Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Одеська національна академія харчових технологій

Кафедра менеджменту та фінансів

 

 

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

«ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ»

 

напрям професійного спрямування

6.030601 «Менеджмент»

 

 

частина І

 

Опорний конспект лекцій з дисципліни «Основи менеджменту». Напрям професійного спрямування 6.030601 «Менеджмент» //Н.М. Корсікова.- Одеса: ОНАХТ, 2011. - 54 с.

Укладач к.е.н., доцент кафедри менеджменту та фінансів Корсікова Н.М.

 

Рецензенти:

Гончарук А.Г - д.е.н., завідувач кафедри менеджменту та фінансів ОНАХТ;

Захарченко В.І - д.е.н., професор кафедри економіки і управління ОНУ імені І.І. Мечникова.

 

Затверджено Радою спеціальностей 7.030601, 8.030601 «Менеджмент організацій та адміністрування» (за видами економічної діяльності) та напряму підготовки бакалаврів 6.030601 «Менеджмент» (протокол № 2 від 28.10.11 р.)

Тема 1. Поняття та сутність менеджменту

1. Управління як сутністна основа менеджменту

2. Сутність, цілі та завдання менеджменту

 

Питання 1. Управління як сутністна основа менеджменту

 

Управління за своєю суттю властиве будь-якій діяльності і представляє собою цілеспрямовану дію на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин.

Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо).

Менеджмент – цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

Введите текст или адрес веб-сайта либо переведите документ.

Отмена

v Subʺekt upravleniya napravlyaet obʺektu upravleniya impulʹsy vozdyei ̆ stviya, kotorye soderzhat v sebe v yavnom ili v kosvennom vide informatsiyu otnositelʹno togo, kak dolzhen funktsionirovatʹ v dalʹnyei ̆ shem obʺekt upravleniya. Dannye impulʹsy nazyvayut·sya v upravlencheskimi komandami, Obʺekt upravleniya poluchaet upravlencheskie komandy i funktsioniruet v sootvet·stvii s ih soderzhaniem.

Перевод: русский > украинский

З початку 20 століття управління починає виділятися у самостійну діяльність і відповідно починає розвиватится відповідна галузь знань – наука про управління – менеджмент.

На рубежі XIX-XX ст. в промисловому виробництві розвинених країн відбулися серйозні зрушення. Так, різко зросли його масштаби і концентрація, що виразилося в появі підприємств-гігантів, на яких чисельність зайнятих становила тисячі і десятки тисяч робітників та інженерів, застосовувалися дороге устаткування і складні технологічні процеси, засновані на останніх досягненнях науково-технічної думки. Зміни умов виробництва зажадали настільки ж докорінної зміни управління виробництвом, тим більше, що необхідні передумови для поновлення організації виробництва значною мірою вже були - це досвід індустріального управління, накопичений у XIX столітті, і досягнення у таких галузях знання, як економіка, соціологія, психологія.

Саме в цей історичний період набуває розвитку підприємництво як соціальний інститут, широкого розповсюдження набувають різні форми організацій, особливо в сфері виробництва.

Обов΄язковими умовами формування організації є наявність:

¾ хоча б однієї спільної мети, яку приймають всі члени групи;

¾ щонайменше двох осіб, яківважають себе членами групи;

¾ розподілу праці між учасниками групи;

¾ системи управління, за допомогою якої здійснюється координація дій людей у процессі господарської діяльності.

Отже, управління в організації – це цілеспрямована діяльність щодо координації дій учасників основних господарських процесів:

· отримання сировини чи ресурсів із зовнішнього середовища;

· виготовлення продукції (переробка сировини і ресурсів);

· видача продукту у зовнішнє середовище.

Ці процеси є життєвоважливими для організації. Але на них значно впливають і змінюють їх ефективність такі фактори:

· система відносин між людьми в процесі спільної праці;

· зміна умов зовнішнього середовища;

· поведінка керівника й співвідношення влади і лідерства в організації.

Саме необхідність враховувати вплив цих та інших, не пов΄язаних зі змістом основних господарських процесів, факторів робить менеджмент, на відмінну від суто управління, більш багатоаспектним явищем, яке охоплює всі процеси, які відбуваються в організації та її взаємодію із зовнішнім середовищем.

 

Питання 2. Сутність, цілі та завдання менеджменту

Сам термін "менеджмент" походить від давньоанглійського слова "manage" (латинське "manus") - "рука". Буквально слово manage означало "об'їжджати коней". Будучи пов'язаним з процесом їзди, з "управлінням" конем, сенс слова зберігся в понятті "управління". Воно і визначило назву цілої науки про управління.

На сьогоднішній день в літературі з питань управління відсутнє єдине визначення поняття "менеджмент".

Узагальнюючі різні визначення цього поняття, можна зазначити, що в загальному вигляді менеджмент – це процес управління окремими людьми, чи організацією в цілому, заснований на оптимальному використанні людських, матеріальних, фінансових та інших ресурсів, спрямований на досягнення мети організації.

Основна проблема полягає в тому, що менеджмент можна розглядати з різних точок зору: як явище (вид діяльності), як процес, як галузь наукових знань, як мистецтво, як категорію людей, зайнятих управлінською працею, або орган управління (рис. 1.1).

 

Вид діяльності

 

 

Рис. 1.1. Різні аспекти поняття «менеджмент»

 

Як вид діяльності менеджмент виділився наприкінці 19 ст. і передбачає видачу певних команд суб΄єктом управління об΄єкту управління.

Суб'єкт управління - суб'єкт (особистість, група людей або організація), який приймає рішення і керує об'єктами, процесами або відносинами шляхом впливу на керовану підсистему  для досягнення поставлених цілей.

Об'єкт у правління - керована підсистема, яка сприймає управлянський впливу з боку органу управління (керуючої підсистеми).

Менеджмент як процес представляє собою інтегрований процес дій, які забезпечують умови для ефективної праці робітників. Ці дії отримали назву функції менеджменту, до складу яких входять:

¾ планування;

¾ організація;

¾ координація (керівництво);

¾ мотивація;

¾ контроль

Менеджмент як орган управління представляєт собою ієрархічну структуру - сукупність підрозділів та посадових осіб, які реалізують функції управління.

В загальному вигляді таку структуру можна представити у вигляді ієрархії рівнів управління (рис. 1.2).

 

 

Рис. 1.2. Рівні менеджменту

 

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації. Це президент (директор), віце-президент (заступники), головний виконавчий директор.

До адміністративної ланки менеджменту відносяться начальники великих підрозділів: головний бкхгалтер, головний інженер інші функціональні керівники, директори філій тощо.

До категорії менеджерів нижчого рівня відносяться керівники секторів, груп, цехів, ділянок, майстри, бригадири тощо.

Крім названих, до відповідного рівня менеджменту сучасна теорія і практика відносить і так званих неуправлінських службовців. Це пов΄язано з тим, що сучасний працівник намагається брати участь в прийнятті різних рішень, особливо тих, що торкаються його безпосередньої роботи.

Менеджмент як наука представлений у вигляді сукупності концепцій, теорій, законів, принципів, методів тощо.

Основними завданнями менеджменту як науки є: пояснення природи управлінської праці, встановлення причинно-наслідкових зв'язків в управлінських процесах, виявлення умов, за яких спільна праця людейє більш ефективною. Важливість і значимість систематизованих наукових знань про управління визначається тим, що вони дозволяють своєчасно і якісно управляти поточною діяльністю організації, прогнозувати можливі варіанти розвитку подій і відповідно до цього розробляти стратегію і тактику функціонування, грамотно здійснювати постановку цілей і завдань.

Менеджмент розглядають як мистецтво. Такий підхід заснований на тому, що будь-яка організація, як об'єкт управлінської діяльності, являє собою сукупність складних соціально-технічних систем, на функціонування яких впливають численні зовнішні і внутрішні чинники. Їх всебічне урахування потребує певного таланту.

Менеджмент як певна категорія людей означає що ефективний керівник повинен володіти низхькою особистих якостей, якто: авторитарні нахили, харизматичність, організованість, схильність до ризику, комунікабельність тощо.

Кінцевою метою менеджменту як практики ефективного управління є забезпечення прибутковості підприємства шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління виробництвом (комерцією) і розвиток техніко-технологічної бази.

Отже, найважливішою задачею менеджменту є ефективна організація виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів на основі наявних ресурсів.

При цьому до задач менеджменту також відносяться:

· стимулювання співробітників організації шляхом створення для них відповідних умов праці і системи його сплати;

· визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

· розробка стратегії розвитку організації;

· визначення конкретних цілей розвитку організації;

· вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей;

· здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за виконанням поставлених завдань.

Задачі менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростання масштабів і розвитку виробництва і комерції. Виконані задачі і досягнуті, намічені цілі оцінюються на ринку.

 

Контрольні запитання

 

1. Що представляє собою управління за своєю суттю?

2. При яких історичних умовах відбувалося формування менеджменту як окремого специфічного виду діяльності?

3. Які основні умови формування організації як соціального інституту і об΄єктивної основи існування менеджменту?

4. Назвіть основні господарські процеси, які є об΄єктом управління в організації.

5. Визначіть зв΄язок і основні відмінності між поняттями «управління» і «менеджмент».

6. Дайте визначення поняття «менеджмет» як виду діяльності, процесу, органу управління, науки і мистецтва, категорії людей.

7.  На які рівні умовно поділяється загальна структура менеджменту в організації?

8. Яка основна мета і задачі сучасного менеджменту в організації?

 

 

Питання 1. Ранні етапи розвитку систем управління

Зрозуміло, що ще до появи менеджменту як специфічного виду діяльності та наукової системи, управління розвивалося у міру розвитку суспільства і виробничих систем.

В еволюції розвитку систем управління умовно виділяють п΄ять етапів:

Перва управлінська революція - релігійно-комерційна (V тисячеріччя до н.е.)  пов΄язується із зародженням писемності в стародавньому Шумері в V тисячолітті до н. е. Вважається, що це революційне досягнення в житті людства привело до виникнення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", котрі успішно здійснювали релігійно-комерційні й торгові операції, вели ділове листування і комерційні розрахунки.

Друга управлінська революція - світсько-адміністративна (ІІ тис. до н.е.), пов'язується з діяльністю вави­лонського царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.), що видав звід законів управління державою для регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами населення. Цими законами вво­дився світський стиль управління, посилювалися контроль і відпові­дальність за виконання робіт.

Третя управлінська революція відома як виробничо-будівельна (І тис. до н.е.). Вона передбачала поєднання державних методів управління з конт­ролем за діяльністю в сфері виробництва та будівництва і відбулася в часи правління Навуходоносора (605—562 рр. до н. е.).

Четверта управлінська революція - промислова (Х V ІІ-Х V ІІІ ст.) відбулася в період зародження капіталізму й індустріального прогресу європейської цивілізації (XVII—XVIII ст.). Її головним результатом стало зародження про­фесійного управління. Поряд з емпіричними методами в управлінні стали впроваджуватися прикладні розробки й експерименти, результати яких допомагали визначати норми ви­робітку і винагороди, оптимальні терміни роботи устаткування, обся­гу випуску продукції, удосконалювати організацію виробництва і праці. Під час промислової революції було зроблено перші спроби перекласти ідеї управління на папір з метою виробити його узагаль­нюючі принципи, внаслідок чого було закладено необхідні умови теорії менеджменту. Революційну концепцію поділу, спеціалізації, кооперації та підвищення продуктивності суспільної праці виклав класик політичної економії А. Сміт у праці "Багатство народів".

П'ята управлінська революція (кінець XIX — початок XX ст.) відома під назвою бюрократичної; її теоретичною платформою стала концепція "раціональної бюрократії" відомого соціолога, економіста Макса Ветера.

Основні її результати:

¾ формування великих ієрархічних структур,

¾ поділ управлінської праці,

¾ введення норм і стандартів,

¾ встановлення посадових обов'язків і відповідальності менеджерів.

Саме в цей період набуває розвитку менеджмент як наука про управління. Виділяють три основні підходи (школи) в теорії менеджменту, які виникли у різні історичні періоди, однак всі вони знайшли своє втілення у сучасній практиці управління.

Виникнення менеджменту як наукової системи управління виробництвом була відповіддю на потреби промислового розвитку кінця XIX — початку XX ст. Специфічні риси цього періоду умовно поділяють його на три етапи (табл. 2.1)

 

Питання 2. Класичні теорії менеджменту

Класична школа управління

Класична школа може бути поділена на два напрями

а) науковий управлінський підхід (наукова організація праці) (Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант);

б) адміністративна школа (класична теорія організації) ((А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард)).

Науковий управлінський підхід Основна ідея: дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Основні принципи:

1) спеціалізація робіт: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навиків, необхідних для їх виконання; визначення необхідної кількості робітників-виконавців;

2) науковий підбір робітників для виконання окремих задач на основі відповідних тестів,екзаменів тощо;

3) наукове вивчення і навчання робітників. Основа – хронометраж – вивчення витрат часу, рухів, зусиль кращих працівників та формування на основі кращих показників нормативів;

4) важливість спонукальних мотивів заробітної плати: за виконання норми – заробітна плата; за перевиконання – премія;

5) розподіл відповідальності між робітниками та керівниками      

Адміністративна школа (класична теорія організації). Основна ідея: дослідження підходів до удосконалення управління організацією в цілому.

Набільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А.Файоль (табл.2.2.). М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” (табл.2.3.).

Таблиця 2.2

“Універсальні принципи управління” А.Файоля

1. Розподіл загальної роботи в організації на складові її частини. 2. Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність". 3. Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між організацією та її робітниками. 4. Єдиноначальність. Кожний робітник в організації повинен мати одного і тільки одного начальника. 5. Єдність керівництва. Всі операції в організації, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника. 6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі організації повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп. 7. Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, такою, що стимулює діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня. 8. Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління. 9. Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня. 10. Порядог. "Усьому своє місце і все на своєму місці". 11. Справедливість. Відданість персоналу організації повинна поєднуватися з правосуддям керівництва організації. 12. Стабільність перебування на посаді. Організація повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками. 13. Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план". 14. Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу організації.

        

Таблиця 2.3

Модель ідеальної бюрократії Макса Вебера 1. Високий ступінь розподілу праці: влада і відповідальність чітко визначені для кожного робітника і узаконені як офіційні обов΄язки 2. Чітка управлінська ієрархія: посадові позиції в організації повинні займати певне місце в ієрархії влади. 3. Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи. 4. Посадові особи призначаються, а не обираються. 5. Адміністративні посадові особи працюють за фіксовану плату 6. Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окремих робітників). 7. Підбір кадрів в організації за їх діловими та професійними якостями.

 

Питання 1. Сутність і зміст основних законів управління

 

Категорії «закон» і «закономірність» відносяться до однієї групи. Як і закон, закономірності встановлюють загальні, суттєві і необхідні зв΄язки між вивчаємими явищами, які не залежать від волі і свідомості людей. Відмінність між ними визначається характером і рівнем розвитку наукт. Закономірність - первинна стадія формулювання закону або частковий прояв його дії.

Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.

Врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій. Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів

До основних законів та закономірностей менеджменту відносять:

1. Єдність (інтеграція) сиситеми управління. Система управління складається з таких компонентів:

- механізм управління — це сукупність цілей, принципів, методів, прийомів, форм і стимулів менеджменту, взаємозалежний вплив яких забезпечує найбільш ефективний розвиток організації й суспільства в цілому;

- об'єкт управління — комплекс діяльності людей, виділений із соціального середовища, або як ланка соціальної системи (наприклад, підприємство), або як особлива функція, що вимагає спеціального механізму управління (наприклад, управління фінансами, збутом, персоналом тощо);

- функції управління — особливі види діяльності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки й відносини людей у процесі життєдіяльності організації й управління ним;

- організаційна структура, що відображає склад і підпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів управління, які функціонують для досягнення певної мети. Функції і структура управління — дві неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого — організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління. Процес формування організаційної структури — це
насамперед організаційний розподіл завдань і функцій за підрозділами апарату управління.

- кадри управління — працівники, що здійснюють функції управління або сприяють їхньому здійсненню, тобто професійно беруть участь у процесі управління і входять в апарат управління;

- процес управління — вплив органів і кадрів управління на об'єкт управління за допомогою обраних методів для досягнення запланованих цілей. Процес управління визначають об'єктивні соціальні закони і водночас він певною мірою залежить від суб'єктивних факторів.

Отже, закон єдності системи управління обумовлений культурними, політичними й економічними умовами соціального розвитку: системі управління органічно властива єдність, що визначає основні процеси її функціонування, характер формування й розвитку, що виявляється в нерозривному ланцюзі відносин управління від вищих органів до нижчих ланок, а також у єдності цілей, функцій і методів менеджменту.

2. Пропорційність між елементами системи управління, керованої й керуючої підсистем (виробництва й управління). Кожна соціальна система складається із двох самостійних, але взаємозалежних підсистем: керованої й керуючої. До керованої підсистеми належать елементи, що забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг, а до керуючої підсистеми — елементи, що забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на групи людей, зайнятих у керованій підсистемі.

Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта.

Закон пропорційності керованої й керуючої підсистем будь-якої соціальної системи передбачає раціональну співвідносність усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої.

В соціальній системі й у її великих підсистемах (керованій й керуючій) чітко виділяються однорідні групи елементів, що утворюють своєрідні системи нижчого рівня:

- технічну систему — пропорційне поєднання окремих технічних засобів із безліччю видів різного устаткування (наприклад, виробничі потужності підприємства);

- технологічну систему — певний набір правил і норм, які визначають послідовність необхідних операцій у процесі матеріального й духовного ви­робництва, а також управління ними;

- організаційну систему, яка через розробку відповідних структур управління, положень й інструкцій дає змогу раціонально використати в процесі управління людські й матеріальні ресурси;

- економічну систему — єдність господарських і фінансових процесів і зв'язків;

- соціальну систему — сукупність соціальних відносин, які виникають унаслідок спільної діяльності людей і соціальних груп.

Усі зазначені системи взаємозалежні й становлять цілісний соціальний організм. При цьому технічна, технологічна й організаційна системи у своїй сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну складову управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну.

Пропорційність виробництва й управління також реалізується за допомогою планування раціональних господарських, міжгосподарських, міжгалузевих, внутрішньогосподарських пропорцій і забезпечення ритмічної роботи підприємств та їхніх підрозділів.

На кожному підприємстві має бути забезпечене відповідне співвідношення між основним і допоміжним виробництвом, між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом, їхніми структурами. Необхідно досягати пропорційності й в організації управлінської системи, підтримувати певне співвідношення чисельності працівників вищої і середньої кваліфікації та працівників окремих категорій.

3. Оптимальне зіставлення централізації й децентралізації управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі соціального розвитку, і ця зміна є законом соціального управління. Для кожного етапу розвитку організації має бути свій оптимальний рівень централізації (децентралізації). При цьому чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижчий щабель, для якого воно призначене, тим, закономірно, вищий рівень централізації управління

 Обидва компоненти мають як позитивні, так і негативні властивості, тому система управління буде максимально ефективною лише у разі оптимальної реалізації всіх позитивних характеристик як централізованого, так і децентралізованого менеджменту.

4. Спеціалізація управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

5. Демократизація управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

6. Економія часу в управлінні. Передбачає підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

 

Питання 2. Поняття й еволюція принципів управління

 

У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого — досвід управління, який виправдав себе.

Принципи визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності.

Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління.

Знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управ­ління.

Основоположний принцип менеджменту — забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми.

Як відомо, принципи раціонального управління вперше було сфор­мульовано основоположниками наукового менеджменту — Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем. Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера — знайти їм розумне застосування, а головне — пра­вильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

Сучасна теорія і практика менеджменту виділяє цілу низьку принципів ефективного управління:  

- децентра­лізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробіт­ництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю;

- зростання чисельності працівників, що за­лучаються до вироблення управлінських рішень;

- ототожнення праців­ників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник — це "людина фірми";

- підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;

- використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами;

- застосування нових спо­собів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивіду­альні, групові, соціальні потреби;

- здійснення програм довгостроко­вого професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.;

- активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в ха­рактері й масштабах діяльності фірм;

- підприємницький стиль робо­ти, здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку;

- опора на систему гнучкого лідерства серед персо­налу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;

- відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загально­людських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробіт­ництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;

- співробітництво, новаторство твор­чої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постій­ному зростанні благополуччя;

- гармоній­на взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі; орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.

 

Питання 3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління

 

Причини кризи багатьох великих і успішно діючих корпорацій найчастіше полягають не в тому, що якісь функції менеджменту підприємства виконуються не так, як потрібно. У більшості випадків усе робиться правильно, але — без­результатно, тобто виникає ситуація, коли дії і результат не узгоджу­ються. За таких обставин причина кризи полягає в застарілості го­ловних принципів і положень, на основі яких створювалася органі­зація і здійснювалося управління нею.

Основу побудови й управління сучасною підприємницькою органі­зацією складають принципи бізнесу, які:

¾ по-перше, визначають органі­заційну поведінку, рішення, що приймаються, оцінку результатів діяль­ності.

¾ по-друге, формують уявлення про ринки споживачів, про конку­рентів, про технологію та зміни їх, про переваги і слабкі місця компанії, про джерела її прибутків.

Наявність адекватних і ефективних прин­ципів бізнесу приводить до відмінних результатів.

Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким ви­могам:

· визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів;

· відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу;

· об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією;

· бути визнаними суспільством;

· уявлення про зовнішнє середовище, місію і ключові компетенції мають відповідати реальності; всі три види уявлень мають відпові­дати один одному;

· принципи бізнесу мають бути відомі й зрозумілі членам органі­зації;

· принципи бізнесу мають постійно перевірятися і доводитися практикою, тому що вони мають характер гіпотези, якою оперують щодо постійно змінюваних об'єктів аналізу. Отже, їхньою складо­вою частиною має бути спроможність до самозміни, саморозвитку.

 

Контрольні запитання

1. Які загальноекономічні закони повинні враховутися в управлінській діяльності?

2. Дайте характеристику основних законів і закономірностей менеджменту.

3. Як змінювались приниципи управління в процесі еволюції менеджменту?

4. Які приницпи ефективного управління пропонуються сучасною теорією менеджменту? 

5. Які вимоги пред΄являються до надійних і ефективних принципів бізнесу?

 

 

Тема 4. Організація як об΄єкт упраління

1. Поняття «організація» та її характерні особливості

2. Класифікація організацій

3. Модель організації як відкритої системи

 

Питання 1. Поняття «організація» та її характерні особливості

 

Поняття "організація" (англ. organization) походить від давньогрецького слова " органон", яке позначає знаряддя або інструмент. Від нього ж пішло поняття "орган", а потім, як похідні, "організм" і "організація". Виникла організація із людських потреб в кооперації зусиль для досягнення своїх особистих цілей у зв'язку з наявністю цілого ряду фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень.

Найчастіше термін «організація» використовується у трьох сенсах:

1) Організація — як група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

2) Організація  – як функція (процес) управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками чи їх групами та узгодження їх діяльності.

3) Організація – як система, тобто сукупність взаємодіючих елементів, що складають цілісне утворення, яке має властивості, відмінні від властивостей складових елементів

Організації як системи одночасно є:

складними, тому що складаються з безлічі подсистем, елементів (наприклад, різних підрозділів, відділів, служб, рівнів управління) або внутрішніх чинників, до яких відносяться цілі, завдання, структура, технологія, люди;

відкритими, оскільки є частинами ще більшої системи - зовнішнього середовища і знаходятся під впливом її чинників: прямих (постачальники, споживачі, конкуренти, закони і державні органи, трудові ресурси і т. д.) і непрямих (стан економіки, політична обстановка, соціокультурні фактори, науково-технічний прогрес, події в інших країнах і т. д.);

социотехническими, так як в них люди (соціальний компонент) взаємодіють з технікою;

соціально - економічними, так як у своїй діяльності використовують економічні (обмежені) ресурси, їх діяльність будується на принципі економічної ефективності.

В організації як соціально-економічній системі місце, функції і взаємозв'язок елементів зумовлюються управлінцем (менеджером), ним же коректуються і підтримуються.

Всі організації незалежно від цілей, типу і кінцевого результату мають спільні характеристики:

1. Ресурси. Основні ресурси, які використовуються організацією, це люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технологія та інформація.

2. Залежність від зовнішнього середовища. Однією з найбільш значущих характеристик організації є її взаємозв'язок із зовнішнім середовищем. Жодна організація не може бути закритою системою. Організація залежить від зовнішнього середовища як щодо своїх ресурсів, так і споживачів, користувачів результатами її праці.

3. Горизонтальний і вертикальний поділ праці. Горизонтальний поділ направлено на диференціацію функцій і робіт. Вертикальний поділ визначає ієрархіну систему підпорядкування в організації.

4. Підрозділи. Будь-яка складна організація складається з підрозділів, які виконують конкретні завдання і домагаються конкретних специфічних цілей. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами.

5. Необхідність управління. Мета організації розглядається як орієнтир для напряму потоків зв'язків, повноважень і відповідальності. Для того щоб організація могла домогтися реалізації своїх цілей, завдання повинні бути скоординовані шляхом вертикального поділу, ієрархії повноважень і відповідальності. Тому управління є істотно важливою діяльністю для будь-якої організації.

Класифікація організацій

Організації можна класифікувати за різними ознаками:

1. За характером і видом господарської діяльності: