Перекладна література світського характеру .

Основні жанри літератур и світського характеру:

Природничо-наукова література.

  Відомі перекладні енциклопедичні книги природничо-наукового змісту, в яких подавалися тогочасні відомості з усіх основних галузей знання: анонімний "Фізіолог", "Шестоднев" Іоанна Екзарха та "Християнська топографія" Козьми Індикоплова.

- переклади природничо-наукової літератури на Русі мали науково-просвітницьке, пізнавальне та естетичне значення (наявні багаті фантастико-поетичні ілюстрації, словесні додатки перекладачів, що містять характеристики героїв, країн, тварин, місцевостей та ін.);

- з'явилися на Русі в кінці XII - початку XIII ст.

2. Історична література.

  Цей жанр представлений перекладами Біблії та візантійських історичних хронік. У Київській Русі були відомі в перекладі хроніки Іоанна Малали ("малао" - по-сирійському "проповідник"), Георгія Амартоли ("амартос"- по-грецькому "грішник") та Георгія Синкела ("синкел" - по-грецькому "секретар").

- ці твори  - компілятивні збірники, не стільки науковими трактати, скільки читанки, хрестоматії повчальних та цікавих оповідань на історичні теми.

3. Повісті.

- найбільш популярний, найпоширеніший і найулюбленіший жанр перекладної літератури на Русі;

- порівняно з іншими перекладними творами представлений найповніше, найбільшою кількістю книжок:

- повість "Александрія", що оповідає про життя і подвиги Александра Maкедонського;

- популярними на Русі були переклади повісті про Варлаама і Йосафа (повість перекладено з оригіналу, тобто з грецької, десь в XI ст.);

- повість про Іудейську війну (або "О полонени и" чи "О разорении Иерусалима") Иосифа Флавія (було перекладено з грецької у середині XI ст.). До нас твір дійшов у списку XV ст. "Іудейська війна" - це великий твір, у якому опис численних подій зроблено так образно і майстерно, що він справедливо вважається видатним літературним явищем стародавнього світу.

- п овість про "Девгенієве діяння " (перекладена на Русі в XII - ХШ ст.) На сьогодні відомо три списки перекладів цього твору. Характерна риса твору -  билинно-богатирський дух, що виявляється і в образах повісті, і в зображенні битв, і в стилістично-художній структурі;

- повість про Акира Премудрого - одна з найдавніших літературних пам'яток Сходу, засвоєних Руссю, приклад перекладного твору афористичного характеру, які були ніби енциклопедією тогочасної житейської мудрості;

- повість "О троянских временах" ("Троянські діяння") із хроніки Іоанна Малали. За цим твором, а не за "Іліадою" Гомера, у домонгольські часи Русь була обізнана з подіями Троянської війни (XII ст. до н. е.). Твір характеризується описовістю, відсутністю художнього змалювання воєнних дій. Великої популярності цей переклад на Русі не мав.

2.2.3. Оригінальна література.

  Писемність доби Київської Русі характеризується і наявністю власної, оригінальної літератури, що сформувалася і розвивалась на місцевому, національному грунті.

Характерні риси:

- відтворення народних традицій та національної самосвідомості;

- провідна тема – відтворення прагнення володарів Київської Русі відстояти свою і державну незалежність у боротьбі як із зовнішніми ворогами (переважно кочівниками), так і з внутрішньою роздробленістю.

Мислителі Київської Русі.

Лука Жидята, "Повчанн я до братії".

Основні ідеї:

- головне місце в творі посідають не релігійні, а етико-соціальні проблеми;

- заклик бути правдивим, піклуватися про злиденних і слуг, уникати сварок, жадібності і лихослів'я;

- характерною є домінуюча орієнтація на стародавні регламенти.

  Київська Русь засвоювала християнство початково не в євангельському, а в біблійному варіанті, тому що релігійно-світоглядні принципи старозаповітної системи за змістом були близькі русичам. Б іблійні ж тексти не містять вчення про потойбічне життя, не заперечують культури пращурів, не сіють зневаги до реального, земного життя. Пекло у Старому Заповіті - це звичайне місце поховання людей. Без огляду на визнання єдиного Бога, повністю зберігається віра у буття інших (чужих) богів, і сам старозаповітний Бог все ще мислиться у зв'язку з матеріальним: він виказує себе лише завдяки "чуду", природному знаменню. Все це в основних моментах збігалося з тим, у що вірив і чим жив руський язичник.

Богословський напрям, представлений Лукою Жидятою, істотно вплинув на розвиток давньоруського проповідництва. Однак йому не вистачало виднокола, широти розуміння тих завдань, які ставила перед собою великокняжа влада.

Іларіон, " Слово о Законі і Благодаті ".

  Видатний мислитель і публіцист вітчизняного середньовіччя, Іларіон був першим митрополитом Київської Русі, введеним у сан без згоди візантійського патріарха. Обрання його було приурочене до завершення будівництва Софійського собору й знаменувало проголошення незалежності Київської церкви від Константинопольської.

Основні ідеї твору:

- безпосередня розробка нової соціологічної теорії державного централізму і самобутності Київської держави;

- переконання, що "закон" і "благодать", Старий Заповіт і Новий Заповіт є протилежними, взаємовиключаючими;

  Мислитель переводить питання з площини віросповідної в соціологічну, розв'язує проблеми не богословські, а мирські, державні.

- "закон" роз'єднує народ, підносячи одних і принижуючи інших, він засвідчує рабський стан людства. Істина ж універсальна, всеохоплююча і, внаслідок цього, тотожна "благодаті";

- алегоричне тлумачення біблійних текстів Старого і Нового Заповітів слугує реабілітації язичництва, приводить до проголошення язичницьких народів істинними спадкоємцями Христа (вони відкриті істині, спрямовані до неї);

- християнська віра нероздільна з єдинодержавством;

  Постулати  євангельської доктрини Іларіон підпорядковував світській політиці, обгрунтовуючи ідеологію централізованої влади.

- висловлення проти "візантизації" київської церкви;

- аргументом позиції Іларіона слугувала теза про те, що благодать, заперечуючи закон, прокламує свободу.

Клим Смолятич, "Посланія пресвитеру Фоме", кільк а (за приписом) "слів".

  Другий після Іларіона український митрополит Київської держави, обраний на цю посаду поза волею константинопольського патріарха. Клим - продовжувач лінії Іларіона, його наступник у боротьбі за незалежність Української Церкви від Візантії.

  Кирило Туровський: йому приписується авторство   "Притч и о человечестій души и о телеси " (про сліпця і хромця), " К Василию игумену Печерському " (про безтурботного царя і його мудрого радника), " Сказани я о черноризьчьстім чину " (тобто про чернечий стан), вісім похвальних "слів" тощо.

  Автор притч, повістей, казань, "слів", послань, молитов, видатний майстер урочистого красномовства. Усі його твори писалися з пропагандистською метою.

 

Ідея самобутності Київської церкви є провідною і для таких жанрів оригінальної літератури Київської Русі, як "повчання" (" Повчання " Володимира Мономаха, послання Феодосія Печерського до князя Ізяслава Ярославича) та житійна література.

 

2.2.3.2. Тематичний поділ житійної літератури (XI - XIII ст.):

1.Твори, що прославляють подвиг хрестителів Русі, "рівноапостольних" княгині Ольги та її онука князя Володимира.

  Всі оповідання про Ольгу грунтуються на детальній (досі ще не знайденій) церковній повісті про хрещення і смерть першої української княгині-християнки, їх зміст складається зі стислої біографії Ольги і короткої похвали святій.

Про хрестителя Русі Володимира Великого, очевидно, також існувала якась повість (знову ж таки, нам невідома), що вплинула на подальшу творчість агіографів. Вона входила до складу найдавнішого літописного зведення. Хрестителя Русі визнали святим ще в XI ст., тобто тоді, коли було складено "Пам'ять і похвалу" йому. Авторство твору приписується "мніху Іакову". Твір складається з біографічної, власне житійної і панегіричної, риторичної частини. Невдовзі після "Пам'яті" виникає коротке проложне житіє Володимира, як наслідок його офіційної канонізації. Опісля виникло ще кілька проложних житій Володимира, в основі яких лежало коротке проложне житіє.

2. Твори про князів, яких спіткала мученицька смерть (Борис і Гліб, Михайло Чернігівський, Андрій Богословський та інші).

Найпопулярнішими і найулюбленішими святими на Русі були сини

Володимира - Борис і Гліб. Відразу ж після трагедії (їх насильницької загибелі) виникає кілька оповідань про них. Окрім літописної повісті 1015 р., з'являється анонімне, приписуване монахові Іакову " Сказаніє и страсть и похвала святую мученику Бориса и Гліба " (відоме вже в списку XII ст.) та " Чтеніє о житій и о погубленій блаженную страстотерпцу Бориса и Гліба " Нестора Печерського, створені на межі XI-XII ст.

  Перу Нестора належить також і житіє Феодосія Печерського (1108 р.). Це перший оригінальний зразок староукраїнської агіографії, де зображено подвиги аскета, ченця, засновника українського чернецтва. Автор подає повну біографію Феодосія - "от юны версты" до його смерті в 1074 р.

3. Канони і молитви місцевим святим.

- належать до жанру житійної літератури доби Київської Русі;

- створені тогочасними агіографами;

- характерне наслідування візантійській гімнографії.

  Такими є канон Борису і Глібу митрополита Іоанна І, канони і молитви інока Григорія, Кирила Туровського та ін.

2.2.3.3. "Києво-Печерський патерик ".

- оригінальна українська збірка легенд і житій початку XIII ст.;

- включає порівняно невеличкі за обсягом легенди та усні перекази раніших часів;

- відомау вигляді послань київського ченця Симона та оповідань ченця Києво-Печерської лаври Полікарпа;

- основна мета авторів - довести особливу святість Києво-Печерського монастиря.

  Обгрунтуванню святості місця заснування монастиря присвячено цілий цикл легенд, особливо - про спорудження головної печерської церкви, Успенського собору. Святість монастиря виявляється й у подвижництві його чорноризців. Описові їх подвигів присвячено переважну більшість легенд "Патерика". За цими легендами, печерські святі люди - особливого складу, вони будь-що прагнули досягнути аскетичного ідеалу життя.

2.2.3.4. Паломницька література.

  Паломництво як суспільне явище на Русі виникло відразу після запровадження християнства. Це - ходіння до "святої землі", до Палестини, "Гробу Господнього". Матеріали про мандри українців бачимо і в творах усної народної творчості (билина про Василя Буслаєва), і в літописах (за 1163 р.), і в книжних легендах ("Києво-Печерський патерик"). Пілігрими (мандрівники) розносили по світах відомості про Русь і знайомили українців з тими дивами, які їм пощастило побачити в чужих країнах. Ті ж паломники, що не вдовольнялися усними розповідями, бралися за перо. Так виникла паломницька література або літературний жанр так званих "хожденій".

  Найвідоміша пам'ятка паломницької літератури - "Житіє и хоженье Данила, руськыя земли игумена " (автор - Добриня Яндрейкович). Також йому належать" Книга-паломник " та  " Странник " - паломницькі записки, що описують відвідання Царгорода у 1200-1204 рр.

2.2.3.5. "Слово о полку Ігоревім" (повна назва - "Слово о полку Игореве, Игоря, сына Святослава, внука Ольгова" ).

- є найкращим твором староукраїнського письменства й гордістю всієї української культури;

  Знайшов цей знаменитий твір у кінці XVIII ст. граф Мусін-Пушкін у Спасо-Ярославському монастирі на Московщині й у 1800 році видав. Про автора "Слова" на сьогодні нічого певного нам невідомо. Очевидно, ним був князівський дружинник, сучасник описуваних подій і людина світська.

Велич "Слова" полягає в тому, що за невдалим походом Ігоря автор зумів роздивитись суть суспільних процесів свого часу, піднестися до високих регістрів історичного мислення, висловити найпрогресивніші на той час думки, що зводилися до ідеї: тільки під знаменом єдності може розквітати українська земля.

 

2.2.3.6. "Слово про погибель Руської землі". Ймовірна дата створення - між 1225 і 1238 рр. Автор невідомий, але є припущення, що він міг бути вихідцем з південноукраїнських земель:

 - це лірична ламентація (скарга, нарікання), плач по втраченій могутності й величі Русі;

- твір за жанром дуже близький до "Слова о полку Ігоревім";

- до нас дійшов фрагмент, який у чотирьох списках XV-XVI ст., композиційно розпадається на три частини;

   У творі оспівано красу, велич і багатство Київської Русі; колишню її могутність; після цього починається плач про лихоліття, пов'язане з татаро-монгольською навалою.

- твір поєднує елементи книжкового стилю з уснопоетичними формами пісенної мови.

 

2.2.3.7. "Моленіє" Данила Заточника ("Слово", "Посланіє".)

  Творилося на межі XII-XIII ст., автор невідомий.

- в основі твору - ідея сильної князівської влади;

- князь - опора і надія підданих, тільки у нього варто шукати порятунку і захисту від усіляких бід та напастей;

- князь - джерело багатства й слави для всіх, хто йому служить.

 

Л ітописання.

  Спочатку літописи - це записи подій, що велися ченцями в монастирях, поступово вони перетворюються на літературно-наукові твори.

  До порічних записів стали вносити:

- докладні описи подій;

- спостереження;

- характеристики дійових осіб;

- різного характеру сентенції (вислови повчального характеру).

 Порічні записи поступово перетворювалися на " енциклопедії, збірки найрізноманітнішого літературного матеріалу" (Д. Чижевський).

  Автори літописів:

- висловлювали в них свої погляди, власну ідеологію;

- редагували праці попередників.

  Це дозволило дослідникам, наприклад, О. Шахматову, виділяти з літописів окремі фрагменти і встановлювати за ними хронологію редакцій. Виходячи з цього, вчений визначив дату написання першого відомого літопису Київської русі.

Літописи Київської Русі:

1037-1039 рр. - у Софійському соборі в Києві написаний перший вітчизняний літопис (Київський звод);

близько 1050 р. - складений другий за часом творення Новгородський літопис;

  З другої половини XI ст. літописання розвивається і в Києво-Печерському монастирі.

1073 р. - чернець Никон склав перший Печерський літописний звід;

  До нього увійшли розповіді про походи на греків київських князів: Аскольда, Олега, Ігоря та Святослава.

1093 -1095 р р. - ігумен Іоанн написав другий Печерський звід, (названий О. Шахматовим  Початковим).

  У ньому йдеться про зростання міжкнязівських усобиць та боротьбу Русі з половцями.

  Всі згадані вище літописи не збереглися до нашого часу.

Першим історичним твором Русі, що дійшов до нас, вважається "Повість врем'яних літ".

1113 р. - чернець Києво-Печерського монастиря Нестор написав " Повість врем'яних літ ".

- до твору увійшли всі попередні зводи та доповнення, зроблені як самим Нестором, так і його наступниками та редакторами;

- головна мета, яку поставив перед собою Нестор - з'ясувати походження Русі;

- Нестор першим серед істориків створює "норманську" теорію, виводячи князівську династію від варягів;

  Це було аргументом, щоб довести незалежність Русі від Візантії, яка на ті часи становила реальну небезпеку для молодої держави українців.

- це - літературно-енциклопедичний твір історичного спрямування;

 - це - перша спроба вітчизняних дослідників описати історію східних слов'ян, визначити місце Русі в загально-історичному процесі, пов'язати свою історію зі світовою.

О бласницьке літописання.

У XII ст., в період загострення міжкнязівських чвар та дроблення земель, характер літописання значно змінюється, з'являється так зване обласницьке літописання.

- виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, Переяславі-Заліському, Володимирі-на-Клязьмі;

- продовжується літописання у Новгороді та інших містах;

- з'являються нові форми літописання: сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, твори про княжі доброчинності і злочини;

- київське літописання XII ст. продовжувалося у Видубицькому монастирі, де за часів князя Рюрика Ростиславича ігумен Моїсей склав власний Київський літописний звід, гідний продовження "Повісті" Нестора. Завершується цей звід на останніх роках того ж століття.

середин а XIII ст. - важливим центром літописання стає галицьке місто Холм.

  Тут було складено початкову частину Галицько-Волинського літопису - звід Данила Галицького, доведений до 1260 р.

З від Данила Галицького (створений у м. Холм, доведений до 1260 р.):

- тема - опис боротьби з крамолою (бунтом) бояр, звеличення князів Данила та Василька Романовичів, котрі після смерті батька Романа Мстиславича упродовж сорока років наполегливо відновлювали створене батьком Галицько-Волинське князівство.