Паризька конф 1919-20 Версал  договір.

18 січня 1919 - 21 січня 1920. - 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни і 3 новостворені держави. Переможені держави не брали участі в переговорах (були допущені коли були вироблені проекти мирн дог) Учасники офіційно названі «Союзні та здружені держави» з були поділені на чотири нерівноправні категорії: 1) Воюючі країни, що мають інтереси заг характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Англія, Франція, Італія, США, Японія). 2) Воюючі країни, що мають інтереси част х-ру (Бельгія, Бразилія, Британські домініони, Румунія, Сербо-Хорвато-Словенська держава). 3) Держави, які знаходяться в стані розриву диплом відносин з Нім і її союзниками (в основному латиноамериканські країни). 4) Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польща, Чехо-Словаччина  - на засідання, що їх стосуються). Радянську Росію не запрошено.

Головну роль - "Рада трьох - Ллойд-Джордж,  Клемансо, Вільсон. Також роль на конференції відігравала "Рада чотирьох»+ прем'єр Італ Орландо. Крім «Ради чотирьох» найважливіші рішення приймались «Радою десяти». Найгостріші суперечності проявились між Фр, США та Англ при опрацюванні статей Версальського дог, статуту Ліги Націй   Внаслідокпідготовано: Версаль дог з Нім, Сен-Жерменський  Австрією (10 вересня 1919), Нейїський з Болгарією (27 листоп 19), Севрський з Туреч (10 серпня 1920), Тріанонський з Угорщиною (4 червня 1920).

Версальс дог - 28 червня 1919: Німеч передавала Фр Ельзас і Лотарингію, Бельгії — округи Мальмеді й Ейпен, Польщі — Великопольщу, частину Померанії та деякі частини Східної Пруссії; Данциг (Гданськ) оголосили вільним містом, Мемель (Клайпеда) переданий у ведення держав-переможниць (у лютому 1923 р. окупован Литвою). Питання про державну приналежність Шлезвігу, південної частини Західної Пруссії і Верхньої Сілезії мало бути вирішене плебісцитом (північна частина Шлезвігу перейшла 1920 року до Данії, частина Верхньої Сілезії в 1922 р. — до Польщі; інші спірні території залишилися в Німеччини Історично польські землі в басейні Одера - Нижня Сілезія та більша частина Верхньої Сілезії - залишилися в Німеччини. Саар на 15 років під управління Ліги Націй, а потім його доля мала вирішитися шляхом плебісциту. Нім взяла зобов'язання дотримуватися незалежності Австр Республіки, визнавала незалежність Чехословаччини й Польщі. Створено Рейнську демілітаризовану зону.. Колонії Нім (Камерун, Того, Танганьїка, Південно-Західна Африка, Циндао, Нова Гвінея, Соломонові острови тощо) перейшли під опіку держав-переможниць (Британії, Франції, Японії, Південної Африки) Збройні сили Нім обмежили 100-тис сухопутною армією; більша частина збереженого військово-морського флоту підлягала передачі переможцям; обов'язкову військову службу скасували. Німеччина взяла зобов'язання платити репарації.

9.Укр питання в політиці зх. держ 1918-23.

Найкраще ставлення зх. держав до укр. пит. відображає Паризька мирн конф. 29 грудня 1918 Рада Міністрів УНР ухвалила послати Надзвичайну дипломатичну місію до Парижа, яка одночасно була б делегацією на мирну конф. Делегація була спільною для УНР і ЗУНР та заступала на конф «цілість укр справи» (однак галицькі дипломати з грудні 1919 діяли самостійно). Делегацію очолив Г. Сидоренко (з серпня граф М. Тишкевич). Перед укр дипломатами стояли завдання: добиватися міжнар-правового визнання УНР і допомоги з боку Антанти для боротьби проти агресії більшовицької Росії, а також відстоювати територ цілість Укр. Спроби представників УНР привернути увагу конф до укр питання були проігноровані За весь час роботи конф укр пит в цілому окремо не обговорювалося, а лише у зв’язку з вирішенням двох інших питань — російського і польського. При розгляді рос. пит. Антанта остаточно взяла курс на відновлення «єдиної Росії ». 26 травня 1919 Найвища Рада Паризької конф визнала адмірала О. Колчака «верховним правителем і 58 вождем усіх антибільшовицьких сил Росії», проігнорувавши УНР та інші національні держави, що існували на теренах колишньої імперії, за винятком Польщі і Фінляндії.

Західноукр землі (ЗУНР) стали розмінною монетою, за допомогою якої великі держави, задовольняючи територ претензії укр. зх.сусідів намагалися створити захисний бар’єр проти більшовизму. Головна роль при цьому відводилася Польщі. Тому зх. держ втручались в укр.-пол війну. Так, наприк лютого 1919 успішний наступ укр армії був припинений на вимогу Париз конф, яка вислала місію на чолі з генералом Бертелемі (Фр). Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 % Сх Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились. Справа Сх Галичини була єдиною проблемою, щодо якої Париз конф офіційно зверталася до дипломатів УНР. Укр делегацію було допущено як спостерігача на засідання її робочих органів, де розглядалася ця проблема. Вона брала участь у роботі спец комісії ген Боти щодо перемир’я між Укр і Пол. 21 травня на вимогу Ллойда Джорджа Найвища Рада конф спеціально заслухала укр делегацію у справі Зх Укр. Викликано це великою стурбованістю з приводу продовження укр-пол війни, яка ослаблювала Пол і перешкоджала реалізації планів Антанти (прагнула добитися мирної угоди між пол і укр, але в інтересах Пол, направити Укр Галицьку армію проти більшовиків).Скориставшись допомогою країн Антанти, пол армія окупувала в червні майже всю Сх Галичину, Найвища Рада конф санкціонувала окупацію 25 червня 1919. 8 грудня 1919 визнано сх кордоном лінію Керзона. 14 березня 1923 на засіданні Ради Послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Сх Галичини. Намагаючись змінити рішення Ради Послів, з Пуанкаре зустрічався митрополит А.Шептицький, але безуспішно.

Ще в квітні 1919 - схвалено окупацію Закарпатської Укр -  Чехослов, а Пн Буковини - Румунією, що було юридично оформлене Сен-Жерменським  (10 вересня 19)  і Тріанонським (4 червня 20) дог.

Пан’європейський рух.

Розвиток ідей про Панєвропу Ріхардом Коденгофом-Калерг і Своє бачення об’єднаної Європи він виклав у статті «Панєвропа - пропозиція»(15.11 1922). В 1923 у замку Вюртінг він написав свою програмну книгу «Пан-Європа» «Не народи Європи є гнилими, а її політична система» Він аналізує європейську сучасність та наголошує на об’єднанні Європи, як на стратегії виживання: «Європейське питання може бути вирішене тільки через об’єднання її народів. Таке об’єднання може відбутись або добровільно – через утвор. Панєвропейського державного об’єднання, або через насильницьке завоювання Росією»

Панєвропейський заклик Калергі швидко знайшов прихильників. До них належали Максиміліан Гарден, (час від часу) Генріх та Томас Манн, Стефан Цвейг, Райнер Марія Рільке, Франс Верфель, Зиґмунд Фройд, Ернст Бенедикт, Георг Бернгард. В Австрії президентом Панєвропейської унії став бундесканцлер Ігнац Зайпель. Австр. уряд надав у розпорядження Панєвропейській унії приміщення у віденському Гофбурз і, які були цн офісом до приєднання в 1938. В Австр і Нім рух швидко знайшов прибічників. У квітні 1924 вперше з’явився щомісячний журнал «Панєвропа», як офіційний орган Панєвропейської унії. 3-6 жовтня він скликав перший Конгрес Панєвропи у Відні, в якому взяли участь 2000 осіб 24 націй. Калергі був обраний Міжнародним Президентом шляхом акламації. В 1927 почесним президентом Міжнародної Панєвропейської унії став мін зак справ Фр Арістид Бріан, який під час своєї промови перед Женевським народним зібранням запропонував утворення Федерації європейських націй. Проте вже в жовтні 1929 через смерть мін зак справ Нім Штреземана та через світову екон кризу змінилась пол ситуація. Після зростання рейтингу націонал-соціалістів в Нім та падіння Бріана у Фр остаточно провалилась спроба об’єднання. Б-ба проти Гітлера та бій за післявоєнний порядок: 1933-45. Щоб протидіяти успіху Гітлера в Німеччині, Панєвропейська унія скликала свій другий конгрес на 17 травня 1930. У роки перед захопленням влади Гітлером Панєропейська унія працювала для нім-фр примирення та часткового перегляду Паризьких домовленостей. Під час третього конгресу у жовтні 1932 у Базелі Калергі наголосив знову ж таки на безкомпромісному неприйнятті Гітлера та Сталіна: «Сталін готує громадянську війну, Гітлер – війну народів.» Калергі робить свою останню доповідь 30 січня 1933, коли Гітлера призначають рейхсканцлером. Одразу в тому ж році в Нім забороняють будь-яку панєропейську літературу.

Рух з 1933 сильно зосередився на Австрії. Бундесканцлер Енгельберт Дольфус перейняв почесне президентство Панєвропейської унії Австрії. Його наступник, Курт фон Шушніг-  в 1935 у Віденському Парламенті засідав IV Панєвропейський Конгрес, «великий міжнародний протест націонал-соціалізму». Калергі в 1934-1938. намагався створити об’єднання між Австр, Фр та Італ, з цією метою вів переговори з Муссоліні. Безпосередньо після «приєднання» Австрії у 1938 керівництво Панєвропи було окуповано у Віденському Гофбурзі. Калергі переніс свою діяльність в Швейцарію та Париж.