Лекція 8. Композиційно-художні проблеми реконструкції історично ї забудови

З огляду на втрати або неможливість збереження цільності середовища допускається вільний пошук архітектурних рішень, що поєднують старі й нові елементи в будь-яких «коректних» один до одного сполученнях. Допускається застосування вибіркового архітектурного, стилістичного або масштабного контрасту при умові загального погодження вигляду за рахунок часткової модернізації композиційної схеми, що склалася історично.

На заповідних територіях допускається тільки відновлення і консервація історичної забудови з частковою або повною заміною функції «за старими фасадами».

Прийоми виправлення положення на територіях, що підлягають реконструкції:

- виявлення системи архітектурних орієнтирів, відновлення найкращих візуальних зв’язків з підкреслюванням окремих напрямків архітектурними засобами та благоустроєм, знос споруд, що затуляють зорові точки тощо;

- регенерація елементів середовища, що зникли або спотворені, відновлення характерних прийомів забудови (історичних червоних ліній, квартального планування, регламентованої кількості поверхів);

- погодження вигляду нової забудови з характером середовища за рахунок імітації окремих деталей, декоративних фасадів, скритного розташування нових будівель, екранування несприятливих видів та панорам;

- зміна вигляду споруд, невідповідних середовищу: накладання на фасади нових членувань, декоративних елементів, коригування силуетів висотних об’єктів.

Головні завдання реконструкції міста:

- регулювання розвитку міста шляхом перебудови планувальної структури і вдосконалення територіального зонування;

- забезпечення спадкоємності розвитку міста, збереження і збагачення своєрідності історичного планування та просторової композиції міста;

- оздоровлення оточуючого людину середовища шляхом боротьби з забрудненням і шумом, озеленення, обводнення, підвищення ефективності використання відкритих просторів, вдосконалення інженерного обладнання території тощо;

- вдосконалення транспортної інфраструктури, підвищення комфорту та безпеки руху;

- створення необхідних передумов для покращення архітектурно-просторового середовища житлових районів, загальноміського центру та інших функціонального-територіальних зон історичного міста.

Містобудівна реконструкція – цілеспрямована діяльність щодо зміни раніше сформованої містобудівної системи або її складових елементів, обумовлена потребами вдосконалення та розвитку цієї системи.

Реконструкція передбачає велике коло можливих трансформацій (як у кількісному, так і в якісному відношенні) – від майже повного збереження структури, що склалася історично, до майже повної її заміни.

В містобудівній практиці застосовується два види реконструктивної діяльності:

- реконструкція міста (на рівні планувальної структури в цілому);

- реконструкція міського середовища, що склалось історично (як правило, на рівні окремих ділянок центральної частини міста).   

    Вибір тих чи інших прийомів реконструкції історичних міст базується:

- по-перше, на збереженні цілих якостей сформованої забудови, шляхом виявлення її специфіки по функціональним, планувальним і об’ємно-просторовим характеристикам;

- по-друге – на необхідності приведення цих характеристик у відповідності з сучасними вимогами.

Всі ці прийоми базуються на ряді принципів, серед яких основні:

Принцип однорідності середовища, що передбачає узгодження нової та історичної забудови, на основі функціональної та масштабної однорідності.

Принцип цілісності просторової організації, направлений на гармонізацію вільних та забудованих просторів, їх пропорційну відповідальність забудові, що складалася історично.

Принцип завершеності композиційного задуму, який передбачає необхідність досягнення в ході реконструкції первісного задуму побудови композиції, як ансамблю в цілому, так і окремих будівель. Повне втілення даного принципу передбачає достовірне відтворення втрачених або не реалізованих елементів ансамблю.

Принцип подібності нової забудові елементами існуючого міського середовища визначає можливість завершення композиції елементів міської забудови новими об’єктами, гармонізованими щодо історичної забудови (по силуету, масі, деталям.)

Принцип спадкоємності, що передбачає вивчення, відбір та збереження всього цінного, складають в структурі міста на протязі століть і що відповідає кращим традиціям містобудування.

Принцип гармонізації здорового сприйняття, який передбачає визначення особливо цінних історичних видових панорам та нових точок сприйняття композицій основних акцентів і домінант, шляхом знесення малоцінної забудови з обов’язковими збереженням історичного характеру сприйняття.

В основу сучасного збереження і реконструкції історичної забудови міст положено принципи, сформульовані в 1976 році в „Рекомендаціях ЮНЕСКО про збереження і сучасну роль історичних ансамблів”:

- зберігати історичні ансамблі від збитків, пов’язаних з неправильним використанням, непотрібними або позбавленими смаку перебудовами, що наносять шкоду їх самобутності;

- проводити відновлювальні роботи тільки на науковій основі;

- зберігати гармонію, обумовлену наявністю зв’язків чи контрастів між різними елементами, що складають ансамбль і надають кожному з них свій особливий характер;

- обережно вести нову крупномасштабну забудову зі збереженням загальних панорам, пам’ятників та історичних ансамблів і оточуючого їх довкілля;

- спрямовувати національну, регіональну та місцеву політику на збереження історичних ансамблів та пристосування їх до вимог сучасного життя;

- в історичних ансамблях, що складаються з елементів різних історичних періодів, роботи по збереженню, реставрації і реконструкції вести з урахуванням усіх цих періодів;

- регламентувати і контролювати нове будівництво з ціллю забезпечення гармонійного включення його в просторову структуру і атмосферу історичного ансамблю.

Одним з нових методичних підходів до реконструкції історичних місць є заміна традиційного генерального плану серією „міських проектів”. Такий підхід надає архітекторам більшої свободи, ніж шаблонне генеральне планування, що було яскраво продемонстроване при реконструкції Барселони.

Такий метод сформульований автором реконструкції міста Оріолом Богіасом: „Замість виконання генерального плану в якості єдиного документу слід запустити серію унікальних міських проектів. Це питання заміщення містобудування архітектурою, необхідно проектувати громадський простір, тобто місто...

Генеральний план може прекрасно слугувати основною схемою необхідних робіт, але не буде ефективним до тих пір, доки він не включатиме в себе ці проекти, а також аналіз крупномасштабної основної системи великої території і політичне визначення цілей і методів.”

Література: [1, 2, 4, 5, 11, 15, 21]