. Артистичний учитель своєю особистістю одухотворяє зміст і організацію навчально-виховного процесу. Це самобутній педагог зі своїм неповторним внутрішнім світом, що стає чарівним і натхненним й притягає до себе. Потрібно відрізняти артистизм від бажання зробити враження, виділитися серед інших, від зайвої пафосності і епатажності. Можна володіти привабливими зовнішніми даними, красивим голосом і загальною нервовою збудливістю, що в очах людини недосвідченої можуть зідатися акторським темпераментом, але при цьому не бути дійсно артистичним.

У структурі педагогічного артистизму ми виділили дві сторони:

1. Внутрішній артистизм — культура педагога, безпосередність і воля, чарівність, емоційність, гра уяви, добірність, образний шлях постановки і рішення проблем, асоціативне бачення, несподівані яскраві ходи в «сценарії» уроку (особливо його перших хвилинах), внутрішня «настроювання» на творчість, самовладання в умовах публічності й ін.

2. Зовнішній, розімкнутий на клас артистизм —– ігрова подача, так сказати, «техніка» гри, особливі форми вираження свого відношення до матеріалу, передача свого емоційного відношення до діяльності, володіння умінням самопрезентації, виведення учнів на ігровий рівень, уміла режисура уроку.

Розглянемо докладніше складові педагогічного артистизму.

Одна з найдівніших рис театрального мистецтва — перевтілення. Б.Л. Пастернак писав, що сцена «не читання вимагає з актора, а повної загибелі всерйоз». А вчитель? Чи повинен він неодмінно «гинути всерйоз» або можна професійно самозахиститися високою якістю гри, комплексом прийомів, що дозволяють хвилювати інших при власному спокої душі? Тут знову необхідно розлучити поняття «артистизм» і «акторство». Справжній артистизм не тільки вимагає, образно говорячи, «загибелі всерйоз», але просто неможливий без такої «жертви», тому що не буде переконливим у тій передачі живої реальності, що повинна бути втілена в мистецтві. Акторство ж у значній мірі здатно провести грань між роллю і виконавцем. Воно нагадує маску, що прикриває щирий внутрішній стан; іншими словами, не «бути» повною мірою, а лише «здаватися».

Перевтілення вимагає акторських здібностей, уміння «зіграти роль», здатності стати іншим, залишаючись самим собою. Чомусь, говорячи про педагогічний артистизм, найчастіше звертають увагу на першу половину цього положення: «стати іншим». Дійсно, вона більш ефектна, але межує із самим крайнім і небажаним засобом — «награвання». Награвання — вершина неправди, фальші, нещирості, зовнішнє кривляння. Тільки залишаючись самим собою, учитель може тимчасово надягти будь-яку маску. При цьому вона не придушить особистість; навпаки, особистість педагога буде виразно «просвічувати» крізь неї. Таким чином, артистизм — не тільки гра в когось. Це насамперед стан душі, здатної на час не просто здаватися кимсь, а справді «бути». При цьому процеси перевтілення стають глибинними, органічними, природними. Зникають умовності, усе щиро переживається, всі емоції дійсні, усі думки і слова вистраждані [5, с. 56].

Педагогічний артистизм припускає відкритість і безпосередність педагога, уміння говорити і діяти прямо, ділитися тим, що є усередині. При цьому питань: «А що про мене подумають, як я буду виглядати?» як би не існує. Артистичний педагог володіє також здатністю зараження своїми переживаннями, сумнівами, радістю інших людей. В.І. Немирович-Данченко вважав, що саме в цій здатності полягає талант, а К.С. Станіславський визначав заразливість актора як чарівність або силу притягання.

«Чи знаєте ви таких акторів, яким варто тільки з'явитися на сцені, і глядачі їх уже люблять? За що? За ту невловиму властивість, що ми називаємо чарівністю. Це непояснена привабливість всієї істоти актора, у якого навіть недоліки перетворюються в достоїнства, що копіюються його шанувальниками і наслідувачами».

Сила чарівного педагога у тому ж, у чому і сила чарівного артиста: учень потрапляє до вчителя під добру владу; він не підкоряється йому, а стає самим собою під його впливом. Чарівність — це щирість, відсутність фальші, штучної награнносіті в поведінціі, манірності.

Естетичний компонент педагогічного спілкування страхує від маніпулятивного підходу до дітей; гармонія зовнішніх і внутрішніх проявів учителя стимулює в учнів переживання емоційного задоволення, почуття прекрасного, попереджаючи виникнення «естетичного бар'єру».

У цьому зв'язку особливе значення має володіння технікою самопрезентації (Э. Гоффман), що допоможе вчителеві у впливі на соціально-психологічний механізм сприйняття своїх дій і себе як особистості. Самопрезентація припускає уміння педагога стати перед дітьми не як посадова особа, наділена визначеними владними повноваженнями, рольовими перевагами. Від культури самопрезентації залежить атракція вчителя, уявлення про нього як про привабливу людину, симпатія дітей, подальший розвиток взаємин. Первісне враження порівнюють з віссю, навколо якої організується порівняльне поле вивчення людини (Л.Б. Філонов). Якщо образ учителя приємний, сприймається як «манок» (К.С. Станиславський), то в ньому укладена первісна сила духовного впливу. Учителя хочеться слухати і випливати за ним. Артистизм додає всім манерам вчителя одну загальну рису — рух до людей, підвищений чуйність до навколишнім і уміння знайти таку форму спілкування з іншою особистістю, що дозволяла б йому зберегти особисте достоїнство.

Творча діяльність учителя характеризується необхідністю швидко, оперативно орієнтуватися в щохвилинних, безупинно мінливих ситуаціях живого спілкування, імпровізувати на основі раніше задуманого в залежності від поточних педагогічних задач і свого творчого самопочуття.

Кожен талановитий педагог як митець - неповторний, усі ж посередні схожі один на одного невмінням захопити учнів, повести їх за собою, передати їм багатство людського досвіду, культури, почуттів     

Отже, педагогічний артистизм — це:

1. Риса особистості вчителя, її певна своєрідність: здатність перевтілюватися, чарівність «артистичної стихійності», жвавість, гострота, експресія, багатство жестів і інтонацій, майстерність оповідача, здатність подобатися; натхненність, відчуття внутрішньої волі; внутрішня добірність, образне мислення, прагнення до нестандартних рішень через образні асоціації; особливості психіки, тип нервової системи, акцентуація особистості (К. Леонгард виділяє 3 стимулюючих моменти для артистичної натури: 1) емоційну збудливість, 2) демонстративні риси характеру, 3) інтровертність (здатність до імпровізаційного й органічного, природного існування в умовах педагогічного процесу).

2. Сукупність навчальних прийомів, «технік», що полягають у тому, що урок «розігрується» по особливих законах, ще не вивчених наукою до кінця. Мистецтво добору найбільше естетично яскравої, а не тільки значимої, значеннєвої інформації; «техніка» постановки запитань, що втягують усіх в урок-гру і дозволяють уроку запам'ятатися. Використання прийомів мистецтва, зокрема — відсторонення; пошук органічних виходів до теми уроку і способів «занурення» у неї; вибудовування вчительської поведінки (якщо це необхідно) відповідно до визначених педагогічних задач.

3. Концепція педагогічної творчості, по якій педагогічна діяльність розглядається «незамиленим» поглядом, уся навколишня дійсність працює на неї, а зміст уроку не зводиться до якогось вузького аспекту — «у справі». Події взаємодії вчителя й учня розгортаються за законами життя, у якому немає чогось не головного. І тоді не тема «проходиться», а життєві явища підводяться під якісь закономірності, дійсність переплавляється в яскраву, самобутню картину життя. Зовнішні рухи у творчій манері педагога-артиста сполучаються з глибинним відтінком думки, переживань, із усією структурою діяльності. Гармонічні відносини між педагогом і учнем досягаються природністю обох сторін, а природність створюється відсутністю строгої і стиснутої зовнішньої запрограмованості спілкування, чіткої схеми, що нерідко заважають учневі і вчителеві імпровізувати, будувати здогади й неординарно мислити, хоча усередині всього процесу спілкування проходить стрижень, навколо якого йде розмова. В імпровізації, що породжена не стихійністю, а продуманістю першого кроку, розкривається внутрішній настрій учителя, що, власне кажучи, є основою артистизму.

І якщо ми сьогодні говоримо про те, що визначення педагогіки як мистецтва прошло достатнє випробування часом і не викликає сумнівів і подивів, то очевидним є і те, що педагогічне мистецтво, як і будь-яке інше, вимагає таланту, натхнення, майстерності і досконалої філігранної техніки.

«Не існує мистецтва без віртуозності, без вправи, без техніки. І чим більше талант, тим більше вони потрібні» - говорив Д. С. Станіславський.

Що ж таке педагогічний талант?

Існує багато визначень, самим вдалим є визначення акторського таланту, яке дуже близьке до педагогічного. Станіславський говорив: “Що таке талант? Талант це щаслива комбінація багатьох творчих здібностей людини в поєднанні з творчою волею”. Далі він перераховує в чому ж складаються творчі здібності:”...спостережливість, вразливість, пам’ять, темперамент, фантазія, уява, внутрішній і зовнішній вплив, перевтілення, смак, розум, почуття внутрішнього і зовнішнього ритму і темпу, музикальність, щирість, безпосередність, самовладання, винахідливість, сценічність тощо...” І додає: «Потрібні виразні дані, щоб втілювати створіння таланту, тобто потрібен хороший голос, виразні очі, обличчя, міміка, лінії тіла, пластика та ін.»

  Дуже важливе вміння – вміння «заражати» людей. Завдяки цьому спрацьовує основний закон міжособистісного спілкування - сумісність тих, хто спілкується.

   Немирович – Данченко говорив: “Я весь час вживаю слово “заразливо”, тому що будь-який талант – і письменницький, і акторський (добавили – і педагогічний)- полягає саме в здібності заражати інших людей своїми переживаннями”. Це і є талант, окрім даних – сценічних або не сценічних “.

Станіславський часто визначав “заразливість” актора у силі при тяжіння – в його чарівності. В свою чергу чарівність – важлива якість педагога. У деяких педагогів яскраво виражена інтелектуальна чарівність. В їх очах, рисах обличчя, поставі, рухах відбивається робота думки, благородство духовних інтересів. У інших виявляється чарівність наївності, дитячої безпосередності. Бувають педагоги з чарівністю трагічності або комічності. Для тих хто займається педагогічною діяльністю важливо, щоб чарівність викликала позитивні естетичні почуття.

Не «можна вдихнути талант, але здібності можна розвинути», — стверджувала послідовник Станіславського 3. С. Гиппіус.

Сьогодні у суспільстві усе більше укорінюється думка про те, що освіта повинна перетворитися в механізм розвитку творчої особистості, її індивідуальних здібностей і дарувань. Особистості, здатної конструювати саму себе, визначати і змінювати свою життєву стратегію.

Досягнення цієї мети неможливо без педагогів, що володіють творчою індивідуальністю. Адже для того щоб зусилля педагога стали діючими, недостатньо його ерудиції, методичної вмілості, вдалого вибору освітньої технології. Необхідно, щоб учень прийняв педагога як яскраву неповторну особистість.

Творча індивідуальність педагога — це особлива якість, рівень розвитку особистості в цілому, тому дати їй однозначне визначення неможливо: її сутність у самобутності і цілісності всієї особистості (внутрішня сторона), в оригінальності, яскравій своєрідності і масштабності всіх проявів особистості і діяльності вчителя (зовнішня сторона), що виражаються в автономності постановки життєвих і педагогічних цілей і задач, самостійності дій, у пошуку сенсу життя і діяльності й у готовності до кінця відстоювати знайдені, вистраждані ідеали і життєві цінності. Творча індивідуальність педагога виявляється в таких змістовних сторонах його особистості, як спрямованість (цінності, мотивація, установки), особистісні якості (індивідуальні прояви психічних якостей і процесів), когнітивна сфера (зміст, рівні й операції мислення).

Використання елементів загальнопедагогічної, загальнотворчої спадщини Д. С. Станіславського це своєрідний ключ для розвитку і вдосконалення експресивно-творчої природи вчителя, що допоможе йому вивчитися мистецтву «емоційної заразливості», умінню «перетворювати всяку виробничу необхідність на затію творчу».

Діяльність вчителя, як і актора, вимагає високого рівня фізичної, психічної і соціальної культури, а тому безперервного тренінгу, вправи і самовиховання. «Пізнайте самого себе, свою природу, дисциплінуйте її», — говорив Д. С. Станіславський, маючи на увазі голос, інтонацію, пластику, жести, міміку, якими можна виражати те, що потрібне, і які, відповідно, треба навчитися добре розуміти. Такі здібності самі собою не даються, їх треба культивувати у себе. «Налагодити підсвідомі професійні навики може лише звичка, а звичка виробляється постійним нагадуванням протягом багатьох років». Без постійного тренінгу неможливо зберігати тривалу творчу форму. Тренінг повинен перейти в професійне життя вчителя у вигляді щоденної психологічної і педагогічної зарядки. Техніка виразності не може виробитися сама по собі, без зусиль з боку вчителя. Майстерність вимагає значної роботи над собою. Майстерність — є основа, без якої немислиме мистецтво.