Педагогічні умови успішного використання особистісно-орієнтованої технології навчання у навчально-виробничому процесі ПТНЗ

 

Освітній процес будується на навчальному діалозі учня й педагога, який направлений на спільне конструювання програмної діяльності. При цьому обов’язково враховуються індивідуальна вибірковість учня до змісту, вигляду та форми навчального матеріалу, його мотивація, прагнення використовувати отримані знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, не заданих навчанням.

Організація навчально-виробничого процесу з використанням особистісно-орієнтованої технології ґрунтується на певних принципах. Основний принцип особистісно-орієнтованого навчання - визнання, усвідомлення індивідуальності учня, його самоцінності, неповторності як людини, його розвитку не як колективного суб'єкта, але, насамперед, як індивіда з неповторним суб'єктним досвідом, сукупністю психічних, культурологічних рис. Особистісно-орієнтоване навчання повинно забезпечити розвиток та саморозвиток особистості, виходячи з виявлення її індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання та предметної діяльності. Наступний принцип - принцип індивідуалізації навчання, яка передбачає індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання, створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей, підтримку школяра у творчому самовтіленні, підтримку учня у рефлексії тощо.

Важливий принцип диференціації, може бути двох видів: предметна диференціація (розподіл учнів на різнорівні групи, враховуючи принцип природовідповідності на заняттях) та духовна диференціація з урахуванням особистісних відмінностей, пов'язаних із традиціями сім'ї, моральності. Принцип максимального наближення змісту навчального матеріалу до реалій життя сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності постійного їх оновлення. Принцип варіативності - базовий, будує навчання на широкій різноманітності змісту та форм навчального процесу, вибір якого здійснює педагог, враховуючи мету розвитку кожної окремої дитини.

Принцип проектування навчального предмету має структуру: ідея - навчальний процесс - своєрідна проекція науки. Реалізація принципу постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності дає змогу учню не тільки більш усвідомлено ставитись до учіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в засвоєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність.

Принцип гуманізації змісту знань передбачає таку систему суб'єкт-суб'єктних діалогових взаємовідносин у навчально-виховному закладі, які створюють найсприятливіші умови для розвитку кожним суб'єктом педагогічного процесу своїх духовно-інтелектуальних і творчо-діяльнісних здібностей, неповторних національних, особистісних рис і засвоєння необхідної кількості знань, умінь ї навичок, щоб стати добрим фахівцем.

Принцип системності знань втілює в собі певну низку вимог до побудови змісту навчання, до організації процесу навчання, до учасників навчально-виховного процесу - учнів і учителя. В основі цих вимог лежить поняття системи, зокрема, її функціонально-морфологічної будови.

Принцип інтегративності знань - орієнтація навчання на сьогоденні вимоги суспільного розвитку, формування цілісної системи знань, єдиної картини світу, наукового світогляду, поєднання інтегративного й диференційованого підходів до навчання, безперервність освіти та її вихід на рівень професійної освіти [8].

Принцип науковості навчання - відповідність змісту освіти рівню сучасної науки, формування в учнів уявлень про загальні методи наукового пізнання, ілюстрація найважливіших закономірностей процесу навчання.

У принципі забезпечення пізнання та психічного розвитку об´єктивно виявляються і реалізуються детермінація поведінки, зв´язок психіки та діяльності. За цим принципом кожному рівню детермінації притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб´єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізіологічних підструктур, на рівні індивіду - у процесі діяльності присвоєння, а на рівні особистості - у процесі перетворювальної діяльності [11].

У зв’язку з вищеназваними принципами можна побудувати модель особистісно зорієнтованого навчання, де учень - основний суб'єкт процесу навчання. Метою такого навчання є розвиток індивідуальних здібностей учня. Виникає необхідність створення умов, що забезпечують реалізацію поставленої мети шляхом виявлення та структурування суб'єктивного досвіду учня, його спрямованого розвитку, формування індивідуальності дитини, зміна сталих типових у нашій культурі уявлень про норми психічного розвитку (порівняння не по горизонталі (з іншими), а по вертикалі (із собою), а також розробка спеціальних форм взаємодії учасників навчального процесу: учень - учитель - батьки. Зміст освіти має включати не тільки наукові знання, але й засоби та методи їх засвоєння, пізнання.

На думку Л.Ю. Табаренко, існує безліч основних вимог до розробки дидактичного забезпечення особистісно-орієнтованого процесу. Насамперед - навчальний матеріал повинен виявляти зміст суб'єктивного досвіду учня, враховувати досвід його попереднього навчання. Виклад знань педагогом мусить бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного матеріалу, але й на перетворення особистого досвіду кожного учня, потрібно постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом знань, що задаються. Активне стимулювання до самоцінної освітньої діяльності має забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями. Навчальний матеріал повинен бути організований таким чином, щоб учень мав можливість вибору при виконанні завдань, вирішенні задач, необхідна стимуляція учнів до самостійного вибору й використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу, забезпечення контролюі оцінки не тільки результату, але й, головним чином, процесу навчання, тобто тих трансформацій, що здійснює учень, засвоюючи новий матеріал [15].

Однією з умов успішного використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ, на думку науковця О. Токової, є своєрідне «окультурювання» суб’єктивного досвіду учня. Робота на уроці з суб'єктивним досвідом учня вимагає від учителя спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим із запропонованої теми вже володіє учень.У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Навчальний матеріал і характер його подання має забезпечувати виявлення життєвого досвіду учня, ураховуючи попереднє навчання, а викладення матеріалу учителем має бути скеровано не тільки на розширення його обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, й на перетворення суб'єктного досвіду кожного учня. Навчальний матеріал має бути організовано так, щоб учень мав можливість самостійного вибору способів опрацьовування навчального матеріалу, засобів виконання завдань, рішення задач. Активне стимулювання учня до набуття знань має забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в сучасному та майбутньому. Учитель має сам скласти «режисуру» уроку, залежно від його теми, рівня підготовки класу, цільової установки, часу проведення заняття тощо. Тому залежно від типу уроку мають існувати різні критерії ефективності його проведення. Ось основні з критеріїв:

-  наявність плану проведення уроку залежно від підготовки класу;

-  використання проблемних творчих завдань;

-  стимулювання учнів до вибору та самостійного використання різних способів виконання завдань;

-  застосування завдань, які дозволяють учневі самому обирати тип, вид та форму матеріалу, який він вивчатиме (мовну, графічну, умовно-символічну);

-  створення позитивного емоційного настрою на роботу всіх учнів протягом уроку; обговорення з учнями наприкінці уроку не тільки нового, про що дізналися, чим оволоділи, а й того, що сподобалося (не сподобалося) та чому; що бажали б виконати ще раз, а що зробили б по-іншому;

-  оцінка (заохочення) під час опитування не тільки правильної відповіді учня, а й аналіз міркування учня, використаного способу, чому і в чому помилився;

-  глибока аргументація поточної оцінки навчальних досягнень, наприкінці уроку за рядом параметрів: правильність, самостійність, оригінальність;

-  завдання додому вимагає від учителя не тільки визначення його теми та обсягу, а й докладного пояснення, як учневі раціонально організувати навчальну роботу, виконуючи домашнє завдання [16].

В навчально-виробничому процесі ПТНЗ і вчитель, і учень постійно займають певні позиції. Під час впровадження особистісно-орієнтованої технології в навчально-виробничий процес позиція вчителя передбачає:

-  ініціювання суб’єктного досвіду навчання;

-  розвиток індивідуальності кожної дитини;

-  визнання індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної людини.

Позиція учня полягає у:

-  вільному виборі елементів навчально-виховного процесу;

-  самопізнанні, самовизначенні, самореалізації.

І все-ж, з чого повинен виходити вчитель, щоб успішно навчати та добиватися високого рівня розвитку здібностей учнів? Безумовно, перш за все, необхідно вивчати індивідуальні особливості і можливості кожної дитини, знати учня з біологічного та психологічного погляду, глибоко вивчати його в процесі розвитку. Це вивчення має бути динамічним. Для викладача важливо знати не тільки те, як навчається дитина, але й те, як відбувається розвиток її психічних процесів, що сприяє і що заважає цьому розвитку, якими зусиллями він супроводжується і, відповідно, чи викликає процес формування свідомості. Педагогу не можна обмежуватися вивченням учнів тільки з одного боку шляхом констатування зовнішніх фактів. Слід вивчати учня ще й з погляду прояву внутрішніх його особливостей і можливостей, оскільки кожна дитина є неповторною індивідуальністю з притаманними тільки їй особливими ознаками. Разом з тим суть поняття індивідуальності з погляду І.І. Різвицького характеризується як неповторністюкожної людини, так і тим, що кожна людина - це окремий цілісний світ, відносно самостійна форма буття, у рамках якого отримує можливість вільно і всебічно виявляти свої здібності і дарування, активно самостверджуватися.

Вчитель чітко й переконливо інформує учнів відносно того, що й навіщо вони робитимуть на даному уроці. Важливо пояснити учням значення матеріалу, що вивчається, для практичної діяльності, для пізнання інших наук, для побудови цілісної системи знань із даного предмета, які будуть потрібні під час заліку.

Завдання вчителя - допомагати розвитку учня. Здійснюючи це завдання, учитель, спираючись у своїх педагогічних діях на закони розвитку, підтримує їх, співпрацює з ними, а не творитьподібних на себе. Він повинен не стільки вчити учня, скільки направляти. Так підчас уроку-корекції знань і умінь, учні виконують самостійну роботу. Тут відбувається самостійне подолання труднощів і виправлення помилок, що є рушійною силою розвитку. Тому допомога і підтримка вчителя надається лише тоді, коли це насправді потрібно. Слід відзначити, що тут допомога містить індивідуальний характер. Присутність учителя мають відчути ті учні, які потребують допомоги, мають певні труднощі звибором шляху до розв'язання завдань та зосередження над ним. Вчитель є «невидимим» для тих, хто самостійно працює і успішно розв’язує завдання. У свідомості учня це має такий вигляд. «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого мені потрібно і де я можу ці знання застосовувати». Для педагога - це прагнення знайти розумний баланс між академічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.

Поміж тим, у особистісно-орієнтованого навчання є свої слабкі сторони. Це по - перше, переоцінка інтересів студента, що визначає зміст і методи навчання. Такий підхід може призвести до отримання не системних, а уривкових знань. По друге, навчання, засноване на принципі суб’єктності, в роботі по формуванню особистості в якійсь мірі суперечить колективній пізнавальній діяльності тих же студентів. Адже особистість живе не лише в родині, а і взаємодіє з одногрупниками, відчуває їх вплив, який впливає на внутрішній світ особистості. Отже цей вплив не можна не враховувати і в системі особистісно-орієнтованого навчання. А тому цей тип навчання необхідно обов’язково поєднувати з іншими, в тому числі традиційними методами - методами, що мають евристичний характер.

Здійснення особистісно-орієнтованого підходу неможливе без вивчення особистості учня. Кожен учень характеризується декількома параметрами:

1. Перш за все бажано звернути увагу на середній бал атестата учня при вступі. Це є ніби відправною точкою. Цей показник є особливо важливим для тих вчителів, які починають свою роботу з групою з 1 курсу.

2. Ефективність будь-якого навчального процесу залежить від ефективності контакту учень-учитель. Отже, важливим моментом є визначення контактності кожного учня і оцінка його здатності залагоджувати конфлікти.

Таким чином, оцінивши кожного учня в групі вчитель має можливість врахувати особливості індивідуального розвитку учнів в процесі проектування і застосування технологій особистісно-орієнтованого навчання.

Невід’ємним елементом особистісно-орієнтованих технологій у сучасних ПТНЗ є сучасні засоби навчання, до яких в першу чергу відносяться мультимедійні технології, активне використання комп’ютерної техніки, електронних посібників і підручників, віртуальний простір.

Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів - індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують протягом визначеного відрізка часу.

Технологія проектування передбачає розв’язку учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з другого - інтегрування знань, умінь, навичок [9].

Таким чином, особистісно орієнтована технологія навчання має відповідати таким вимогам:

-  забезпечення виявлення навчальним матеріалом змісту суб'єктивного досвіду учня, в тому числі й досвіду попереднього навчання;

-  спрямованість викладених у підручнику (вчителем) знань не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;

-  постійне узгодження у процесі навчання суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом отриманих знань;

-  активне стимулювання учнів до самооцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати їм можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження під час оволодіння знаннями;

-  конструювання та організація навчального матеріалу з орієнтацією на те, щоб учні мали змогу обирати його зміст, вид та форму виконання завдань тощо;

-  виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;

-  забезпечення контролю й оцінювання не тільки результату, але передусім процесу учіння;

-  забезпечення у процесі навчальної діяльності учня рефлексії, оцінювання учіння як суб'єктивної діяльності.

Отже ми визначили та обґрунтували педагогічні умови успішного використання особистісно-орієнтованої технології навчання у навчально-виробничому процесі ПТНЗ, а саме:

-  «окультурювання» суб’єктивного досвіду учня. У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням;

-  навчальний матеріал і характер його подання має забезпечувати виявлення життєвого досвіду учня, ураховуючи попереднє навчання;

-  викладення матеріалу учителем має бути скеровано не тільки на розширення його обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, й на перетворення суб'єктного досвіду кожного учня;

-  навчальний матеріал має бути організовано так, щоб учень мав можливість самостійного вибору способів опрацьовування навчального матеріалу, засобів виконання завдань, рішення задач;

-  активнее стимулювання учня до набуття знань має забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в сучасному та майбутньому тощо.

Висновки до першого розділу

 

Все помітніше усвідомлюється гостра потреба у створенні та реалізації особистісного підходу до учнів, зокрема учнів ПТНЗ, як одного з принципів організації навчально-виховної роботи. Вирішенням цієї проблеми виступає впровадження особистісно-орієнтованої системи в навчально-виробничй процес.

Сутністю особистісно-орієнтованої технології навчання є організація процесу навчання, в основі якого лежить визнання індивідуальності, самобутності. Самоцінності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості, виходячи із виявлення індивідуального, неповторного, суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

Дослідивши стан проблеми використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ ми дійшли висновку, що основний задум особистісно-орієнтованого уроку в тому, щоб розкрити зміст індивідуального досвіду учнів, порівняти його з набутим. Особистісно-орієнтована технологія використовується в навчально-виробничому процесі ПНТЗ не в повній мірі, частково, адже це потребує великих затрат часу. Елементами, які використовуються в навчально-виробничому процесі найчастіше є диференціація та індивідуалізація навчання, використання пріоритету індивідуальності, самобутності дитини як активного носія суб’єктивного досвіду тощо.

Засобами реалізації особистісно-орієнтованої технології навчання є:

-  використання різноманітних форм та методів організації навчальної діяльності, орієнтованих на конкретного учня;

-  стимулювання учнів до висловлювання, використання різних способів розв’язання ситуативних завдань без страху помилитися чи дати неправильну відповідь;

-  створення на уроці таких педагогічних ситуацій, які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати та оцінювати роботу інших;

-  використання різноманітних видів пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності учнів;

-  створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;

-  використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;

-  оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за остаточним результатом;

-  заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них тощо.

Отже, ми визначили та обґрунтували педагогічні умови успішного використання особистісно-орієнтованої технології навчання у навчально-виробничому процесі ПТНЗ, а саме:

-  «окультурювання» суб’єктивного досвіду учня. У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням;

-  навчальний матеріал і характер його подання має забезпечувати виявлення життєвого досвіду учня, ураховуючи попереднє навчання;

-  викладення матеріалу учителем має бути скеровано не тільки на розширення його обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, й на перетворення суб'єктного досвіду кожного учня;

-  навчальний матеріал має бути організовано так, щоб учень мав можливість самостійного вибору способів опрацьовування навчального матеріалу, засобів виконання завдань, рішення задач;

-  активне стимулювання учня до набуття знань має забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в сучасному та майбутньому тощо.