Лекція 1 0 . Сучасна практика реконструкції історичних міст

В сучасній практиці реконструкції історичних міст склалися два підходи – шляхом формування нової планувальної структури і розвитку на основі структури, що склалася історично. При цьому може невиправдано ігноруватись історично сформоване планування міста.

Необхідне сполучення названих підходів – трансформація міського плану у відповідності з новими умовами і потребами розвитку в тих межах, в яких зміни не протирічать сукупності тих структурних ознак, що стало відтворюватися на всіх етапах розвитку історичного міста. Такий підхід до реконструкції можна назвати еволюційним оновленням міського плану.

Основним принципом еволюційного підходу є наклад а ння старої та нової планувальних структур, у результаті чого формується єдиний планувальний каркас міста. Він має загальні для всіх елементів міста центри тяготіння, функціональні зв’язки та просторові домінанти. Стара структура не знищується, вона залишається життєздатною і домінує в межах ареалу історичної забудови. Нова структура додає зовсім інші функціонально-просторові характеристики тим територіям, що попадають в сферу її  активного впливу.

Важливу роль у формуванні міського каркаса отримують місця перехрещення старої та нової структур міста. Вони стають головними вузлами оновленого плану міста, його найбільш сталим в масі компонентом, де концентрується функціональна та містобудівна активність.

Змінюються самі задачі охорони історико-культурної спадщини. В попередні десятиліття вони зводилися до вибіркової наукової реставрації окремих пам’яток,  часто з «розчисткою» оточуючої забудови.

Сьогодні  ж стало очевидним, що це неприпустимо. Від збереження окремих пам’яток сучасна архітектурна теорія та практика перейшла до збереження історичного архітектурного середовища в цілому.

Питання збереження та оновлення історичного міського середовища повинні вирішуватись комплексно. Щоб зберегти історичне міське середовище, необхідно зробити його по-справжньому життєздатним. Потрібно не тільки підтримувати його, а й постійно оновлювати. Це єдиний процес, що включає і реставрацію, і ремонт, і благоустрій, і нове будівництво.

Концентрація більшої частини нового будівництва об’єктів загальноміського значення повинна передбачатися за межами центрального історичного ядра міста. Разом з цим ділянки для розміщення таких об’єктів слід обирати достатньо близько від історичного ядра таким чином, щоб ці комплекси активно формували ландшафт центральної частини міста, не порушуючи її композиційної побудови, що склалася історично.

В межах центрального історичного ядра виділяються зони високої загальноміської активності. (В Харкові це частина Нагірного району, обмежена вулицями Пушкінською, Петровського, Данилевського, Клочківською та Харківською набережною). Ця зона формується на основі вже сформованих елементів загальноміського центру. В цій зоні здійснюється найбільша інтеграція загальноміських функцій, що обумовлює радикальне оновлення старої забудови (шляхом реставрації, реконструкції, реновації), широкого використання підземних просторів.

У функціональному та просторовому відношенні з зоною високої загальноміської активності тісно пов’язана культурно-рекреаційна зона загальноміського центру, де сконцентровані культурно-видовищні заклади й об’єкти відпочинку міського значення. Ця частина центрального ядра історичного міста включає також основні маршрути огляду визначних історичних та культурних об’єктів. (В Києві це система парків та комплексів історичної забудови уздовж Дніпра; в Харкові - територія від оперного театру до площі Свободи, система набережних рік Харків та Лопань). В культурно-рекреаційних зонах доцільно використовувати методи прихованої реконструкції – перетворення і функціонального насичення внутрішніх міських територій (дворів, пустирів тощо) зі збереженням вигляду історично сформованого середовища вулиць і майданів.

 

Література: [1, 2, 4, 5, 11, 13, 15, 21]