Стан проблеми використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ

 

Все помітніше усвідомлюється гостра потреба у створенні та реалізації особистісного підходу до учнів, зокрема учнів ПТНЗ, як одного з принципів організації навчально-виховної роботи. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості учня як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні - зробити навчання сферою самоствердження особистості. Сучасні технології навчання зорієнтовані на особистість учня, створення умов для його самовираження і саморозвитку. І.С. Якиманська зазначає, що реалізація прагнення оптимізувати навчальний процес збагатила педагогічну теорію і практику навчання цілим рядом технологій, серед яких чи не найголовніше місце посідає особистісно-орієнтоване навчання. Центром особистісно-орієнтованого навчання є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: об’єктивний досвід кожного спочатку розкивається, а потім узгоджується зі змістом освіти [21].

М.М. Фіцула, досліджуючи проблему використання сучасних технологій навчання у процесі підготовки фахівців, виявив, що «прагнення постійно оптимізувати навчальний процес з урахуванням особливостей постіндустріального (інформаційного) суспільства зумовлює потребу в нових технологіях навчання» [17, с. 18].

Науковець Г.К. Селевко у найбільш загальному вигляді мету особистісно-орієнтованої професійної підготовки учнів ПТНЗ визначає як створення таких умов у професійно-технічних навчальних закладах, які б сприяли розвиткові особистісних якостей учнів при засвоєнні компонентів змісту професійної освіти [13]. На жаль, сьогодні підготовка учнів ПТНЗ ще не повною мірою відповідає сучасним гуманістичним моделям освіти.

Особистісно-орієнтоване навчання має давню історію і декілька інших назв: гуманістична педагогіка, екзистенціалізм, неопрагматизм, неопедоцентризм, вільне виховання (США, Європа, 70-ті роки ХХ ст.), педагогіка співробітництва (СРСР, 80-ті роки ХХ ст.). Усі ці близькі концепції об'єднує назва «ліберальна педагогіка», на противагу авторитарній і технократичній.

Ліберальний підхід до освіти в США і Європі започаткували ідеї Дж.Дьюї та інших педагогів-реформаторів початку XX століття. Дж. Дьюї критикував традиційну школу за авторитарну позицію вчителя, за зневагу до особистості учня. Він заклав, як вже зазначалося, основи педоцентризму: педагогіка всі свої категорії (цілі, зміст, методи, форми навчання) повинна визначати, виходячи з інтересів, потреб дитини. Центральною фігурою навчального процесу повинен бути учень, а не вчитель чи шкільний предмет.

З середини XX століття набуває поширення новий напрям в психології - гуманістична психологія. Її представники (Р. Берне, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) розглядають особистість як складну, індивідуальну цілісність, неповторність і найвищу цінність, яка має потребу в самоактуалізації - реалізації своїх можливостей (А. Маслоу). Особистість учня здатна розвивати свої природні ресурси, розум і серце, допитливість, робити вибір, обирати рішення і відповідати за них, виробляти власні цінності в процесі навчальної та іншої діяльності (К.Роджерс).

У ряді психолого-педагогічних праць, що присвячені проблемі особистісно-орієнтованого підходу в навчанні, висвітлено окремі його аспекти:

-  забезпечення сприятливих умов формування людини як унікальної особистості (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, І.Д. Бех, О.В. Киричук, О.Л. Кононко, М.В. Левківський, В.О. Сухомлинський та ін.);

-  визначення психолого-педагогічних вимог до реалізації особистісного підходу в навчанні (К.О. Абульханова-Славська, Ю.К. Бабанський, В.В. Давидов, О.М. Пєхота, Л.М. Проколієнко та ін.);

-  розробка форм особистісно-орієнтованого підходу до навчання (В.І. Андреєв, О.В. Барабанщиков, Л.М. Деркач, І.О. Зимня, О.Я. Савченко, І.Е.Унт, М.Ф. Феденко та ін.);

-  забезпечення умов особистісно-орієнтованого навчання та виховання (В.В. Рибалка, В.В. Суриков, І. С. Якиманська та ін.).

Філософсько-педагогічні аспекти особистісно-орієнтованого навчання у вітчизняній педагогіці визначили С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн, О.В. Киричук, В.Г. Кремень, О.Я. Савченко та ін.

Важливість використання особистісно-орієнтованого навчання також вказується в державних документах. Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з Державною національною програмою «Освіта» є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я: «Головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України» [5, с.48]. Роз’яснення цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів. У свою чергу, закон України «Про освіту» проголошує освітні пріоритети забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку людини як особистості та найбільшої цінності суспільства, формування в неї цілісної картини світу, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, що спонукає до реалізації особистісно-орієнтованого підходу в навчанні [6].

Як зазначає І.С. Якиманська, «освіта XXI століття, - це освіта для людини. ЇЇ стрижень - розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни» [21, с. 9].

Забезпечити реалізацію цих вимог повинна особистісно-орієнтована освіта. Спектр методик і технологій, що складають її зміст досить широкий: вальдорфська педагогіка, технологія саморозвивального навчання Г. Селевка, дальтон-технологія, колективний спосіб навчання (О. Рівін, В. Дяченко), ігрові технології, методика Марії Монтессорі, технологія модульного та модульно-розвивального навчання, проектні технології, розвивальне навчання, технологія рівневої диференціації М. Гузика, адаптивна система навчання А. Границької, технології проблемного навчання, сугестивні технології, продуктивна освіта, особистісно-орієнтоване розвивальне навчання І. Якиманської, школа «діалогу культур», інтерактивні технології та деякі інші.

Процес реформування професійно-технічної освіти у напрямі реалізації в Україні принципів і завдань Болонської декларації висвітлив ряд недоліків, проблем та протиріч. Однією з проблем О.І. Щербак вважає те, що «розвиток професійно-технічної освіти гальмується неготовністю багатьох педагогів до інноваційної освітньої діяльності» [19, с.97]. Серед причин виникнення цієї проблеми науковець називає такі:

-  недостатня інформованість викладачів та майстрів виробничого навчання щодо наявності нетрадиційних методик проведення теоретичних і виробничих (практичних) занять;

-  недостатній рівень методичної підготовки педагогів, готовності до усвідомлення в процесі професійного навчання педагогічних закономірностей, основних положень сучасних концепцій, принципів, форм, методів, які стимулюють розвиток особистості майбутнього фахівця [19, с.97-98].

Проблеми сучасної освіти призвели до того, що вперше на початку 70-х років ЮНЕСКО віднесло проблему реформування освіти до розряду глобальних проблем людства. Більшість дослідників згідні з твердженням відомого американського соціолога Д.Белла, що провідною нацією буде та, яка створить ефективну систему освіти, щоб максимально розвинути потенціал своїх молодих співвітчизників. Звідси необхідність впроваджувати та удосконалювати нові технології навчання, що орієнтовані на повну реалізацію творчих сил учнів, що дають можливість розкрити індивідуальність кожної дитини, допомогти їм у розвитку і виробленні впевненості у собі, надати можливість проявити і утвердити себе.

Одна з основних таких технологій - це особистісно-орієнтоване навчання, мета якого полягає у створенні оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта діяльності і суспільних відносин.

І. С. Якиманська, досліджуючи проблеми образного мислення, визначає такі методологічні засади особистісно-орієнтованого навчання:

) особистісно орієнтоване навчання повинно забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості учня як суб'єкта пізнавальної та предметної діяльності;

) має забезпечувати кожному учневі (спираючися на його здібності, нахили, інтереси, ціннісні орієнтації та суб'єктивний досвід) можливість реалізувати себе в різних видах діяльності;

) зміст освіти, її засоби й методи організовуються так, щоб учень міг вибирати предметний матеріал, його вид та форму;

) освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є найважливішим засобом становлення духовних та інтелектуальних якостей учня і має бути основною метою сучасної освіти;

) освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливості його творчого вдосконалення, широке використання суб'єктного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій навколишньої дійсності на основі особистісно значущих цінностей і внутрішніх настанов;

) найважливішими чинниками особистісно орієнтованого навчального процесу є ті, що розвивають індивідуальність учня, створюють умови для його саморозвитку та самовираження;

) особистісно орієнтоване навчання будується на принципі варіативності [21].

На думку науковця, «визнання учня головною дієвою фігурою усього освітнього процессу є особистісно-орієнтована педагогіка» [21, с.10]. Здійснений нею психологічний аналіз категорій «учень», «індивід», «особистість» та «індивідуальність» свідчить про те, що центром навчального процесу має бути не учень, а його особистість (бо індивідом є будь-яка істота людського роду, а поняття «особистість» - це системна якість індивіда, яка трансформується в нову якість, тобто в особистість). В свою чергу, повна самоактуалізація і самореалізація особистості учня в навчальному процесі - це надійна передумова формування яскравих та нестандартних особистостей, тобто індивідуальностей, дефіцит яких, на жаль, ми відчуваємо в Україні. Безперечно, системоутворюючою якістю особистості є суб'єктність, тому можна стверджувати, що освітній процес, який максимально сприяє розвитку суб'єктності, можна назвати особистісно орієнтованим.

І.С. Якиманська виокремлює три моделі особистісно-орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-дидактичну та психологічну.

Соціально-педагогічна модель виховує з попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють структуру такої особистості. Завданням навчального закладу є наближення кожного учня до її параметрів (носій масової культури).

Предметно-дидактична модель особистісно-орієнтованої педагогіки пов’язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Технологія предметної диференціації будується на урахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання пониженої та підвищеної складності).

Психологічна модель особистісно-орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей в пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі проявляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здібності до навчання як піднавальної здібності.

Сьогодні науковці роблять спроби побудови іншої особистісно-орієнтованої системи навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:

-  пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб’єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в школі;

-  при конструюванні та реалізації освітнього процесу потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб’єктивного досвіду учня;

-  взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

-  розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодівання ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення. Перетворення суб’єктивного досвіду як важливого джерела власного розвитку.

Дуже часто під особистісно-орієнтованим уроком розуміють гуманне, шанобливе ставлення до учня, щоб створити позитивний емоційний настрій групи на роботу. Буває, викладач намагається допомогти слабким учням, широко використовує уроки нестандартні, насичені творчими завданнями. Все це, безумовно, робить урок цікавішим, але його ще не можна вважати особистісно-орієнтованим. Суть останнього - не просто створення доброзичливої творчої атмосфери, а постійне звернення до суб'єктивного досвіду учнів, тобто досвіду їхньої життєдіяльності.

Отже, дослідивши стан проблеми використання особистісно-орієнтованої технології у навчально-виробничому процесі ПТНЗ ми дійшли висновку, що основний задум особистісно-орієнтованого уроку в тому, щоб розкрити зміст індивідуального досвіду учнів, порівняти його з набутим. Особистісно-орієнтована технологія використовується в навчально-виробничому процесі ПНТЗ не в повній мірі, частково, адже це потребує великих затрат часу. Елементами, які використовуються в навчально-виробничому процесі найчастіше є диференціація та індивідуалізація навчання, використання пріоритету індивідуальності, самобутності дитини як активного носія суб’єктивного досвіду тощо.