Особливості технологій виробництва тканин.

Вибійки - окрема галузь виробництва тканин (нейстра, мальованки, димки) - відбивання, чи точніше, відтискування на білому полотні орнаменту за допомогою дерев'яних кліше плоскої або вальцевої форми.

Цей промисел був дуже поширений на Русі. На вальцях, подібних до кухонного валка, вирізували (різьбили) орнамент, далі весь валець намащували олійною фарбою й качали по полотні, де відбивався рисунок.

 - вибійки уживалися переважно для декорування хати: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки, фартушки й чоловічі штани;

- вибійки були поширені по всій Русі;

- основні мотиви: геометризовані, на зразок візантійського орнаменту, і рослинні, у формі дрібних квіточок, листків у сполуці з дрібними геометричними елементами, як зірочки, кола, крапки, трикутники.

 

П оширен і на Русі різновид и народного ткацтва:

- полотняні скатертини, обруси, верети, рядна;

- частини жіночого одягу (запаски, крайки, перемітки, паси, плахти);

- столова та постільна білизна (рушники, наліжники, наволочки);

- доріжки, коци (грубе вовняне однотонне вкривало з насічками, або ж ворсовий пристрижений однобічний килим).

 

Вишивка.

 Вишивки відомі на Русі з давніх-давен:

- вже на мініатюрі в " Ізборнику Святослава" (XI ст.), де зображені знаки зодіаку, одна жіноча постать має виразну вишивку на рукаві сорочки;

- на фресках Софії Київської бачимо постаті чоловіків і жінок в одязі з вишивками по краях рукавів і на наплічниках;

- у літописі під 1216 р. є згадка про вишиті наплічники військових людей;

- княгиня Танка в часи Володимира Мономаха керувала майстернею шитва;

- князь Ярослав Всеволодович наказав своїм дружинникам перед Липовецькою битвою вбивати полонених, хоч би вони мали навіть золотом вишиті наплічники.

Предмети, що прикрашалися вишивкою:

- рукава та вороти чоловічих та жіночих сорочок;

- наплічники військових;

- різноманітне церковне начиння (ризи, корогви, покривала, плащаниці);

- пишний княжий одяг.

Матеріали для вишивки: шовк, золото і срібло.

Характерна риса: відсутність геометричних форм при використанні багатого рослинного орнаменту.

  Через металеву нитку не можна було нюансувати візерунок, і подібний мотив у шовку або навіть у заполочі був багатший.

Осередки церковного вишивкарства: монастирі Києва, Чернігова, Львова та інших міст.

Театральне мистецтво. Музика. Танок.

Театральне мистецтво.

  Театр в своїх витоках сягає фольклору, і тому початків театру на Русі треба шукати в первісному, танково-музичному, поетичному мистецтві.

Найстарішими елементами театру є:

- міміка;

- танок;

- малювання тіла, тобто перевдягання (згодом перетворилося на костюмологію і характеризацію).

Основні форми театральн ого мистецтв а Київськ ої Русі:

1. Народний театр:

- здобув найширше вираження у весільній народній обрядовості.

2. К няж ий театр:  

- його основними персонажами були скоморохи та шпільмани (елемент, запозичений з Німеччини чи з Візантії);

- спирався на лицарську пісню, маючи за основу два елементи: речитатив та величання;

- репертуар його складався із драматичних поем речитативного характеру, що подавалися на музичному тлі, в супроводі музичних інструментів;

- основні теми - мотиви оборони батьківщини, служби князеві, помсти за покривджених, лицарської честі;

- з занепадом держави персонажі княжого театру передаються народному театрові ("князь", "княгиня", "бояри", "дружба" (дружина - військо) тощо).

 

  Проте ні скоморохи, ні шпільмани, ні свистільники, хоч і  були дуже  популярними (досі збереглися такі назви сіл в Україні), театру не створили. Вони були чужі сценічному духові Русі.

 

Музичне мистецтво.

Основні жанри музичного мистецтва Київськ ої Рус і:

5.2.1. Народна музика.

- складалася з вокальних та інструментальних мелодій, що споконвіку творилися в усній традиції народу;

 Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків у праці, побуті та звичаях. Веселі й сумні пісенні мотиви виконувалися не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів.

Жанри обрядової народної пісенності:

- колядки й щедрівки;

- гаївки й веснянки;

- купальські й обжинкові пісні;

- весільні й хрестильні пісні;

- похоронні голосіння.

 

О сновні с тилістичн і групи народн ої пісенн о ст і:

1. В ільний речитативний стиль:

- твори цієї групи мали несиметричний вільний ритм;

- характерним є монотонне повторювання одного й того ж мотиву в різних варіантах, скороченнях і поширеннях, залежно від довготи речень імпровізованого тексту;

- таку форму рецитації мали похоронні голосіння, що виконувалися монодично, без інструментального супроводу (як правило, професійними плакальницями).

2. С тиль із чітким ритмом та формою:

- це основна група, до якої належить решта пісенних жанрів;

- характерними є чіткий ритм мелодій і виразний синтаксичний уклад фраз;

- упорядкованість музичних елементів переносилась і на тексти пісень, витворюючи в них правильні цезури і постійну кількість складів;

- зразки найдавнішої музики цього типу зустрічаємо в архаїчних обрядових піснях (колядки, щедрівки й веснянки).