Тема 3. Культура Київської Русі.

Тема 3. Культура Київської Русі.

План.

1. Особливості світорозуміння людини часів Київської Русі.

2. Мислителі Київської Русі. Книжна справа.

3. Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання.

4. Ткацтво, килимарство та вишивка.

5. Театральне мистецтво. Музика. Танок.

 

Вплив християнства на формування нового типу руської культури.

П ричин и  видозміни християнства на Русі:

1. Потреба у власній суспільній моралі, сформованій на тлі специфічних історичних обставин.

2. Насадження християнства згори, опір мас цим процесам.

Християнська релігія прийшла до нас у "готовому" вигляді. Вона насаджувалася згори, зустрічаючи опір широких мас населення, яке дотримувалося віри батьків і дідів. Та й сама централізована княжа влада, відстоюючи державну самобутність Русі, часто підтримувала давні слов'янські традиції.

 

Характерні риси давньоруської культури:

1. Активна взаємодія християнства і язичництва.

2. Світоглядний синкретизм, злиття народної релігії та церковного християнства при визначальній ролі першої.

 

Трансформація традиції аніматизму в християнстві.

- характерною рисою українського язичництва було "оживлення" природних стихій: божественністю наділялись всі предмети і явища реальної дійсності;

Підтвердженням цьому служить теологічна концепція літопису "Повість врем'яних літ".

Один з літописців, як відомо, всупереч євангелістській вимозі не любити світу і того, що в світі, довіряє весь світ управлінню ангелів. Ангели, міркує він, приставлені до будь-якої "тварі": є ангели хмар і темряви, снігу і грози, зими й осені, весни і літа - словом, ангели є при кожній речі, де б вона не перебувала. У кожного християнина - і в першу чергу в благовірного князя - свій ангел-хранитель.

- х ристиянські ангели у світобаченні давніх українців заступили місце язичницьких оберегів;

  Серед ангелів чільне місце відводиться архангелу Михаїлу, який вважався безпосереднім і дієвим помічником у ратних справах. Саме тому в домонгольські часи Михаїлу було присвячено багато храмів, він був обраний охоронцем Києва.

 

Значення культу Богородиці.

- на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на грунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці;

В основу культу Богородиці лягли слов'янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу - Рожаницю.

- переакцентація релігійного поклоніння з культу Христа на культ Богоматері відповідає давньоукраїнській ментальності;

Богородиця, на відміну від Христа, що був "спасителем" тільки людської душі, "спасає" весь світ і тим самим робить "тварне буття" причетним до святості й небесного блаженства.

- природа, взагалі мирське перестають бути джерелом гріха і порочних спокус.

 

Мислителі Київської Русі. Книжна справа.

Після християнізації Київської Русі починає швидко розвиватись книжна справа.

Князь Ярослав Мудрий наказав перекладати й переписувати книги.

"Зібрав багато писців і перекладав з грецького на слов'янське письмо, і списали книги много". З часом кількість таких фахових переписувачів значно збільшилася.

Готова до читання книга цінувалася дуже дорого. 8 гривень коштував один молитовник, а в той же час ціле село можна було купить за 50 гривень. Довго й ретельно виготовляли обкладинку книги. Як правило, оправляли її в тонко стругані дошки, покриті шкірою, оздоблювали золотом, сріблом і дорогоцінним камінням, майстерно виготовляли різні орнаменти.

Накопичення книжок привело до заснування при митрополії у Києві першої відомої на Русі бібліотеки, про яку згадує літопис під 1037 р.

Література Київської Русі.

Характерні риси:

1.Мала два напрями: перекладна література ( оригінали її творів йшли на Русь з Болгарії, Сербії, Візантії, Риму тощо) та оригінальна література ( творилася своїми авторами на місцевому, національному грунті).

2. У співвідношенні перекладної й оригінальної літератури протягом усього періоду переважала перекладна література.

  Захоплення книжною справою не було для великого князя Ярослава Мудрого самоціллю; воно було спрямоване на визволення з-під візантійської духовної опіки. Цим, зокрема, пояснюється та, на перший погляд, парадоксальна обставина, що книжки з великокнязівської бібліотеки були перекладом не візантійських джерел, а переважно авторів IV-VIII ст., тобто грецької церковної класики. Це церковні піснеспіви-канони, стихирі, кондаки, ікоси патріарха Софронія, Іоанна Дамаскіна, Григорія Нізіанзина, твори Афанасія Александрійського, Василя Великого, Іоанна Златоуста, Єфрема Сиріна та ін. Вони складали похвальні пісні Богові, Богородиці, святим, прославляли християнські свята.

 

Християнська гімнографія.

Основні види християнської гімнографії:

- канон - найпопулярніший вид християнської гімнографії, що прославляв святих, розповідав про євангельські події і полюбився українцям у перекладах давньоукраїнською мовою;

- кондак - складався з кількох пісень, що розкривали суть християнських свят, проповідували євангельські та житійні легенди;

-   ікоси - вид християнської гімнографії; ікоси втричі більші за обсягом від кондаків, вони розповідають про всі обставини християнського свята або життя святого;

- акафісти – поєднання ікосів з кондаками; вміщували переклади церковної лірики у збірках "Міней" та "Тріодей".

Гімнографічна стилістика, запозичена через переклади церковної лірики, помітн о впли нула на твори оригінальної літератури Київської Русі. Вітчизняні гімнографи створювали служби на місцевому матеріалі (наприклад, канон Борисові та Глібові тощо).

Псалтир.

- був найулюбленішою перекладною старозаповітною книгою на Русі;

- особливості стилю: тонкий ліризм, палкий пафос, глибока поетичність і яскрава образність;

- виконував функції підручника (багато хто знав його напам'ять), богослужбової книги, книги для домашнього душеспасенного читання, магічної книги, за якою можна було ворожити в скрутну хвилину.

2.2.1.3. П ереклади Нового Заповіту (особливо "Четвероєвангелія" та "Апостола"):

- були ще популярнішими. Найдавніші з відомих перекладів Євангелія належать до XI-XII ст. (Архангельське, Галицьке, Мстиславове). Найдавніші  ж "Апостоли" датуються 1195 і 1220 рр.

Апокрифи.

Апокрифи (від грецького - таємничий, прихований) - твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею.

Основні теми:

- створення світу;

- життя і пригоди перших людей на Землі;

- злигодні стародавніх народів;

- народження, життя і загибель "сина Божого", діяльність його учнів;

- "кінець світу", "страшний суд" і доля людських душ у пеклі й на небесах.

 Це твори християнського фольклору і письменства.

2.2.1.5. Житійна література:

  Житійна література (опис чийогось життя, найчастіше святого) - це агіографічна література, яка була прямим продовженням біографічних традицій Біблії.

- основна тема - оспівування і звеличення подвигів найвидатніших християнських святих, змалювання їхнього життя й тих чудес, що їх вони творили з ласки Божої за життя і по смерті;

- цей жанр зародився відразу після виникнення християнства;

- переклади творів житійної літератури на Русі з'явилися відразу після її охрещення;

- були відомі переклади житія Сави Освященного, Антонія Великого, Федора Студита, Андрія Юродивого, Василя Нового, Георгія Побідоносця, Федора Тирона, Іоанна Златоуста, Миколая Мирлійського, Олексія, чоловіка Божого та ін.

 

2.2.1.6. П атерик и:

Патерики (від лат. pater - отець) – різновид перекладів агіографічних оповідань про подвиги пустельників певної території (Палестини, Сирії, Єгипту, Італії або ченців якоїсь певної общини общин, скажімо, Синаю чи Афону).

- у кладалися не за календарем, а за топографічним принципом.

  Відомі переклади Єгипетського, Єрусалимського, Синайського, Скитського, Римського та інших патериків. Найпопулярнішими з них на Русі в XI ст. були Єгипетський та Синайський патерики.

 

Мислителі Київської Русі.

Лука Жидята, "Повчанн я до братії".

Основні ідеї:

- головне місце в творі посідають не релігійні, а етико-соціальні проблеми;

- заклик бути правдивим, піклуватися про злиденних і слуг, уникати сварок, жадібності і лихослів'я;

- характерною є домінуюча орієнтація на стародавні регламенти.

  Київська Русь засвоювала християнство початково не в євангельському, а в біблійному варіанті, тому що релігійно-світоглядні принципи старозаповітної системи за змістом були близькі русичам. Б іблійні ж тексти не містять вчення про потойбічне життя, не заперечують культури пращурів, не сіють зневаги до реального, земного життя. Пекло у Старому Заповіті - це звичайне місце поховання людей. Без огляду на визнання єдиного Бога, повністю зберігається віра у буття інших (чужих) богів, і сам старозаповітний Бог все ще мислиться у зв'язку з матеріальним: він виказує себе лише завдяки "чуду", природному знаменню. Все це в основних моментах збігалося з тим, у що вірив і чим жив руський язичник.

Богословський напрям, представлений Лукою Жидятою, істотно вплинув на розвиток давньоруського проповідництва. Однак йому не вистачало виднокола, широти розуміння тих завдань, які ставила перед собою великокняжа влада.

Іларіон, " Слово о Законі і Благодаті ".

  Видатний мислитель і публіцист вітчизняного середньовіччя, Іларіон був першим митрополитом Київської Русі, введеним у сан без згоди візантійського патріарха. Обрання його було приурочене до завершення будівництва Софійського собору й знаменувало проголошення незалежності Київської церкви від Константинопольської.

Основні ідеї твору:

- безпосередня розробка нової соціологічної теорії державного централізму і самобутності Київської держави;

- переконання, що "закон" і "благодать", Старий Заповіт і Новий Заповіт є протилежними, взаємовиключаючими;

  Мислитель переводить питання з площини віросповідної в соціологічну, розв'язує проблеми не богословські, а мирські, державні.

- "закон" роз'єднує народ, підносячи одних і принижуючи інших, він засвідчує рабський стан людства. Істина ж універсальна, всеохоплююча і, внаслідок цього, тотожна "благодаті";

- алегоричне тлумачення біблійних текстів Старого і Нового Заповітів слугує реабілітації язичництва, приводить до проголошення язичницьких народів істинними спадкоємцями Христа (вони відкриті істині, спрямовані до неї);

- християнська віра нероздільна з єдинодержавством;

  Постулати  євангельської доктрини Іларіон підпорядковував світській політиці, обгрунтовуючи ідеологію централізованої влади.

- висловлення проти "візантизації" київської церкви;

- аргументом позиції Іларіона слугувала теза про те, що благодать, заперечуючи закон, прокламує свободу.

Клим Смолятич, "Посланія пресвитеру Фоме", кільк а (за приписом) "слів".

  Другий після Іларіона український митрополит Київської держави, обраний на цю посаду поза волею константинопольського патріарха. Клим - продовжувач лінії Іларіона, його наступник у боротьбі за незалежність Української Церкви від Візантії.

  Кирило Туровський: йому приписується авторство   "Притч и о человечестій души и о телеси " (про сліпця і хромця), " К Василию игумену Печерському " (про безтурботного царя і його мудрого радника), " Сказани я о черноризьчьстім чину " (тобто про чернечий стан), вісім похвальних "слів" тощо.

  Автор притч, повістей, казань, "слів", послань, молитов, видатний майстер урочистого красномовства. Усі його твори писалися з пропагандистською метою.

 

Ідея самобутності Київської церкви є провідною і для таких жанрів оригінальної літератури Київської Русі, як "повчання" (" Повчання " Володимира Мономаха, послання Феодосія Печерського до князя Ізяслава Ярославича) та житійна література.

 

2.2.3.2. Тематичний поділ житійної літератури (XI - XIII ст.):

1.Твори, що прославляють подвиг хрестителів Русі, "рівноапостольних" княгині Ольги та її онука князя Володимира.

  Всі оповідання про Ольгу грунтуються на детальній (досі ще не знайденій) церковній повісті про хрещення і смерть першої української княгині-християнки, їх зміст складається зі стислої біографії Ольги і короткої похвали святій.

Про хрестителя Русі Володимира Великого, очевидно, також існувала якась повість (знову ж таки, нам невідома), що вплинула на подальшу творчість агіографів. Вона входила до складу найдавнішого літописного зведення. Хрестителя Русі визнали святим ще в XI ст., тобто тоді, коли було складено "Пам'ять і похвалу" йому. Авторство твору приписується "мніху Іакову". Твір складається з біографічної, власне житійної і панегіричної, риторичної частини. Невдовзі після "Пам'яті" виникає коротке проложне житіє Володимира, як наслідок його офіційної канонізації. Опісля виникло ще кілька проложних житій Володимира, в основі яких лежало коротке проложне житіє.

2. Твори про князів, яких спіткала мученицька смерть (Борис і Гліб, Михайло Чернігівський, Андрій Богословський та інші).

Найпопулярнішими і найулюбленішими святими на Русі були сини

Володимира - Борис і Гліб. Відразу ж після трагедії (їх насильницької загибелі) виникає кілька оповідань про них. Окрім літописної повісті 1015 р., з'являється анонімне, приписуване монахові Іакову " Сказаніє и страсть и похвала святую мученику Бориса и Гліба " (відоме вже в списку XII ст.) та " Чтеніє о житій и о погубленій блаженную страстотерпцу Бориса и Гліба " Нестора Печерського, створені на межі XI-XII ст.

  Перу Нестора належить також і житіє Феодосія Печерського (1108 р.). Це перший оригінальний зразок староукраїнської агіографії, де зображено подвиги аскета, ченця, засновника українського чернецтва. Автор подає повну біографію Феодосія - "от юны версты" до його смерті в 1074 р.

3. Канони і молитви місцевим святим.

- належать до жанру житійної літератури доби Київської Русі;

- створені тогочасними агіографами;

- характерне наслідування візантійській гімнографії.

  Такими є канон Борису і Глібу митрополита Іоанна І, канони і молитви інока Григорія, Кирила Туровського та ін.

2.2.3.3. "Києво-Печерський патерик ".

- оригінальна українська збірка легенд і житій початку XIII ст.;

- включає порівняно невеличкі за обсягом легенди та усні перекази раніших часів;

- відомау вигляді послань київського ченця Симона та оповідань ченця Києво-Печерської лаври Полікарпа;

- основна мета авторів - довести особливу святість Києво-Печерського монастиря.

  Обгрунтуванню святості місця заснування монастиря присвячено цілий цикл легенд, особливо - про спорудження головної печерської церкви, Успенського собору. Святість монастиря виявляється й у подвижництві його чорноризців. Описові їх подвигів присвячено переважну більшість легенд "Патерика". За цими легендами, печерські святі люди - особливого складу, вони будь-що прагнули досягнути аскетичного ідеалу життя.

2.2.3.4. Паломницька література.

  Паломництво як суспільне явище на Русі виникло відразу після запровадження християнства. Це - ходіння до "святої землі", до Палестини, "Гробу Господнього". Матеріали про мандри українців бачимо і в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаєва), і в літописах (за 1163 р.), і в книжних легендах ("Києво-Печерський патерик"). Пілігрими (мандрівники) розносили по світах відомості про Русь і знайомили українців з тими дивами, які їм пощастило побачити в чужих країнах. Ті ж паломники, що не вдовольнялися усними розповідями, бралися за перо. Так виникла паломницька література або літературний жанр так званих "хожденій".

  Найвідоміша пам'ятка паломницької літератури - "Житіє и хоженье Данила, руськыя земли игумена " (автор - Добриня Яндрейкович). Також йому належать" Книга-паломник " та  " Странник " - паломницькі записки, що описують відвідання Царгорода у 1200-1204 рр.

2.2.3.5. "Слово о полку Ігоревім" (повна назва - "Слово о полку Игореве, Игоря, сына Святослава, внука Ольгова" ).

- є найкращим твором староукраїнського письменства й гордістю всієї української культури;

  Знайшов цей знаменитий твір у кінці XVIII ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо-Ярославському монастирі на Московщині й у 1800 році видав. Про автора "Слова" на сьогодні нічого певного нам невідомо. Очевидно, ним був князівський дружинник, сучасник описуваних подій і людина світська.

Велич "Слова" полягає в тому, що за невдалим походом Ігоря автор зумів роздивитись суть суспільних процесів свого часу, піднестися до високих регістрів історичного мислення, висловити найпрогресивніші на той час думки, що зводилися до ідеї: тільки під знаменом єдності може розквітати українська земля.

 

2.2.3.6. "Слово про погибель Руської землі". Ймовірна дата створення - між 1225 і 1238 рр. Автор невідомий, але є припущення, що він міг бути вихідцем з південноукраїнських земель:

 - це лірична ламентація (скарга, нарікання), плач по втраченій могутності й величі Русі;

- твір за жанром дуже близький до "Слова о полку Ігоревім";

- до нас дійшов фрагмент, який у чотирьох списках XV-XVI ст., композиційно розпадається на три частини;

   У творі оспівано красу, велич і багатство Київської Русі; колишню її могутність; після цього починається плач про лихоліття, пов'язане з татаро-монгольською навалою.

- твір поєднує елементи книжкового стилю з уснопоетичними формами пісенної мови.

 

2.2.3.7. "Моленіє" Данила Заточника ("Слово", "Посланіє".)

  Творилося на межі XII-XIII ст., автор невідомий.

- в основі твору - ідея сильної князівської влади;

- князь - опора і надія підданих, тільки у нього варто шукати порятунку і захисту від усіляких бід та напастей;

- князь - джерело багатства й слави для всіх, хто йому служить.

 

Л ітописання.

  Спочатку літописи - це записи подій, що велися ченцями в монастирях, поступово вони перетворюються на літературно-наукові твори.

  До порічних записів стали вносити:

- докладні описи подій;

- спостереження;

- характеристики дійових осіб;

- різного характеру сентенції (вислови повчального характеру).

 Порічні записи поступово перетворювалися на " енциклопедії, збірки найрізноманітнішого літературного матеріалу" (Д. Чижевський).

  Автори літописів:

- висловлювали в них свої погляди, власну ідеологію;

- редагували праці попередників.

  Це дозволило дослідникам, наприклад, О. Шахматову, виділяти з літописів окремі фрагменти і встановлювати за ними хронологію редакцій. Виходячи з цього, вчений визначив дату написання першого відомого літопису Київської русі.

Літописи Київської Русі:

1037-1039 рр. - у Софійському соборі в Києві написаний перший вітчизняний літопис (Київський звод);

близько 1050 р. - складений другий за часом творення Новгородський літопис;

  З другої половини XI ст. літописання розвивається і в Києво-Печерському монастирі.

1073 р. - чернець Никон склав перший Печерський літописний звід;

  До нього увійшли розповіді про походи на греків київських князів: Аскольда, Олега, Ігоря та Святослава.

1093 -1095 р р. - ігумен Іоанн написав другий Печерський звід, (названий О. Шахматовим  Початковим).

  У ньому йдеться про зростання міжкнязівських усобиць та боротьбу Русі з половцями.

  Всі згадані вище літописи не збереглися до нашого часу.

Першим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається "Повість врем'яних літ".

1113 р. - чернець Києво-Печерського монастиря Нестор написав " Повість врем'яних літ ".

- до твору увійшли всі попередні зводи та доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та редакторами;

- головна мета, яку поставив перед собою Нестор - з'ясувати походження Русі;

- Нестор першим серед істориків створює "норманську" теорію, виводячи князівську династію від варягів;

  Це було аргументом, щоб довести незалежність Русі від Візантії, яка на ті часи становила реальну небезпеку для молодої держави українців.

- це - літературно-енциклопедичний твір історичного спрямування;

 - це - перша спроба вітчизняних дослідників описати історію східних слов'ян, визначити місце Русі в загально-історичному процесі, пов'язати свою історію зі світовою.

О бласницьке літописання.

У XII ст., в період загострення міжкнязівських чвар та дроблення земель, характер літописання значно змінюється, з'являється так зване обласницьке літописання.

- виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, Переяславі-Заліському, Володимирі-на-Клязьмі;

- продовжується літописання у Новгороді та інших містах;

- з'являються нові форми літописання: сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, твори про княжі доброчинності і злочини;

- київське літописання XII ст. продовжувалося у Видубицькому монастирі, де за часів князя Рюрика Ростиславича ігумен Моїсей склав власний Київський літописний звід, гідний продовження "Повісті" Нестора. Завершується цей звід на останніх роках того ж століття.

середин а XIII ст. - важливим центром літописання стає галицьке місто Холм.

  Тут було складено початкову частину Галицько-Волинського літопису - звід Данила Галицького, доведений до 1260 р.

З від Данила Галицького (створений у м. Холм, доведений до 1260 р.):

- тема - опис боротьби з крамолою (бунтом) бояр, звеличення князів Данила та Василька Романовичів, котрі після смерті батька Романа Мстиславича упродовж сорока років наполегливо відновлювали створене батьком Галицько-Волинське князівство.

 

Історична наука.

- на зразок історичних хронік Візантії розроблялася тодішня історіографія, що займалася історією держави, розвивалося літописання;

  Найстарішими джерелами з тих, що дійшли до нас, є "Велесова книга " та ін., що збереглися у пізніших списках, зокрема літопис 1039 р., складений, напевно, в одному з київських монастирів. Літописну роботу вели ченці Києво-Печерської лаври (Нестор та Никон), ченці Видубицького монастиря (ігумен Сильвестр), цим займалися й інші монастирі. При княжих дворах працювали й приватні історики-літописці,.

 

Правознавство.

Основне джерело - "Руська правда" - найстаріший слов'янський правовий кодекс XI-XII ст.:

- текст документу свідчить про його тривалу підготовку й порівняльні дослідження візантійського, західноєвропейського та власного, давньоукраїнського, звичаєвого права;

- ця збірка законів князя Ярослава та його наступників лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби;

- документ цікавий ще й своєю майже чистою східнослов'янською мовою, без церковнослов'янських елементів, стилістикою та наявністю словника сьогодні вже не вживаних слів-термінів.

 

Медицина.

Першими лікарями на Русі були ворожбити, знахарі, "віщуни" та "кудесники" - чоловіки й жінки.

Основні методи лікування:

- замовляння і заклинання;

- користувалися відварами та настоями трав, мазями, порошками тощо;

- знали методи водолікування, термотерапію (нагрівання, прогрівання тіла, його охолодження) тощо;

- подекуди використовували хірургічні методи лікування.

 

Ткацтво.

На Русі був дуже розвинений ткацький промисел.

Основні матеріали:

- вітчизняні – льон та коноплі;

- імпортовані (головним чином з Візантії) - полотно, вовна й шовк ("наволока", "оловир"), візерунчасті з протканими золотими та срібними нитками тканини ("дібаджа").

  Тоді ж приходили до нас і матерії західноєвропейських держав, в основному з Франції.  

 

Основні візерункові мотиви матерій старокняжої доби:

- дрібні рослинні орнаменти,

- геометричні орнаменти (переважно великі кола, в яких зображувались різні знаки - зірки, хрести);

- тваринні мотиви (грифи, леви, птахи).

  Про це свідчать знахідки незначних решток матерій у могилах на Чернігівщині, Київщині й Полтавщині.

      

  Ткацтво на Русі було відоме ще з домонгольських часів. Слов’яни мали не лише ткацькі верстати, а й цехи, що спеціалізувалися (ткали килими, сукна, рушники, виготовляли гафти (гаптування).

Найстаріша літописна згадка про килими на Русі сягає 997 р. Це опис смерті й похорону деревлянського князя Олега в Овручі, де говориться: "положиша його на коврі". Також і далі згадується про звичай класти пораненого або мертвого князя "на коврі".  В 1015 р. у нього загорнули тіло св. Володимира, в 1097 р. - князя Василька у Звенигороді біля Києва. На з'їзді князів у Вітичеві 1100 р. Володимир Мономах сказав до князя Давида Ігоровича: "да се єси пришел і сідиш с своєю братьєю на єдиному коврі".

Літописні тексти не дають ані опису "коврів", ні згадки про їх походження (чи це був місцевий виріб, чи імпортовані товари). Однак за їх даними:

- "коври" належали до предметів ужитку князівського двору;

- коври були атрибутом похоронного ритуалу, їх використовували для відпочинку.

  Не виключено, що це слово тоді могло й не означати "килим", а можливо - "підстилку" або ж навіть "постіль".

 

Килимарство.

Доречно пов'язувати початки килимарства на Русі з тривалим перебуванням тут кочових народів (печеніги, половці, тюрки, берендії, чорні клобуки), що як пастуші племена вівчарювали і, ймовірно, виробляли з вовни тканини, але ці впливи не доведені.

  Історичні джерела підтверджують довіз до Києва тканин (наволок) і шовкових матерій з Візантії, зі Сходу, але вже тоді на Русі міг витворитися й власний килимарський досвід.

 

Вишивка.

 Вишивки відомі на Русі з давніх-давен:

- вже на мініатюрі в " Ізборнику Святослава" (XI ст.), де зображені знаки зодіаку, одна жіноча постать має виразну вишивку на рукаві сорочки;

- на фресках Софії Київської бачимо постаті чоловіків і жінок в одязі з вишивками по краях рукавів і на наплічниках;

- у літописі під 1216 р. є згадка про вишиті наплічники військових людей;

- княгиня Танка в часи Володимира Мономаха керувала майстернею шитва;

- князь Ярослав Всеволодович наказав своїм дружинникам перед Липовецькою битвою вбивати полонених, хоч би вони мали навіть золотом вишиті наплічники.

Предмети, що прикрашалися вишивкою:

- рукава та вороти чоловічих та жіночих сорочок;

- наплічники військових;

- різноманітне церковне начиння (ризи, корогви, покривала, плащаниці);

- пишний княжий одяг.

Матеріали для вишивки: шовк, золото і срібло.

Характерна риса: відсутність геометричних форм при використанні багатого рослинного орнаменту.

  Через металеву нитку не можна було нюансувати візерунок, і подібний мотив у шовку або навіть у заполочі був багатший.

Осередки церковного вишивкарства: монастирі Києва, Чернігова, Львова та інших міст.

Театральне мистецтво.

  Театр в своїх витоках сягає фольклору, і тому початків театру на Русі треба шукати в первісному, танково-музичному, поетичному мистецтві.

Найстарішими елементами театру є:

- міміка;

- танок;

- малювання тіла, тобто перевдягання (згодом перетворилося на костюмологію і характеризацію).

Музичне мистецтво.

Основні жанри музичного мистецтва Київськ ої Рус і:

5.2.1. Народна музика.

- складалася з вокальних та інструментальних мелодій, що споконвіку творилися в усній традиції народу;

 Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків у праці, побуті та звичаях. Веселі й сумні пісенні мотиви виконувалися не лише голосом, а й за допомогою музичних інструментів.

Жанри обрядової народної пісенності:

- колядки й щедрівки;

- гаївки й веснянки;

- купальські й обжинкові пісні;

- весільні й хрестильні пісні;

- похоронні голосіння.

 

О сновні с тилістичн і групи народн ої пісенн о ст і:

1. В ільний речитативний стиль:

- твори цієї групи мали несиметричний вільний ритм;

- характерним є монотонне повторювання одного й того ж мотиву в різних варіантах, скороченнях і поширеннях, залежно від довготи речень імпровізованого тексту;

- таку форму рецитації мали похоронні голосіння, що виконувалися монодично, без інструментального супроводу (як правило, професійними плакальницями).

2. С тиль із чітким ритмом та формою:

- це основна група, до якої належить решта пісенних жанрів;

- характерними є чіткий ритм мелодій і виразний синтаксичний уклад фраз;

- упорядкованість музичних елементів переносилась і на тексти пісень, витворюючи в них правильні цезури і постійну кількість складів;

- зразки найдавнішої музики цього типу зустрічаємо в архаїчних обрядових піснях (колядки, щедрівки й веснянки).

Церковна музика.

   Цей жанр прийшов до нас із Візантії. З літературних джерел відомо, що разом з грецьким духівництвом спроваджували тоді на Русь і грецьких професійних музик "домественників", що організували у нас церковно-співочу справу, були першими вчителями музики та диригентами ("протопсальтами") церковних хорів.

- спершу виконувалася запозичена візантійська церковна музика;

- з XI ст. запроваджується та поширюється українська церковна музика,  з першого осередку церковного співу - Києво-Печерської лаври -  вона швидко поширилася на церкви й монастирі всієї Русі.

  Це був так званий "Київський розспів", що став основою місцевої співочої традиції на довгі сторіччя.

- відомі навіть імена тодішніх професійних знавців, творців і виконавців церковної музики: Стефан у Києві, Лука у Володимирі-Волинському, Дмитро у Перемишлі.

 

Музика дзвонів.

- набула особливого розвитку на Русі, виконувалася обов'язково по нотах;

  Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей на віче та інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ.

  Перегук церковних дзвонів - це невеличкий музичний концерт. Під час християнських свят (особливо великих - Різдво Христове, Великдень тощо) виконувалося по кілька десятків таких творів дзвонової музики.

  Сьогодні,  у зв'язку з боротьбою проти міських шумів, кількість творів дзвонової музики, виконуваних під час християнських свят, мінімізована.

 

Народний танок.

  Народний танок на Русі - "пляс" - групові ігри з піснями.

- назву "танець" ми перейняли від народів Західної Європи;

- т анець - композиція ритмічних кроків і рухів, частіше до музики, ніж до співу;

- танці доби Київської Русі виконувалися в супроводі співу, музики (гуслі, сопілки, труби, бубни) та плескання в долоні;

 Літописець оповідає, що народ сходився на майдані або на вулиці для загальної розваги. Загальнонародні танці відбувалися під час бенкетів, весіль, вечорниць, на свята русалій, тобто вночі під Івана Купала. До професійних танцюристів на Русі відносять скоморохів, які здебільшого жили при княжих дворах і своїми мімічними танцями розважали гостей на бенкетах, родинних святах та при обрядових церемоніях.

 

5.3.1. Основні групи н ародн их танці в на Русі:

1. Х ороводи:

- народні ігри з переважанням у них танцювальних ритмів;

- це найпоширеніша група;

- хороводи ілюстрували зміст пісні рухами;

- це були масові танці, та в них виділялися провідні особи та солісти;

- основні рухи: ритмічні кроки, біг, зміна місць, перехід попід з'єднаними руками партнерів;

- приклади хороводів: веснянки, гагілки, ігри й танці в купальську ніч, танець "Журавель".

2. Н ародний танець:

 - характерна риса - поділ групи виконавців на пари;

- зміст народного танцю - залицяння й пантомімічне визнання кохання;

- кроки танцю відрізняються для різних статей (жіночі кроки здебільшого були іншими, ніж чоловічі), їх об'єднував лише спільний ритм.

3. С ольні танці:

 - за характером це танці-змагання у різнорідності кроків і жестів;

- виконавцями є одна або дві особи: жінки, чоловіки або ж мішана пара.

      

  Процеси культурного становлення та розвитку Київської Русі відбувалися під благотворним впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів і завершилися створенням високорозвинутої, багатогалузевої культури нашого народу.

Основні фактори формування давньоукраїнської культури:

- багатий культурний спадок українців;

 Уже в V-VII ст. були нагромаджені практичні знання про природу, багата і сильна язичницька релігія. А з нею була пов'язана й розмаїта усна народна поезія, яка справила величезний вплив на процеси творення оригінальної літератури.

- вплив та інтеграція елементів культури неслов'янських племен, що влились у давньоруську культуру;

- глибокі зміни в суспільному житті;

  Виникнення держави, формування давньоукраїнської народності призвели до якісних зрушень у розвиткові культури, в результаті чого вона за порівняно короткий історичний проміжок часу досягла високого рівня і посіла гідне місце у світовій середньовічній культурі.

- тісна взаємодія народної культури і культури князівських салонів.

  Ідея єдності та могутності Русі, спільне почуття патріотизму надавали всій культурі загальнонародного характеру та високої життєздатності.

 

Запитання для самоконтролю

1. Які першовитоки має культура Київської Русі?

2. У що вірили наші далекі предки?

3. Що таке язичництво?

4. Як сприймали русичі процес християнізації?

5. Як вплинуло християнство на розвиток культури Київської Русі?

6. Що нового було привнесено у державну систему освіти за часів князювання Ярослава Мудрого?

7. Які ви знаєте провідні жанри оригінальної літератури Київської Русі?

8. Чи стала перекладна література першоджерелом для процесів становлення і розвитку оригінальної літератури Київської Русі?

9. Кого ви назвете з видатних діячів культури Київської Русі?

10. Коротко охарактеризуйте основні жанри образотворчого мистецтва Київської Русі. Чи існували тоді художні школи, цехи, майстерні?

11. Що становлять собою мозаїки та фрески? Чи можна їх віднести до оригінального вітчизняного мистецтва?

12. Які види прикладного мистецтва набули розвитку та поши