Класифікація цілей організації

Критерії класифікації	Види цілей організації
Рівень абстракції	Місія Загальноорганізаційні Цілі підрозділів Задачі
Об’єкт спрямованості	Фінансові  Виробничі Маркерингові Кадрові Інноваційні
Ступінь відкритості	Офіційно проголошені цілі Неофіційні цілі (закриті, таємні)
Організаційний рівень	Загальноорганізаційні Дивізіональні Групові Індивідуальні
Часовий інтервал	Короткострокові Середньострокові Довгострокові

Місія організації – характеризує погляд на причину, філософію і сенс існування організації з точки зору самої організації та суспільства. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач.

Основні вимоги до формулювання місії:

· в місії декларуються принципи роботи, наміри керівництва, визначаються найважливіші характеристики організації;

· місія не повинна залежити від поточного стану організації. Вона виражає направленість на муйбутнє, показує на що будуть спярмовані зусилля;

· в місії не прийнято вказувати у якості головної мети отримання прибутку;

· місія формулюється вищим керівництвом, яке несе повну відповідальність за її виконання;

· в місії основний акцент робиться на інтересах, очикуваннях і цінностях споживачів.

Приклад. Місія банку: сприяння економічному розвитку і добробуту суспільства шляхом надання громадянам якісних банківських послуг, які відповідають високим прфесійним і етичним стандартам, забезпечують справедливий прибуток акціонерам.

Задачі

Задачі – це цілі, досягнення яких бажано к певному моменту часу в межах періоду, на який розраховане управління.

Особливості задач:

1. задачі вказують на безпосередні цілі організації, які підлягають кількісній характеристиці;

2. задачу визначають як конкретну роботу, серію робіт;

3. задача призначається не робітнику, а його посаді.

Структура

Структура організації – це певні логічні взаємозв'язки рівней управління і функціональних областей, які побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації.

Функціональна область (зона) – це робота, яку виконує певний підрозділ для організації в цілому.

В основі побудови структури організації лежить розподіл праці:

1. Спеціалізований – закріплення даної роботи за окремими спеціалістами.

2. Горізонтальний – групування спеціалістів в межах функціональних областей.

3. Вертикальний – відокремлення робіт з координації від безпосереднього виконання задач.

Ступінь вертикального розподілу праці характеризується сферою контролю – кількістю працівників, які підпорядковуються одному керівникові.

Широка сфера контролю передбачає підпорядкованість одному керівникові великої кількості підлеглих. Сформована таким чином структура управління буде плоскою. При вузькій сфері контролю одному керівникові підкорюєься невелика кількість підлеглих. Відповідно формується багаторівнева структура управління.

Технологія

Технологія – це спосіб перетворення ресурсів на «вході» організації у бажану форму на «виході» організації, заснований на поєднанні кваліфікаційних навичок, обладнання, устаткування, інфрастуктури інструментів і відповідних знань.

Класифікація технологій

І. за Дж. Вудвортом (для промислових організацій):

· одиничне, індивідуальне, малосерійне виробництво;

· масове чи крупносерійне виробництво (основа – конвейєрні технології);

· безперервне виробництво (основа – автоматизоване обладнання).

ІІ. за Дж. Томпсоном (для непромислових організацій):

· багатоланкова технологія – характеризується взаємозалежністю задач, які повинні виконуватися послідовно;

· посередниціька технологія – характеризується зустричами груп людей, які є чи хочуть бути взаємозалежними. Використовується певний ступінь стандартизації взаємовідносин між людьми;

· інтенсивна технологія – характеризується використанням спеціальних прийомів, навиків, послуг, для того, щоб здійснити певні перетворення в конкретному матеріалі. який поступає у «виробництво».

Персонал

Люди є ключовим елементом внутрішнього середовища будь-якої організації. Виділяють три основні аспекти взаємодії людини і організації:

· поведінка окремої людини;

· поведінка людей в групах;

· характер поведінки керівника.

Серед основних факторів, які визначають успішність діяльності конкретного робітника виділяють такі:

Здібності – притаманні, заздалегіть задані якості людини. Організація намагається скористатися здібностями робітника і розширити їх для того, щоб скористатися вигодами від спеціалізації.

Обдарованість – наявний потенціал людини у відношенні виконання певної роботи. Обдарованість полегшує придбання відповідних навичок.

Потреби – внутрішній стан фізіологічної чи психологічної незадоволеності людини. Організація повинна створити необхідні умови для задоволення потреб робітників, що, в свою чергу, веде до намагання з боку робітника, як найкраще виконати доручену роботу.

Очікування – прогнози робітника щодо можливих наслідків своєї поведінки. Засновуються на попередньому досвіді та оцінці поточної ситуації. Задача менеджера – сформувати у робітника такі очікування, які б спрямовували його на ефективну спільну працю та досягнення організаційних цілей.

Сприйняття - інтелектуальне усвідомлення стимулів, отриманих від відчуттів. Особисте сприйняття одних і тих же стимулів визначає конкретну реакцію робітника та його подальші дії.

Цінності – загальні уявлення, віра з приводу того, що «гарно чи погано». Цінності визначають конкретні переконання стосовно принципів поведінки в організації, ведення підприємницької діяльності та досягнення загальних її цілей.

Організаційна (корпоративна) культура

Результатом і, одночасно, фактором формування конкретної структури елементів внутрішнього середовища організації є її організаційна культура

Організаційна культура — це система цінностей, переконань, вірувань, уявлень, очікувань, символів, а також ділових принципів, норм поведінки, традицій, ритуалів і т.д., які склалися в організації або її підрозділах за час діяльності та які приймаються більшістю співробітників.

Саме під впливом сформованої організаційної культури формується конкретний стан кожного з елементів внутрішнього середовища організації.

Елементи організаційної культури у загальному вигляді можна поідити на два види:

1. Матеріальні – структура об'єктів (як виробничих, так й інфраструктури), технологічні та управлінські процеси, знаково-символьна система, тощо.

2. Духовні – погляди, думки, еталони поведінки, цілі, міфи, історія, обряди, кадрова політика, тощо. 

Серед основних критеріїв організаційної культури виділяють наступні:

1. Індивідуальність/колегіальність. В організації з індивідуальною культурою кожний робітник діє заради власних інтересів. В іншому випадку, кожний робітник належить більш-менш об'єднаній групі і не може не враховувати суспільні інтереси.

2.   Зона влади. Визначає ступінь нерівності між людьми, яка вважається допустимою. Якщо приємним станом є відносна рівність - зона влади є низькою. У протилежному випадку – високою. У якості основного критерію зони влади виступає рівень доходів.

3.    Уникнення невизначеності. Ця характеристика указує на ступінь намагання уникнути ситуації, в якій люди відчувають себе невпевнено. Культура, яка не сприймає невизначеність (високий рівень намагання уникнути невизначеності) відрізняється агресивністю, активністю, емоційністю і нетерпимістю. Культура, яка сприймає невизначеність (низький рівень намагання уникникнути невизначеність) характеризується меншою агресивністю, толерантністью.

4. Мужність/жіночість. Мужня культура характеризується прагненням до боротьби, самовпевненістю, намаганням досягнути матеріального успіху, повагою до сили. Жіноча культура передбачає сприйняття психологічних стимулів, намагання поліпшити якість життя і праці, сприймає почуття тощо.

5. Довгострокова/короткострокова орієнтація у поведінці членів організації. Даний аспект визначає перспективи подальшого співробітництва в межах конкретної організації.

 

Питання 3. Характеристика зовнішнього середовища організації

Середовище прямого впливу

1. Постачальники. Залежність між організацією і мережею постачальників, що забезпечують придбання ресурсів, необхідних для ефективної реалізації виробничого процесу - один з найбільш яскравих прикладів прямого впливу середовища на операції й успішність діяльності організації. Основні умови кооперування з певною групою постачальників – це своєчасність і якість поставок, ціна ресурсів.

2. Закони і державні органи. Організації зобов'язані дотримуватися вимог органів державного регулювання, що забезпечують примусове виконання законів у відповідних сферах своєї компетенції. Ці вимоги визначаються конкретною організаційно-правовою формою ведення підприємницької діяльності.

3. Споживачі. В иживання і виправдання існування організації залежить від її здатності знаходити споживача і задовольняти його запити.

4. Конкуренти. Від реакції на конкуренцію залежать такі внутрішні фактори, як якість продукції, технології, що застосовуються у виробництві, умови праці, її оплати, характер відносин між керівниками і підлеглими тощо.

 Середовище непрямого впливу

Такі фактори так чи інакше впливають на фірму, не роблячи безпосереднього впливу на її поточні операції. Зазвичай виділяють наступні фактори непрямого впливу:

Технологія (технологічний фактор) є одночасно внутрішньої змінною і зовнішнім фактором, які мають велике значення. Технологічні нововведення впливають на ефективність, з яким продукти можна виготовляти і продавати; збирати, зберігати, розподіляти інформацію, а так само на те, якого роду послуги і нові продукти очікують споживачі від організації.

Економіка (економічний фактор). Економічне середовище формує певні економічні умови у країні, які вивляються у наступних факторах: рівень економічного розвитку: темпи зростання ВВП, національного доходу, інфляції, процентної ставки, курсу національної валюти, обсягів інвестицій тощо; купівельна спроможність споживачів; рівень безробіття; середня норма споживання та зберігання.

Стан економіки може вплинути на можливість одержання фірмою додаткового капіталу. Будь-яка зміна стану економіки може мати позитивний вплив на одні і негативний - на інші організації.

Соціокультурні та демографічні фактори.

Важливими соціокультурними характеристиками є: життєві цінності, традиції та переконання, характерні для всіх членів суспільства єдині стереотипи поведінки і мислення; географічний розподіл і щільність населення; етнічний склад; рівень освіти; структура домашнього господарства; структура населення за національною та релігійною ознакою; відносини з місцевими органами влади та засобами інформації; етичні норми (наприклад у рекламі).

Демографічні показники: середній вік населення; середня тривалість життя; співвідношення між чоловіками та жінками; темпи зростання населення тощо.

Політичні фактори. Деякі аспекти політичної обстановки мають для керівників особливе значення: політична стабільність; настрій адміністрації, законодавчих органів і судів у відношенні до бізнесу; ступінь оподатковування доходів корпорації; встановлення податкових пільг і пільгових торгівельних мит; законодавство щодо захисту споживачів; стандарти на безпеку, чистоту навколишнього середовища; ступінь  контролю за цінами і заробітною платою; лобіювання особливих інтересів певних груп виробників і верств населення.

Стосунки з місцевим населенням. Майже для всіх організацій, велике значення має ставлення до неї місцевої громади, у якій вона функціонує. Конкретні закони й установки стосовно бізнесу визначають де можна розгорнути діяльність підприємства. У деяких громадах політичний клімат сприяє бізнесу, що складає основу припливу засобів місцевого бюджету від оподатковування. А є громади, що всіляко перешкоджають розміщенню підприємств у межах міста.

Міжнародне оточення. Середовище організацій, що діють на міжнародному рівні, відрізняється підвищеною складністю, що обумовлено унікальною сукупністю факторів, які характеризують кожну країну. Економіка, культура, кількість і якість трудових і матеріальних ресурсів, закони, державні установи, політична стабільність, рівень технологічного розвитку неоднакові в різних країнах. При здійсненні функцій планування, організації, стимулювання і контролю керівники повинні брати такі розходження до уваги.

Природне (екологічне) середовище. Погіршення стану навколишнього природного середовища - одна з найважливіших проблем нашого сторіччя. Рух за охорону навколишнього середовища ініціював прийняття цілого пакета законів, що негативно позначилися на розвитку деяких галузей промисловості.

 Фактори конкурентного середовища

Один з основних принципів ринкової економіки - вільна конкуренція товаровиробників. Конкуренція - це боротьба між виробниками або постачальниками, підприємствами, фірмами за найбільш вигідні умови виробництва і збуту з метою досягнення кращих результатів у підприємницькій діяльності. Це боротьба за частку на ринку, успіх якої залежить від співвідношення між якістю товарів та їх ціною.

Узагальнене уявлення про умови виробництва на різних конкурентних ринках надано у таблиці 5.2.

Таблиця 5.2

Загальна характеристика умов виробництва на конкурентних

Характерні риси