Тема 3. Закони і принципи управління

1. Сутність і зміст основних законів управління

2. Поняття й еволюція принципів управління

3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління

Питання 1. Сутність і зміст основних законів управління

 

Категорії «закон» і «закономірність» відносяться до однієї групи. Як і закон, закономірності встановлюють загальні, суттєві і необхідні зв΄язки між вивчаємими явищами, які не залежать від волі і свідомості людей. Відмінність між ними визначається характером і рівнем розвитку наукт. Закономірність - первинна стадія формулювання закону або частковий прояв його дії.

Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.

Врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій. Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів

До основних законів та закономірностей менеджменту відносять:

1. Єдність (інтеграція) сиситеми управління. Система управління складається з таких компонентів:

- механізм управління — це сукупність цілей, принципів, методів, прийомів, форм і стимулів менеджменту, взаємозалежний вплив яких забезпечує найбільш ефективний розвиток організації й суспільства в цілому;

- об'єкт управління — комплекс діяльності людей, виділений із соціального середовища, або як ланка соціальної системи (наприклад, підприємство), або як особлива функція, що вимагає спеціального механізму управління (наприклад, управління фінансами, збутом, персоналом тощо);

- функції управління — особливі види діяльності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки й відносини людей у процесі життєдіяльності організації й управління ним;

- організаційна структура, що відображає склад і підпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів управління, які функціонують для досягнення певної мети. Функції і структура управління — дві неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого — організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління. Процес формування організаційної структури — це
насамперед організаційний розподіл завдань і функцій за підрозділами апарату управління.

- кадри управління — працівники, що здійснюють функції управління або сприяють їхньому здійсненню, тобто професійно беруть участь у процесі управління і входять в апарат управління;

- процес управління — вплив органів і кадрів управління на об'єкт управління за допомогою обраних методів для досягнення запланованих цілей. Процес управління визначають об'єктивні соціальні закони і водночас він певною мірою залежить від суб'єктивних факторів.

Отже, закон єдності системи управління обумовлений культурними, політичними й економічними умовами соціального розвитку: системі управління органічно властива єдність, що визначає основні процеси її функціонування, характер формування й розвитку, що виявляється в нерозривному ланцюзі відносин управління від вищих органів до нижчих ланок, а також у єдності цілей, функцій і методів менеджменту.

2. Пропорційність між елементами системи управління, керованої й керуючої підсистем (виробництва й управління). Кожна соціальна система складається із двох самостійних, але взаємозалежних підсистем: керованої й керуючої. До керованої підсистеми належать елементи, що забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг, а до керуючої підсистеми — елементи, що забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на групи людей, зайнятих у керованій підсистемі.

Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта.

Закон пропорційності керованої й керуючої підсистем будь-якої соціальної системи передбачає раціональну співвідносність усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.

В соціальній системі й у її великих підсистемах (керованій й керуючій) чітко виділяються однорідні групи елементів, що утворюють своєрідні системи нижчого рівня:

- технічну систему — пропорційне поєднання окремих технічних засобів із безліччю видів різного устаткування (наприклад, виробничі потужності підприємства);

- технологічну систему — певний набір правил і норм, які визначають послідовність необхідних операцій у процесі матеріального й духовного ви­робництва, а також управління ними;

- організаційну систему, яка через розробку відповідних структур управління, положень й інструкцій дає змогу раціонально використати в процесі управління людські й матеріальні ресурси;

- економічну систему — єдність господарських і фінансових процесів і зв'язків;

- соціальну систему — сукупність соціальних відносин, які виникають унаслідок спільної діяльності людей і соціальних груп.

Усі зазначені системи взаємозалежні й становлять цілісний соціальний організм. При цьому технічна, технологічна й організаційна системи у своїй сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну складову управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну.

Пропорційність виробництва й управління також реалізується за допомогою планування раціональних господарських, міжгосподарських, міжгалузевих, внутрішньогосподарських пропорцій і забезпечення ритмічної роботи підприємств та їхніх підрозділів.

На кожному підприємстві має бути забезпечене відповідне співвідношення між основним і допоміжним виробництвом, між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом, їхніми структурами. Необхідно досягати пропорційності й в організації управлінської системи, підтримувати певне співвідношення чисельності працівників вищої і середньої кваліфікації та працівників окремих категорій.

3. Оптимальне зіставлення централізації й децентралізації управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі соціального розвитку, і ця зміна є законом соціального управління. Для кожного етапу розвитку організації має бути свій оптимальний рівень централізації (децентралізації). При цьому чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижчий щабель, для якого воно призначене, тим, закономірно, вищий рівень централізації управління

 Обидва компоненти мають як позитивні, так і негативні властивості, тому система управління буде максимально ефективною лише у разі оптимальної реалізації всіх позитивних характеристик як централізованого, так і децентралізованого менеджменту.

4. Спеціалізація управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

5. Демократизація управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

6. Економія часу в управлінні. Передбачає підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

 

Питання 2. Поняття й еволюція принципів управління

 

У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого — досвід управління, який виправдав себе.

Принципи визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.

Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління.

Знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управ­ління.

Основоположний принцип менеджменту — забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.

Як відомо, принципи раціонального управління вперше було сфор­мульовано основоположниками наукового менеджменту — Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем. Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера — знайти їм розумне застосування, а головне — пра­вильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

Сучасна теорія і практика менеджменту виділяє цілу низьку принципів ефективного управління:  

- децентра­лізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробіт­ництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;

- зростання чисельності працівників, що за­лучаються до вироблення управлінських рішень;

- ототожнення праців­ників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник — це "людина фірми";

- підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;

- використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами;

- застосування нових спо­собів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивіду­альні, групові, соціальні потреби;

- здійснення програм довгостроко­вого професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;

- активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в ха­рактері й масштабах діяльності фірм;

- підприємницький стиль робо­ти, здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку;

- опора на систему гнучкого лідерства серед персо­налу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;

- відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загально­людських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробіт­ництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;

- співробітництво, новаторство твор­чої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постій­ному зростанні благополуччя;

- гармоній­на взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі; орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.

 

Питання 3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління

 

Причини кризи багатьох великих і успішно діючих корпорацій найчастіше полягають не в тому, що якісь функції менеджменту підприємства виконуються не так, як потрібно. У більшості випадків усе робиться правильно, але — без­результатно, тобто виникає ситуація, коли дії і результат не узгоджу­ються. За таких обставин причина кризи полягає в застарілості го­ловних принципів і положень, на основі яких створювалася органі­зація і здійснювалося управління нею.

Основу побудови й управління сучасною підприємницькою органі­зацією складають принципи бізнесу, які:

¾ по-перше, визначають органі­заційну поведінку, рішення, що приймаються, оцінку результатів діяль­ності.

¾ по-друге, формують уявлення про ринки споживачів, про конку­рентів, про технологію та зміни їх, про переваги і слабкі місця компанії, про джерела її прибутків.

Наявність адекватних і ефективних прин­ципів бізнесу приводить до відмінних результатів.

Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким ви­могам:

· визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів;

· відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

· об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;

· бути визнаними суспільством;

· уявлення про зовнішнє середовище, місію і ключові компетенції мають відповідати реальності; всі три види уявлень мають відпові­дати один одному;

· принципи бізнесу мають бути відомі й зрозумілі членам органі­зації;

· принципи бізнесу мають постійно перевірятися і доводитися практикою, тому що вони мають характер гіпотези, якою оперують щодо постійно змінюваних об'єктів аналізу. Отже, їхньою складо­вою частиною має бути спроможність до самозміни, саморозвитку.

 

Контрольні запитання

1. Які загальноекономічні закони повинні враховутися в управлінській діяльності?

2. Дайте характеристику основних законів і закономірностей менеджменту.

3. Як змінювались приниципи управління в процесі еволюції менеджменту?

4. Які приницпи ефективного управління пропонуються сучасною теорією менеджменту? 

5. Які вимоги пред΄являються до надійних і ефективних принципів бізнесу?

 

 

Тема 4. Організація як об΄єкт упраління

1. Поняття «організація» та її характерні особливості

2. Класифікація організацій

3. Модель організації як відкритої системи

 

Питання 1. Поняття «організація» та її характерні особливості

 

Поняття "організація" (англ. organization) походить від давньогрецького слова " органон", яке позначає знаряддя або інструмент. Від нього ж пішло поняття "орган", а потім, як похідні, "організм" і "організація". Виникла організація із людських потреб в кооперації зусиль для досягнення своїх особистих цілей у зв'язку з наявністю цілого ряду фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень.

Найчастіше термін «організація» використовується у трьох сенсах:

1) Організація — як група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

2) Організація  – як функція (процес) управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками чи їх групами та узгодження їх діяльності.

3) Організація – як система, тобто сукупність взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення, яке має властивості, відмінні від властивостей складових елементів

Організації як системи одночасно є:

складними, тому що складаються з безлічі подсистем, елементів (наприклад, різних підрозділів, відділів, служб, рівнів управління) або внутрішніх чинників, до яких відносяться цілі, завдання, структура, технологія, люди;

відкритими, оскільки є частинами ще більшої системи - зовнішнього середовища і знаходятся під впливом її чинників: прямих (постачальники, споживачі, конкуренти, закони і державні органи, трудові ресурси і т. д.) і непрямих (стан економіки, політична обстановка, соціокультурні фактори, науково-технічний прогрес, події в інших країнах і т. д.);

социотехническими, так як в них люди (соціальний компонент) взаємодіють з технікою;

соціально - економічними, так як у своїй діяльності використовують економічні (обмежені) ресурси, їх діяльність будується на принципі економічної ефективності.

В організації як соціально-економічній системі місце, функції і взаємозв'язок елементів зумовлюються управлінцем (менеджером), ним же коректуються і підтримуються.

Всі організації незалежно від цілей, типу і кінцевого результату мають спільні характеристики:

1. Ресурси. Основні ресурси, які використовуються організацією, це люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технологія та інформація.

2. Залежність від зовнішнього середовища. Однією з найбільш значущих характеристик організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Жодна організація не може бути закритою системою. Організація залежить від зовнішнього середовища як щодо своїх ресурсів, так і споживачів, користувачів результатами її праці.

3. Горизонтальний і вертикальний поділ праці. Горизонтальний поділ направлено на диференціацію функцій і робіт. Вертикальний поділ визначає ієрархіну систему підпорядкування в організації.

4. Підрозділи. Будь-яка складна організація складається з підрозділів, які виконують конкретні завдання і домагаються конкретних специфічних цілей. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами.

5. Необхідність управління. Мета організації розглядається як орієнтир для напряму потоків зв'язків, повноважень і відповідальності. Для того щоб організація могла домогтися реалізації своїх цілей, завдання повинні бути скоординовані шляхом вертикального поділу, ієрархії повноважень і відповідальності. Тому управління є істотно важливою діяльністю для будь-якої організації.

Класифікація організацій

Організації можна класифікувати за різними ознаками:

1. За характером і видом господарської діяльності:

- промислові,

- торговельні,

- фінансові,

- транспортні,

- будівельні тощо

2. За організаційно- правовою формою діяльності:

- приватні (одноособові, сімейні);

- господарські товариства;

- колективні (акціонерні);

- комунальні;

- державні;

- спільні (змішані);

- іноземні;

- об'єднання.

3. За взаємовідносинами із зовнішнім середовищем і підрозділами:

- механістичні (бюрократичні) – не здатні адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі;

- органічні (адаптивні) – здатні до адаптаціх до змін зовнішнього середовища за рахунок змніи системи взаємовідносин між підрозділами в організації

4. За статусом окремих організаційних елементів

¾  Формальна організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей.

¾  Неформальна організація – група людей, яка виникає спонтанно, на підставі задоволення спільних інтересів, і де люди вступають у взаємодію один з одним досить регулярно.

Неформальні групи можуть утворюватися на основі виробничих стосунків, дружніх відносин, професійного вміння, давніх зв'язків у періоди навчання у школі, вузі, за національним походженням, регтігійними віруваннями та іншими суспільними інтересами.

 

Контрольні запитання

1. У яких сенсах використовується понятт «організація»? Яка етимологія цього терміна?

2. Які спільні характеристики організацій?

3. Якими особливостями характеризується організації як системи?

4. Яким чином класифікуються організації?

5. Чим відрізняються формальні та неформальні організації? Яку роль вони відіграють в суспільстві?