Аналіз результатів соціологічного дослідження проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом у Хмельницькій області

 

Дослідно-експериментальну частину дипломної роботи ми організували у вигляді соціологічного дослідження проблеми соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами. Для успішного проведення дослідження нами була складена його програма (Додаток Д).

У процесі дослідження ми провели,по-перше, низку інтерв’ю для підтвердження актуальності проблеми, її складності та можливих шляхів вирішення.

Інтерв’ю № 1.

керівник Хмельницького обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

12.02.2010р., початок інтерв’ю 15.00год., завершення інтерв’ю - 15.20год.

Запитання:

1.Скажіть, будь ласка, хто є засновником центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів і коли розпочав свою діяльність цей центр?

.Які основні напрями реабілітації у центрі?

3.Яка вікова категорія дітей з інвалідністю, на яку розрахований центр?

.Якій кількості дітей-інвалідів надаються послуги в центрі (протягом року)? Якщо, можна, конкретизуйте, будь ласка, за нозологіями (типами відхилень)?

.Які є в центрі форми реабілітаційного обслуговування?

.Яка тривалість реабілітаційних програм?

7.На яку кількість дітей-інвалідів розраховано центр?

.Які джерела фінансування центру і до якої форми власності він належить?

9. Яке спеціалізоване реабілітаційне обладнання у центрі?

10. Які найбільш гострі проблеми в діяльності центру? Дякую.

Інтерв’ю № 2.

заступник начальника головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Хмельницької обласної державної адміністрації,

15.02.2010р. Початок інтерв’ю - 11.20год., завершення - 11.35год.

Запитання:

.Скажіть, будь ласка, наскільки гострою є проблема соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда? Якщо можна, наведіть, будь ласка, статистичні дані по районах області, по містах.

.Що, на Вашу думку, найбільше впливає на поширення інвалідності серед дітей?

.Чи є сім’ї на Хмельниччині, в яких народжуються двоє і більше дітей-інвалідів?

.Який аспект соціального захисту є найбільш болючий для таких сімей?

.Як співпрацюють державні органи з громадськими організаціями у вирішенні цієї проблеми? Чи поширеним є благодійництво саме для цієї категорії населення?

.Яка проблема на сьогодні, на Вашу думку, є найбільш гострою у вирішенні соціального захисту сімей з дитиною-інвалідом?

Дуже дякую!

Інтерв’ю 3.

методист НВК “Дитячий заклад - спецшкола для дітей з вадами слуху”, 22 лютого 2010 року. Початок інтерв’ю 14.15, завершення - 14.40.

Запитання:

.Скажіть, будь ласка, в чому специфіка діяльності Вашого закладу?

.Які основні принципи, на Вашу думку, комплектування груп у закладах для дітей з порушенням слуху?

.Скажіть, у чому Ви вбачаєте можливість інтегрувати дітей з вадами слуху в суспільство?

.Які проблеми, на Вашу думку, є найбільш гострі у вирішенні проблеми соціалізації таких дітей?

Дякую!

Інтерв’ю 4.

Андрій В., 14 років, дитина-інвалід, діагноз ДЦП, відвідує ХОЦРР (центр ранньої реабілітації).

26 лютого 2010р., початок інтерв’ю 9год.15 хв., завершення - 10.00год.

Запитання:

. Андрійку, скажи, будь ласка, чи подобається тобі відвідувати центр?

.Що найбільше тобі подобається тут?

.Чи давно ти відвідуєш цей центр?

.А чим ти займаєшся вдома?

.Як часто ти граєшся з мамою? Татом?

.Чи бував ти в ляльковому театрі?

.Що тобі подарував Дід Мороз?

.А чи є в тебе друзі? Хто вони?

.А яке твоє улюблене заняття?

. Яка твоя заповітна мрія (щоб ти найбільше хотів)?

Інтерв’ю 5.

мама дитини-інваліда (хлопчика 6 років з діагнозом ДЦП), 27 років, освіта вища, тимчасово не працює, вже 2 роки виховує сина сама, офіційно не розлучена.

28 лютого 2010 року, початок інтерв’ю 17.45., завершення - 18.00 год.

.Коли Ви дізналися про діагноз у Вашої дитини?

.Які прогнози лікарів?

.Яку допомогу отримуєте від держави? Чи достатньо цього?

.В чому головна проблема Вашої сім’ї?

. Що, насамперед, треба зробити в масштабах держави аби полегшити Ваше становище (й інших аналогічних сімей)?

.Вибачте за некоректність, чому Ви самі виховуєте хвору дитину?

.Чи вірите Ви в майбутнє свого сина? Яким Ви його бачите?

.Ваші особисті плани на майбутнє?

Щиро дякую Вам! Успіхів і удачі!

У процесі аналізу результатів інтерв’ю нам вдалось зробити певні узагальнення та висновки. Так, зокрема, з інтерв’ю № 2 (з заступником начальника головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації) випливає, що проблема соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом є надзвичайно актуальною, складною і комплексною в її вирішенні.

Фахівці класифікують дитячу інвалідність двох типів: вроджену та набуту; серед головних причин дитячої патології названо:

1) екологічні проблеми, зокрема наслідки ЧАЕС;

2) післяродові та інші травми;

)   спадкові хвороби, захворювання на генному рівні;

)   інші (як, наприклад, наслідки перенесеного грипу тощо).

Частина сімей з дітьми-інвалідами отримують згідно законодавства ще й соціальну допомогу.

З 1 січня 2007 року державна допомога дітям-інвалідам:

 

1гр. 380+50%від 380 = 570грн.;

Пгр. 80% від 380=304грн.;

Ш гр. 60% від 380=228грн.,

 

Надбавка одиноким інвалідам П і Ш гр. - 15% від 380=57грн.;

діти-інваліди до 6 років 70% від 380 + 50% від 434= 483грн.;

(постражд. ЧАЕС 70% від 380+ 50% від (70% від 380)+ надбавка на догляд 50% від 434= 616 грн.;

діти-інваліди від 6 до 18 р. 70% від 380+50%від558=545грн.;

по ЧАЕС - 678 грн.; відповідно до ст.76 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” мінімальна заробітна плата з січня -400грн., липня - 420 грн., грудня - 450 грн.

У процесі інтерв’ю ми також з’ясували, що у Хмельницькій області є 24 сім’ї, в яких 2 дітей-інвалідів; і 13 сімей з трьома дітьми-інвалідами. Безумовно, серед найболючіших проблем соціального захисту таких сімей є: недостатня матеріальна допомога (насамперед на лікування таких дітей), відсутність належної соціальної реабілітації дітей (очевидною є їх соціальна ізольованість, дезадаптація).

У цьому контексті логічним продовженням є аналіз результатів інтерв’ю № 1 (з керівником Хмельницького обласного центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів). Засновником центру є Хмельницька обласна державна адміністрація і підпорядковується цей центр Головному управлінню праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ХОДА, джерелом фінансування є кошти Фонду соціального захисту інвалідів. Форма власності - комунальна, центр діє з 1 березня 2002 року за такими основними напрямами реабілітації: рання, соціальна, психолого-медико-педагогічна. Центр розрахований на дітей-інвалідів від народження до 18 років. В центрі надаються послуги протягом року за нозологіями: мають декілька вад - 52 особи, з вадами слуху - 14 чол., з опорно-рухового апарату - 47 дітей, з інтелектуальними вадами - 17 осіб, з ураженням центральної нервової системи - 54 чол., інші - 16 дітей. Форми реабілітаційного обслуговування - стаціонарна, амбулаторна, домашній патронаж, консультативна, соціально-педагогічний патронаж. Тривалість реабілітаційних програм - від 6 місяців до 18 років.

Найважливішою проблемою в діяльності центру є його недостатнє фінансування, оскільки саме через брак коштів реабілітаційні програми зреалізовуються несповна, реабілітаційне обладнання не є належним, працівники одержують мізерну заробітну платню і т.і.

Хоча, як свідчать дані інтерв’ю № 3 (з методистом НВК) реабілітаційна робота з дітьми-інвалідами та їхніми сім’ями є надзвичайно складною і потребує високої фахової компетентності, глибоких інтегрованих психолого-педагогічних знань, комунікативних умінь і навичок. І в цьому випадку ми зіткнулися з тією ж проблемою - недостатнім фінансуванням, що в свою чергу породжує ускладнену діяльність з клієнтами та їх батьками, відсутність належного обладнання, комп’ютерного обстеження, можливостей застосування відповідних нових технологій у реабілітаційній діяльності.

Інтерв’ю з мамою дитини-інваліда і самою дитиною-інвалідом свідчать про те, що соціальний захист не є достатнім. При чому наголошується не лише на матеріально-економічному аспекті проблеми (мізерності пенсії, матеріальної допомоги, страшній дорожнечі лікування тощо), але й на соціально-реабілітаційному аспекті. Йдеться насамперед про розрізнення різних напрямів реабілітації, неузгодженість дій медичних закладів і психолого-педагогічних установ, про відсутність комплексних реабілітаційних програм, що й створює соціальну ізоляцію сім’ї дитини -інваліда, її відчуження від суспільного життя.

У процесі нашого дослідження ми провели також експертне опитування трьох груп експертів:

Перша група - представники держадміністрації (названий вже - заступник начальника головного управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Хмельницької облдержадміністрації та начальник управління соціального захисту);

Друга група - керівники реабілітаційних центрів

Третя група - методисти НВК

Всім інтерв’юерам було запропоновано дати відповіді на поставлені запитання:

1) Чи є проблема соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами на Хмельниччині гострою і наскільки?

2) Що є головною причиною поширення інвалідності серед дітей?

3) Яка основна методика реалізації реабілітаційних процесів дітей-інвалідів?

4) Як співпрацюють державні та недержавні установи по забезпеченню соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда?

)   Якою повинна бути модель соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами?

На основі аналізу відповідей експертів ми дійшли висновку, що проблема соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом є надзвичайною складною, гострою і нелегкою у своєму вирішенні. Серед головних причин поширення інвалідності серед дітей названо екологічні проблеми, низький економічний рівень молодих сімей, зловживання алкоголем, існування інших девіацій у поведінці батьків (причому ще до народження дитини) тощо.

Реабілітаційний процес дітей-інвалідів повинен здійснюватися, на думку експертів, на основі методики Монтессорі, моделі кондуктивної педагогіки (альтернативні методи спілкування), методики Войта-терапія, методу Козявкіна.

Недостатньою є співпраця державних і недержавних установ, громадських організацій по забезпеченню соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда.

Відсутньою є конкретна модель реалізації соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами у Хмельницькій області, яка б комплексно поєднувала всі аспекти та складові соціального захисту: медичного, соціально-психологічного, педагогічного, реабілітаційного.

Отож, як висновок ми стверджуємо, що на державному рівні доцільно переглянути саму структуру, принципи та технології соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом. В основу соціального захисту таких сімей повинна, на нашу думку, бути покладена технологічна модель “Інтеграція”, яка б передбачала узгодженість, цілісність і системність усіх названих аспектів.

Ми модель соціального захисту сім’ї, що виховує дитину-інваліда, бачимо взаємозалежною суб’єкт-суб’єктною діяльнісною системою, яка б чітко визначала мету, завдання, зміст, технологію, оцінку та корекцію і, безумовно - результат.

Висновки

На основі аналізу соціологічної, юридичної, соціально-педагогічної літератури та даних соціологічного дослідження ми дійшли висновку, що соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення в конкретних економічних умовах. Метою соціального захисту є забезпечення життєвого рівня непрацездатних громадян не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою, та запобігання соціальної напруженості в суспільстві, котра може бути зумовлена наявною майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівностями.

Гуманітарний захист скерований на попередження та допомогу людині за обставин, котрі визначаються її взаємодією з природою, впливом природних (екологічних, техногенних, гуманітарних) катастроф, станом самої природи та людини. Система соціальної безпеки людини повинна виокремлювати ті соціальні інтереси, які суттєво впливають на формування демографічної ситуації та забезпечення генофонду держави, трансформацію трудових ресурсів до ринкових вимог.

Гарантування соціальної безпеки окремої людини та суспільства є одним із завдань соціального захисту. Соціальний захист має дві основні функці - реабілітаційну та превентивну. Перша є методом пасивної підтримки бідних верств суспільства, шляхом надання короткотермінових адресних допомог. Друга із функцій є активним заходом запобігання бідності у зв'язку із втратою працездатності чи самої роботи завдяки запровадженню соціального страхування для акумуляції коштів.

Модель соціального захисту повинна бути:

цілісною;

структурованою;

динамічною;

багатовимірною.

Система соціального захисту містить три складові:

- соціальну допомогу;

соціальне страхування;

соціальну справедливість.

Соціальна допомога - це підвищення рівня споживання економічно слабких сімей шляхом зниження рівня споживання економічно сильніших сімей через надання першим адресних допомог.

Соціальне страхування - це з ахист громадян від настання соціальних ризиків, зокрема втрати працездатності та самої роботи, шляхом участі в програмах соціального страхування, в яких страхові виплати тісно пов'язані із страховими внесками.

Соціальна справедливість - матеріальна або фінансова компенсація особам, які постраждали від непередбачуваних подій (природні та техногенні катастрофи тощо).

Окрім трьох вище зазначених основних складових, до системи соціального захист належать:

- захист прав людини;

рання імунізація;

сприяння освіті та підвищенню кваліфікації населення;

соціальна робота в неблагополучних сім'ях та з обслуговування одиноких і непрацездатних громадян;

соціальне обслуговування дітей-інвалідів;

активна політика на ринку праці;

гендерна політика;

підготовка кадрів соціальних працівників.

Перерозподіл коштів в умовах ринкової економіки відбувається відповідно утилітаристської теорії щастя. Бідніші родини є чистими бенефіціарами, а багаті - донорами коштів.

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини - від її народження до смерті.

Українська модель соціального захисту ще містить багато спільного від попередньої радянської моделі, але щораз відчутнішими стають прояви, властиві вимогам ринкової економіки. Сумісний розгляд допустимих (світовий рівень) та реальних показників розвитку українського суспільства свідчить про значну загрозу нашому суспільству в цілому й зокрема у відтворенні та збереженні трудових ресурсів і людського капіталу. З огляду на це необхідно підвищити дієвість соціальної безпеки людини в нашій державі.

Особливо гострою є проблема соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда, адже йдеться про соціальний захист як систему медичних, організаційно-правових, економічних, реабілітаційних і психолого-педагогічних заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, діяльності, здоров'я та добробуту як самої дитини-інваліда, так і членів її сім’ї.

Основними концептуальними принципами соціальної роботи з родинами, що мають дітей з відхиленнями в розвитку, є:

1) єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини;

) активізація ролі батьків, їхнє навчання і включення в процес соціально-педагогічної діяльності.

Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.

Отож, як висновок ми стверджуємо, що на державному рівні доцільно переглянути саму структуру, принципи та технології соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом. В основу соціального захисту таких сімей повинна, на нашу думку, бути покладена технологічна модель “Інтеграція”, яка б передбачала узгодженість, цілісність і системність медичного, соціально-психологічного, педагогічного, реабілітаційного аспектів.